Постанова № 75964144, 16.08.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/2936/18 Головуючий у 1-й інстанції: Шалагінова А.В.

Є.У.№ 335/14084/17 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

Гончар М.С.,

секретар: Остащенко О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до приватного акціонерного товариства «Запоріжвогнетрив» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31 травня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «Запоріжвогнетрив» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Зазначав, що з 02 серпня 2017 року обіймав посаду начальника зміни пресової дільниці ПрАТ «Запоріжвогнетрив». Наказом №547- к від 20 жовтня 2017 року його звільнено з роботи за п.4 ст. 40 КЗпП України за прогул, вчинений 12 жовтня 2017року. Посилаючись на те, що 12 жовтня 2017 року він був відсутній на роботі з поважної причини, оскільки охорона підприємства не пропустила його на територію заводу, просив суд поновити його на роботі і стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу

У відзиві на позовну заяву ПрАТ «Запоріжвогнетрив» вказує, що звільнення ОСОБА_3 відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства. Не заперечує, що 10 січня 2017 року позивач прийшов на центральну прохідну підприємства, але працівники відділу охорони виявили у нього явні ознаки сп'яніння та запропонували пройти медичне обстеження. Позивач відмовився від проходження медичного огляду та покинув територію прохідної і на робочому місці так і не з'явився. 12 жовтня 2017 року позивач також був відсутній на роботі, причини відсутності не повідомив, від надання будь-яких пояснень відмовився, про що було складено відповідний акт. Допуск позивача до роботи з 14 по 19 жовтня 2017 року не свідчить про порушення роботодавцем вимог трудового законодавства при розірванні трудового договору. ОСОБА_3 не був членом профспілки, яка діє на підприємстві, а отже згода профкому на його звільнення не запитувалася. 30 жовтня 2017 року Головне управління Держпраці у Запорізькій області здійснило перевірку правомірності звільнення позивача, будь-яких порушень не виявлено.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31 травня 2018 року відмовлено у задоволенні позову повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження поважності причин відсутності на робочому місці 12 жовтня 2017 року, а тому роботодавець правомірно звільнив працівника за п.4 ст.40 КЗпП України з дотриманням вимог трудового законодавства.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про задоволення позову ОСОБА_3 зазначає, що судом неповно з'ясовані фактичні обставини справи, дана неправильна оцінка зібраним у справі доказам. Вказує, що поза увагою суду першої інстанції залишилася та обставина, що він є інвалідом третьої групи по зору. За табелем обліку робочого часу пресової дільниці за жовтень 2017 року він повинен був залучатися до роботи у нічну зміну 4,8,12,16, 20 числа місця тривалістю 11,5 годин робочого часу. Разом з тим, за положенням ст.ст.55,63,172 КЗпП робота осіб з інвалідністю у нічний та надурочний час допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям. Адміністрацією не були дотримані медичні рекомендації Індивідуальної програми реабілітації інваліда №552 від 20 квітня 2016 року, згідно яким йому була рекомендована робота, що не потребує біполярного зору з виключенням ймовірного травматизму очей та заборона тяжкої фізичної праці. Судом не з'ясовані причини відсутності позивача на робочому місці 12 жовтня 2017 року, не перевірені його доводи про вилучення перепустки працівниками охорони, що фактично унеможливило потрапляння на територію підприємства. Поза увагою суду залишилася та обставина, що звільнення відбулося без згоди профкому. Крім того, на думку позивача, суд допустився порушень норм процесуального права, не допитав свідків, про виклик яких було заявлено відповідне клопотання, безпідставно долучив до матеріалів справи докази, які були подані з порушенням строків, встановлених ст.83 ч.3 ЦПК України.

06 серпня 2018 на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій ПрАТ «Запоріжвогнетрив» підкреслює, що судом першої інстанції досліджувалися обставини справи в межах позовних вимог і на підставі доказів, які надавалися сторонами суду першої інстанції. Ні до початку роботи, ні протягом трудової діяльності ОСОБА_3 не повідомляв роботодавця про свою інвалідність, а тому останній не був обізнаний про хворобу позивача. В позовній заяві позивач також не посилався на цю обставину в обґрунтування доводів про незаконність залучення його до роботи у нічний час і безпідставність звільнення, не надавав суду відповідних доказів, а тому суд першої вказані обставини не з'ясовував. В судовому засідання, яке відбувалося 28 лютого 2018 року суд задовольнив клопотання про допит свідків - працівників охорони, проте в судовому засіданні 31 травня 2018 року позивач відмовився від цього клопотання. Посилання в апеляційній скарзі на те, що у позивача була вилучена перепустка працівниками охорони, а тому він не зміг потрапити на територію підприємства, на думку відповідача, суперечать фактичним обставинам справи. Позивач самостійно залишив перепустку на прохідній підприємства ще 29 вересня 2017 року. Потрапити на робоче місце 10 і 12 жовтня 2017 року він мав можливість за тимчасовою перепусткою, проте за видачею такої він не звертався. В суді першої інстанції позивач не заперечував, що він не є членом профспілки, ці обставини також були з'ясовувані адміністрацією ще до звільнення працівника, про що в матеріалах справи є відповідна довідка.

В засідання апеляційного суду належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи позивач ОСОБА_3 не з'явився, 08 серпня 2018 року направив суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, зазначивши, що його інтереси у суді апеляційної інстанції буде представляти адвокат ОСОБА_4, з яким 11 червня 2018 року він уклав договір про надання правової допомоги.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника позивача адвоката ОСОБА_4, заперечення представника відповідача адвоката ОСОБА_5, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на такі обставини.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно статті 375 ЦП К України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За змістом ст.40 п.4 КЗпП України трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу ( в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Як зазначено у пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Встановлено, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, наказом №257 від 1 серпня 2017 року був прийнятий на роботу у ПрАТ «Запоріжвогнетрив» з 2 серпня 2017 року на посаду начальника зміни пресової дільниці шамотного виробництва алюмосилікатного цеху, наказом №442 від 25 серпня 2017 року його переведено начальником зміни помольно-пресової дільниці високоглиноземного виробництва алюмосилікатного цеху (а.с. 8).

Відповідно до службових записок охоронців ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на імя начальника хорони ТОВ «Охорона-Холдінг», яке здійснює охорону ПрАТ «Запоріжвогетрив», 29 вересня 2017 року о 14 год. 22 хв. на контрольно-пропускному пункті центральної прохідної товариства був затриманий начальник зміни ОСОБА_3 з ознаками алкогольного сп'яніння. Працівника не було допущено на територію підприємства. ОСОБА_3 кинув перепустку на прохідній та покинув територію підприємства. Перепустку ОСОБА_3 було передано керівнику караулу (а.с.129 зворот, 130).

З приводу конфлікту, що стався між охоронцями підприємства та ОСОБА_3, останній звертався до спеціальної лінії «102» з повідомленням про те, що охоронники заводу «Запоріжвогнетрив» затримали його і зламали руку, з якої причини його утримують заявник не знає, просив приїхати наряд поліції. Відповідно до звіту про результати відпрацювання заяви управлінням патрульної поліції Запорізької області від 29 вересня 2017 року 16:19 - конфлікт був улагоджений до приїзду наряду ПП (а.с.103).

Відповідно до табелів обліку робочого часу за вересень і жовтень 2017 року і листка непрацездатності від 28 вересня 2017 року з 28 вересня по 9 жовтня 2017 року ОСОБА_3 не працював у зв'язку із тимчасовою втратою працездатності (загальне захворювання), 10 і 12 жовтня 2017 року ОСОБА_3 був відсутній на робочому місці, 14, 16, 18 і 20 жовтня 2017 року - відпрацював по 11,5 год (а.с.130-131, 133 зворот).

Із доповідної начальника помольно-пресової дільниці високоглиноземного виробництва алюмосилікатного цеху від 12 жовтня 2017 року вбачається, що 10 і 12 жовтня 2017 року ОСОБА_3 на роботу не вийшов, причини невиходу не повідомив (а.с.125).

14 жовтня 2017 року комісія у складі начальників зміни ОСОБА_8 ті ОСОБА_9, а також начальника виробництва ОСОБА_10 склали акт про те, що в їх присутності в кімнаті майстра ПВІ о 8 год.30 хв. ОСОБА_3 було запропоновано надати письмові пояснення про причини відсутності на робочому місці 10 і 12 жовтня 2017 року. Від надання будь-яких пояснень ОСОБА_3 відмовився (а.с.125 зворот).

17 жовтня 2017 року керівником структурного підрозділу відповідача на адресу голову профкому був надісланий запит щодо членства ОСОБА_3 у профспілковій організації, яка дії на підприємстві. За відповіддю голови профкому ОСОБА_11 не був членом профспілок (а.с.129).

Наказом ПрАТ «Запоріжвогнетрив» від 20 жовтня 2017 № 547К ОСОБА_3 звільнено із займаної посади за п. 4 ст. 40 КЗпП за прогул без поважної причини, вчинений 12 жовтня 2017 року (а.с. 8).

Установивши, що працівник був відсутній на робочому місці 10 і 12 жовтня 2017 року без поважних причин, роботодавець обгрунтовано розірвав з ним трудовий договір з підстав, передбачених п.4 ст.40 КЗпП України.

За вказаних обставин висновки суду першої інстанції відповідають зібраним у справі доказам і вимогам трудового законодавства.

Посилання в апеляційній скарзі на неповне з'ясування судом першої інстанції фактичних обставин справи, порушення роботодавцем вимог ст.ст.55, 63, 172 КЗпП України є безпідставними.

За положеннями ч.1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.3 ст. 12 ЦПК України).

Вказане узгоджується із положеннями ч.1 ст. 81 ЦПК України, згідно яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України).

Як вбачається із тексту позовної заяви, в обґрунтування поважності причин відсутності на робочому місці 12 жовтня 2017 року позивач посилався на відсутність у нього перепустки, яка була відібрана у нього працівниками охорони підприємства 29 вересня 2017 року. Посилань на неможливість працювати в нічний час за станом здоров'я позовна заява ОСОБА_3 не містила.

Не посилався на такі обставини як на причину відсутності на робочому місці ОСОБА_3 і під час розгляду справи у суді першої інстанції.

В засіданні апеляційного суду було з'ясовано, що про наявність у нього інвалідності ОСОБА_3 адміністрацію не повідомляв, з вимогами про дотримання медичних рекомендацій Індивідуальної програми реабілітації інваліда №552 від 20 квітня 2016 року не звертався, про наявність протипоказань у роботі в нічний час роботодавця не повідомляв.

Як пояснював представник відповідача у судовому засіданні, перед укладанням трудового договору ОСОБА_12 отримав направлення на обов'язків попередній медичний огляд. За висновком медичної комісії від 27.07.2017р. ОСОБА_13 придатний до роботи за професією за ДК 003:2005 у несприятливих умовах праці. Копія відповідного медичного висновку була надана представником відповідача для залучення до матеріалів справи.

Зважаючи на те, що ні до початку роботи, ні протягом трудової діяльності ОСОБА_3 не повідомляв роботодавця про свою інвалідність і про Індивідуальну програму реабілітації, не оспорював графік роботи у нічну зміну, останній не був обізнаний про хворобу позивача, у позовній заяві позивач також не посилався на цю обставину в обґрунтування доводів про незаконність залучення його до роботи у нічний час і безпідставність звільнення, не надавав суду відповідних доказів, а тому суд першої вказані обставини не обгрунтовано з'ясовував і не приймав до уваги.

Доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування фактичних обставин справи, порушення норм процесуального права, є також неспроможними.

Як вбачається із журналу судового засідання, 28 лютого 2018 року суд задовольнив клопотання позивача про допит свідків - працівників охорони, проте в судовому засіданні 31 травня 2018 року позивач відмовився від цього клопотання.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач був відсутній на робочому місці 10 і 12 жовтня 2017 року з поважної причини, оскільки 29 вересня 2017 року у нього була вилучена перепустка працівниками охорони, а тому він не зміг потрапити на територію підприємства, також не заслуговують на увагу.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач самостійно залишив перепустку на прохідній підприємства 29 вересня 2017 року. Потрапити на робоче місце 10 і 12 жовтня 2017 року він мав можливість за тимчасовою перепусткою, проте за видачею такої він не звертався.

Посилання в апеляційній скарзі на порушення судом вимог ст.43 КЗпП України є неспроможними.

В суді першої інстанції позивач не заперечував, що він не є членом профспілки, ці обставини також були з'ясовувані адміністрацією ще до звільнення працівника, про що в матеріалах справи є відповідна довідка.

Посилання в апеляційній скарзі про те, що суд поклав в основу свого рішення докази, які подані з порушенням вимог ч.3 ст.83 ЦПК України є також безпідставними.

Задовольняючи письмове клопотання представника позивача ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_14 (а.с.98), суд першої інстанції своєю ухвалою від 29 березня 2018 року витребував у Головного управління Держпраці у запорізькій області копії матеріалів, зібраних за результатом розгляду заяви ОСОБА_3 за фактом незаконного звільнення (а.с.113).

На виконання вимог ухвали суду Головне управління праці у Запорізькій області направило копії відповідних матеріалів, які були досліджені судом першої інстанції у судовому засіданні з дотриманням вимог цивільного законодавства (а.с.122-134).

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

За вказаних обставин доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції вимогам закону є безпідставними.

Отже, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляції, не вбачається.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст. ст.268, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31 травня 2018 року по цій справі залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Головуючий

Судді: