Постанова № 75872364, 14.08.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2018 р. м. Одеса Справа № 661/2259/17

Категорія: 10.2

Головуючий в 1 інстанції: Ведяшкіна Ю. В.

Час і місце ухвалення: 14:12 год.,м. Нова Каховка

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Лук'янчук О.В.

суддів - Бітова А. І.

- Ступакової І. Г.

при секретарі - Черкасовій Є. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 29 березня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, Управління праці та соціального захисту населення Новокаховської міської ради Херсонської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, Управління праці та соціального захисту населення Новокаховської міської ради Херсонської області в якому просив, визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в місті Нова Каховка Херсонської області, яка полягає у невиплаті, починаючи з липня 2016 року, пенсії; зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в місті Нова Каховка Херсонської області поновити з 01 липня 2016 року виплату пенсії за віком, перерахувавши заборгованість починаючи з 01 липня 2016 року, а також поточну пенсію на розрахунковий рахунок НОМЕР_3, відкритий у ПАТ «Державний ощадний банк Україна» філія Херсонське управління АТ «Ощадбанк» ТВБВ №10021/127, код банку 352457, без обмеження виплати пенсії кінцевою датою строку дії довідки внутрішньо переміщеної особи №6508000845 від 22 червня 2015 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що позивач з 01 січня 2008 року здобув право на отримання пенсії за віком, проте у населеному пункті де він мешкає, а саме: Донецька область, м. Горлівка, припинено здійснення повноважень відповідним органам Пенсійного фонду України, а також зупиненні до моменту повернення окупованої території під контроль органів державної влади. Внаслідок чого, не маючи інших джерел існування крім державного забезпечення, змушений був отримати статус тимчасово переселеної особи, та з 22 червня 2015 року поставлений на облік до Управління пенсійного Фонду України в м. Нова Каховка Херсонської області. Саме з цього часу та до липня 2016 року отримував пенсію, яка перераховувалась Управлінням ПФУ в м. Нова Каховка Херсонської області на його картковий рахунок. Проте, в липні 2016 року позивач перестав отримувати пенсію по невідомим йому причинам, у зв'язку з чим 22 травня 2017 року звернувся до відповідача за роз'ясненнями причин невиплати йому пенсії на яку, станом на 10 липня 2017 року, відповіді так і не отримав. На підставі викладеного такі дії відповідача, він вважає протиправними, та такими щ не відповідають нормам чинного законодавства, тому вимушений звернутись до суду із зазначеним позовом.

Рішенням Новокаховського міського суду Херсонської області від 29 березня 2018 року позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, Управління праці та соціального захисту населення Новокаховської міської ради Херсонської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що лист на підставі якого припинено виплату пенсії не є рішенням в розумінні вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також не є рішенням в розумінні ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», так як не є актом управлінського рішення керівника.

Учасники справи у судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце слухання справи повідомлені належним чином, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста їх участь в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Згідно ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2 з 01 січня 2008 року здобув право на отримання пенсії за віком.

22 червня 2015 року на ім'я ОСОБА_2 видано довідку № НОМЕР_1 про взяття на облік особи, перемішеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, відповідно до якого місце перебування останнього зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 з 23 травня 2015 року. Термін довідки продовжувався двічі, останнє продовження 21 червня 2016 року до 21 грудня 2016 року. 12 грудня 2016 року зазначено, що довідка діє безстроково.

22 травня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Управління Пенсійного фонду України в місті Нова Каховка з заявою в якій просив повідомити, дату взяття на облік його електронної пенсійної справи; розмір пенсійних виплат; підстави припинення йому пенсійних виплат, на яку відповідь до теперішнього часу так і не отримав.

15 листопада 2017 року листом № 01-20/3652 Управління праці та соціального захисту населення інформувала управління Пенсійного фонду управління в м. Нова Каховка про скасування довідок щодо взяття на облік відповідно до Постанови КМУ № 509 від 01 жовтня 2014 року «Про облік внутрішньо переміщених осіб» зокрема позивача ОСОБА_2, у зв'язку з поверненням до покинутого місця постійного проживання, до числа яких також входить, дата зняття з обліку 14 листопада 2017 року, підстави: акти обстеження матеріально-побутових умов № 178/к від 18 серпня 2017 року та інформація Держприкордонслужби від 02 листопада 2017 року вх. №01-19/1563.

Відповідно до витягу з протоколу № 20 засідання постійно діючої комісії з питань призначення всіх видів державної допомоги та надання пільг з оплати житлово-комунальних послуг за фактичним місцем проживання від 21 листопада 2017 року припинено виплату всіх соціальних допомог у зв'язку зі скасуванням довідки внутрішньо переміщених осіб: ОСОБА_2 поновлення виплати можливо відповідно до п. 18 постанови КМУ від 08 червня 2016 року № 365.

У зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом прав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для поновлення виплати пенсії за віком позивачу з 01 липня 2016 року, оскільки позивач, будучи внутрішньо переміщеною особою, який отримував соціальні виплати (пенсій), повернувся до покинутого місця постійного проживання, що відповідно до п. 3 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» і стало підставою для скасування дії довідки про взяття його на облік, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність його за фактичним місцем проживання/перебування, відповідно до п. 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 стало підставою про відмову в призначенні (відновленні) йому відповідної соціальної виплати.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складової права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 1 вказаного Закону передбачено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Таким чином, правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Інші нормативно-правові акти, у сфері правовідносин врегульованих Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

У статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Пункт 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-VI, з огляду на приписи Закону № 1706-VII, не може бути застосований, оскільки цей пункт відсилає виключно до випадків, передбачених законом, тобто, вказані правовідносини не можуть бути врегульовані іншими нормативно-правовими актами, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України, які відносяться до підзаконних нормативних актів.

В той же час, Закон № 1706-VII не встановлює жодних випадків для припинення виплати пенсії. Більш того, ані цей Закон, ані будь-який інший закон не встановлює таку підставу для припинення виплати пенсії, як скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи, зміна місця проживання тощо.

Інші пункти ч.1 ст. 49 № 1058-VI в спірних правовідносинах також не мають місця.

Таким чином, законом встановлений вичерпний перелік підстав, за яких особі може бути припинено виплату пенсії, при цьому закон також містить застереження, що припинення виплати пенсії можливе лише у випадку прийняття відповідного рішення територіальним органом Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Відповідачем не доведено наявність підстав, встановлених законом, для припинення позивачеві виплати пенсії, а також самостійно зазначено, що рішення з вказаного приводу не приймалося, припинення виплати пенсії відбулося відповідно до витягу з протоколу № 20 засідання постійно діючої комісії з питань призначення всіх видів державної допомоги та надання пільг з оплати житлово-комунальних послуг за фактичним місцем проживання від 21 листопада 2017 року, яким припинено виплату всіх соціальних допомог у зв'язку зі скасуванням довідки внутрішньо переміщених осіб.

Згідно з пунктом 3 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення та/або робочі групи, що утворюються з представників територіальних підрозділів МВС, ДМС, СБУ, Національної поліції, Держфінінспекції, Держаудитслужби та Пенсійного фонду України за рішенням районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад також можуть проводити додаткові перевірки фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи із складенням акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.

Відповідно до п. 9 Порядку за наявності підстав для скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», що підтверджується письмовою інформацією Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Національної поліції, ДМС, Мінфіну, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, волонтерських, благодійних організацій, інших юридичних і фізичних осіб, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам, керівник структурного підрозділу з питань соціального захисту населення приймає рішення про скасування такої довідки.

У день прийняття рішення про скасування довідки керівник структурного підрозділу з питань соціального захисту населення припиняє призначені структурним підрозділом з питань соціального захисту населення соціальні виплати такій особі та інформує про прийняте рішення органи, що здійснюють соціальні виплати, які припиняють соціальні виплати такій особі до прийняття остаточного рішення комісією.

Пунктами 11 та 13 Порядку встановлено, що комісія протягом п'яти календарних днів розглядає подання про припинення соціальних виплат та приймає відповідне рішення.

Комісія не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після прийняття рішення щодо припинення соціальної виплати надсилає копію такого рішення органам, що здійснюють соціальні виплати, та структурному підрозділу з питань соціального захисту населення.

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення та орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії припиняє соціальні виплати з місяця, що настає за тим, у якому прийнято відповідне рішення, а у випадках, передбачених підпунктом 3 пункту 4 та підпунктом 4 пункту 12 цього Порядку, - з дня припинення виплати ПАТ «Державний ощадний банк України» або з дня скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» передбачено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».

При цьому, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Пічкур проти України» зазначив, що право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України.

Наведених вище міркувань Суду достатньо для висновку про те, бездіяльність відповідача, яка виразилась у не виплаті пенсії позивачу, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. N 25-рп/2009 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Із урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач, припиняючи виплату пенсії позивачу з 01.07.2016 р., діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо строків звернення до адміністративного суду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналогічні вимоги, щодо строку звернення до суду були закріплені Кодексом адміністративного судочинства України в його редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (стаття 99 КАС України).

При цьому згідно ч. 3 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, пенсія позивачу виплачувались щомісяця до червня 2016 року включно, після чого її виплата була припинена, однак до суду позивач звернувся лише 24.07.2017 року.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс та інш. проти Великобританії" рішення від 22.10.1996, "Девеер проти Бельгії" рішення від 27.02.1980).

Отже, враховуючи дату звернення позивача до суду, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги за період з 01.07.2016 року до 24.01.2017 року підлягають залишенню без розгляду.

Суд першої інстанції при прийнятті рішення вищезазначене не врахував, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку.

Клопотання Головного управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області про заміну відповідача з управління Пенсійного фонду України в м. Нова Каховка Херсонської області на управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області, у зв'язку з тим, що 01.06.2018 року пенсійна справа позивача була надіслана до управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області,та позивач знятий з обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області, з посиланням на ст..52 КАС України, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки спірним питанням у даній справі є правомірність (протиправність) дій відповідача - Головного управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області, який є правонаступником управління Пенсійного фонду України в м. Нова Каховка Херсонської області щодо припинення виплати пенсії позивачу з липня 2016 року.

Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що положеннями ч. 7 ст. 48 КАС України передбачено, що заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Зазначені норми процесуального права передбачають стадію, на якій суд першої інстанції може вирішити питання про залучення до участі у справі співвідповідача. Вирішення такого питання на стадії апеляційного провадження Кодексом адміністративного судочинства України - не передбачено.

Таким чином, колегія суддів на стадії апеляційного перегляду не наділена повноваженнями заміняти відповідача на належного, якщо він не є правонаступником в порядку визначеному законодавством.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно п. 2 ч.1 ст. 315, п. 4 ч. 1 с т. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення, у разі неправильного застосування норм матеріального права.

Із врахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає необхідним скасувати рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 29 березня 2018 р. та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов частково .

Керуючись ст.ст. 308, 313,. 317, 321, 322, 325, 328,329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И ЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Новокаховського міського суду Херсонської області від 29 березня 2018 року - скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, Управління праці та соціального захисту населення Новокаховської міської ради Херсонської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, яка полягає у невиплаті пенсії ОСОБА_2 з 01 липня 2016 року .

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області поновити з 24 січня 2017 року нарахування та виплату ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, індивідуальний податковий номер НОМЕР_2 пенсії за віком, перерахувавши заборгованість починаючи з 24 січня 2017 року, а також поточну пенсію на розрахунковий рахунок НОМЕР_3, відкритий у ПАТ «Державний ощадний банк Україна» філія Херсонське управління АТ «Ощадбанк» ТВБВ №10021/127, код банку 352457.

Позовні вимоги за період з 01.07.2016 року до 24.01.2017 року залишити без розгляду.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено та підписано 14 серпня 2018 року .

Головуючий суддя: О.В. Лук'янчук

Суддя: А. І. Бітов

Суддя: І. Г. Ступакова