Постанова № 75872314, 14.08.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/847/18

Категорія: 12.2 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В.В. Час і місце ухвалення: 11:05, 04.06.2018р., м. Миколаїв Дата складання повного тексту: 06.06.2018р. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Ступакової І.Г.

суддів - Бітова А.І.

- Лук’янчук О.В.

при секретарі - Рябоконь Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційними скаргами військової частини А2062 та Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 червня 2018 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до військової частини А2062, Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України про зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

В квітні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини А2062, Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України про зобов'язання військової частини А2062 направити до Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України документи на звільнення з військової служби позивача; зобов'язання командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України звільнити ОСОБА_2 з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту.

Позов обґрунтовував тим, що в особливий період позивач вже відслужив 18 місяців та не бажає продовжувати військову службу далі, а тому подав рапорт про звільнення. Однак, командування військової частини рапорт не задовольнило і документи до Командування Військово-Морських Сил не направило. Листом від 19.02.2018р. позивача повідомлено про відсутність підстав для звільнення з військової служби. Такі дії ОСОБА_2 вважає незаконними, так як право на звільнення з військової служби він набув на підставі п.1 ч.8 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 04.06.2018р. позов задоволено.

Зобов'язано військову частину А2062 направити до Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України документи на звільнення з військової служби ОСОБА_2 Зобов'язано Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України звільнити ОСОБА_2 з військової служби у зв'язку із закінчення строку контракту.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, військова частина А2062 та Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просять скасувати рішення від 04.06.2018р. з прийняттям нового судового рішення - про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2

В своїх скаргах апелянти посилаються на те, що суд першої інстанції повинен був залишити поданий позов без розгляду на підставі ч.3 ст.123 КАС України - у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду, встановленого ч.5 ст.122 КАС України.

Також, апелянти посилаються на те, що на момент звернення до військової частини А2062 із рапортом про звільнення з лав Збройних Сил України у зв'язку із закінченням строку контракту, у відповідності до абзацу 5 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби» №1769-VIII, ОСОБА_2 був обмежений у праві на звільнення у період з 07.01.2017р. до 06.01.2018р. та вислуживши 18 місяців з дати продовження дії свого контракту до 06.01.2018р. не звернувся до командування військової частини А2062 з рапортом про звільнення з військової служби, а після 07.01.2018р. він вже такої можливості не мав.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційних скарг та законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2, 1989 року народження, проходить військову службу за контрактом у Збройних Силах України на посаді помічника начальника служби ракетно-артилерійського озброєння військової частини А2062 та має військове звання капітана.

Контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України з ОСОБА_2 було укладено 03.07.2011р. строком на п'ять років.

01.07.2016р. наказом командира військової частини А2062 №138 строк дії контракту ОСОБА_2 продовжено понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, відповідно до вимог ч.9 ст.23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

22.01.2018р. ОСОБА_2 подав рапорт командуванню військової частини про звільнення з лав Збройних Сил України у зв'язку із закінченням строку контракту.

22.01.2018р. резолюцією командування військової частини А2062 ОСОБА_2 відмовлено у звільненні з військової служби.

19.02.2018р. Командувач Військово-Морських Сил Збройних Сил України повідомив ОСОБА_2 про те, що звільнення його з військової служби неможливо, оскільки звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дію якого було продовжено понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби» №1769-ІІІV від 06.12.2016р., було можливо лише в період до 07.01.2018р.

Не погоджуючись з правомірністю дій відповідачів щодо звільнення з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту ОСОБА_2 звернувся з даним позовом до суду.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 та наявність підстав для їх задоволення. При цьому, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.

Частиною 2 вказаної статті Закону передбачено, що порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

В свою чергу, строки військової служби визначаються у ст.23 цього ж Закону, відповідно до частини 2 якої, для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні: для осіб офіцерського складу: для громадян, яким первинне військове звання присвоєно після проходження повного курсу військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу або в порядку атестування осіб до присвоєння первинних військових звань офіцерського складу запасу - від 2 до 5 років; для інших громадян - від 1 до 5 років.

При цьому, згідно ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби, зокрема, у зв'язку із закінченням строку контракту (пункт а).

Водночас, відповідно до ч.9 ст.23 вказаного Закону (в редакції, що діяла на час закінчення дії контракту позивача) у разі настання особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених ч.8 ст.26 цього Закону.

Так, ст.1 Закону України від 21.10.1993р. №3543 «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначає особливий період як період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

В свою чергу, демобілізація - це комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Отже, особливий період настає з моменту оголошення мобілізації і охоплює час мобілізації, який закінчується виданням Президентом України відповідного Указу та здійснення дій, заходів, спрямованих на повернення життєдіяльності країни до режиму роботи і функціонування в умовах мирного часу.

Указом Президента України від 17.03.2014р. №303 «Про часткову мобілізацію» оголошено рішення про проведення часткової мобілізації, у зв'язку з чим в Україні настав особливий період з 18.03.2014р.

При цьому, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду.

Системний аналіз наведених правових норм, а також загальновідомих обставин іноземної агресії щодо України дає підстави стверджувати, що у проміжок між періодами проведення мобілізації та закінченням останньої черги мобілізації 18.08.2015р. стан особливого періоду не припинявся.

З наведеного слідує, що строк дії контракту про проходження позивачем військової служби у Збройних Силах України закінчився саме під час дії особливого періоду, а тому в силу норми ч.9 ст.23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» його контракт було правомірно продовжено на 18 місяців.

Згідно ч.2 Прикінцевих положень ЗаконуУкраїни від 06.12.2016 №1769 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби» право на звільнення з військової служби набувають військовослужбовці: які проходять військову службу за контрактом, дію якого було продовжено понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, крім випадків, визначених абз.2 ч.3 ст.23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Звільнення таких військовослужбовців з військової служби здійснюється (за бажанням військовослужбовця) у строки та в обсягах, визначених центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, не пізніше одного року з дня набрання чинності цим Законом.

Вказаний закон опубліковано в газеті Голос України 06.01.2017 №3.

Тобто, на момент подання рапорту 22.01.2018р. позивач набув право на звільнення у відповідності до наведених положень, оскільки вислужив 18 місяців з моменту продовження (01.07.2016р.) дії строкового контракту.

Відмова, надана позивачу, мотивована посиланням на те, що право на звільнення мали військовослужбовці в період часу з 07.01.2017р. по 07.01.2018р., та у зв'язку з цим право позивача станом на 22.01.2018р. втрачено.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що розділ II Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби» стосується звільнення військовослужбовців з підстав, визначених Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу» та вказує на час, не пізніше якого суб'єкт владних повноважень зобов'язаний провести звільнення військовослужбовців, які вже це право набули.

При цьому, розділ II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби» жодним чином не обмежує право військовослужбовців на звільнення з військової служби, з підстав, визначених ч.8 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», оскільки вказана норма є чинною, а до компетенції відповідачів не входить зупинення чи тимчасове призупинення дії норм законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що строк - не пізніше одного року (до 07.01.2018р.), передбачений абз.5 п.2 розділу ІІ Закону №1769, це граничний строк до якого, центральні органи виконавчої влади, які здійснюють керівництво військовими формуваннями, мали право затримувати звільнення таких військовослужбовців, відповідно до своїх строків та обсягів, щоб не було одночасного масового звільнення військовослужбовців та не призвело до втрати боєздатності військових частин. Після цієї дати військовослужбовці, строк контракту яких закінчився, підлягають звільненню вже не відповідно до строків та обсягів визначених керівництвом військових формувань, а в загальному порядку, відповідно до поданих ними рапортів.

Крім того, без виконання імперативного обов'язку Кабінету Міністрів України, визначеного п.3 розділу II Прикінцевих положень цього Закону щодо приведення своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом у місячний строк з дня набрання чинності цим Законом, в частині визначення строків та обсягів, такі дії не відповідають ст.19 Конституції України.

З аналізу викладеного слідує, що позивач має право на звільнення з військової служби з підстав, зазначених у ч.8 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з урахуванням Прикінцевих положень ЗаконуУкраїни від 06.12.2016 №1769 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби» після вислуги ним не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту.

Таким чином, зважаючи на той факт, що станом на 22.01.2018р. ОСОБА_2 набув право на звільнення (вислужив 18 місяців з моменту продовження строку дії контракту), суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Щодо доводів апелянтів про пропуск позивачем строку звернення до суду, встановленого ч.5 ст.122 КАС України, то колегія суддів не приймає їх до уваги, оскільки ОСОБА_2 не заявлено вимог про визнання протиправними дій чи рішень відповідачів щодо відмови у звільненні з військової служби, як публічної служби, а тому відсутні підстави обраховувати строк звернення до суду саме з дати ознайомлення позивача з відмовою у задоволенні його рапорту про звільнення з військової служби.

Оскільки предметом спору у даній справі є вимога ОСОБА_2 про вчинення відповідачами дій щодо припинення військової служби (звільнення з військової служби), тому колегія суддів доходить висновку, що такі вимоги можуть бути заявлені позивачем протягом всього часу перебування позивача на службі.

Доводи апеляційної скарги Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України про те, що судом першої інстанції не вирішено питання щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, незважаючи на заявлене клопотання про залишення позову без розгляду, є безпідставними, оскільки відповідні клопотання відповідачів судом першої інстанції розглянуто та постановлено ухвалу від 04.06.2018р. про відмову у їх задоволенні.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та надана їм належна правова оцінка. Доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстави для їх задоволення та скасування рішення суду від 04.06.2018р. - відсутні.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 310, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційні скарги військової частини А2062 та Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України залишити без задоволення, рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 14 серпня 2018 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук’янчук