Постанова № 75905512, 15.08.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 465/6379/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Кузь В.Я.

Провадження № 22-ц/783/932/18 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1М.

Категорія:27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2018 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремета Н.О.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 10 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 - ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк», третя особа ОСОБА_4 про визнання недійсним кредитного договору № 459/ш від 19 листопада 2008 року про надання споживчого кредиту в сумі 48300 доларів США та скасування договору іпотеки від 27 лютого 2009 року, укладеного між ОСОБА_4 та ПАТ «Кредобанк»,-

в с т а н о в и л а:

В листопаді 2016р. ОСОБА_2- В.П. звернувся в суд із позовом до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк», третя особа ОСОБА_4 про визнання недійсним кредитного договору № 459/ш від 19 листопада 2008 року про надання споживчого кредиту в сумі 48 300 доларів США та скасування договору іпотеки від 27 лютого 2009 року, укладеного між ОСОБА_4 та ПАТ «Кредобанк».

В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що між ним та ПАТ «Кредобанк» укладено кредитний договір №459/Ш від 19.11.2008 року про надання кредиту в сумі 48 300 доларів США на строк до 18 листопада 2018 року. Згідно умов договору позичальник зобов'язувався повернути кредит і сплатити відсотки за його користування. Разом з тим, вважає, що видача кредиту була здійснена і кредитний договір був укладений в спосіб, який суперечить вимогам законодавства і порушує права ОСОБА_2-В.П. як споживача фінансових послуг. Зокрема, він не був попереджений про орієнтовну сукупну вартість кредиту; про те, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач, про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту; не було надано обґрунтування вартості супутніх послуг та про переваги та недоліки пропонованої схеми кредитування. Все це унеможливило зробити реальну оцінку корисності для отримання такого кредиту і оцінку можливих ускладнень при поверненні кредиту і процентів по ньому, що порушує його права як споживача.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 19 лютого 2018 року відмовлено ОСОБА_2 - ОСОБА_3 у позовних вимогах до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк», третя особа ОСОБА_4 про визнання недійсним кредитного договору № 459/ш від 19 листопада 2008 року про надання споживчого кредиту в сумі 48300 доларів США та скасування договору іпотеки від 27 лютого 2009 року, укладеного між ОСОБА_4 та ПАТ «Кредобанк», за відсутністю на те підстав.

Дане рішення оскаржив позивач - ОСОБА_2-В.П.

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду є необґрунтованим, винесене з порушенням норм матеріального і процесуального права та при неповно з’ясованих обставинах, які мають значення для винесення справедливого, законного рішення. Звертає увагу суду, що суд першої інстанції не дав належну оцінку вимогам статей ЦПК України, і дійшов необґрунтованого висновку про недоведеність недійсності договору про надання споживчого кредиту, оскільки сам договір не відповідає ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Зокрема, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами надання позичальнику як споживачу фінансових послуг банку повної інформації про кредитні умови, а саме: орієнтовану сукупну вартість кредиту (процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням процентної ставки за кредитом і вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов’язаних із одержанням кредиту укладанням договору про надання споживчого кредиту; податковий режим сплати процентів та про державні субсидії або інформацію про те, від кого споживач може одержати такі відомості; не роз’яснено йому, що валютні ризики під час виконання взятих на себе зобов’язань за кредитним договором покладено на споживача й не надано інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов’язаних із конвертацією валюти платежу у валюту зобов’язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним, що передбачено Правилами надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою Національного банку України від 10 травня 2007 року №168.

Всупереч вищенаведеним Правилам, банком не надано споживачу графіка платежів із зазначенням сум погашення основного боргу, відсотків за користування кредитом та інших супутніх послуг чи фінансових зобов’язань споживача за кожним платіжним періодом, і такий графік між сторонами не підписувався.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення в якому позовну заяву ОСОБА_2-В.П. про визнання кредитного договору №459/Ш від 19.11.2008 року недійсним та скасування договору іпотеки задовольнити в повному обсязі.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст. 18.03.2004 «Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу».

Справа розглядається Апеляційним судом Львівської області, у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах, відповідно до вимог п. 8 ст. 1 Перехідних положень.

Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України суд, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною ч.1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 - ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що умови кредитного договору є справедливими, позивачу перед укладенням договору на виконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів», як споживачу фінансової послуги, банком надано повну та всю необхідну інформацію, позивач отримав саме ту суму, яка зазначена в договорі, що підтверджується внесенням ним щомісячних платежів за користування кредитом в розмірах та валюті, обумовлених оскаржуваним договором.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції із врахуванням наступного.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

У відповідності до статей 526,530 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору і в установлений договором строк. За умовами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України, передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчиняться у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9, який детально регламентує порядок визнання правочинів недійсними, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Підставами для визнання недійсними окремих частин кредитного договору, є серед іншого ненадання позивачем інформації про істотні умови кредитного договору, а також ведення позичальника в оману стосовно таких істотних характеристик як валюта кредитних коштів, складу, кількості та порядку їх надання, а також стосовно очікуваного результату від отримання споживчого кредиту та його сукупної вартості.

Загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору (п.3 ч.1 ст. ЦК України).

Згідно ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За положеннями статей 626-628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 3 ЦК України визначає, що загальними засадами цивільного законодавства, серед іншого, є свобода договору, суть якої полягає, зокрема і в тому, що сторони є вільними у визначенні умов договору. Згідно ч.3 ст. 6 ЦК України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства впливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлено загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, регулюються відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг (п.4.6), визначається, що сама по собі фінансова послуга - надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. Фінансовий кредит - це кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під проценти.

Зміст зазначених правових норм свідчить про те, що банк - фінансова установа, яка надає певний спектр послуг за бажанням клієнта, що має свій прояв в наданні матеріального блага клієнту, за його особистим замовленням для задоволення його особистих потреб. В основі цих взаємовідносин лежить договір, укладенню якого передує звернення потенційного позичальника до банку. Таке звернення клієнта відображається в його заяві із зазначенням параметрів суми кредиту та іншу необхідну інформацію.

Судом першої інстанції встановлено, що 19.11.2008 року між ВАТ «Кредобанк», правонаступником якого є ПАТ «Кредобанк», та ОСОБА_2-В.П. укладено кредитний договір №459/Ш, за умовами якого позичальнику надано грошові кошти у розмірі 48300 доларів США на строк до 18.11.2018 року зі сплатою за користування кредитом 11 % річних, на ремонт нерухомості.

Відповідно до п. 2.4. цього договору, кредит видавався на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності та цільового характеру використання.

Відповідно до п. 3.1 кредитного договору, за надання кредиту позичальник сплачує банку комісію в розмірі 1,5% від суми кредиту за видачу кредиту, комісія сплачується в гривнях по курсу НБУ на день видачі кредиту та інші комісії передбачені тарифами банку.

Згідно з п. 4.1 кредитного договору, позичальник зобов’ язався повернути банку кредит в повному обсязі в порядку і терміни передбачені цим договором та/або додатками до нього. Повернення суми кредиту здійснюється щомісячно, рівними частинами по 403 дол. США (119 траншів), в останній місяць кредитування 343 долари США, не пізніше останнього робочого дня поточного місяця, якщо інше не передбачено цим Договором та/або додатками до нього. Останній платіж дорівнює залишку заборгованості по кредиту.

Пунктом 4.7 вказаного кредитного договору, сторонами погоджено черговість погашення заборгованості за цим договором, а умовами пункту 4.8 кредитного договору, право позичальника та умови дострокового повернення кредиту.

Крім цього, відповідно до п. 5.1 кредитного договору, за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань за цим договором позичальник, крім відшкодування збитків, сплачує пеню в розмірі подвійної процентної ставки, вказаної в п. 3.2 цього договору, але не менше однієї гривні за кожен день прострочення. За невиконання взятих на себе зобов’язань по поверненню кредиту позичальник, крім сплати пені, відшкодовує банку заподіяні збитки в повному обсязі, в тому числі й упущену вигоду (п. 5.2 ).

Відповідно до п. 9.7 цього договору, шляхом підписання цього договору позичальник підтверджує, що ознайомився з умовами кредитування, діючими тарифами банку та загальною вартістю кредиту.

У забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між ПАТ « Кредобанк» та майновими поручителями ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 було укладено Договір Іпотеки нерухомого майна, а саме: квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

Крім цього, 19.11.2008 року на виконання умов кредитного договору №459/Ш від 19.11.2008 року, для обліку виданих кредитних коштів, Банк відкрив ОСОБА_2-В.П. позичковий рахунок № 2203001125060, на який шляхом перерахування коштів у безготівковій формі видано кредит.

Відповідно до п. 2.6 кредитного договору кредит видається позичальнику в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника, з подальшою конвертацією у гривню і зарахуванням на поточний рахунок позичальника та проплатою на поточний рахунок продавця.

Як вбачається з матеріалів справи та сторонами не заперечується, банк свої зобов’язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, видавши ОСОБА_2-В.П. грошові кошти у розмірі 48300 доларів США на поточний рахунок (Кредит-№2203001125060).

Вищенаведене свідчить про те, що оспорюваний позивачем договір споживчого кредиту підписаний сторонами, якими є банк та позичальник ОСОБА_2-В.П., які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення кредитного договору не заявляв додаткових вимог щодо умов оспорюваного договору та в подальшому виконував його умови, що спростовує його твердження про відсутність інформації стосовно умов кредитування.

Тобто, твердження позивача про неналежне роз'яснення йому умов кредитування та сукупної вартості кредиту є надуманими та необґрунтованими, оскільки останній був належно ознайомлений зі всіма істотними умовами договору, погодився на ці умови, частково виконував умови договору, а також користувався наданими йому кредитними коштами, частково повертав кредитні кошти та відсотки за користування ними, що підтверджується здійсненням ним платежів по поверненню кредиту та нарахованих відсотках з грудня 2008 року по січень 2012 року.

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши, що права позивача, при укладенні кредитного договору №459/Ш порушені не були, оспорюваний договір відповідає вимогам законодавства України, жодних порушень законодавства при укладенні договору відповідачем не допущено, прийшов до вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що банк не повідомив його, як споживача про орієнтовну сукупну вартість кредиту, про те, що валютні ризики під час виконання зобов’язань за кредитним договором несе споживач, не надано обґрунтування вартості супутніх послуг, про переваги та недоліки пропонованої схеми кредитування, у зв’язку з чим такий договір суперечить вимогам Закону України "Про захист прав споживачів, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду на підставі п.1ч.1 ст.374 ЦПК України - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, п.1.ч.1 ст.374, 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 – ОСОБА_3– залишити без задоволення, а рішення Франківського районного суду м. Львова від 10 лютого 2018 року- залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 15 серпня 2018 року.

Головуючий: О.М.Ванівський

Судді: Р.П. Цяцяк

ОСОБА_7