Рішення № 75892556, 23.05.2018, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 200/27039/15-ц

Провадження № 2/200/4937/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2018 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого-судді: Женеску Е.В.

за участю секретаря: Санжаровської Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Українська факторингова компанія» про визнання недійсним договору факторингу,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська знаходиться цивільна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

12 вересня 2017 року відповідач ОСОБА_1 звернулась до суду з зустрічною позовною заявою до ТОВ «Українська факторингова компанія» про визнання недійсним договору факторингу.

Позовні вимоги за зустрічним позовом обгрунтовані тим, що що ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 30 квітня 2013 року уклали договір № 92054692000 про надання споживчого кредиту на придбання транспортного засобу, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 168621,56 грн. на термін до 27 квітня 2020 року, а відповідач зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором. З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов’язань за вказаним кредитним договором, між банком та ОСОБА_1 був укладений договір застави автотранспортного засобу. Вона дізналась, що 06 березня 2017 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Українська факторингова компанія» був укладений договір факторингу № 79, згідно умов якого відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором № 92054692000 та ТОВ «Українська факторингова компанія» набуло права кредитора. Позивач за зустрічним позовом вважає, що набуття відступленого права вимоги можливе тільки щодо боржників – суб’єктів господарювання відповідно до Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 року № 231, а ОСОБА_1 таким суб’єктом не є. Також вказує, що із договору факторингу не вбачається, чи надавав ПАТ «УкрСиббанк» фактору право відступлення вимоги третім особам, що суперечить ст.1083 ЦК України; в матеріалах справи відсутній акт приймання-передачі права вимоги а кредитом ОСОБА_1, в той час як згідно п.4.1 договору факторингу від 06.03.2017 року право вимагати від боржників виконання зобов’язань виникає в день підписання акту приймання-передачі прав вимоги. Матеріали справи не містять доказів належного повідомлення ОСОБА_1 щодо відступлення права вимоги.

З урахуванням викладеного, позивач за зустрічним позовом просить суд визнати недійсним договір факторингу № 79 від 06.03.2017 року, укладений між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Українська факторингова компанія» у частині відступлення права вимоги до ОСОБА_1.

Відповідач ТОВ «Українська факторингова компанія» 10.05.2018 року надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 року № 231 станом на час укладання договору факторингу втратило чинність. ТОВ «Українська факторингова компанія» не здійснювало відступлення права вимоги до будь-яких третіх осіб, а також вказує, що додає до свого відзиву акт приймання-передачі права вимоги на виконання п.4.1 договору факторингу. Закон не конкретизує форму повідомлення боржника про відступлення права грошової вимоги, тому воно було надіслано ОСОБА_1 звичайним листом. Просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Ухвалою суду від 23 травня 2018 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишені без розгляду.

В судове засідання сторони не з'явилися, хоча були повідомлені про розгляд справи належним чином, представник ОСОБА_1 подав заяву від 23 травня 2018 року, в якій просить розглядати справу за його відсутності.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено наступне.

Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 30 квітня 2013 року уклали договір № 92054692000 про надання споживчого кредиту на придбання транспортного засобу (а.с. 5-6), за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 168621,56 грн. на термін до 27 квітня 2020 року, а відповідач зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України).

По договору факторингу може бути передано право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (стаття 1078 ЦК України).

06 березня 2017 року між ПАТ «УкрСиббанк» (Клієнт) та ТОВ «Українська факторингова компанія» (Фактор) був укладений договір факторингу № 79, згідно умов якого клієнт відступив фактору, а фактор зобов’язався прийняти права вимоги, (тобто згідно визначення термінів у договорі – права грошової вимоги клієнта до боржників щодо погашення (стягнення, повернення) заборгованості, що виникла на підставі первинних договорів і підтверджена документацією) та в їх оплату зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором (а.с. 75-77).

Згідно п.2.2 договору факторингу, права вимоги, які клієнт відступає фактору за цим договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості боржників перед клієнтом, що передбачені умовами первинних договорів, та визначені в Реєстрі боржників, що підписується сторонами у паперовому вигляді.

ТОВ «Українська факторингова компанія» надано Реєстр боржників на виконання договору факторингу № 79 від 06.03.2017 року, з якого вбачається, що серед іншого, фактору відступлено право вимоги за договором № 92054692000, де боржником є ОСОБА_1 (а.с. 78).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5,6 ст.203 ЦК України (ст.215 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За загальним правилом ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ч.1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ч.1 ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Способи захисту цивільних прав та інтересів зазначені у ст. 16 ЦК України.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідно до Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 року № 231 набуття відступленого права вимоги можливе тільки щодо боржників – суб’єктів господарювання.

Суд не погоджується з доводами позивача з огляду на наступне.

Так, глава 73 розділу ІІІ книги п'ятої ЦК України не обмежує передачу прав кредитора у зобов'язанні за договором факторингу категорією боржників, право вимоги до яких відступається за цим договором.

Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» (далі - Розпорядження № 231), на недотримання якого посилався позивач як на підставу недійсності договорів факторингу, прийнято у відповідності з пунктом 6 частини першої статті 28 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», за яким Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України дає висновки про віднесення операцій до того чи іншого виду фінансових послуг.

Тобто підпунктом 2 пункту 1 Розпорядження № 231 операцію щодо набуття відступленого права грошової вимоги до боржників - суб'єктів господарювання віднесено до фінансової послуги факторингу (набуття відступленого права грошової вимоги до боржників - суб'єктів господарювання є фінансовою послугою факторингу, а не будь-якої іншої фінансової послуги).

Поняття «факторингу» не обмежується, а доповнюється вчиненням операцій з фінансовими активами, що визначені пунктом 1 вказаного розпорядження.

Враховуючи викладене, Розпорядження № 231 не встановлює вимог, які мали бути додержані сторонами спірних договорів факторингу при їх вчиненні.

Крім того, пункт 1 Розпорядження № 231 виключено на підставі розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року № 352.

Більше того, Розпорядження № 231 втратило чинність на підставі Розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 1926 від 13.08.2015, тобто ще до укладення оскаржуваного договору факторингу.

Позивач також посилається на те, що із договору факторингу не вбачається, чи надавав ПАТ «УкрСиббанк» фактору право відступлення вимоги третім особам, що суперечить ст.1083 ЦК України.

Відповідно до ст.1083 ЦК України наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо договором факторингу допускається наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до положень цієї глави.

Таким чином, відсутність в договорі факторингу вказівки щодо можливості наступного відступлення фактором права вимоги не свідчить про невідповідність договору вимогам законом, та відповідно, про його недійсність. Крім того, ОСОБА_1 не надано доказів того, що ТОВ «Українська факторингова компанія» здійснила наступне відступлення права вимоги, в той час як відповідач стверджує, що нікому право грошової вимоги не відступав.

Суд також не бере до уваги доводи позивача про відсутність акту приймання-передачіправа вимоги, з огляду на наступне.

Відповідно до п.4.1 договору факторингу № 79 від 06.03.2017 року, право власності на права вимоги вважається таким, що перейшло від клієнта фактору, та право вимагати від боржників виконання всіх зобов’язань в межах відступлених прав вимог у фактора виникає в день підписання Акту приймання-передачі права вимоги за умови виконання фактором зобов’язань, передбачених п.3.2 договору.

До відзиву на позовну заяву ТОВ «Українська факторингова компанія» долучено Акт приймання-передачі права вимоги від 06.03.2017 року, який підписаний сторонами договору факторингу, отже, твердження позивача не ґрунтуються на фактичних обставинах справи.

Суд не погоджується також з посиланням позивача як на підставу недійсності договору факторингу, на ту обставину, що матеріали справи не містять доказів належного повідомлення ОСОБА_1 щодо відступлення права вимоги.

Так, ТОВ «Українська факторингова компанія» додано до відзиву на позовну заяву повідомлення ОСОБА_1 про відступлення права вимоги за кредитним договором та договором застави від 17 березня 2017 року.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

Відповідно до ст. 1082 ЦК України, боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.

Відповідно до ст.516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого зобов'язання первісному кредиторові є належним виконанням.

Таким чином, неповідомлення боржника про відступлення права вимоги не свідчить про недійсність договору факторингу, а лише надає боржнику право здійснювати платіж первісному кредитору.

Інших підстав для визнання договору недійсним позовна заява не містить, в зв’язку з чим суд приходить до висновку про необгрунтованість позовних вимог та необхідність відмовити у позові.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України питання про повернення судового збору не вирішується.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Українська факторингова компанія» про визнання недійсним договору факторингу – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Пунктом 15.5 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя: Е.В. Женеску