Постанова № 75909258, 06.08.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/2920/18 Головуючий у І інстанції Ковальчук Л. М.Провадження № 22-ц/780/3189/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 56 06.08.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 серпня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді: Мережко М.В.,

суддів: Березовенко Р.В., Суханової Є.М.,

секретар: Шуляк Д.О.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання недійсними умов кредитного договору, виключення комісії з графіку платежів за кредитним договором та зобов’язання здійснити перерахунок платежів.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,

встановила:

У березні 2018 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Ідея Банк» про визнання недійсними умов кредитного договору, виключення комісії з графіку щомісячних платежів за кредитним договором та зобов’язання здійснити перерахунок платежів.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 19 травня 2017 року між ним та ПАТ «Ідея Банк» був укладений кредитний договір № Z60.988.70658 та підписана заява № Z60.988.70658 на приєднання до договору добровільного страхування життя № НПБ 130801 від 23 травня 2014 року.

Відповідно до умов вказаного договору банк надав позичальнику кредит на поточні потреби в сумі 99998 грн., включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а він як позичальник, зобов’язався одержати кредит і повернути його разом з процентами платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно умов цього договору.

22 травня 2017 року відповідно до заяви на видачу готівки № 031To1FBAQ було видано грошові кошти в сумі 80152,80 грн., іншу суму було перераховано, відповідно до заяви № Z60.988.70658 на приєднання до договору добровільного страхування життя № НПБ 130801 від 23 травня 2014 року.

Станом на дату звернення з позовом до суду він як позичальник сплатив ПАТ «Ідея Банк» грошові кошти в сумі 79 571,94 грн.

08 лютого 2018 року він звернувся до ПАТ «Ідея Банк» для отримання довідки-розрахунку заборгованості для звірки своїх платежів.

Позивач вказував, що проаналізувавши отриману довідку, він вважав, що даний договір порушує його права, як споживача, у відповідності до положень Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки укладений договір містить умову про сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту банком, але включення такої умови в текст договору суперечить вимогам Закону, так як банки не мають права встановлювати платежі за послуги, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо).

Відповідно до п. 1.12 договору за обслуговування кредиту позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором.

Згідно умов п. 2.1 договору за обслуговування кредиту банком, позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів. Позичальник повертає кредит разом з процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості в 48 щомісячних внесках включно до 19 дня/числа кожного місяця згідно Графіку погашення щомісячних платежів.

Відповідно до п. 6.1 договору передбачений графік щомісячних платежів за кредитним договором та визначено графу «комісія».

Оскільки відповідно до умов кредитного договору від 19 травня 2017 року банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 203, 205, 1054 ЦК України позивач ОСОБА_2 просив визнати недійсною з моменту укладення договору умову п. 1.12 кредитного договору № Z60.988.70658 від 19 травня 2017 року; виключити комісію з графіку щомісячних платежів за кредитним договором № Z60.988.70658 від 19 травня 2017 року, що міститься у п. 6.1 кредитного договору № Z60.988.70658 від 19 травня 2017 року, укладеного між ним та ПАТ «Ідея Банк»; визнати недійсною з моменту укладення договору умову п. 6.1 кредитного договору № Z60.988.70658 від 19 травня 2017 року «Графік щомісячних платежів за кредитним договором» в частині визначеної в даному «Графіку» комісії, що підлягає до сплати; зобов’язати ПАТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок здійснених з часу укладення кредитного договору № Z60.988.70658 від 19 травня 2017 року ОСОБА_2 платежів, зарахувавши сплачену в сумі цих платежів з погашення заборгованості комісію (плату за обслуговування кредитної заборгованості) в рахунок інших обов’язкових платежів (зі сплати заборгованості по тілу кредиту та процентах), що передбачені умовами кредитного договору № Z60.988.70658 від 19 травня 2017 року.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права просить Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 травня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не повністю.

Як вбачається із матеріалів справи, 19 травня 2017 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Ідея Банк» був укладений кредитний договір № Z60.988.70658 від 19 травня 2017 року, відповідно до п. 1.1 якого банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 99 998,00 грн., включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов’язується одержати кредит і повернути його разом з процентами і платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього договору (а.с. 7-8).

Відповідно до умов п. 1.2 кредитного договору банк надає кредит у день підписання цього договору строком на 48 місяців. Датою видачі кредиту є дата списання коштів з позичкового рахунку для зарахування на банківський поточний рахунок, вказаний позичальником.

Згідно умов п. 1.4 кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 6.0% (маржу банку).

Згідно з умовами п. 1.5 кредитного договору станом на день укладення договору змінна частина ставки, визначена за Рішенням Правління Банку, становить 9,50 %, що разом з Маржею Банку складає змінювану процентну ставку в розмірі 15,5000 %.

Відповідно до умов п. 1.12 договору за обслуговування кредиту позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором.

Згідно з умовами п. 2.1 договору за обслуговування кредиту банком, позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів. Позичальник повертає кредит разом з процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості в 48 щомісячних внесках включно до 19 дня/числа кожного місяця згідно Графіку погашення щомісячних платежів.

Відповідно до умов п. 6.1 договору передбачений графік щомісячних платежів за кредитним договором та визначено графу «комісія».

ОСОБА_2 19 травня 2017 року підписав з ПАТ «Ідея Банк» заяву № Z60.988.70658 від 19 травня 2017 року на приєднання до договору добровільного страхування життя № НПБ 130801 від 23 травня 2014 року, якою ОСОБА_2 підтвердив, що ця заява підписана ним, заявником, та прийнята уповноваженою особою страховика, підтверджує досягнення згоди сторін з усіх істотних умов договору, є доказом його укладення, та такого факту, що з дати прийняття цієї заяви заявник та страховик набувають взаємних прав та обов’язків, визначених договором (а.с. 9).

Як видно із заяви на видачу готівки № 031ТО1FBAQ від 22 травня 2017 року, банк ПАТ «Ідея Банк» виплатив ОСОБА_2 80 125,80 грн. (а.с. 10).

У своїй позовній заяві ОСОБА_2 вказує, що станом на дату звернення з позовом до суду він як позичальник сплатив ПАТ «Ідея Банк» грошові кошти в сумі 79571,94 грн. 08 лютого 2018 року він звернувся до ПАТ «Ідея Банк» для отримання довідки-розрахунку заборгованості для звірки своїх платежів.

Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № Z60.988.70658 від 19 травня 2017 року становить: основний борг - 94 832,72 грн., строкові проценти 805,43 грн., нарахована плата за обслуговування кредиту 5 564,99 грн., а всього заборгованість по кредиту становить 101 203 грн. 14 коп. (а.с. 24).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на те, що кредитний договір був укладений за взаємною згодою сторін та відповідає домовленості сторін, викладеній в ньому. Також суд вказує, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження суперечності оспорюваних умов кредитного договору актам цивільного законодавства.

Колегія суддів не погоджується з цими висновками суду з таких підстав.

Згідно з п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо) або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладання кредитного договору, внесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди; на укладення кредитного договору тощо).

Згідно із ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про установлення ;обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

За змістом ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Як визначено в Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року в справі № 15-рп/2011, держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Цивільного Кодексу України). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

За змістом Директиви 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року (далі Директива) про кредитні угоди для споживачів важливим для забезпечення довіри споживачів є пропонування ринком достатнього ступеня їх захисту. При цьому в зазначеній Директиві відповідні права споживачів регламентуються на доконтрактній стадії, а також на стадії виконання кредитної угоди.

Зокрема, в п. 22 Директиви визначено, що Держави-члени ЄС повинні мати право приймати або вводити в дію національні положення, які забороняють кредитору вимагати від споживача відповідно до кредитного договору відкривати рахунок у банку, або укладати договір у відношенні іншої додаткової послуги, або виконувати платежі або сплачувати комісію для таких банківських рахунків або інших додаткових послуг. У Державах-членах ЄС, в яких подібні комбіновані пропозиції дозволені, споживачі повинні бути проінформовані до закінчення строку дії кредитного договору про будь-які додаткові послуги, які є обов’язковими для кредиту, який може бути отриманий одночасно або відповідно до умов ринку. Платежі, які підлягають оплаті у зв’язку з цими додатковими послугами, повинні бути включені в загальний розмір кредиту, або, якщо розмір цих платежів не може бути визначений раніше, споживачі повинні отримати достатню інформацію про наявні платежі на попередній стадії укладення договору. Кредитор має бути обізнаний про платежі на додаткові послуги, коли він сам пропонує їх споживачу або діє від імені третьої особи, якщо ціна цього залежить від конкретних особливостей або матеріального становища споживача.

Отже, суд першої інстанції не взяв до уваги доводи позовної заяви, не проаналізував умови кредитного договору, а тому дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову у повному обсязі.

Вимоги ж позовної заяви про виключення комісії з графіку щомісячних платежів та зобов’язання ПАТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок здійснених платежів задоволенню не підлягають, оскільки є наслідком визнання умов договору недійсними.

Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання недійсними умов кредитного договору № Z60.988.70658 від 19 травня 2017 року, укладеного між ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_2

Керуючись ст.ст. 365, 367, 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 травня 2018 року скасувати, ухвалити по справі нове судове рішення.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати недійсною з моменту укладення договору умову п.1.12. Кредитного договору № Z60.988.70658 від 19 травня 2017 року, за якою передбачено, що за обслуговування кредиту Банком, позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором.

Визнати недійсною з моменту укладення договору умову п. 6.1 кредитного договору № Z60.988.70658 від 19 травня 2017 року «Графік щомісячних платежів за кредитним договором» в частині визначеної в даному «Графіку» комісії, що підлягає до сплати.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Повний текст постанови буде виготовлений не пізніше 16 серпня 2018 року

Головуючий

Судді