Постанова № 75895962, 14.08.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" серпня 2018 р. Справа № 914/1042/18

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддів Данко Л.С.

ОСОБА_1

секретар судового засідання – Кишенюк Н.

за участю представників учасників процесу:

від позивача: ОСОБА_2 – представник;

від відповідача: ОСОБА_3 – представник;

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю “Софро” б/н від 19.07.2018 (вх.№ЛАГС 01-05/2315/18 від 31.07.2018)

на ухвалу Господарського суду Львівської області від 09.07.2018 (суддя Мазовіта А.Б., м. Львів) про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову

у справі № 914/1042/18

за позовом ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю “Софро”, смт.Жвирка, Львівська область

до відповідача ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю “Сокме”, смт. Жвирка, Львівська область

про стягнення 12 439 066,76 грн. та розірвання договору поставки №1 від 02.01.2018р

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.07.2018 у справі № 914/1042/18 (суддя Мазовіта А.Б.) відмовлено ТОВ “Софро” у задоволенні заяви про забезпечення позов.

Ухвала суду мотивована тим, що у матеріалах справи відсутні та заявником суду не надані докази того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся.

ТОВ “Софро” подано апеляційну скаргу б/н від 19.07.2018 (вх.№ЛАГС 01-05/2315/18 від 31.07.2018), в якій просить ухвалу суду скасувати та прийняти нову ухвалу, якою накласти арешт на грошові кошти в межах ціни позову – 12 439 066,76грн., які належать ТОВ «Сокме» (код ЄДРПОУ 32051454) та знаходяться на його рахунках, зокрема, але не виключно: ПАТ «Креді ОСОБА_5», МФО 300614, рахунок 26000000018238 та на інших рахунках, які виявить державний виконавець, посилаючись на те, що ухвала суду є необгрунтована, оскільки судом неповно з»ясовано обставини, що мають значення для справи.

Зокрема, скаржник зазначає, що судом не враховано факт, що сума заборгованості є значною та становить 12 439 066,76грн. У свою чергу запропоновані позивачем заходи забезпечення позову є співрозмірними з заявленими позовними вимогами та за своєю суттю не перешкоджають господарській діяльності відповідача.

Також, скаржник вважає, що судом не враховано той факт, що відповідачем 31.03.2018 було підписано акт звірки взаємних розрахунків між ТОВ «Софро» та ТОВ «Сокме», чим фактично відповідач визнав факт наявності заборгованості перед позивачем за договором поставки від 02.01.2018.

На думку скаржника дії відповідача направлені на свідоме ухилення від виконання своїх обов»язків за договором поставки та дають усі підстави вважати, що відповідач і після ухвалення судового рішення може вчинити дії направлені на унеможливлення виконання судового рішення у майбутньому.

ТОВ «Сокме» у відзиві на апеляційну скаргу звертає увагу суду на те, що ухвала місцевого суду винесена на підставі повного і всебічного з»ясування усіх обставин справи, із дотриманням норм процесуального права, доводи скаржника жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції та просить ухвалу суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Представники сторін в судовому засіданні підтримали доводи та заперечення щодо вимог апеляційної скарги.

Скаржником також подано клопотання про витребування інформації, що містить банківську таємницю з посиланням на те, що ТОВ «Софро» позбавлене можливості отримання інформації про стан рахунків відповідача.

Зазначене клопотання судовою колегією залишено без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

З матеріалів справи не вбачається та не надано суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів в підтвердження неможливості подання скаржником зазначеного клопотання про витребування доказів у суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін, суд апеляційної інстанції встановив наступне:

на розгляд до Господарського суду Львівської області 06.06.2018 поступила позовна заява ТОВ “Софро” до ТОВ “Сокме” про стягнення 12 439 066,76 грн. та розірвання договору поставки №1 від 02.01.2018.

Одночасно з пред’явленням позову до Господарського суду Львівської області 06.06.2018 від ТОВ “Софро” надійшла заява про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах ціни позову, які належать ТОВ “Сокме” (код ЄДРПОУ 32051454) та знаходяться на його рахунках, зокрема, але не виключно: ПАТ “Креді ОСОБА_5”, МФО 300614, рахунок 26000000018238 та інших фінансових установах.

Зазначена заява обґрунтована тим, що 02.01.2018 між ТОВ “Софро” та ТОВ “Сокме” укладено договір поставки №1, за яким постачальник взяв на себе зобов’язання поставити і передати у власність покупця, а покупець – прийняти і оплатити фасади меблеві (товар), на умовах та в порядку, визначених цим договором. Як стверджує у заяві ТОВ “Софро” належним чином виконав взяті на себе зобов’язання по договору, проте ТОВ “Сокме” оплату за поставлений товар не здійснив, в результаті чого виникла заборгованість у розмірі 10 766 157,19 грн. без урахування штрафних санкцій.

27.04.2018 ТОВ “Софро” надіслав на адресу ТОВ “Сокме” претензію за вих. №73 від 27.04.2018, в підтвердження чого долучив опис вкладення у цінний лист №8004000110137 від 02.05.2018 про направлення ТОВ “Сокме” претензії, повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення від 02.05.2018р., фіскальний чек від 02.05.2018. Заявник стверджує, що заборгованість відповідача (ТОВ “Сокме”) складає більше 10 млн. грн., а сам відповідач не вчиняє жодних дій, направлених на її погашення.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.07.2018 у справі № 914/1042/18 відмовлено ТОВ “Софро” у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з п.п.2, 4, 10 ч.1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов’язання; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №16 “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов’язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обгрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу (пункт 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №16).

Достатньо обгрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, (пункт 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №16).

Таким чином, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна (коштів), на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Як вбачається із матеріалів справи, предметом спору у справі № 914/1042/18 є стягнення заборгованості за договором поставки №1 від 02.01.2018 та розірвання договору поставки №1 від 02.01.2018, укладеного між ТОВ “Софро” (постачальник) та ТОВ “Сокме” (покупець), відповідно до якого постачальник зобов’язувався поставити і передати у власність покупцю, а покупець – прийняти й оплатити фасади меблеві (товар), на умовах та в порядку, визначених цим договором.

З урахуванням предмету позову у даній справі – стягнення заборгованості в розмірі 12 439 066,76 грн. (10 766 157,19 грн. основний борг, 441 334,10 грн. штраф, 205 480,62 грн. пеня, 18 142,73 грн. три проценти річних та 7 952,12 грн. інфляційні нарахування) та розірвання договору поставки №1 від 02.01.2018, звертаючись із заявою про вжиття заходів до забезпечення позову, позивач мав довести на підставі належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів, що майно, яке є у відповідачів на момент пред’явлення позову, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення в результаті об’єктивних (відсутність грошових коштів для виконання зобов’язань за спірними договорами, незадовільний фінансовий стан, наявність невиконаних безспірних зобов’язань, відкритих виконавчих проваджень щодо відповідачів тощо) або суб’єктивних (вчинення відповідачем умисних дій, направлених на приховування або відчуження майна або вчинення інших дій з метою уникнення відповідальності за спірними договорами або перешкоджання законному стягненню зазначеної заборгованості) причин.

З огляду на викладене судова колегія погоджується із судом першої інстанції, що доводи позивача (ТОВ “Софро”) щодо наявності підстав для забезпечення позову у зв’язку із невиконанням відповідачем зобов’язань за договором поставки, є безпосередньо предметом позову у даній справі, а факт можливого ухилення відповідача від виконання зобов’язань не є встановленим та підлягає доведенню під час вирішення справи по суті і сам по собі не може свідчити про майбутнє ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду.

Господарський суд не повинен вживати таких заходів до забезпечення позову, які фактично є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Дослідивши збалансованість інтересів сторін, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що припущення позивача, що дії відповідача направлені на свідоме ухилення від виконання своїх обов»язків за договором поставки, що дає підстави вважати, що відповідач і після ухвалення судового рішення може вчинити дії направлені на унеможливлення виконання судового рішення у майбутньому, не підтверджується жодними належними та допустимими доказами і є передчасними.

З матеріалів справи не вбачається та не подано таких скаржником в суд апеляційної інстанції належних та допустимих доказів в підтвердження ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття заходів до забезпечення позову, в зв”язку із чим судова колегія прийшла до висновку про правомірність відмови судом першої інстанції у задоволенні вищезазначеної заяви про забезпечення позову.

Отже, у матеріалах справи відсутні та заявником суду не надані докази того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає ухвалу місцевого господарського суду такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та дотриманням норм процесуального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали не вбачає.

Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 255, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України,

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю “Софро” б/н від 19.07.2018 (вх.№ЛАГС 01-05/2315/18 від 31.07.2018) залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Львівської області від 09.07.2018 у справі № 914/1042/18 залишити без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

3. Матеріали оскарження ухвали Господарського суду Львівської області від 09.07.2018 за апеляційною скаргою ТОВ «Софро» повернути у місцевий суд.

Повний текст постанови складено 16.08.2018.

Головуючий суддя Галушко Н.А.

суддя Данко Л.С.

суддя Орищин.А.В.