Постанова № 75876545, 15.08.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 219/2078/18 Номер провадження 22-ц/775/1194/2018

Головуючий в 1 інстанції: Давидовська Т.В.

Суддя доповідач Тимченко О.О.

Категорія 53

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2018 року

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді: Тимченко О.О.,

суддів: Азевич В.Б., Краснощокової Н.С.,

за участю секретаря судового засідання : Ситніка Д.Л.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Апеляційного суду Донецької області в м. Бахмуті цивільну справу № 219/2078/18 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації при звільнені та середнього заробітку,-

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»,

на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 03 травня 2018 року (суддя Давидовська Т.В.), ухваленого в приміщенні Артемівського міськрайонного суду Донецької області, повний текст складено 14 травня 2018 року,-

В С Т А Н О В И В:

В березні 2018 року позивачка звернулась до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого послалась на те, що з 04 серпня 1995 року перебувала у трудових відносинах з ДП «Донецька залізниця», 08 липня 2016 року була переведена до структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» та згідно (розпорядження) №4682/ДН-ос від 10 липня 2017 року була звільнена 17 липня 2017 року на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку зі скороченням штату, проте роботодавець у порушення ст.44, 47, 49, 116 не провів з нею повний розрахунок при звільненні і письмово не повідомив про нараховані суми, належні їй при звільненні. Просила суд: стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати з 15 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, вихідну допомогу у розмірі середнього заробітку, компенсацію за невикористані 33 дні щорічної відпустки та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 03 травня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено: стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 9 488,24 грн., компенсацію за невикористані відпустки (33 дні) у розмірі 2746,61 грн., вихідну допомогу при звільненні 2070,02 грн., суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 52 400,46 грн. з обов'язковим утриманням податків та інших обов'язкових платежів, передбачених законодавством. Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» в доход держави судовий збір у сумі 704,80 грн. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць з обов'язковим утриманням податків та інших обов'язкових платежів, передбачених законодавством.

В апеляційній скарзі відповідач ПАТ "Українська залізниця" посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької від 03 травня 2018 року та ухвалити нове рішення про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що з 16.03.2017 року у зв'язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу «Донецька дирекція залізних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» та виробничих підрозділі підпорядкованих дирекції , викликаних припиненням переміщення вантажу через лінію зіткнення у межах Донецької та луганської області шляхами залізничного та автомобільного сполучення, відповідно Рішення ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національної безпеки України» , введеного в дію Указом Президента України від 15.03.2017 року №62/2017 року, нарахування заробітної плати було припинено. Наслідком вище вказаного рішення є відсутність зв'язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу «донецька дирекція залізничних перевезень, регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», а також передачі з непідконтрольної території первинних документів, які необхідні для ведення бухгалтерського обліку, в наслідок чого здійснити нарахування заробітної плати не можливо. В зв'язку з відсутністю первинної бухгалтерської документації на підконтрольній Україні території, не має можливості підтвердити заборгованість по заробітній платі. Також судом першої інстанції не враховано науково-правовий висновок Торгово-промислової України від січня 2018 року №126/2/21-10.2

Відповідно до ч.6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п.3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Підпунктом 8 п.1 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017) установлено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Згідно із ст. 274 ч. 1 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи та справи, що виникають з трудових правовідносин.

Відповідно до ч.1, 3 ст. 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції справа розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою, в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно ст. 7 п. 13 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи викладене, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіряючи справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами та надав їм належну оцінку.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 04 серпня 1995 року по 17 липня 2017 року перебувала у трудових відносинах з Державним підприємством «Донецька залізниця» і працювала на посадах учня чергового стрілочного посту, чергового стрілочного посту, оператором посту централізації, чергової по шляхам, чергового по парку. З 08 липня 2016 року ОСОБА_1 переведена у зв'язку з реорганізацією підприємства роботодавця до виробничого підрозділу «Станція Микитівка» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» на посаду старшого чергового стрілочного поста 4 розряду, що підтверджуються записами у трудовій книжці позивача, оригінал якої був оглянутий у судовому засіданні. Отже не викликає сумніву і не заперечувався сторонами той факт, що роботодавцем, з яким ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах під час її звільнення, а також особою, яка повинна провести повний розрахунок з останньою, є саме ПАТ «Укрзалізниця». Відповідно до наказу ПАТ «Укрзалізниця» філії «Донецька залізниця» № 384 від 15 березня 2017 року та наказу структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії ПАТ «Укрзалізниця» №1236/ДНД від 17 березня 2017 року у зв'язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності, викликаних перекриттям усіх залізничних колій, що ведуть до лінії розмежування з непідконтрольної українській владі території встановлено простій для всіх працівників виробничих підрозділів дирекції. 17 липня 2017 року трудові відносини між сторонами було припинено на підставі п.1 ст.40 КЗпП згідно наказу №4682/ДН-ос від 10 липня 2017 року, з яким позивач ознайомилась у цей же день і отримала від роботодавця трудову книжку. Крім того з наявних у матеріалах справи копій довідки-розрахунку ОСОБА_1 у взаємозв'язку з наказом №4682/ДН-ос від 10 липня 2017 року установлено, що кількість днів невикористаної відпустки за період з 22 червня 2016 року по 21 червня 2017 року та з 22 червня 2016 року по 17 липня 2017 року складає 33 дні, з яких 30 днів - основної, та 3 дні - за вислугу років. Слід зауважити, що заробітна палата нараховувалась ОСОБА_1 виходячи з розміру погодинної тарифної ставки 21,61 грн, де середньоденна заробітна плата є добутком погодинної тарифної ставки (21,61 грн) та кількості робочих годин (8) і складає 172,88 грн. Сторонами визнано, що остання виплата по заробітній платі роботодавцем була здійснена за період з 01 березня 2017 року по 15 березня 2017 року в сумі 1772,32 грн. Фактичний розрахунок при звільненні з позивачем згідно положень ст.47 та ст.116 КЗпП України ПАТ «Укрзалізниця» проведений не був, зокрема не виплачено: заробітну плату за час вимушеного простою за період з 15 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, компенсацію за невикористану відпустку та вихідну допомогу при звільненні. Згідно табелів обліку робочого часу за період з березня 2017 року по липень 2017 року, складених у виробному підрозділі «Станція Микитівка» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» і підписаними усіма відповідальними особами, зафіксовано кількість відпрацьованих годин ОСОБА_1 кожного дня відповідного місяця. Відповідачем при цьому не надано будь-яких доказів порушення з боку позивача встановленого режиму роботи під час простою.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем визнається той факт, що позивач ОСОБА_1 знаходилась з ПАТ «Укрзалізниця» в трудових відносинах та з нею не проведено остаточного розрахунку при звільненні, а посилання на те, що позивачем остаточний розрахунок повинен бути здійснено відповідно до Порядку проведення остаточного розрахунку з працівниками структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» та «Луганська дирекція залізничних перевезень», затвердженого наказом директора регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська від 26 червня 2017 року №899-н судом не приймається, оскільки ці накази не містять жодного посилання на трудове законодавство України, створюють умови з приводу надання відповідних документів, за яких позивач неспроможна у повному обсязі їх надати, а отже, належним чином захистити своє порушене право на отримання винагороди за працю. Право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законам України «Про оплату праці» а позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 17 липня 2017 року, виконував свої трудові обов'язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики ЄСПЛ. Суд наголошує, що відповідно до норм ст.115,116 КЗпП саме роботодавець повинен довести, що здійснив з працівником повний розрахунок у відповідності до норм законодавства. Позивачкою надано суду всі належні та допустимі докази на підтвердження своїх позовних вимог, які відповідач не зміг спростувати.

Такий висновок суду є вірним та ґрунтується на вимогах діючого законодавства.

Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

ЄСПЛ неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 Конвенції є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Відповідно до частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Законом України від 02.09.2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст. 116 КЗпП України, не передбачено.

Згідно ч. 2 ст.233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право на звернення до суду з позовом про стягнення належній йому зарплати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно правового висновку, який викладено у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.01.2017 року у справі № 6-2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

З матеріалів справи, а саме, трудової книжки позивача підтверджено, що ОСОБА_1 з 04 серпня 1995 року по 17 липня 2017 року перебувала у трудових відносинах з Державним підприємством «Донецька залізниця» і працювала на посадах учня чергового стрілочного посту, чергового стрілочного посту, оператором посту централізації, чергової по шляхам, чергового по парку. З 08 липня 2016 року ОСОБА_1 переведена у зв'язку з реорганізацією підприємства роботодавця до виробничого підрозділу «Станція Микитівка» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» на посаду старшого чергового стрілочного поста 4 розряду. 17 липня 2017 року трудові відносини між сторонами було припинено на підставі п.1 ст.40 КЗпП згідно наказу №4682/ДН-ос від 10 липня 2017 року, з яким позивач ознайомилась у цей же день і отримала від роботодавця трудову книжку.

Згідно довідки-розрахунку ОСОБА_1 та наказу №4682/ДН-ос від 10 липня 2017 року встановлено, що кількість днів невикористаної відпустки за період з 22 червня 2016 року по 21 червня 2017 року та з 22 червня 2016 року по 17 липня 2017 року складає 33 дні, з яких 30 днів - основної, та 3 дні - за вислугу років. Заробітна палата нараховувалась ОСОБА_1 виходячи з розміру погодинної тарифної ставки 21,61 грн., де середньоденна заробітна плата є добутком погодинної тарифної ставки (21,61 грн.) та кількості робочих годин (8) і складає 172,88 грн.

Сторонами не заперечувалось, що останню виплату по заробітній платі роботодавець здійснив за період з 01 березня 2017 року по 15 березня 2017 року в сумі 1 772,32 грн.

Сул першої інстанції вірно прийняв до уваги надані позивачем розрахункові листи, табеля обліку робочого часу за спірний період, довідці про доходи ОСОБА_1 з серпня 2016 року по липень 2017 року, довідки про середню заробітну плату ОСОБА_1, оскільки зазначені документа не мають суперечностей та не викликають у суду сумнівів, щодо їх достовірності, та дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі за період з 15.03.2017 року по 17.07.2017 року у розмірі 9488,24 грн.

Також вірним є висновок суд першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невикористану відпустку .

Положеннями ч. 1 ст. 83 КЗпП передбачено обов'язок роботодавця у разі звільнення працівника виплатити грошову компенсацію за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону України «Про відпустки» порядок обчислення заробітної плати працівникам за час відпусток, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, та компенсації за невикористані відпустки встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно із п. 2.2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року №5, фонд додаткової заробітної плати включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До складу фонду додаткової заробітної плати входять, зокрема, оплата, а також суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток та додаткових відпусток працівникам, які мають дітей, у розмірах, передбачених законодавством.

Як вбачається із матеріалів справи в наказі про звільнення від 10 липня 2017 року №4682/ДН-ос міститься інформація про те, що позивачка має право на компенсацію за 33 дні відпустки. Аналогічна інформація міститься у довідці-розрахунку.

Суд першої інстанції враховуючи вимоги ч. 1 ст. 83 КЗпП, ч. 2 ст. 21 Закону України «Про відпустки» та п. 2.2 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року №5 дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача компенсацію за 33 дні невикористаної відпустки та вірно розрахував суму у розмірі 2 746,61 грн., яка підлягає стягненню.

Також вірними є висновки суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги при звільненні.

Відповідно до статті 44 КЗпП при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 6 ст. 36 та п. 1, 2 і 6 ст. 40 КЗпП, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку, Додаткові, відповідно до чинного законодавства і угод, вихідні допомоги, соціально - побутові пільги можуть бути передбачені і в колективному договорі, положення якого поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації згідно ст. 13, 18 КЗпП.

Як вбачається із матеріалів справи, а саме наказу про звільнення ОСОБА_1 від 10 липня 2017 року №4682/ДН-ос , остання має право на отримання вихідної допомоги в розмірі одного середнього місячного. Те що така допомога не була виплачена, відповідачем визнається.

Пунктом 2 Порядку передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для розрахунку вихідної допомоги при звільненні провадиться виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбулось звільнення. При цьому час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. До цього часу відноситься період простою, відпустки

Відповідно до пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів за цей період. При цьому 2/3 тарифної ставки за час простою і дні простою не враховуються. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарних місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Суд першої інстанції з урахуванням зазначених приписів Закону вірно розрахував розмір вихідної допомоги та дві шов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги у розмірі 2 746,61 грн.

Враховуючи вищезазначене, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів відсутності його вини у невиплаті позивачу сум при звільненні.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач позбавлений можливості провести з відповідачем розрахунок, оскільки відсутні первинні документи є необґрунтованими, оскільки діючим законодавством саме на роботодавця покладений обов'язок своєчасно провести всі розрахунки та вжити для всі необхідні заходи для збереження первинної бухгалтерської документації підприємства.

Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що затримка розрахунку сталася саме з вини відповідача.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, за положеннями статті 117 КЗпП обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судом здійснено відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100. Доводи щодо невірного розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в апеляційній скарзі відсутні.

Також не обґрунтованими є доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не прийнятий до уваги науково-правовий висновок торгово-промислової палати від 16.01.2018 року № 126/2/21-10.2.

Як вбачається із матеріалів справи зазначений висновок суду першої інстанції не надавався, доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від відповідача, останнім апеляційному суду не надано.

Крім того, наданий відповідачем до апеляційної скарги науково-правовий висновок, що викладений на бланку Торгово-промислової палати України (а.с. 105-138), не є сертифікатом (висновком) в розумінні ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 2 грудня 1997 року № 671/97-ВР, ст. 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2 вересня 2014 року № 1669-VII та п. 3.3. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18 грудня 2014 року № 44(5).

Доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, є необґрунтованими і не спростовують висновків суду.

Враховуючи зазначене, рішення суду першої інстанції відповідає встановленим у справі обставинам, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п. 1 частини 6 ст. 19 ЦПК України зазначена справа є малозначною, оскільки ціна позову ОСОБА_1 та розмір задоволених судом першої інстанції позовних вимог не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року, в якому ОСОБА_1 була подана позовна заява.

Згідно ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» з 1 січня 2018 року встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб 1 762 гривні.

Отже, відповідно до п. 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України постанова апеляційного суду у цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Керуючись ст. 375, ст. ст. 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача - Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 03 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку, як така що ухвалена у малозначній справі, не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.О.Тимченко

Судді: В.Б.Азевич

Н.С. Краснощокова

Повне судове рішення складено 15 серпня 2018 року .

Головуючий: О.О.Тимченко