Рішення № 75904740, 06.08.2018, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/1006/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2018 року Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючого - судді Боровкова Д.О.

при секретарі Журавльовій А.С.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Львові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача фінансових послуг та розірвання кредитного договору,

встановив:

Позивач звернувся з позовом до суду, в якому просить розірвати кредитний договір № LVL6AK15942115 від 5 вересня 2008 року, укладений між сторонами. Свої вимоги мотивує тим, що він уклав з відповідачем вказаний кредитний договір, відповідно до якого він отримав кредит у розмірі 104676,26 грн. на термін до 4 вересня 2013 pоку. 19 липня 2013 року сторони уклали додаткову угоду № 2 відповідно до умов якої погодили дату остаточного погашення заборгованості за договором - 5 липня 2019 року. Згідно з графіком погашення кредиту він зобов’язувався сплатити банку суму в розмірі 35569,69 грн. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 11 травня 2016 року у цивільній справі № 462/7178/15-ц було відмовлено у задоволені позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором № LVL6AK15942115 від 5 вересня 2008 року. Не зважаючи на судове рішення відповідач продовжує вимагати гроші від нього, жодним чином не пояснюючи звідки виникла заборгованість. За період з 2013-2017 років з його карткового рахунку було сплачено 28812,78 грн. У зв’язку з наведеним, просить позов задовольнити з підстав, передбачених статтями 651 та 652 ЦК України.

26 березня 2018 року представник ПАТ КБ «Приватбанк» подав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відсутні будь-які правові підстави для розірвання кредитного договору на підставі статей 651 та 652 ЦК України, просить у задоволені позову відмовити /а.с.35-38/.

27 березня 2018 року представник позивача – адвокат ОСОБА_2 у судовому засіданні подала позовну заяву, в якій збільшила вимоги, та в якій просила розірвати кредитний договір № LVL6AK15942115 від 5 вересня 2008 року, укладений між сторонами, а також стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 надлишок коштів стягнених в рахунок погашення кредиту, в сумі 1509,96 грн. та 50000,00 грн. моральної шкоди /а.с.47/.

17 квітня 2018 року ухвалою Залізничного районного суду м. Львова заяву представника позивача – адвоката ОСОБА_2 від 27 березня 2018 року було залишено без руху, оскільки не було сплачено судовий збір за дві вимоги майнового характеру в розмірі по 704,80 грн., а всього 1409,60 грн. /а.с.72/.

07 травня 2018 року ухвалою Залізничного районного суду м. Львова заяву представника позивача – адвоката ОСОБА_2 від 27 березня 2018 року було повернуто позивачу, оскільки ним не були усунуті недоліки заяви /а.с.79/.

У судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали, дали пояснення аналогічні вищенаведеним, додатково пояснивши, що ОСОБА_1 повністю погасив борг за кредитним договором, просять позов задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив, дав пояснення аналогічні доводам, наведеним у відзиві на позов, просить у задоволені позову відмовити.

Суд, заслухавши позивача, його представника та відповідача, вивчивши матеріали справи, оглянувши матеріали цивільної справи № 462/7118/15, прийшов до висновку, що у задоволені позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що 5 вересня 2008 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» був укладений кредитний договір LVL6AK15942115, відповідно до якого позивач отримав кредит у розмірі 104676,26 грн. на термін до 4 вересня 2013 pоку та зобов'язався повернути кредит із сплатою відсотків за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором /а.с.5-8/.

19 липня 2013 року сторони уклали додаткову угоду № 2, яка є невід'ємною частиною кредитного договору, відповідно до умов якої погодили дату остаточного погашення заборгованості за договором - 5 липня 2019 року та графік погашення кредиту. Згідно з графіком погашення кредиту позичальник зобов’язувався сплатити банку суму в розмірі 35569,69 грн., а його щомісячний платіж становив 495,85 грн./а.с.9-10/.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 11 травня 2016 року у цивільній справі № 462/7178/15-ц було відмовлено у задоволені позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором № LVL6AK15942115 від 5 вересня 2008 року.

Вищевказаним рішенням суду від 11 травня 2016 року, яке було залишене в силі ухвалою апеляційного суду Львівської області від 24 листопада 2016 року, було встановлено, що сторони у додатковій угоді № 2 від 19 липня 2013 року домовились про автоматичне списання коштів з карткового рахунку ОСОБА_1 і таке списання коштів систематично проводилося з карткового рахунку позичальника на виконання умов додаткової угоди №2, а ОСОБА_1 належним чином виконує умові додаткової угоди № 2.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 11 травня 2016 року носить преюдиційний характер при вирішені даного спору в силу вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України.

Як убачається зі змісту позову та пояснень ОСОБА_1, наданих у судовому засіданні, позивач просить розірвати кредитний договір № LVL6AK15942115 від 5 вересня 2008 року на підставі статей 651, 652 ЦК України, мотивуючи це тим, що він вважає, що ним достроково було сплачено банку суму заборгованості за кредитом, яка була встановлена у додатковій угоді № 2 від 19 липня 2013 року, та яка становила 35569,69 грн.

Чинне цивільне законодавством передбачено чіткий перелік випадків, коли договір може бути розірваний судом на вимогу однієї із сторін.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

З аналізу норм, передбачених ст. 651 ЦК України слідує, що йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення - вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Зазначена правова позиція узгоджується з позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року в справі № 6-75цс13.

Позивач ОСОБА_1 не навів суду жодної обставини та не надав належних та допустимих доказів, які б вказували на те, що ПАТ КБ «Надра» допустив такі порушення кредитного договору № LVL6AK15942115 від 5 вересня 2008 року, які б могли завдати шкоди позивачу.

Згідно із ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Відповідно до ч. 2 ст. 652 ЦК України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

У пункті 15 постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року № 5 було роз’яснено, що при вирішенні спорів щодо розірвання кредитного договору з посиланням, зокрема, на світову фінансову кризу чи інші суттєві обставини суд має враховувати положення частини другої статті 652 ЦК і виходити з того, що закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою цієї статті, при істотній зміні обставин.

Позивач ОСОБА_1 не надав будь-яких належних та допустимих доказів, які б давали суду можливість пересвідчитись, що серед обставин, які можуть слугувати підставою для розірвання кредитного договору в наявності існують одночасно всі чотири умови, які передбачені ч. 2 ст. 652 ЦК України.

Суд критично ставиться до твердження позивача, що кредитний договір може бути розірваний на підставі статей 651 та 652 ЦК України лише з підстави того, що позивач вважає, що ним повністю погашений кредит. Чинне цивільне законодавство взагалі не передбачає серед переліку підстав, які можуть слугувати для розірвання договору таку підставу, як погашення боргу у повному обсязі. У зазначеному випадку зобов’язання за договором вважається припиненим у зв’язку з його виконанням відповідно до ст. 599 ЦК України, що в свою чергу виключає можливість розірвання договору на підставі статей 651, 652 ЦК України.

Враховуючи наведене, суд, дослідивши докази в їх сукупності, прийшов до висновку, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про розірвання кредитного договору з підстав зазначених у позові.

Беручи до уваги, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, а його позов залишений без задоволення, то виходячи з вимог ч. 7 ст. 141 ЦПК України, суд вважає, що судовий збір слід віднести за рахунок держави.

Разом з тим позивач не позбавлений можливості звернутися до суду на загальних підставах з позовом відповідно до правовідносин, які виникли між сторонами.

Керуючись ст.ст. 81,89,141,263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволені позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача фінансових послуг та розірвання кредитного договору - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до вимог п.п. 15.5. Перехідних положень ЦПК України апеляційна скарга подається учасниками справи до апеляційного суду Львівської області через Залізничний районний суд м. Львова.

Повний текст рішення складений 16 серпня 2018 року.

Суддя:

Оригінал рішення.