Постанова № 75964349, 14.08.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №310/4417/17 Головуючий у 1 інстанції: Черткова Н.І.

Провадження № 22-ц/778/2463/18 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«14» серпня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Подліянової Г.С.,

секретар: Бабенко Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «СБЕРБАНК» на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 02 квітня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «СБЕРБАНК» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Порохня Ольга Вікторівна, про визнання договору дарування недійсним,

ВСТАНОВИВ:

В липні 2017 року ПАТ «СБЕРБАНК» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: приватний нотаріус Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Порохня О.В., про визнання договору дарування недійсним.

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що 18 червня 2014 року банк звернувся до Бердянського міськрайонного суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_3 як поручителя на підставі договору поруки від 17 жовтня 2012 року про стягнення боргу за договором про відкриття кредитної лінії № 14-В/12/85/КЛ-КБ за виконання зобов'язань TOB «РП «БРИЗ».

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 жовтня 2014 року вказані позовні вимоги задоволено та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «СБЕРБАНК» 21 833 987,76 грн. та 3654,00 грн. судового збору.

21 липня 2014 року ОСОБА_3 було укладено правочин дарування житлового будинку, загальною площею 378,6 кв.м., житловою площею 151,3 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 своєму сину - ОСОБА_4

Вважає, що договір дарування вчинено з метою ухилення від виконання рішення суду про стягнення коштів, без наміру створення правових наслідків.

З 27 березня 2015 року по час подання позову виконавчою службою не було стягнуто з ОСОБА_3 кошти в примусовому порядку, ОСОБА_3 виконання рішення суду в добровільному порядку не здійснюється.

На підставі зазначеного просило визнати недійним договір дарування житлового будинку загальною площею 378,6 кв.м., житловою площею 151,3 кв.м. що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 02 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ПАТ «СБЕРБАНК» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на доведеність наявності у відповідача умислу на ухилення від погашення заборгованості перед банком, відсутність реального переходу права власності на будинок, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції входив з того, що позивачем не доведено фіктивність договору дарування, укладеного між відповідачами.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20.10.2014 року, яке набрало законної сили 14.02.2015 року, з ОСОБА_3 було стягнуто на користь ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» 21 833 987,76 грн. та 3654 грн. судового збору.

Відповідно до договору дарування житлового будинку від 21.07.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Порохнею О.В. Бердянського нотаріального округу Запорізької області, зареєстрованого в реєстрі № 996 від 21.07.2014 року, ОСОБА_3 подарував будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, своєму сину - ОСОБА_4

Обґрунтовуючи позов, ПАТ «СБЕРБАНК» посилалося на те, що оспорюваний договір є фіктивним, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а з метою ухилення від сплати боргу, у зв'язку із чим просило визнати його фіктивним та недійсним.

Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

За вимогами статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Частиною 1 статті 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно з ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до змісту ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що договір дарування був укладений ОСОБА_3 21.07.2014 року, тобто до ухвалення рішення про стягнення боргу, право власності на спірний будинок було зареєстровано за ОСОБА_4 - 21.07.2014 року, ОСОБА_4 після укладання оспорюваного договору вступив в фактичне володіння будинком.

Доводи апеляційної скарги, що основною метою укладеного 21.07.2014 року договору дарування є невиконання рішення Бердянського міського районного суду Запорізької області від 20.10.2014 року, відповідно до якого з відповідача ОСОБА_3 були стягнуті грошові кошти за договором поруки, грунтуються на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 розпочав збір необхідного для укладення та реєстрації відповідного правочину комплекту документів ще до відкриття провадження у даній справі, зокрема, 08 липня 2014 року був замовлений та отриманий витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, на якій розташованій зазначений будинок (т.1 а.с.80).

Посилання в апеляційній скарзі на невиконання ОСОБА_3 рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 20 жовтня 2014 року та відчуження майна не заслуговує на увагу, оскільки вказані обставини не відносяться до предмета доказування у даній справі.

Обставини щодо не проживання у спірному будинку родини ОСОБА_4, не переоформлення договорів на надання комунальних послуг, споживання води, на які посилається позивач, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах.

Інші приведені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони є зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

З огляду на вказане та враховуючи, що рішення суду про стягнення коштів з ОСОБА_3 ухвалено 20 жовтня 2014 року, в той час як договір дарування ним було укладено 21 липня 2014 року, тобто до ухвалення рішення про стягнення боргу, а також враховуючи, що подароване майно під арештом не знаходилось, наявність зобов'язання ОСОБА_3 перед позивачем не є безумовною підставою для обмеження розпорядження ОСОБА_3 належним йому нерухомим майном, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем фіктивності договору дарування у зв'язку із відсутністю головної ознаки фіктивного правочину - наміру створити правові наслідки, обумовлені спірним договором дарування, так як подальші дії сторін правочину свідчили про його виконання в натурі.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «СБЕРБАНК» залишити без задоволення.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 02 квітня 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 17 серпня 2018 року.

Головуючий

Судді: