Постанова № 75900871, 08.08.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/290/16-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

08 серпня 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі:

головуючої – судді Кожух О.А.,

суддів – Куштана Б.П., Собослоя Г.Г.,

за участі секретаря – Пилип Ю.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_2, на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 07 лютого 2018 року (головуючий суддя Дергачова Н.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Універсалбанк» про визнання кредитного договору та додаткової угоди недійсними, -

в с т а н о в и в :

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, посилаючись на те, що 29.05.2008 між нею та ВАТ «Універсалбанк» правонаступником якого є ПАТ «Універсалбанк» (далі – Банк) було укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг № BL 4933, відповідно до якого позичальнику надано кредитні кошти у розмірі 230 000,00 доларів США. Згідно ч. 1.2.1. цього договору позичальник повинен виконати свої зобов'язання по поверненню в повному обсязі використаної суми ліміту за генеральним договором не пізніше 01.05.2028 року.

Також між сторонами було укладено зміни до кредитного договору та договору іпотеки, зокрема:

- додаткова угода № BL 4933/BL4933-К від 30.05.2008 до Генерального договору;

- додаткова угода № 1 від 01.12.2011 до Генерального договору;

- договір від 01.12.2011 року про внесення змін до договору іпотеки від 29.05.2008 року, за реєстровим номером 1814;

- додаткова угода № 2 від 01.10.2012 до Генерального договору;

- додаткова угода № 3 від 28.03.2013 до Генерального договору;

- додаткова угода № 4 від 30.04.2013 до Генерального договору;

- додаткова угода № 5 від 27.03.2014 до Генерального договору;

- додаткова угода № 6 від 27.03.2014 до Генерального договору;

- договір іпотеки нерухомого майна нежитлової нерухомості від 19.06.2015, за реєстровим номером 2458;

- додаткова угода № 7 від 04.07.2014 до Генерального договору;

- додаткова угода № 8 від 04.07.2014 до Генерального договору.

Позивач зазначала, що Генеральний договір про надання кредитних послуг № BL4933 від 29.05.2008 та додаткова угода № BL4933/ BL4933-К від 30.05.2008 є несправедливими для позичальника та порушують принцип рівності сторін правочину; в порушення вимог п. 2 ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитор не надав позивачу, як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування, в письмовій формі повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту, яка надається перед укладенням кредитного договору, чим було порушено вимоги чинного закону; несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема пунктом 3.1. Додаткової угоди № BL4933/BL4933-К від 30.05.2008 визначено, що за використання кредитних коштів у межах встановленого строку кредитування цією індивідуальною угодою встановлюється процентна ставка в розмірі 11,5% річних (далі - «базова процентна ставка»); пунктом 3.2. цієї угоди сторони передбачили, що за користування кредитними коштами понад строк (або терміни погашення за Графіком погашення кредиту), встановлюється процентна ставка в розмірі 23% річних (надалі по тексту «підвищена процентна ставка»).

Розмір також підвищеної процентної ставки застосовується до всієї простроченої суми основної заборгованості позичальника за цієї індивідуальною угодою.

Отже, на думку позивача, умови Генерального договору про надання кредитних послуг № BL4933 від 29.05.2008 та додаткова угода № BL4933/ BL4933-К від 30.05.2008 є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, що є підставою для визнання їх недійсними.

Позивач також вважає, що під час їх укладення були відсутніми вільне волевиявлення учасників кредитного договору, оскільки банк приховав від позивача повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та не попередив позичальника про валютні ризики, що позбавило позичальника можливості здійснити свідомий вибір схеми кредитування.

Посилаючись на дані обставини, просила визнати недійсними Генеральний договір про надання кредитних послуг № BL4933 від 29.05.2008 та додаткову угоду № BL4933/ BL4933-К від 30.05.2008.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 07 лютого 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

На це рішення ОСОБА_1, в інтересах якої діє представник ОСОБА_2, подала апеляційну скаргу. Посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Доводи апеляційної скарги є тотожними зазначеним у позовній заяві ОСОБА_1

Учасники справи а також представник апелянта в судове засідання не з’явились, про дату, час і місце розгляду скарги були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень (а.с. 159-161). Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. Зважаючи на те, що доводи апелянта викладені у позовній заяві та у апеляційній скарзі, відповідачем подавались заперечення на позовну заяву, а отже, позиція учасників справи апеляційному суду відома, судова колегія, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглянула справу за відсутності осіб, які не з’явились в судове засідання. Відповідно до положень ст. 247 ч. 2 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 29 травня 2008 року між позивачем ОСОБА_1, як позичальником, та Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»), як кредитором, укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг № BL4933 (надалі за текстом «Генеральний договір») відповідно до якого позичальнику надано кредитні кошти у розмірі 230 000,00 (Двісті тридцять тисяч Доларів США) (а.с. 15-18, 30-36).

Згідно ч. 1.2.1. Генерального договору позичальник повинен виконати свої зобов'язання по поверненню в повному обсязі використаної суми ліміту за Генеральним договором не пізніше 01.05.2028.

Також позивачем було укладено з відповідачем зміни додаткові угоди до Генерального договору та договору іпотеки (а.с. 19-20, 37-54):

- додаткову угоду № 1 від 01.12.2011 до генерального договору;

- договір від 01.12.2011 про внесення змін до договору іпотеки від 29.05.2008, за реєстровим номером 1814;

- додаткову угоду № 2 від 01.10.2012 до Генерального договору;

- додаткову угоду № 3 від 28.03.2013 до Генерального договору;

- додаткову угоду № 4 від 30.04.2013 до Генерального договору;

- додаткову угоду № 5 від 27.03.2014 до Генерального договору;

- додаткову угоду № 6 від 27.03.2014 до Генерального договору;

- договір іпотеки нерухомого майна нежитлової нерухомості від 19.06.2015, за реєстровим номером 2458;

- додаткову угоду № 7 від 04.07.2014 до Генерального договору;

- додаткову угоду № 8 від 04.07.2014 до Генерального договору.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент учинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою Цивільного кодексу України (ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки за користування ним.

В силу вимог ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Генеральний договір про надання кредитних послуг № BL4933 від 29.05.2008 з усіма вище переліченими додатками був укладений між сторонами та особисто підписаний ОСОБА_1, що не заперечується позивачем, і містять інформацію щодо сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки, строків повернення кредиту та механізму його погашення.

Обґрунтування ОСОБА_1 згідно позовної заяви від 10.12.2015 про те, що їй не надано повної інформації про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість по кредиту – не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи, оскільки:

- згідно п. 7.4 Генерального договору про надання кредитних послуг №BL4933 від 29.05.2008 ОСОБА_1 підтверджує, що була ознайомлена в письмовій формі з інформацією про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту та попереджена про те, що валютні ризики під час виконання зобов’язань несе Позичальник.

Крім того, у період з 2011 по 2014 роки ОСОБА_1 підписала вісім додаткових угод, у яких, зокрема, зазначалось:

- згідно п. 3.1 додаткової угоди №1 від 01.12.2011 до Генерального договору ОСОБА_1 підтверджує, що розуміє наслідки настання валютних ризиків за кредитом в іноземній валюті, та їй повідомлена методика визначення курсів і комісій, пов’язана з конвертацією валюти та ознайомлена зі схемою кредитування та погашення кредиту;

- згідно п. 8.1 додаткової угоди №5 від 27.03.2014 та додаткової угоди №7 від 04.07.2014 до Генерального договору ОСОБА_1 підтверджує своє ознайомлення та попередження;

Факт ознайомлення ОСОБА_1 з усіма умовами підтверджується підписанням нею Генерального договору, усіх додатків, договору іпотеки тощо.

У зв’язку з цим наявні всі підстави вважати, що ОСОБА_1 на час укладення і підписання договору була повідомлена про істотні умови кредитування, в тому числі про орієнтовну сукупну вартість кредиту.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 11 та ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Зі змісту оспорюваного кредитного договору вбачається, що він відповідає положенням ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, а саме: містить дані про особу та місцезнаходження кредитодавця; предмет договору - кредитні кошти у розмірі 230 000 доларів США, плату за користування у розмірі 11,5% річних відповідно до індивідуальної угоди, строк погашення до 01 травня 2028 р., порядок проведення розрахунку щодо повернення коштів, здійснення оплати за проценти, що визначено щомісячними платежами, порядок нарахування процентів, право дострокового погашення, дата видачі кредиту.

Оспорюваний договір був підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов цього договору та умов кредитування, в подальшому виконувала його умови, укладала додаткові договори; відповідач попередив позивачку про валютні ризики.

Крім того, в разі незгоди з умовами кредитного договору позивач могла скористатись своїм правом, визначеним ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин, чого ОСОБА_1 не зробила.

Натомість позивачкою в подальшому укладались Додаткові угоди до Генерального договору, у яких також зазначались відповідна інформація.

Отже, суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним кредитного договору.

За таких обставин, рішення місцевого суду постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, у відповідності до ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 07 лютого 2018 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційну скаргу на постанову апеляційного суду може бути подано безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13 серпня 2018 року.

Головуюча: Судді: