Рішення № 75898903, 05.07.2018, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

05.07.2018 Єдиний унікальний номер 205/3943/17

Провадження №2/205/1149/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2018 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Шавули В.С.

за участю секретаря Панюти В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В :

22 червня 2017 року позивач звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із даним позовом (а.с.3-5).

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 14 серпня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк») та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № МL-308/186/2008, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти в сумі 35 000,00 доларів США, зі сплатою відсотків за користування у розмірі 5,99% річних, строком користування до 14.08.2023 року.

Позивач свої зобов’язання за кредитним договором виконав, кредитні кошти надав, однак позичальник взяті на себе зобов’язання не виконав, допустивши прострочення виконання своїх зобов’язань, внаслідок чого за ним станом на 12.04.2017 року виникла заборгованість, яка складає 39 616,10 доларів США, що в еквіваленті складає 1 065 423,51 грн.

22 липня 2015 року ОСОБА_3 померла, у зв’язку із чим позивач звернувся до Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори із вимогою кредитора. Із матеріалів спадкової справи позивач дізнався, що спадщину після смерті ОСОБА_3 ніхто не прийняв. Але, під час судового розгляду справи стало відомо, що батько померлої ОСОБА_1 та його дружина ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, корп..2, кв.185, а тому зобов’язання по погашенню заборгованості за кредитним договором № МL-308/186/2008 від 14.08.2008 року переходить до ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Враховуючи викладене та посилаючись на обґрунтування позовної заяви, позивач вимушений був звернутись до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на свою користь суму боргу за кредитним договором № МL-308/186/2008 від 14.08.2008 року в 39 616,10 доларів США, що в еквіваленті складає 1 065 423,51 грн. та стягнути судові витрати по справі.

У квітні 2018 року позивач звернувся до суду із заявою, в якій змінив підстави позову, у прийнятті якої ухвалою суду від 05 липня 2018 року відмовлено.

Учасники справи про розгляд справи повідомлялись належним чином, у відповідності до вимог ст.ст.128-129 ЦПК України.

Позивач надала до суду письмову заяву, в якій просить справу розглядати без своєї присутності. Позовні вимоги підтримує та просить задовольнити. Проти заочного розгляду справи не заперечує (а.с.138).

Відповідачі в особі свого представника за договором адвоката – ОСОБА_4, до суду надали письмову заяву, в якій просять справу розглядати без своєї участі. Вимоги позову не визнають та заперечують проти його задоволення. У наданому відзиві на позов та письмових поясненнях просили відмовити у задоволенні позову зважаючи на пропуск позивачем строку звернення до суду та на безпідставність заявлених вимог (а.с.134-135,146-147).

У відповідності до ст..2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Тому з урахуванням викладеного, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю сторін, що не з'явились.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч.4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Відповідно до ст.. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

Суд, з’ясувавши обставини справи, перевіривши їх наданими доказами, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

В ході судового розгляду справи встановлено, що 14 серпня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк») та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № МL-308/186/2008, відповідно до умов якого остання отримала кредитні кошти в сумі 35 000,00 доларів США, зі сплатою відсотків за користування у розмірі 5,99% річних, строком користування до 14.08.2023 року (а.с.14-19).

В забезпечення виконання умов вищевказаного кредитного договору між позивачем та ОСОБА_1 14 серпня 2008 року укладено договір поруки № SR-308/186/2008, відповідно до умов якого останній зобов’язався забезпечувати виконання зобов’язань ОСОБА_3 за кредитним договором № МL-308/186/2008 від 14.08.2008 року (а.с.29).

14 серпня 2008 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № SR-308/186/2008/1, відповідно до якого остання зобов’язалась забезпечувати виконання зобов’язань ОСОБА_3 за кредитним договором № МL-308/186/2008 від 14.08.2008 року (а.с.30).

13 серпня 2014 року між ПАТ «ОТП Банк», ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено додатковий договір №3 до Кредитного договору № МL-308/186/2008 від 14.08.2008 року (а.с.119-121).

13 серпня 2014 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено додатковий договір №3 до договору поруки № SR-308/186/2008/1 від 14.08.2008 року, відповідно до умов якого сторони погодили зміни та доповнення до договору поруки № SR-308/186/2008/1 від 14.08.2008 року (а.с.122-123).

Згідно наданого позивачем розрахунку зазначеного у позовній заяві, станом на 12.04.2017 року заборгованість позичальника складає 39 616,10 доларів США, що у еквіваленті складає 1 065 426,88 грн., яка складається із : тіла кредиту – 30 729,75 доларів США, що у еквіваленті складає 826 439,29 грн., заборгованості по відсоткам за користування кредитом – 8 886,35 доларів США, що у еквіваленті складає 238 987,59 грн. (а.с.27-28).

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов і вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно застосовуються.

22 липня 2015 року ОСОБА_3 померла (а.с.61).

Із матеріалів витребуваної судом спадкової справи №215/2017 відкритої після смерті ОСОБА_3, померлої 22.07.2015 року (а.с.75-79) вбачається, що ПАТ «ОТП Банк» 09 лютого 2017 року зверталось до Другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою щодо повідомлення відкриття спадкової справи, кола спадкоємців та про наявність заборгованості у померлої (з.а.с.75). Із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, померлої 22.07.2015 року ніхто не звертався. Свідоцтв про право на спадщино не видавалось (а.с.77).

Згідно із ст.. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав i обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять yсі права i обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав i обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218,1231 ЦК України).

За положеннями ст. 1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені ч. ч. 2 і 3 цієї статті, позбавляється права вимоги.

Аналіз указаної норми дає підстави для висновку, що строки пред'явлення кредиторами спадкодавця вимог до спадкоємців є обмежувальними (преклюзивними), тобто їх пропущення припиняє права кредиторів, а тому ці строки не призупиняються, не перериваються й не поновлюються.

Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 листами від 25 квітня 2016 року повідомили ПАТ «ОТП Банк» про смерть ОСОБА_3, померлої 22.07.2015 року, які позивач отримав 04 травня 2016 року, про що свідчать відмітки на поштових відправленнях. У вказаних листах відповідачі просили у письмовому вигляді надати інформацію станом на 22.07.2015 року щодо заборгованості за кредитним договором (а.с.62-63,65-66).

Однак із досудовою вимогою банк звернувся до спадкоємців у лютому 2017 року, шляхом направлення претензії до нотаріальної контори, а з позовом до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором ПАТ «ОТП Банк» звернулося тільки у червні 2017 року, тобто із пропуском встановленого ч. 3 ст. 1281 ЦК України строку пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців.

За таких обставин, оскільки позивач, як кредитор, протягом встановленого ст. 1281 ЦК України строку не пред'явив своїх вимог до спадкоємців боржника, суд приходить до висновку, що банк позбавлений права такої вимоги у зв'язку із пропуском встановленого ст. 1281 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до спадкоємців.

Керуючись вимогами ст. 1281 ЦК України та враховуючи, що вимоги кредитора підлягають задоволенню в межах вартості майна, одержаного у спадщину, суд зауважує, що позивачем не надано жодних належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів того чи наявне спадкове майно, яка його вартість.

Крім того, суд зазначає, що спадкоємці несуть зобов’язання погасити нараховані проценти, штрафи тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальникові (спадкоємцеві) за життя. Інші нараховані зобов’язання фактично не пов’язані з особою позичальника і не можуть присуджуватися для сплати спадкоємцям.

Таким чином, на поручителів може бути покладено обов’язок щодо належного виконання зобов’язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності у позичальника правонаступника, який прийняв спадщину та згоди поручителя відповідати за нового боржника, зафіксоване в тому числі і в договорі поруки про згоду відповідати за виконання зобов’язання перед будь-яким новим боржником у випадку переводу боргу за забезпечуваним зобов’язанням.

Отже, обставинами, які мають юридичне значення для правильного вирішення спору між кредитором, спадкоємцем і поручителем про стягнення заборгованості за кредитним договором у випадку смерті боржника є: прийняття спадкоємцями спадщини; наявність та розмір спадкового майна; згода поручителя відповідати перед кредитором за будь-якого нового боржника; невиконання чи неналежне виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором; пред’явлення позову до поручителя в межах строку, визначеного законодавством (ст. 1281 ЦК України).

У відповідності до ст. 3 ЦПК України, статті 15 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Визнання права власності є виключним способом захисту.

Згідно ч.1,7 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно із ст..263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958.

Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Таким чином, аналізуючи в сукупності наявні по справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованим, недоведеними, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того згідно статті 141 ЦПК України, оскільки позивачем при подачі позову були сплачені судові витрати, і його вимоги задоволенню, то сплачений позивачем судовий збір відшкодуванню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 526, 610, 611, 625, 1054, 1216-1218, 1281 ЦК України, ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.ст.2-5, 7, 10-13, 76-82, 89, 95, 141, 247, 258, 259, 263-265, 272 ЦПК України, суд, –

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 16 липня 2018 року.

Суддя: В.С. Шавула