Ухвала суду № 75955828, 14.08.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/1845/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2018 року

У залі судових засідань № 31

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Балан Я.В.,

при секретарі судового засідання - Сидоренко Ю.С.

за участю сторін:

позивач - ОСОБА_1,

представник відповідача - Пугач В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву позивача про поновлення пропущеного строку для звернення до суду по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1113 про визнання дій протиправними, скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 до Військової частини А1113 з урахуванням уточнення позовних вимог (а.с.32-35) про визнання дій в/ч А1113, щодо незаконності видання наказу №5 від 14.01.2015р. про звільнення з роботи за п.3 ст.36 КЗпП, не виплати середньомісячного заробітку за період звільнення з посади старшого наукового співробітника в/ч А1113, у зв'язку з призовом на військову службу в зв'язку з виконанням військових обов'язків у в/ч А1113 до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію з 15 січня 2015 року по теперішній час - протиправними; скасування наказу №5 від 14.01.2015р. про звільнення з роботи за п.3 ст.36 КЗпП; зобов'язання в/ч А1113 видати наказ з правильним формулюванням: тимчасово звільнити від виконання обов'язків за посадою старшого наукового співробітника в/ч А1113, у зв'язку з виконанням військових обов'язків у в/ч А-1113 до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію; зобов'язання внести зміни до трудової книжки, зробивши запис з новим, правильним формулюванням: тимчасово звільнити від виконання обов'язків за посадою старшого наукового співробітника в/ч А1113, у зв'язку з виконанням військових обов'язків у в/ч А-1113 до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію; зобов'язання здійснити виплату середньомісячної заробітної плати починаючи з 15.01.2015р. по теперішній час, відповідно до Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час демобілізації, на особливий період встановленого Кабінетом Міністрів України №105 від 04.03.2015р. "Про затвердження Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призивом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом", №911 від 04.11.2015р. "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України №105 від 04.03.2015р."; зобов'язання привести індексацію виплати середньомісячної заробітної плати і виплатити індексацію починаючи з 15.01.2015р. по теперішній час.

Ухвалою суду від 27.04.2018р. відкрито загальне позовне провадження по справі.

Ухвалою суду від 30.07.2018р., яка занесена до журналу судового засідання, закрито підготовче провадження по справі та призначено справу для розгляду по суті.

Позичем подано заяву про поновлення строку звернення до суду, яку позивач обґрунтовує тим, що тривалий час ОСОБА_1 звертався у різні інстанції щодо захисту порушених прав, однак лише під час проведення перевірки Південним територіальним управлінням Військової служби правопорядку, позивач зміг отримати доступ до оскаржуваного наказу, що дало можливість звернутись до суду з позовом для захисту своїх прав. (а.с. 24)

У судовому засіданні позивач підтримав заяву про поновлення строку звернення до суду.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення вказаної заяви просив відмовити, у зв'язку з тим, що позивачу стало відомо про оскаржуваний наказ 02.02.2015р., що підтверджується наданою до суду завіреною належним чином копією книги обліку та руху трудових книжок.

Розглянувши заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду, суд вважає, що вказана заява задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого ним Кодексом або іншими законами. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.

Позивачем разом з позовною заявою подано заяву про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою суду від 27.04.2018р. відкрито загальне позовне провадження по справі та призначено підготовче судове засідання для вирішення питання щодо дотримання позивачем процесуальних строків для звернення до суду.

Так, згідно приписів ст. ст. 122 - 123 КАС України у заяві про поновлення строку до суду позивачем необхідно зазначити поважні причини.

Так, ключовою є фраза "поважні причини" а отже, це і є предметом доказування при вирішенні питання щодо встановлення поважності причин для позивача тобто, якщо строк був пропущений з поважних причин це повинно підтверджуватися незаперечними письмовими доказами.

Слід зазначити, що процесуальний Закон не дає визначення терміну "поважні причини". Між тим в Рішенні Верховного суду України від 13.09.2006 року по справі № 6-26370кс04 (№ в ЄДРСРУ 135558) вказане наступне: "Поважними причинами пропуску строку позовної давності вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред'явлення позову стає неможливим або утрудненим".

Як вказує практика Верховного Суду України, оцінюючи обставини, що перешкоджали здійсненню процесуального права на оскарження, суд повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених у клопотанні доводів, а також з того, чи мав заявник можливість своєчасно реалізувати своє право на оскарження (Лист Вищого адміністративного суду України від 19.05.2010 N 708/11/13-10).

Постановою Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 21-240а13 (№ в ЄДРСРУ 36171760) передбачено, що обставини, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, доводяться стороною і встановлюються судом тільки у випадку, якщо заявлена вимога про застосування цих строків.

Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 100 КАС вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 5 грудня 2011 року (справа № 21-369а11(№ в ЄДРСРУ 20968416).

В обґрунтування заяви про поновлення строку звернення до суду позивач посилається на те, що тривалий час звертався у різні інстанції щодо захисту порушених прав, однак лише під час проведення перевірки Південним територіальним управлінням Військової служби правопорядку, позивач зміг отримати доступ до оскаржуваного наказу, що дало можливість звернутись до суду з позовом для захисту своїх справ.

Згідно наявної у матеріалах справи копії Книги обліку та руху трудових книжок (а.с.104-106) 02.02.2015р. позивачу видавалась трудова книжка. Даний доказ відповідач надав лише на стадії розгляду справи по суті.

На питання головуючого судді Балан Я.В. позивач вказав, що 02.02.2015р. йому видали трудову книжку, проте він відмовився від її отримання, тому як вважав наказ про звільнення протиправним. Оскаржуваний наказ тривалий час не мав можливості отримати, у зв'язку з чим, пропустив строк звернення до суду.

Таким чином, позивач підтвердив про його обізнаність про існування наказу про звільнення ще у лютому 2015 року, проте звернувся до суду у квітні 2018 року.

Суд вважає, вказаний аргумент є не переконливий, оскільки ст. 80 КАС України передбачено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Тобто, позивав у місячний термін з дня отримання копії трудової книжки міг звернутися до суду з позовною заявою для захисту своїх справ, подавши клопотання про витребування доказів судом та забезпечення доказів у порядку ст. ст. 114-117 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Конвенція про захист прав люди: основоположних свобод та практика ЄСПЛ для судів є джерелом права.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на розгляд його справи судом.

Стосовно питання доступу до суду ЄСПЛ зазначив в ухвалі щодо прийнятності Заяви № 6778/05 «МПП "Голуб" проти України» від 18 жовтня 2005 р., що процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов'язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (див. справу «Ґолдер проти Сполученого Королівства», рішення від 21 лютого 1975 р., серія А № 18, п. 28-36).

ЄСПЛ наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте, право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з п. 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. рішення у справі «Brulla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 р., п. 33).

Зі змісту п. 51 рішення Європейського Суду з прав людини від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», п. 570 рішення Європейського Суду з прав людини від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії», правової позиції викладеної Верховним Судом України у справі №6-2469цс16 вбачається, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статей в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

У рішенні «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 25.0l.2000р. Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання правил регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридично визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998р., заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правил судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Дотримання строків розгляду адміністративних справ одна з обов'язкових передумов ефективності адміністративних проваджень, оскільки результатом правозастосовчої діяльності безпосередньо залежить від часових меж їх реалізації. Будь-який вид адміністративного провадження базується на процесуальних принципах, серед яких оперативність і швидкість, що забезпечується чіткість регламентованими строками, закріпленими в законах та підзаконних актах.

Строк звернення до адміністративного суду - це строк, в межах якого особа, як має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту свої прав у публічно - правових відносинах або для реалізації владних повноважень.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконань ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певними процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимули учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можу, вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Розглянувши матеріали позову та доданих до нього документів, заслухавши учасників процесу, суд дійшов висновку, що наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду позивачем не зазначено та судом з матеріалів позовної заяви не встановлено.

Згідно до ч. 4 ст. 123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до ч. 6 ст. 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Згідно з ч. 4 ст. 180 КАС України клопотання та заяви учасника справи з питань, визначених у частині третій цієї статті, подані після закриття підготовчого засідання, залишаються без розгляду, за винятком випадків, коли вони стосуються доказів, поданих після закриття підготовчого засідання.

Проаналізувавши вищевикладене, враховуючи те, що копію Книги обліку та руху трудових книжок представником відповідача надано лише на стадії розгляду справи по суті, суд вважає необхідним застосувати аналогію закону та на підставі ч. 4 ст. 180 КАС України, заяву позивача про поновлення пропущеного строку для звернення до суду залишити без задоволення.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що 02.02.2015р. позивач відмовився від отримання трудової книжки, яку відповідач відповідно до закону мав намір йому видати, тобто позивачу з вище вказаної дати було відомо про існування наказу про звільнення, у зв'язку з чим, суд вважає за доцільне, залишити позовну заяву без розгляду відповідно до приписів ст. ст. 122-123 КАС України.

Керуючись ст. ст. 7, 122, 123, 180, 183, 256, 295 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ :

Заяву позивача про поновлення пропущеного строку для звернення до суду - залишити без задоволення.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини А1113 про визнання дій в/ч А1113, щодо незаконності видання наказу №5 від 14.01.2015р. про звільнення з роботи за п.3 ст.36 КЗпП, не виплати середньомісячного заробітку за період звільнення з посади старшого наукового співробітника в/ч А1113, у зв'язку з призовом на військову службу в зв'язку з виконанням військових обов'язків у в/ч А1113 до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію з 15 січня 2015 року по теперішній час - протиправними; скасування наказу №5 від 14.01.2015р. про звільнення з роботи за п.3 ст.36 КЗпП; зобов'язання в/ч А1113 видати наказ з правильним формулюванням: тимчасово звільнити від виконання обов'язків за посадою старшого наукового співробітника в/ч А1113, у зв'язку з виконанням військових обов'язків у в/ч А-1113 до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію; зобов'язання внести зміни до трудової книжки, зробивши запис з новим, правильним формулюванням: тимчасово звільнити від виконання обов'язків за посадою старшого наукового співробітника в/ч А1113, у зв'язку з виконанням військових обов'язків у в/ч А-1113 до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію; зобов'язання здійснити виплату середньомісячної заробітної плати починаючи з 15.01.2015р. по теперішній час, відповідно до Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час демобілізації, на особливий період встановленого Кабінетом Міністрів України №105 від 04.03.2015р. "Про затвердження Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призивом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом", №911 від 04.11.2015р. "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України №105 від 04.03.2015р."; зобов'язання привести індексацію виплати середньомісячної заробітної плати і виплатити індексацію починаючи з 15.01.2015р. по теперішній час - залишити без розгляду.

Ухвала суду може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст ухвали суду складений та підписаний суддею 20.08.2017р.

Суддя Балан Я.В.