Постанова № 75909270, 15.08.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/4534/18 Головуючий у І інстанції Пінкевич Н. С.Провадження № 22-ц/780/3379/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 4 15.08.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 серпня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області

у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Сержанюка А.С., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря Богдан І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області, постановлену в м. Києві 31 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, відділ Державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

В квітні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, просив визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № 339 від 23 березня 2015 року, таким, що не підлягає виконанню, покласти на відповідача судові витрати.

Позов мотивував тим, що 14 лютого 2008 року уклав договір кредиту із ПАТ «Укрсоцбанк», на підставі якого отримав грошові кошти у сумі 108500 доларів США під 12,5 % річних із кінцевим терміном погашення заборгованості 13 липня 2025 року. Також з метою забезпечення належного виконання умов кредитного договору сторонами було укладено іпотечний договір 14 лютого 2008 року, предметом якого є квартира за адресою АДРЕСА_1.

23 березня 2015 року приватним нотаріусом ОСОБА_3 було вчинено виконавчий напис № 339, на підставі якого запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, а за рахунок коштів, отриманих від реалізації майна, задовольнити вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» в розмірі 1421413,22 грн. та стягнути плату за вчинення виконавчого напису. Вважає, що виконавчий напис вчинено нотаріусом з порушенням вимог чинного законодавства, та сума, яка стягується, не відповідає дійсності, а тому виконавчий напис має бути визнаний таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 травня 2018 року провадження у даній справі закрито.

Позивач ОСОБА_2, не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 травня 2018 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказував, що висновки суду про тотожність учасників та підстав позову, про те, що всі доводи даного позову були предметом дослідження, зроблені судом поверхово, без належного дослідження матеріалів справи.

Дійсно, в Києво-Святошинському районному суді Київської області перебувала справа № 369/3942/16-ц за його позовом до ПАТ «Укрсоцбанк», треті особи приватний нотаріус Київського нотаріального округу ОСОБА_3, відділ Державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Проте підстави даних позовів є різними, а отже вони не є тотожними.

Посилався на невідповідність нарахування відсотків умовам кредитного договору та стягнення їх за виконавчим написом, оскільки строк повернення кредитних коштів був змінений в 2012 році відповідно до п. 4.5 кредитного договору, а отже відсотки, стягнуті за виконавчим написом в період з 2012 по 2014 рік, повинні були розраховуватись на рівні облікової ставки НБУ, проте банк продовжує нараховувати відсотки за ставкою, встановленою в кредитному договорі.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Закриваючи провадження у даній справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що позов ОСОБА_2 пред’явлений до тих самих учасників, з того самого предмету, а також підстави позову є аналогічними, що у справі № 369/3942/16ц, всі доводи даного позову були предметом дослідження, сторони надавали по ним пояснення, а суд надав їм оцінку, що відображено в рішенні суду від 02 серпня 2016 року, яке набрало законної сили; у поданому позові від 24 квітня 2018 року нових підстав, які б судом не досліджувались, ОСОБА_2 не зазначено, не подано нових доказів і до самої позовної заяви.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, оскільки вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Із матеріалів справи вбачається, що в квітні 2016 року ОСОБА_2 звернувся із позовом до ПАТ «Укрсоцбанк», треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, відділ державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в задоволенні якого рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 10 листопада 2016 року, йому було відмовлено.

Свій позов ОСОБА_2 мотивував тим, що 14 лютого 2008 року між ним та АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», було укладено договір кредиту № 028/25-64, згідно умов якого він отримав кредиту у розмірі 66500 доларів США з виплатою 12 % річних строком на 240 місяців. В той же день між позивачем та банком було укладено іпотечний договір № 028/15-68, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_4, предметом якого є належна йому на праві власності квартира АДРЕСА_2. 23 березня 2015 року приватним нотаріусом ОСОБА_3 було вчинено виконавчий напис № 339, на підставі якого було звернуто стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, а за рахунок коштів, отриманих від реалізації вказаного нерухомого майна, задовольнити вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» у сумі розміром 1421413,22 грн. та 12792,70 грн. в якості плати за вчинення виконавчого напису. 27 квітня 2015 року за наслідками розгляду заяви ПАТ «Укрсоцбанк» про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 47391631.

Позивач зазначав, що вчинений нотаріусом виконавчий напис не відповідає вимогам закону, а саме у наданих банком документах відсутні докази безспірності заборгованості боржника перед кредитором, іпотекодавцем не було отримано письмову вимогу про усунення порушення виконання зобов’язання, а тому вчинення виконавчого напису нотаріусом є неправомірним та передчасним. При цьому стягнення з позивача плати за вчинення виконавчого напису суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того вказував, що під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово стягнуте нерухоме житлове майно, яке є предметом іпотеки.

З урахуванням уточнення позовних вимог позивач просив суд визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 339 від 23 березня 2015 року та стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

В квітні 2018 року ОСОБА_2 звернувся із даним позовом до ПАТ «Укрсоцбанк», треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, відділ державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, просив визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № 339 від 23 березня 2015 року таким, що не підлягає виконанню, та стягнути із відповідача на його користь судові витрати.

Даний позов ОСОБА_2 мотивував тим, що 14 лютого 2008 року уклав із ПАТ «Укрсоцбанк» кредитний договір та договір іпотеки, предметом якого є належна йому квартира за адресою АДРЕСА_3. 23 березня 2015 року приватним нотаріусом ОСОБА_3 вчинено виконавчий напис № 339, на підставі якого запропоновано звернути стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, а за рахунок коштів, отриманих від реалізації вказаного нерухомого майна, задовольнити вимоги ПАТ «Укрсоцбанк» у сумі розміром 1421413,22 грн. та стягнути плату за вчинення виконавчого напису. 27 квітня 2015 року за наслідками розгляду заяви ПАТ «Укрсоцбанк» про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки відділом державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 47391а. Вважає, що виконавчий напис вчинено нотаріусом з порушенням вимог чинного законодавства та сума, яка стягується за ним, не відповідає дійсності, а тому він має бути визнаний таким, що не підлягає виконанню. Нотаріусу не був наданий повний пакет документів стосовно безспірності заборгованості. Так, згідно ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 п. 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Проте всупереч зазначеним вимогам, відповідач не надав банку первинні документи, які підтверджують безспірність заборгованості, що є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року № 6-79цс15.

При визначенні підстави позову як елементу його змісту суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і закону, позивач просить про захист свого права.

Так, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції щодо тотожності предмету позову (ідентичні вимоги про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, та покладення на відповідача судових витрат) та сторін і третіх осіб (позивач ОСОБА_2, відповідач ПАТ «Укрсоцбанк», треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, відділ державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Головного територіального управління юстиції в Київській області), і дані висновки не спростовані доводами апеляційної скарги, аргументація якої зводяться до доведення нетотожності підстав позовів, поданих ОСОБА_2 у 2016 та 2018 роках.

Разом із тим, дані доводи позивача спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Так, звертаючись до суду із позовом в 2016 році, ОСОБА_2 обґрунтовував його в тому числі відсутністю у наданих банком документах доказів безспірності заборгованості боржника перед кредитором – документів первинної бухгалтерської документації.

На ці же підстави ОСОБА_2 посилається, звертаючись до суду в 2018 році, та зазначає, що нотаріусу не був наданий повний пакет документів стосовно безспірності заборгованості, а саме відсутні первинні бухгалтерські документи.

В рішенні Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 серпня 2016 року досліджені обставини надання нотаріусу усіх передбачених законом документів, і за результатами дослідження вказаних питань суд дійшов до обґрунтованого висновку про недоведеність посилань позивача на порушення встановленої законом процедури вчинення виконавчого напису.

Так, судом першої інстанції належним чином проаналізовано та застосовано ст. ст. 33, 35 Закону України «Про іпотеку», ст. ст. 87 – 89 Закону України «Про нотаріат», Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 1999 року № 1172.

На дані вимоги закону позивач посилався, подавши позов і в квітні 2018 року.

Також при розгляді даної справи Києво-Святошинським районним судом Київської області в рішенні від 02 серпня 2016 року надано оцінки доводам позивача щодо невідповідності заявленого розміру заборгованості, про що ним зазначено і у позові, поданому в квітні 2018 року.

Фактично позивачем зменшено кількість підстав позову у порівнянні із позовом, поданим в 2016 році, а саме в даному позові відсутнє посилання на неотримання іпотекодавцем письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов’язання, порушення вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» стягненням з нього плати за вчинення виконавчого напису та неможливість примусового стягнення нерухомого житлового майна, яке є предметом іпотеки, під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Разом із тим, зменшення кількості підстав позову під час повторного звернення до суду, якщо не було заявлено нових підстав, не є підставою для розгляду даного позову судом, оскільки всім вказаним раніше підставам позову судом було надано оцінку і в розумінні ст. 255 ЦПК України підстави позову залишаються тотожними.

Оцінюючи посилання позивача на судову практику Верховного Суду, апеляційний суд враховує, що наведені ОСОБА_2 постанови стосуються інших правовідносин, в яких дійсно відбувалися зміни складу учасників цивільного процесу та предмету позову, а також заявлено вимоги про стягнення заборгованості за інший, ніж у попередньому позові, період.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо невідповідності нарахування відсотків умовам кредитного договору та стягнення їх за виконавчим написом в зв’язку із застосуванням п. 4.5 кредитного договору та спливу строку користування кредитом, оскільки дані доводи в позовній заяві відсутні, не були предметом розгляду суду першої інстанції і вперше зазначені лише в апеляційній скарзі.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 31 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 15 серпня 2018 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Сержанюк А.С.

ОСОБА_5