Постанова № 75872389, 14.08.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/1438/18

Категорія: 3.3 Головуючий в 1 інстанції: Андрухів В.В. Час і місце ухвалення: 18:13, 12.06.2018р., м. Одеса Дата складання повного тексту: 22.06.2018р. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Ступакової І.Г.

суддів - Бітова А.І.

- Лук'янчук О.В.

при секретарі - Рябоконь Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної міграційної служби України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 червня 2018 року по справі за адміністративним позовом громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання дій протиправними та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

В квітні 2018 року громадянин Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання дій протиправними та скасування рішення ДМС України від 18.12.2017р. №324 про скасування позивачу дозволу на перебування в Україні та посвідки серії НОМЕР_1, виданої ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області 20.04.2010р.

Позов обґрунтовано тим, що Державною міграційною службою України незаконно скасовано видану ОСОБА_1 посвідку на постійне проживання в Україні та дозвіл на проживання в Україні, оскільки виключний перелік підстав для прийняття відповідного рішення про скасування дозволів на перебування в Україні визначено ст.12 Закону України «Про імміграцію», тоді як у спірному рішенні відповідача відсутня вказівка на жодну з підстав, передбачених вказаною нормою. Чинним законодавством не передбачено скасування дозволів з причин ненадання довідок з підприємств, в яких іммігрант працював, ти більше тоді, коли відповідні підприємства припинили своє юридичне існування.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.06.2018р. адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо складання висновку від 08.11.2017р. щодо розгляду матеріалів особової справи про документування посвідкою на постійне проживання громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України від 18.12.2017р. №324 в частині скасування рішення відділу ГПІС УМВС України в Одеській області від 11.02.2002р. про документування посвідкою на постійне проживання громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, визнання недійсними та вилучення посвідок на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 11.02.2002р. та серії НОМЕР_1 від 20.04.2010р. (п.9 рішення). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Державна міграційна служба України подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не повне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення від 12.06.2018р. з прийняттям нового судового рішення - про відмову у задоволенні позову громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що при розгляді справи судом першої інстанції не надано належної правової оцінки доводам відповідача, що в результаті перевірки матеріалів особової справи позивача було встановлено відсутність документу, який би підтверджував факт працевлаштування ОСОБА_1 на Київському судноремонтному заводі, як і відсутні будь-які документи, що підтверджують факт професійного навчання та працевлаштування позивача на підприємствах і організаціях СРСР.

У зв'язку з цим, апелянт вважає, що громадянин В'єтнаму ОСОБА_1 не вважається таким, що має дозвіл на імміграцію і на нього не поширюються норми абзацу шостого пункту 4 розділу V Прикінцевих Положень Закону України «Про імміграцію». Рішення про документування посвідкою на постійне проживання прийнято з порушенням вимог Закону, а тому правомірно скасовано міграційним органом.

Також, апелянт посилається на те, що на момент подачі позивачем заяви про отримання дозволу на імміграцію в Україну та на момент отримання дозволу і документування посвідкою на постійне проживання, дитина ОСОБА_1 не була громадянином України.

Громадянин В'єтнаму ОСОБА_1 подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційної інстанції її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 27.11.2001р. до ВПР та МР УМВС України в Одеській області звернувся громадянин Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, із заявою щодо залишення в Україні на постійне проживання. Як підставу для залишення в Україні на постійне проживання та для отримання посвідки на постійне проживання, позивачем в заяві-анкеті було вказано те, що він прибув в Україну в 1989 році по міжурядовій угоді між колишнім СРСР та В'єтнамом з метою працевлаштування, до 1994 року працював на Київському судноремонтному заводі та залишився проживати в Україні. (а.с.49-50)

11.02.2002р. керівництвом ВГПІС УМВС України в Одеській області було прийнято рішення про залишення на постійне проживання в Україні громадянина В'єтнаму ОСОБА_1. (а.с.58)

Позивача було документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2. (а.с.61)

20.04.2010р. відділом ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 було документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1, безстроковим терміном її дії, згідно якої позивач зареєстрований по теперішній час за адресою: АДРЕСА_1. (а.с.10)

08.11.2017р., у зв'язку з надходженням заяви позивача про проставлення в національному паспорті штампу про видачу посвідки на постійне проживання, ГУ ДМС України в Одеській області проведено перевірку правомірності видачі відповідної посвідки та затверджено висновок щодо розгляду матеріалів особової справи про документування посвідкою на постійне проживання громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1. У вказаному висновку зазначено, що в матеріалах особової справи позивача відсутні будь-які документи, що підтверджують факт його професійного навчання та працевлаштування на підприємствах і в організаціях СРСР. Громадянин В'єтнаму ОСОБА_1 не вважається таким, що має дозвіл на імміграцію і на нього не поширюються норми абзацу шостого пункту 4 розділу V Прикінцевих Положень Закону України «Про імміграцію». Рішення про документування посвідкою на постійне проживання прийняте з порушенням вимог закону та підлягає скасуванню, відповідно до п.2.9 розділу ІІ Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом МВС України від 15.07.2013р. №681, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 серпня 2013 року за №1335/23867 (зі змінами), наказом голови ДМС. Посвідки, що були видані на підставі рішень, які скасовані наказом голови ДМС, визнаються недійсними та підлягають вилученню. (а.с.77-79)

18.12.2017р. головою ДМС України прийнято наказ №324 «Про скасування деяких рішень про видачу посвідок на постійне проживання», пунктом 9 якого скасовано повністю рішення відділу ГПІС УМВС України в Одеській області від 11.02.2002р. про документування посвідкою на постійне проживання громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1. Видані на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 11.02.2002р. та серії НОМЕР_1 від 20.04.2010р. визнано недійсними та такими, що підлягають вилученню. (а.с.67-72)

Не погоджуючись з правомірністю вказаного наказу ДМС України громадянин Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду про його скасування.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов ОСОБА_1, виходив з того, що дозвіл на імміграцію може бути скасований у випадках, передбачених пунктами 1-5 статті 12 Закону України «Про імміграцію», а також в інших випадках, передбачених законами України (п. 6 ст.12 Закону). При цьому, такі інші випадки, відповідно до наведеної правової норми, мають бути передбачені виключно законами України. Проте, ДМС України в оскаржуваному рішенні від 18.12.2017р. не наведено такого закону, яким було б передбачено скасування дозволу на імміграцію у випадку позивача. Також, суд зазначив, що навіть у разі допущення міграційними органами помилки при прийнятті рішення про надання дозволу на імміграцію, за умови відсутності факту подання заявником (позивачем) свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність, а таких фактів відповідачами встановлено не було, у міграційного органу відсутні підстави для скасування позивачу дозволу на імміграцію, оскільки таке рішення не ґрунтується на законі. За висновками суду першої інстанції, позивач не повинен нести відповідальність за помилки, допущені з боку міграційних органів.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з такими висновками Одеського окружного адміністративного суду. При цьому, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов'язки, що і громадяни України.

Відповідно до п.4 розділу V Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну, зокрема, іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.

Тобто, обов'язковою умовою набуття дозволу на імміграцію до України за вищенаведеною нормою є прибуття в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР для працевлаштування та звернення з відповідною заявою протягом шести місяців з дня набрання чинності вищенаведеним Законом про видачу посвідки на постійне проживання в Україні.

Апелянт не заперечує звернення позивача у строк, встановлений п.4 розділу V Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію», за результатами розгляду якого його документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про імміграцію» імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - це рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Отже, Закон України «Про імміграцію» визначає поняття імміграції та, відповідно, іммігрантів, а статті 4, 9, 11 цього Закону визначають для них підстави, порядок надання дозволу на імміграцію та видачі посвідки на постійне проживання.

Статтями 12, 13 Закону України «Про імміграцію» визначені підстави для скасування дозволу на імміграцію та вилучення посвідки на постійне проживання.

Згідно вимог зазначених статей Закону, дозвіл на імміграцію може бути скасований, а видана на підставі такого дозволу посвідка на постійне проживання в Україні вилучена, якщо: з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; в інших випадках, передбачених законами України.

Як вбачається зі змісту висновку Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 08.11.2017р., на підставі якого Державною міграційною службою України прийнято оскаржуваний наказ №324 від 18.12.2017р., підставою для скасування дозволу на залишення позивача на постійне проживання в Україні та документування його посвідками зазначено те, що їх видано з порушенням вимог п.4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» - за відсутності документів, що підтверджують факт професійного навчання та працевлаштування громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 на підприємствах та організаціях СРСР.

В той же час, спірне рішення не містить посилань на наявність обставин для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію, передбачених ст.12 Закону України «Про імміграцію».

Ні суду першої, а ні суду апеляційної інстанцій в ході розгляду даної справи відповідачами не надано доказів, які б свідчили про наявність передбачених ст.12 Закону України «Про імміграцію» підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію, та не наведено іншого Закону України, який би передбачав відповідні наслідки за таких обставин.

Також, апелянт не зазначає, що подані позивачем із заявою про видачу посвідки на постійне проживання в Україні документи містять недостовірні відомості та є підробленими. Отже, міграційний орган при наданні позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні проводив перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з боку позивача порушення законодавства про імміграцію відсутні, а фактично порушення допущені державним органом, який прийняв рішення за відсутності необхідних документів у заявника. Апелянт, зазначаючи в апеляційній скарзі про те, що оформлення посвідки на постійне проживання здійснено безпідставно, не надає доказів притягнення до відповідальності посадової особи, яка складала, затверджувала та видала позивачу вказану посвідку за прийняття незаконного рішення.

При цьому, колегія суддів враховує, що в матеріалах особової справи позивача наявна довідка №43 Управління у справах національностей та міграції Одеської обласної державної адміністрації від 25.03.2003р., видана громадянину В'єтнаму ОСОБА_1, про те, що він включений в загальний єдиний список, складений відповідно до рішення координаційної ради з міграційних питань від 04.12.1998р., що стосується в'єтнамських громадян, більшість яких приїхало в СРСР на професійне навчання і на роботу по урядовій лінії згідно з договором між В'єтнамом і колишнім Радянським Союзом від 02.04.1981р. Позивач зареєстрований в Управлінні у справах національностей та міграції Одеської облдержадміністрації згідно розпорядження Одеської ОДА від 26.07.2000р. №570/А-2000 «Про впорядкування перебування і працевлаштування в'єтнамських громадян в Одеській області».

Колегія суддів вважає обґрунтованим посилання суду першої інстанції на правову позицію Європейського суду з прав людини у справі від 20.01.2012 року «Рисовський проти України», згідно якої ризик будь - якої помилки державного органу, у тому числі тої, причиною якої є їх власна недбалість, повинен покладатись на саму державу та її органи. Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Це є гарантією стабільності суспільних відносин, яка породжує у громадян впевненість у тому, що їх існуюче правове становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, тому саме на державний орган покладається обов'язок виправити свої помилки.

Колегія суддів враховує, що протягом всього часу проживання на території України позивач не порушував чинного законодавства України, в тому числі про правовий статус іноземців, злочинів не скоював, за час проживання на території України займався підприємницькою діяльністю, а також те, що у громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 та його дружини за час проживання в Україні народилося двоє дітей, які є громадянами України за народженням.

Виходячи з цього, складання Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області висновку від 08.11.2017р. щодо розгляду матеріалів особової справи про документування посвідкою на постійне проживання громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1 та прийняття Державною міграційною службою України наказу від 18.12.2017р. №324 в частині скасування рішення відділу ГПІС УМВС України в Одеській області від 11.02.2002р. про документування позивача посвідкою на постійне проживання, визнання недійсними та вилучення посвідок на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 11.02.2002р. та серії НОМЕР_1 від 20.04.2010р., не можна вважати такими, що прийняті у відповідності до вимог законодавства, своєчасно та пропорційно, тобто з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані відповідні рішення.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та надана їм належна правова оцінка. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстави для її задоволення та скасування рішення суду від 12.06.2018р. - відсутні.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 310, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 14 серпня 2018 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук'янчук