Постанова № 75872382, 14.08.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/799/18

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т.О. Дата і місце ухвалення: 29.05.2018р., м. Миколаїв Дата складання повного тексту: 29.05.2018р. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Ступакової І.Г.

суддів - Бітова А.І.

- Лук’янчук О.В.

при секретарі - Рябоконь Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини А2062 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 травня 2018 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до військової частини А 2062 про зобов'язання видати компенсацію вартості неотриманого речового майна, інфляційних витрат та 3% річних, -

В С Т А Н О В И Л А :

В березні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини А2062, в якому, з урахуванням уточнення 13.04.2018р. позовних вимог, просив суд зобов'язати відповідача видати компенсацію вартості неотриманого речового майна, що належить до видачі, на загальну суму 81296,78 грн., інфляційних витрат у розмірі 12275,81 грн. та 3% річних в розмірі 2839,82 грн.

Позов обґрунтовував тим, що військова частина А2062 незаконно відмовила йому у видачі компенсації вартості неотриманого речового майна згідно довідки про вартість речового майна, що належало б до видачі, виданої на виконання постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.04.2017р. по справі №814/687/17. Вказаним судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_2 має право на отримання грошової компенсації за набуте та неотримане ним речове майно у зв'язку із звільненням з військової служби. Протиправні дії відповідача призвели до виникнення заборгованості, на яку підлягають нарахуванню інфляційні витрати та 3% річних від простроченої суми відповідно до ст.625 ЦК України.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.05.2018р. адміністративний позов задоволено частково.

Стягнуто з військової частини А2062 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 81296,78 грн. як компенсацію за неотримане речове майно. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, військова частина А2062 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не повне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення від 29.05.2018р. з прийняттям нового судового рішення - про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2

В своїй скарзі апелянт зазначає, що при розгляді справи судом першої інстанції не надано належної правової оцінки доводам відповідача, що право на нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно мають виключно діючі військовослужбовці при звільненні з військової служби, а не особи, вже звільненні з військової служби. ОСОБА_3 виключений із списків особового складу військової частини А2062 27.01.2017р., тоді як із заявою про виплату на його користь компенсації вартості за неотримане речове майно звернувся в грудні 2017 року.

Також, апелянт посилається на те, що спірна заборгованість випливає відповідно до договірних умов, зокрема, контракту про проходження військової служби, відносини між сторонами у даній справі ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності, що свідчить про те, що спір не стосується проходження публічної служби та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Посилається апелянт і на те, що судом першої інстанції розглянуто справу в порядку письмового провадження передчасно, не дочекавшись подання відповідачем заперечення на відповідь на відзив позивача, чим фактично обмежено права військової частини, закріплені статтею 164 КАС України.

ОСОБА_2 подав письмовий відзив на апеляційну скаргу військової частини А2062, в якому просить суд апеляційної інстанції скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 29.12.2016р. №189 майора ОСОБА_2, заступника командира протитанкового артилерійського дивізіону з озброєння, звільнено з військової служби у запас за пунктом «б» (за станом здоров'я) частини 8 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» без права носіння військової форми (одягу).

Наказом командира військової частини А2062 від 27.01.2017р. №19 (по стройовій частині) майора ОСОБА_2, заступника командира протитанкового артилерійського дивізіону з озброєння, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 27.01.2017р.

28.01.2017р. ОСОБА_2 звернувся до військової частини А2062 із заявою про надання довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.

Листом від 01.03.2017р. вих. №1934 військова частина А2062 відмовила ОСОБА_2 у видачі відповідної довідки з посиланням на те, що за правилами п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016р. №178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно» така довідка видається виключно за заявою військовослужбовця. Однак, оскільки ОСОБА_2 звільнений з військової служби, тому він втратив право як на отримання довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, та і на грошову компенсацію замість нього.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.04.2017р. по справі №814/687/17, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2017р., зобов'язано військову частину А2062 видати довідку ОСОБА_2 про вартість речового майна.

На виконання вказаного судового рішення 23.10.2017р. військова частина А2062 видала ОСОБА_2 довідку №8 про вартість речового майна, що належало б до виплати.

19.12.2017р. ОСОБА_2 звернувся до військової частини А2062 із заявою про виплату грошової компенсації замість неотриманого речового майна відповідно до довідки №8 від 23.10.2017р.

Листом від 08.02.2018р. вих. №229 відповідач відмовив позивачу у виплаті відповідної компенсації з посиланням на те, що про відсутність у ОСОБА_2 правових підстав для отримання грошової компенсації за неотримане речове майно його повідомлено ще в березні 2017 року. У вказаному листі військова частина А2062 знову послалася на положення п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016р. №178.

Не погоджуючись з правомірністю відмови відповідача, викладеної у листі від 08.02.2018р., ОСОБА_2 звернувся з позовом до суду про зобов'язання видати компенсацію вартості неотриманого речового майна, що належить до видачі, на загальну суму 81296,78 грн., інфляційних витрат у розмірі 12275,81 грн. та 3% річних в розмірі 2839,82 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов ОСОБА_2 в частині вимог про стягнення з військової частини А2062 на користь позивача 81296,78 грн. компенсації за неотримане речове майно, дійшов висновку, що на час підписання наказу від 27.01.2017р. №19 позивач мав право на грошову компенсацію вартості речового майна, яку він не отримав в період проходження військової служби у зв'язку з безпідставною відмовою військової частини у видачі довідки про вартість такого майна. При цьому, суд першої інстанції не прийняв до уваги посилання відповідача про те, що кошторисом не передбачено виплат на компенсацію за неотримане речове майно, зазначивши, що відсутність коштів у відповідача на виплату грошової компенсації не свідчить про відсутність права у позивача на отримання такої компенсації.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з такими висновками Миколаївського окружного адміністративного суду. При цьому, апеляційний суд виходить з наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначаються, а також єдина система їх соціального та правового захисту встановлюється і гарантується Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII.

Відповідно до ст.1 Закону України від 20.12.1991р. №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

За правилами ст.1-1 Закону України від 20.12.1991р. №2011-XII законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Згідно п.2 ч.1 ст.3 Закону України від 20.12.1991р. №2011-XII дія цього Закону поширюється, зокрема, на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Частиною першою статті 9-1 Закону №2011-XII встановлено, що продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, відповідно до п.3 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016р. №178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Згідно п.п. 4, 5 Порядку від 16.03.2016р. №178 грошова компенсація виплачується, зокрема, військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Аналіз наведених правових норм показав, що військовослужбовцю гарантується грошова компенсація за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби.

Разом з тим, згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232) звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби; б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.

Відповідно до частини дев'ятої статті 26 Закону №2232 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, визначено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Тобто, виключення зі списків особового складу військовослужбовця, звільненого з військової служби, можливе за умови здачі посади та проведення з ним усіх необхідних розрахунків по грошовому, продовольчому та речовому забезпеченню. При цьому, виключення військовослужбовця зі списків особового складу до проведення усіх необхідних розрахунків дозволяється лише зі згоди такого військовослужбовця.

Встановлене постановою КМУ №178 від 16.03.2016р. право на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, згідно пункту 4 вказаної постанови КМУ, реалізуються за заявочним принципом, тобто за відповідним зверненням (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу, у тому числі, командира (начальника) військової частини про розмір грошової компенсації згідно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.

Водночас, зверненню особи щодо видачі відповідної компенсації за неотримане речове майно передує отримання ним довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.04.2017р. по справі №814/687/17, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2017р., встановлено незаконність дій військової частини А2062 щодо відмови у видачі ОСОБА_2 довідки про вартість речового майна.

Судовими рішеннями по вказаній справі фактично встановлено право ОСОБА_2 на отримання грошової компенсації вартості речового майна. Зокрема, зазначено, що нормами чинного законодавства не передбачено, що військовослужбовець втрачає своє набуте право на отримання речового майна у зв'язку із звільненням зі служби, так як грошова компенсація вартості за неотримане речове майно передбачена безпосередньо Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення порядку речового забезпечення військовослужбовців», вона є соціальною гарантією, що забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод, задоволення матеріальних та духовних потреб військовослужбовців, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про те, що ОСОБА_2 не звертався із відповідним рапортом до командира (начальника) військової частини на час виключення його із списків військової частини, оскільки йому не видано довідку про вартість речового майна, що належить до видачі, і такі дії військової частини А2062 в подальшому визнано незаконними в судовому порядку.

Щодо доводів апелянта про те, що спір не стосується проходження публічної служби та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, так як спірна заборгованість випливає відповідно до договірних умов, зокрема, контракту про проходження військової служби, то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Згідно п.17 ч.1 ст.4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Правове регулювання відносин між державою та громадянами України у зв'язку з виконання ними обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України визначено Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992р. та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008. Вказаними нормативними актами, серед іншого, встановлено гарантії військовослужбовців, в тому числі у разі звільнення з військової служби.

ОСОБА_2 проходив службу у військовій частині у військовому званні «майор», до дня звільнення не був забезпечений грошовим та речовим майном, а при зверненні до суду оспорює саме право на отримання вартості відповідного майна, що безпосередньо пов'язано з військовою службою.

А відтак, колегія суддів доходить висновку, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки пов'язаний з проходженням позивачем публічної служби.

Посилання апелянта на постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018р. (справа №461/5577/15-ц) та від 11.04.2018р. (справа №758/1303/15-ц) суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки згідно вказаних рішень за правилами цивільного судочинства розглядаються спори щодо договорів та інших правочинів, укладених відповідно до норм ЦК України, які відрізняються від адміністративних договорів, спори щодо яких розглядаються адміністративними судами.

Контракт про проходження військової служби між Міністром оборони України та ОСОБА_2 укладено саме на підставі Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992р. та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, а не на підставі ЦК України.

Інші доводи апеляційної скарги є не суттєвими та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та надана їм належна правова оцінка.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстави для її задоволення та скасування рішення суду від 29.05.2018р. - відсутні.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 310, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу військової частини А2062 залишити без задоволення, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 14 серпня 2018 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук’янчук