Постанова № 75915724, 14.08.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1207/18Категорія: 47 Головуючий по 1 інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2018 року м. Черкаси

Апеляційний суд Черкаської області у складі суддів:

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

секретар: Матюха В.І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_5;

відповідач – Черкаська міська рада;

особа, що подала апеляційну скаргу - представник ОСОБА_5 – ОСОБА_6;

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 – ОСОБА_6 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 травня 2018 року, ухваленого в складі судді Троян Т.Є, у справі за позовом ОСОБА_5 до Черкаської міської ради про визнання державного акта на землю та рішення сесії ради частково недійсними, -

:

в с т а н о в и в :

У березні 2018 року ОСОБА_5 звернулася в суд з позовом до Черкаської міської ради про визнання державного акта на землю та рішення сесії ради частково недійсними.

В обґрунтування своїх вимог вказувала, що на підставі договору дарування частини будинку від 18 листопада 2005 року їй на праві власності належить 43/100 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд по пров. Пролетарському, 13 в м. Черкаси. Дана частина будинку була подарована їй її батьком ОСОБА_7. Дана частина будинку розташована на земельній ділянці площею 198 кв. м.

25 січня 2018 року її батько ОСОБА_7 помер.

Після смерті батька їй стало відомо, що на земельну ділянку, на якій розташована належна їй частина будинку по пров. Пролетарському, 13 в м. Черкаси виданий державний акт серія ЯГ № 621703 на право власності на землю на ім’я її батька від 09 серпня 2006 року на підставі рішення 9-ї сесії Черкаської міської ради № 9-209 від 09 березня 2006 року. Тобто після дарування їй частини будинку, земельна ділянка на якій він розташований, була передана у власність попередньому власнику.

Вважає, що рішення 9-ї сесії Черкаської міської ради № 9-209 від 09 березня 2006 року п. 9 про передачу безоплатно у власність земельної ділянки площею 198 кв.м. по пров. Пролетарському, 13 в м. Черкаси ОСОБА_7 та державний акт серія ЯГ № 621703 на право власності на земельну ділянку по пров. Пролетарському, 13 в м. Черкаси на ім’я ОСОБА_7 необхідно визнати недійсним.

Вказала, що оскільки вона з 18 листопада 2005 року стала власником частини будинку, то їй в користування перейшла і земельна ділянка, на якій вона розташована.

Просила суд визнати недійсним рішення 9-ї сесії Черкаської міської ради № 9-209 від 09 березня 2006 року п. 9 про передачу безоплатно у власність земельної ділянки площею 198 кв.м. кадастровий номер 7110136700-04-051-0023 по пров. Пролетарському (ОСОБА_8), 13 в м. Черкаси ОСОБА_7 та державний акт серія ЯГ № 621703 на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 7110136700-04-051-0023 по пров. Пролетарському (ОСОБА_8), 13 в м. Черкаси на ім’я ОСОБА_7

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 травня 2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду представник ОСОБА_5 – ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на те, що воно є помилковим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права, просив його скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апелянт в обґрунтування своїх вимог зазначає, що за загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 120 ЗК України, особа, яка набула право власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості. А тому, саме з моменту укладення договору купівлі – продажу та реєстрації нерухомого майна до особи переходить право на земельну ділянку. Вважає, посилання відповідача на те, що нею пропущено строк позовної давності безпідставним, оскільки дані доводи не підтверджені жодними доказами.

10 липня 2018 року Черкаська міська рада подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. При цьому вказує, що неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України та статті 19 Кодексу адміністративного судочинства. Право на оскарження рішень органів місцевого самоврядування мають особи, щодо яких застосовано відповідне рішення, а також особи, які є суб»єктами правовідносин. Також вказує, що Верховний Суд України та Конституційний Суд України неодноразово вказували, що позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово, не може бути задоволений, оскільки таке рішення вичерпало свою дію шляхом виконання. Також вказує, що при зверненні в суд позивачкою був пропущений строк позовної давності, який становить три роки.

Відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідних положень» ЦПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Статтею 351 ЦПК України встановлено, що судами апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд в межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Заслухавши осіб, які з’явились в судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до залишення без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції прийшов до висновку, що з досліджених матеріалів справи та пояснень представника позивача не вбачається порушення права позивача ОСОБА_5 з боку відповідача, оскільки не надано доказів звернення позивача до відповідача у письмовій формі з метою вирішення спірного питання.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що на підставі договору дарування частини будинку від 18 листопада 2005 року ОСОБА_7 подарував, а ОСОБА_5 прийняла у дар 43/100 частини житлового будинку № 13, що знаходиться по пров. Пролетарському в м. Черкаси та розташованого на земельній ділянці розміром 500 кв.м. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстровано в реєстрі за № 5919 (а.с.4).

Рішенням 9-ї сесії Черкаської міської ради від 09 березня 2006 року № 9-209 Про передачу громадянам земельних ділянок у власність та в оренду ОСОБА_7 безоплатно передана у власність земельна ділянка загальною площею 198 кв.м. по пров. Пролетарському, 13 в м. Черкаси, основне цільове призначення земельної ділянки – житлова та громадська забудова (а.с.7-8).

Згідно державного акту від 09 серпня 2006 року, серії ЯГ № 621703 на право власності на земельну ділянку ОСОБА_7 належить на праві власності земельна ділянка площею 198 кв.м. по пров. Пролетарському, 13 в м. Черкаси, який був виданий на підставі рішення Черкаської міської ради від 09 березня 2006 року № 9-209 додаток п. 9 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а.с.6).

Згідно свідоцтва про смерть серії І-СР № 321017 від 26 січня 2018 року ОСОБА_7 помер 25 січня 2018 року, актовий запис № 274 (а.с.9).

Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_6 IV-УР № 1576665 від 23 червня 1963 року ОСОБА_7 є батьком ОСОБА_10 (а.с. 10).

Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії І-СР № 391531 від 24 квітня 1982 року ОСОБА_10 змінила прізвище на «Шевченко» (а.с.11).

Частиною 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Тобто, порушення, невизнання або оспорювання права власності або права користування на земельну ділянку є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу передбаченого статтею 152 ЗК України.

Відповідно до вимог статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно з частиною 2 статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб.

Стаття 120 ЗК України в редакції, що діяла на час виникнення даних правовідносин, передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування – на підставі договору оренди.

Відповідно до положень статті 125 ЗК України, в редакції, що діяла на час виникнення даних правовідносин, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документу, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Відповідно до статті 33 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо реєстрації суб'єктів права власності на землю; реєстрації права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог прийшов до обґрунтованого висновку про те, що позивачем не надано суду доказів, того які саме порушення були допущені Черкаською міською радою при прийнятті оскаржуваного рішення, які саме її права були порушені в результаті прийняття оскаржуваного рішення та не надано доказів звернення позивача до Черкаської міської ради з приводу вирішення питання надання останній в порядку передбаченому законом земельної ділянки.

Колегія суддів також звертає увагу, що позивачкою не надано доказів яке саме її право відносно земельної ділянки було порушено, оскільки суду не були надані докази на яких умовах земельна ділянка площею 198 кв.м, на яку вказує позивачка та на яку виданий державний акт, перебувала в користуванні померлого, оскільки із договору дарування від 18 листопада 2005 року, на підставі якого остання набула право власності на частину будинку № 13 по провулку Пролетарському в м. Черкаси, вбачається, що останній розташований на земельній ділянці площею 500 кв.м. а не 198 кв.м.. А на час набуття позивачкою права власності на частину будинковолодіння був передбачений порядок набуття права власності та права користування земельною ділянкою встановлений ст. 120 ЗК України, який є спеціальним законом у даних правовідносинах, а тому посилання представника на положення статті 377 ЦК України, без урахування положень спеціального закону, а саме положень статей 120 та 125 ЗК України в редакції, що діяла на момент виникнення даних правовідносин є безпідставними, оскільки положення вказаних норм в апеляційній скарзі викладені в редакції, яка не була чинною на час виникнення правовідносин на які посилається позивачка в позовній заяві.

Твердження викладені в апеляційній скарзі про те, що саме з моменту укладення договору купівлі – продажу та реєстрації нерухомого майна до особи переходить право на земельну ділянку колегія суддів вважає помилковими, оскільки порядок набуття у власність чи користування земельної ділянки на момент укладення угоди про набуття права власності на нерухоме майно позивачкою, був урегульований нормами спеціального законодавства, які є відмінними від даної позиції.

Відповідно до положень статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що доводи наведені в апеляційній скарзі не дають підстав для встановлення неправильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, підстав для скасування або зміни постановленого судом першої інстанції рішення колегія суддів не знаходить.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів судової палати,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 – ОСОБА_6 - залишити без задоволення.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Черкаської міської ради про визнання державного акта на землю та рішення сесії ради частково недійсними - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції в порядку та на умовах визначених ЦПК України.

Судді Н.І. Гончар

ОСОБА_3

ОСОБА_4

Повний текст постанови складений 15 серпня 2018 року.