Постанова № 75964130, 14.08.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №315/1438/17 Головуючий у 1 інстанції: Романько О.О.

Провадження № 22-ц/778/2255/18 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«14» серпня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Подліянової Г.С.,

секретар: Бабенко Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 15 березня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що відповідно до укладеного договору б/н від 03 червня 2013 року ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 2000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України.

В порушення норм закону та умов договору ОСОБА_3 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, у зв'язку з чим станом на 30 вересня 2017 року має заборгованість - 22710,80 грн., яка складається з наступного: 1647,20 грн. - заборгованість за кредитом; 16605,94 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 2900 грн. - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до умов кредитного договору: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1057,66 грн. - штраф (процентна складова).

На підставі ст.ст. 526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором б/н від 06 червня 2013 року у розмірі 22710,80 грн. та судові витрати у розмірі 1600 грн.

Рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 15 березня 2018 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість на загальну суму 2581,41 грн., яка складається з наступного: заборгованість за кредитом - 0 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом - 1381,41 грн., 1200 грн. - пеня, також в рахунок відшкодування сплаченого судового збору 181,92 грн., а всього 2763 грн. 33 коп.

В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ПАТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на доведеність позовних вимог, звернення до суду в межах позовної давності, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову, стягнути з відповідача судові витрати.

ОСОБА_3 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що її не було повідомлено про зміну відсоткової ставки, позивачем пропущено строку позовної давності та застосовано подвійну цивільно-правову відповідальність, є незрозумілим розмір пені та розмір комісії, які просить стягнути позивач.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

За приписами п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України).

Аналогічні норми містились в ст. 213 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення рішення суду першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення з відповідача на користь банку заборгованості по кредиту в сумі 1647,20 грн. та частково стягуючи відсотки за договором, суд дійшов висновку про наявність переплати за тілом кредиту, та вважав за необхідне стягнути відсотки в межах позовної давності - за останні три роки, виходячи з розміру - 30% річних, при цьому застосував положення ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те ж порушення.

Однак з таким висновком не погоджується колегія суддів з наступних підстав.

Згідно з вимогами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом першої інстанції встановлено та не спростовано сторонами, що позичальник ОСОБА_3, 03.06.2013 року підписавши Анкету-заяву позичальника, надала свою згоду на те, що ця заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг(а.с.4).

За змістом довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду, ОСОБА_3 погодилася з: відсотковою ставкою 2,5 % на місяць; розміром щомісячного платежу 7% від заборгованості, але не менше 50,00 грн.; строком внесення платежу до 25 числа місяця, що слідує за звітним; пенею 0,24% + 50 гр. за прострочення за кредитом та 100 грн. за прострочення за процентами; штрафами 500,00 грн. + 5% від суми заборгованості по кредиту (а.с.9).

Отримана позичальником ОСОБА_3 платіжна картка має строк дії до 02.2019 року.

Згідно з п.2.1.1.2.3, п. 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг кредитний ліміт на платіжну картку встановлюється за рішенням Банку, клієнт надає право Банку у будь-який момент змінювати кредитний ліміт (а.с.10-33).

Судом також встановлено, що відповідач згідно кредитного договору зобов'язана погашати заборгованість перед банком по наданому кредиту, нарахованим відсоткам, порушила зобов'язання по його поверненню, відсотків за його користування, так як сплачувала його не в повному розмірі, чим допустила неналежне виконання зобов`язання щодо повернення кредиту, відсотків за його користування.

Матеріали справи містять наданий банком розрахунок заборгованості за договором (а.с.4-5), з якого вбачається, що відповідач ОСОБА_3 станом на 30 вересня 2017 року має заборгованість - 22 710,80 грн., яка складається з: 1647,20 грн. - заборгованість за кредитом; 16605,94 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 2900 грн. - заборгованість за пенею; а також штрафи: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1057,66 грн. - штраф (процентна складова).

Пославшись на п. 2.1.1.3.3 Умов та правил надання банківських послуг, відповідно до якого відповідач доручила Банку списувати з картрахунку суми грошових коштів у розмірі здійснених ним операцій, а також вартість послуг, визначену Тарифами Банку а також на п.п. 2.1.1.3.5, 2.1.1.12.9 Умов та правил, за якими Боржник доручає списувати з будь-якого рахунку, відкритого в Банку, грошові кошти для здійснення платежу з метою повного або часткового погашення боргових зобов'язань, суд дійшов помилкового висновку про те, що за таких обставин не підлягає стягненню заборгованість за кредитом. При цьому суд не зазначив, з якого саме рахунку відповідача банк повинен був проводити списання коштів на погашення існуючої заборгованості.

Висновок суду щодо необхідності зарахування платежів, які відповідач здійснювала: 13.11.2014 року на суму 1000 грн., 14.11.2014 року - 850 грн., 23.11.2014 року - 72,11 грн., 12.03.2015 року - 450,00 грн., 20.03.2015 року - 1820, 00 грн., 25.03.2015 року - 1000 грн. саме на погашення тілу кредиту не відповідають вимогам ст.534 ЦК України щодо черговості погашення вимог за грошовим зобов'язанням та умовам укладеного між сторонами договору.

За таких обставин заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором в сумі 1647,20 грн. підлягає стягненню з відповідача в повному розмірі.

Згідно з тарифами банку базова ставка становила 30 % річних.

Судом встановлено, що ставка за користування кредитом була збільшена банком: у період з 01.09.2014р. по 31.03.2015 р. - у розмірі 34,80 % річних, у період з 01.04.2015р. по 30.06.2016р. - у розмірі 43,20% річних (а.с.6).

Згідно зі статтею 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка.

У відповідності до правової позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року № 6-57цс12, боржник вважається належним чином повідомлений про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, коли банком не лише відправлено на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й доведено факт його вручення адресатові під розписку.

Матеріали даної справи доказів належного повідомлення відповідача про підвищення відсоткової ставки не містять.

Суд першої інстанції правомірно відхилив доводи позивача про те, що зміна відсоткової ставки за користування кредитом через SMS-повідомлення може бути прийнята до уваги, як належне повідомлення позичальника про зміну таких послуг, оскільки, по-перше, долучені до позовної заяви Умови не містять положень щодо SMS-повідомлень, по-друге, позивачем не надано доказів отримання відповідачкою зазначених повідомлень, довідка позивача про направлення повідомлень не є належним доказом факту отримання, такі доводи позивача не підтверджені належними доказами й категорично заперечуються відповідачем.

За вказаних обставин, вірним є висновок суду першої інстанції про стягнення заборгованості за відсотками за договором, укладеним між сторонами, виходячи з базової відсоткової ставки - 30%.

Проте колегія не погоджується з розрахунком, наведеним в рішенні суду, оскільки при нарахуванні відсотків суд виходив з того, що періодом нарахування є 1095 днів (загальна позовна давність), не взявши до уваги що платежами, які позичальник вносила на погашення заборгованості: 13.11.2014 року, 14.11.2014 року, 23.11.2014 року, 12.03.2015 року, 20.03.2015 року, ОСОБА_3 вчинила дії, що свідчать про визнання нею боргу та відповідно до положень ст.264 ЦК України переривають перебіг позовної давності.

Станом на 01.09.2014 року (перше збільшення відсоткової ставки банком з 30% річних до 34,8 % річних) за розрахунком банку у позичальника існувала заборгованість за кредитним договором в розмірі: 2264,36 грн. - строкова заборгованість за кредитом, 34,27 грн. - нараховані на поточну заборгованість відсотки, 80,20 грн. - загальна сума заборгованості за процентами (а.с.6 зворот).

Таким чином, на користь банку підлягає стягненню заборгованість за відсотками за формулою:

2264,36 грн. (01.09.2014 року) х 30%: 360 днів х 1125 днів = 2122,84 грн.

Загальна сума процентів визначена судом, за вказаний в розрахунку період, при застосуванні єдиної ставки в розмірі 30 % становить : 2122,84 грн. + 80,20 грн. - 635,52 грн. (сума погашених процентів за період з 01.09.2014 року по 31.08.2017 року) = 1567,52 грн.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки.

За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч.2 ст.258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

За правовою позицією по справі № 6-100цс14 від 03 вересня 2014 року Верховний Суд України вказав, що за правилами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання не може перевищувати одного року. Виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

За таких обставин, суд дійшов правильного висновку про стягнення пені за останні 12 місяців, які передували зверненню з позовом до суду в розмірі 1200 гривень.

Цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав, або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

У постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі 6-2003цс15 зазначено, що відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Згідно з п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити Банку штраф в розмірі встановленому тарифами договору (а.с.30).

Враховуючи вищевикладене та відповідно до положень ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Саме до аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 21 жовтня 2015 року по справі №6-2003цс15 та постанові від 11.10.2017 року по справі № 6-1374цс17.

Колегія суддів погоджується з висновком суду про відмову в задоволенні позову банку про стягнення штрафів в сумі 1557,66 грн. за вказаних обставин.

Враховуючи викладене, рішення суду підлягає скасуванню згідно з п.2,4 ч.1 ст.376 ЦПК України з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк» та стягнення з ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за кредитним договором №б/н від 03.06.2013 року станом на 30.09.2017 року в сумі 4414 гривень 72 коп., яка складається з: 1647 гривень 20 коп. - заборгованість за кредитом, 1567 гривень 52 коп. - заборгованість за відсотками, 1200 гривень - пеня. В іншій частині позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» належить відмовити.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 15 березня 2018 року у цій справі скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту.

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 03.06.2013 року станом на 30.09.2017 року в сумі 4414 гривень 72 коп., яка складається з: 1647 гривень 20 коп. - заборгованість за кредитом, 1567 гривень 52 коп. - заборгованість за відсотками, 1200 гривень - пеня.

В іншій частині позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 17 серпня 2018 року.

Головуючий

Судді: