Постанова № 75905364, 06.08.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 463/4166/17 Головуючий у 1 інстанції: Гирич С.В.

Провадження № 22-ц/783/1147/18 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1М.

Категорія:59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2018 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді: Ванівського О.М.,

суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,

секретаря: Цапа П.М.,

за участю: представників апелянта - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника позивачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 – ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 08 лютого 2018 року,-

в с т а н о в и л а:

В серпні 2017 року ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_5звернулись в суд із позовом до ОСОБА_7, Департаменту містобудування Львівської міської ради, треті особи: Державна архітектурно-будівельна інспекція у Львівській області, Львівська міська рада про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном - належними на праві власності квартирами в будинку №4 по вул. Тарнавського у м. Львові шляхом зобов’язання відповідача ОСОБА_7 привести у відповідність до будівельних норм проектну документацію на реконструкцію квартири АДРЕСА_1; зобов’язання демонтувати за власні кошти неправомірно збудовані конструктивні елементи; приведення квартири АДРЕСА_2 у відповідність до будівельних норм; скасування наказів Департаменту містобудування Львівської міської ради №145 від 14.05.2014 року та №292 від 24.09.2014 року.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 08 лютого 2018 року позов задоволено частково.

Скасовано наказ Департаменту містобудування Львівської міської ради №145 від 14.05.2014 року про затвердження містобудівних умов та обмежень для квартири №3 по вул. Зеленій у м. Львові

Скасовано наказ Департаменту містобудування Львівської міської ради №292 від 24.09.2014 року про внесення змін до наказу від 14.05.2014 року №146 в частині затвердження містобудівних умов та обмежень на реконструкцію кватири №3 по вул. Зеленій у м. Львові ОСОБА_7

Зобов’язано відповідача ОСОБА_7 усунити перешкоди ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_5 в користуванні та розпорядженні майном - належними на праві власності квартирами в будинку №4 по вул. Тарнавського у м. Львові шляхом зобов’язання відповідача привести у відповідність до будівельних норм проектну документацію на реконструкцію квартири АДРЕСА_1, демонтувати за власні кошти неправомірно збудовані конструктивні елементи квартири АДРЕСА_2 та привести квартиру АДРЕСА_2 у відповідність до будівельних норм.

В решті в задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.

Стягнуто з Департаменту містобудування Львівської міської ради на користь ОСОБА_4 судові витрати в розмірі 640 гривень.

Стягнуто з Департаменту містобудування Львівської міської ради на користь ОСОБА_8 судові витрати в розмірі640 гривень.

Стягнуто з Департаменту містобудування Львівської міської ради на користь ОСОБА_5 судові витрати в розмірі 640 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 судові витрати в розмірі 1600 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 судові витрати в розмірі 1600 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 судові витрати в розмірі 1600 гривень.

Дане рішення в апеляційному порядку оскаржила відповідач - ОСОБА_7.

В апеляційній скарзі, зазначає, що оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог є незаконним та необґрунтованим прийнятим з порушенням норм процесуального права. Покликається на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги заперечень її представника ОСОБА_2, наданих в усній формі в судовому засіданні 08.02.2018 року, щодо незаконності заявлених позивачами вимог про скасування вищезазначених наказів Департаменту містобудування Львівської міської ради, оскільки такі позовні вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а, відповідно до вимог ст.20 ЦПК України, не допускається об’єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, а відтак просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог і в цій частині закрити провадження у справі.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників апелянта ОСОБА_2, ОСОБА_3 на підтримання доводів апеляційної скарги, представника позивача ОСОБА_4, ОСОБА_5 – ОСОБА_6 на її заперечення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Пленум Верховного Суду України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод слід оцінювати три критерії на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу.

Принцип «пропорційності» передбачає дотримання справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта, вичерпує свою дію після його реалізації, а вимоги про визнання такого рішення незаконним повинні розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло речове право. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним розглядається як спосіб захисту порушеного цивільного права за п. 10 частини другої статті 16 ЦК України та повинна пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» повторно наголосив на тому, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, і, як зазначено Європейською комісією з прав людини у рішенні у справі «Занд проти Австрії» (доповідь від 12 жовтня 1978 року), термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)».

Для визначення «суду встановленого законом», зокрема для визначення суду належної юрисдикції, у процесуальному законодавстві України, застосовано підхід віднесення до юрисдикції загальних судів всіх справ, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Так, частиною 1 статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

З аналізу наведених процесуальних норм вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Згідно п.3 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до ст.. 15, 16 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України, Господарським процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення.

Критерієм розмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне ( справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору ( однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Департаменту містобудування Львівської міської ради від 14.05.2014 року було затверджено містобудівні умови та обмеження на реконструкцію з розширенням гр.ОСОБА_7, гр. ОСОБА_9 квартири №3 і частини квартири № 4 на вул. Зеленій, 26 за рахунок надбудови мансардного поверху. При цьому самі містобудівні обмеження визначають висоту добудови від гребеня даху не вище 10.400 м. Також, у них зазначено, що мінімально допустимі відстані від об’єктів, які проектуються до існуючих будинків та споруд – проектування здійснювати з дотриманням вимог ДБН В.3.2-2-2-2009 «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт». ДБН В.1.2-12-2008 «Будівництво в умовах ущільненої забудови. Вимоги безпеки. Окрім того, п.п.2.1,2.2 забудовників зобов’язано у встановленому законом порядку отримати технічні умови на інженерне забезпечення проектованого об’єкту. Розробити та погодити проект у спеціалізованій проектній організації або архітектора, що має сертифікат та провести його експертизу згідно чинного законодавства.

Наказом Департаменту містобудування Львівської міської ради від 24.09.2014 року в наказ Департаменту містобудування Львівської міської ради від 14.05.2014 року було внесено зміни і вже визначено гранично допустиму висоту будівель від гребеня даху не вище 11.200 м.

У даній справі ОСОБА_4, ОСОБА_8, ОСОБА_5 звернулись в суд із позовом до ОСОБА_7, Департаменту містобудування Львівської міської ради, треті особи: Державна архітектурно-будівельна інспекція у Львівській області, Львівська міська рада про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном - належними на праві власності квартирами в будинку №4 по вул. Тарнавського у м. Львові шляхом зобов’язання відповідача ОСОБА_7 привести у відповідність до будівельних норм проектну документацію на реконструкцію квартири АДРЕСА_1; зобов’язання демонтувати за власні кошти неправомірно збудовані конструктивні елементи; приведення квартири АДРЕСА_2 у відповідність до будівельних норм; скасування наказів Департаменту містобудування Львівської міської ради №145 від 14.05.2014 року та №292 від 24.09.2014 року.

Позовні вимоги мотивували тим, що 10.07.2017 року відповідачем розпочато будівельні роботи по реконструкції квартири АДРЕСА_3. Разом з тим, вважають, що проект реконструкції розроблено з порушенням будівельних норм та правил, а тому будівельні роботи на його виконання є незаконними. Так, в супереч вимогам Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», позивачі не надавали своє згоди на проведення реконструкції, оскільки така порушує їх права, вимоги ДБН щодо інсоляції квартир позивачів, а також норми побутових розривів між будинку та протипожежних вимог. Також, проектна документація ОСОБА_7, подана нею до Департаменту містобудування з метою реконструкції квартири АДРЕСА_4, була оформлена всупереч вимог закону, чого у своїх висновках та у містобудівних умовах та обмеженнях департамент містобудування не зазначив та прийшов до безпідставного висновку про можливість надання дозволу відповідачу на здійснення такої реконструкції. В наказі 14.05.2014 року департамент містобудування зазначив про наявність письмової згоди мешканців квартир будинку 26 по вул.Зелена м.Львова на проведення реконструкції квартири №3. Однак, зміст колективної згоди сусідів, що додано відповідачем ОСОБА_7 в складі проектної документації лише дозволяє «реконструкцію квартири за рахунок горища над квартирою №3, а не дозволяє здійснювати надбудову над квартирою 3.

Також, проектна документація ОСОБА_7 істотно порушує вимоги ДБН. Так, за змістом робочого проекту на проведення реконструкції квартири АДРЕСА_5 при розрахунку впливу проектованої реконструкції на інсоляцію квартир будинку 4 по вул.Тарнавського м.Львова, враховано відстань до стін даного будинку 15 м, а фактично вона становить 6,5 м. Внаслідок неправильно проведеного розрахунку, при здійсненні надбудови у зазначений спосіб буде порушено інсоляцію та занижено експлуатаційні якості квартир позивачів. Також, за змістом робочого проекту висота до гребня даху складає - 9,7 м від рівня землі, а після реконструкцій - складатиме 11,20 м. Тобто передбачено фактично будівництво нового 3 поверху та влаштування мансардного поверху. Окрім того, при виконанні п.2.2. Наказу №145, відповідач ОСОБА_7 отримала в ТОВ «Укрбудекспертиза» Експертний звіт від 02.08.2014 р.3 3-041-14-КЧ/ЛО. Однак, в проектній документації та експертному дослідженні наявні розбіжності, зокрема, щодо об’єму реконструкції та висоти підняття даху. Вказана невідповідність даних робочого проекту висновкам експертного звіту від 02.08.2014 р. 3 3-041-14-КЧ/ЛО суперечить п.3 Порядку затвердження проектів будівництва і проведення їх експертизи. Зазначені порушення вимог закону та будівельних норм з боку відповідача ОСОБА_7 не були прийняті до уваги Департаментом містобудування.

Окрім цього, наказом №292 від 24.09.2014 року «Про внесення змін до наказу департаменту містобудування від 14.05.2014 р. № 146 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень на реконструкцію з розширенням гр.ОСОБА_7, ОСОБА_9 квартири 3 і частини квартири АДРЕСА_6 за рахунок надбудови мансардного поверху», Департаментом містобудування Львівської міської ради було безпідставно внесено зміни до наказу від 14.05.2014 року, відмінено п.10 додатку до наказу та п.1 містобудівних умов та обмежень. Тобто, Департаментом містобудування було прийнято як належний робочий проект реконструкції квартири 3 за рахунок надбудови мансардного поверху, хоча такий містить неправдиві вихідні дані для проведення розрахунків, істотно порушує вимоги ДБН (п.3.13 ДБН 360-92 Д «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» п.3.10ДБН В 2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення» та п.п. 2.1.,3.4.ДБН В 1.2-12-2008 «Будівництво в умовах ущільненої забудови. Вимоги безпеки»), не пройшов державної експертизи, не відповідає зареєстрованій в ДАБК у Львівській області Декларації про початок будівельних робіт «реконструкція квартири № 3 з розширенням за рахунок приєднання горища, що розташоване над цією квартирою, в будинку 26 по вул.Зелена м.Львова». Таким чином, накази №145 від 14.05.2014 року та №292 від 24.09.2014 року Департаменту містобудування як розпорядчий документ стали підставою початку підготовчих та будівельних робіт відповідача ОСОБА_7 по здійсненню реконструкції, проте не мають юридичної сили та підлягають скасуванню, так як видані з порушенням встановлених правил.

Відтак, виходячи з системного аналізу вищевказаних норм, враховуючи предмет та підстави позовних вимог, судом першої інстанції було вірно встановлено, що позивачі звернулися до суду з позовом про захист своїх порушених прав з вимогами про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні належним їм на праві власності майном, які виникли у зв’язку з видачею Департаментом містобудування Львівської міської ради наказів від 14.05.2014 року та 24.09.2014, отже, за своїм змістом спір, що виник між сторонами, не має ознак публічно-правового.

Отже, спір виник із цивільних правовідносин і справа за правилами ст. 19 ЦПК України підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Доводи апеляційної скарги про те, що позовна заява не може розглядатися у цивільно-правовому порядку, а повинна розглядатися за нормами Кодексу адміністративного судочинства колегія суддів вважає безпідставними, і такими що не підлягають до задоволення, оскільки такі спростовуються матеріалами і обставинами справи.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1. ч.1 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_7 – залишити без задоволення, а рішення Личаківського районного суду м. Львова від 08 лютого 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 15.08.2018 року.

Головуючий : О.М. Ванівський

Судді: Р.П. Цяцяк

ОСОБА_10