Постанова № 75929081, 16.08.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2018 року справа №805/2708/18-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Геращенка І.В., суддів Арабей Т.Г., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 травня 2018 року у справі № 805/2708/18-а (головуючий 1 інстанції Кошкош О.О., м. Слов'янськ Донецької області) за позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області про визнання протиправною відмову у нарахуванні та виплаті допомоги при народженні дитини, зобов'язати призначити та здійснити виплату державної допомоги за заявою,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі-позивач) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області (далі-відповідач) в якому просила:

-визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області у нарахуванні та виплаті ОСОБА_2 допомоги при народженні дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1;

-визнати незаконним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області про відмову в призначені допомоги при народжені дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1;

-зобов'язати Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області призначити та здійснити виплату ОСОБА_2 державної допомоги при народженні дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 за її заявою від 24.12.2014 року;

-встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання подати у десятиденний строк з моменту набрання рішенням справи законної сили звіт про виконання рішення суду.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 травня 2018 року позов задоволено.

Скасовано розпорядження Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області про зупинення виплати допомоги при народжені дитини від 19.10.2017 року б/н.

Зобов'язано Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області поновити ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 виплату допомоги при народжені дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 починаючи з 01 квітня 2016 року.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп.

Відповідач не погодився з вказаним рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій послався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просив рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 травня 2018 року скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» призначення та продовження усіх видів соціальної допомоги внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою відповідно до діючого порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб». З питань продовження строку дії довідки в розумінні п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 26.08.2015 року № 636, протягом 2014-2016 років позивач не зверталася. Вважає що за адресою вказаною у довідці ВПО ОСОБА_2 не проживала. Дію довідки ОСОБА_2 було скасовано.

В суді першої інстанції справа була розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до п. 3 ч. 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Суд, перевірив матеріали справи, обговорив доводи апеляційної скарги, встановив наступне.

Як вбачається зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 27.08.2013 року, виданого Калінінським відділом служби Горлівського міського управління юстиції у Донецькій області, ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача - ОСОБА_2 в місті Горлівка, Донецької області народився син - ОСОБА_3 (а.с. 8).

Довідкою від 24.12.2014 року № 1421105007 ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, була взята на облік як особа яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, на підставі якої звернулась до Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області із заявою про призначення державної допомоги при народжені дитини, а саме сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9, 57).

Відповідно до атестату від 26.12.2014 року № 4705, складеного на громадянку ОСОБА_2, допомога при народжені дитини у розмірі 1485,00 грн. (щомісячно) виплачена по 31.07.2014 року, одноразова допомога при народжені дитини у розмірі 9720,00 грн. виплачена по 31.08.2013 року (а.с. 66).

19 січня 2015 року ДСЗН Дзержинської міської ради прийнято рішення про призначення допомоги сім'ям з дітьми, а саме: допомоги при народженні дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 01.08.2014 року по 31.08.2019 року у розмірі 1485,00 грн. (а.с. 56).

З атестату від 30.10.2017 року № 1745 ДСЗН В-Ц адміністрації м. Торецьк вбачається, що допомога при народжені дитини у розмірі 1485,00 грн. (щомісячно) виплачена по 31.03.2016 року (а.с. 50).

24 березня 2017 року розпорядженням начальника УСЗН військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області з 01.04.2016 року припинено виплату допомоги ОСОБА_2 у зв'язку із не підтвердженням фактичного місця проживання, на підставі списків Дзержинського МВ ГУ ДМС від 18.03.2016 року (а.с. 54).

19 жовтня 2017 року розпорядженням начальника УСЗН військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області з 01.04.2016 року закрито особовий рахунок ОСОБА_2 у зв'язку із не підтвердженням факту проживання та тривалим не зверненням, скасуванням довідки ВПО (а.с. 51).

Інформаційним запитом від 28.03.2018 року позивач звернулась до УСЗН військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області з проханням надати письмові роз'яснення щодо підстав відмови в призначенні допомоги при народженні дитини ОСОБА_3 (а.с. 10).

УСЗН військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області відповіддю від 03.04.2018 року 06вх.Ч-193-5.1-6.2 роз'яснено ОСОБА_2, що виплату допомоги при народженні дитини було припинено у зв'язку з її не перебуванням за адресою, вказаною у заяві з питання оформлення довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи (а.с. 11).

Не погодившись з вказаними діями відповідача, ОСОБА_2 звернулась з позовом до суду.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи (а тому і органи та посадові особи пенсійного фонду України, як органи виконавчої влади, до яких відноситься і Відповідач) зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (далі Закон № 2811-XII) громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України. Тобто, для громадян України єдиною обов'язковою умовою, яка надає право на отримання вказаної державної допомоги, є виховання та проживання у сім'ї неповнолітньої дитини.

На виконання вимог закону 27 грудня 2001 року Кабінетом Міністрів України постановою № 1751 затверджено Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми (далі Порядок № 1751).

Перелік підстав для припинення раніше призначеної допомоги при народженні дитини визначено положеннями ч. 9 ст. 11 Закону № 2811-XII та абз. 18 Порядку № 1751, відповідно до яких виплата допомоги припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відмови отримувача допомоги від виховання дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання, крім дітей, які народилися під час перебування матері в слідчому ізоляторі або установі виконання покарань за умови перебування дитини разом з матір'ю; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; перебування отримувача допомоги у місцях позбавлення волі за рішенням суду; усиновлення дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування; смерті дитини; смерті отримувача допомоги; виникнення інших обставин.

Суд наголошує, що реалізація права позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України від 11.12.2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1382-IV), не може позбавляти її права на отримання допомоги при народженні дитини. Згідно з частиною 2 статті 2 Закону № 1382-IV, реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідачем у справі не надано відомостей, що ОСОБА_2 отримала таку допомогу в іншому органі соціального захисту населення на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.

Суд не приймає посилання апелянта на постанову КМУ № 509 від 01.10.2014 року «Про облік внутрішньо переміщених осіб», постанову КМУ № 637 від 05.11.2014 року «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», постанову КМУ № 365 від 08.06.2016 року «Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» щодо врегулювання спірних правовідносин, оскільки вказані нормативно правові акти не є законами, а тому вони не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Суд вважає за необхідне зазначити, що позивач і його дитина є громадянами України, тобто мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини, за ознакою місця проживання (перебування). Відповідно до правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеної у п.23 рішення «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Позивач має право на отримання державної допомоги при народженні дитини. Реалізація Позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», не може позбавляти її права на отримання допомоги при народженні дитини. Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Позивачем заявлений позов в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до частини 7 статті 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21.12.1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Таким чином, право позивача на отримання допомоги при народженні дитини є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.

Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, відповідач не довів правомірність зупинення виплат позивачу допомоги при народженні дитини, а отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 травня 2018 року у справі № 805/2708/18-а за позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області про визнання протиправною відмову у нарахуванні та виплаті допомоги при народженні дитини - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 травня 2018 року у справі № 805/2708/18-а - залишити без змін.

Повний текст постанови складений 16 серпня 2018 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий: І.В. Геращенко

Судді: Т.Г. Арабей

Е.Г. Казначеєв