Постанова № 75872313, 15.08.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 серпня 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/2387/17

Категорія: 10.1 Головуючий в 1 інстанції: Устинов І. А. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Джабурія О.В.

суддів: Кравченко К.В. , Вербицька Н. В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.04.2018р. по справі № 814/2387/17 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування вимог від 09.08.2017р. №Ф-314-17, від 06.07.2017 р. № Ф-314-17, від 13.10.2017р. № Ф-314-17, зобов'язання вчинити певні дії,

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

13 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС України в Миколаївській області, в якому просить суд (з урахуванням уточнених позовних вимог):

- визнати протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби України в Миколаївській області та скасувати видані вимоги: № Ф-314-17 від 06.07.2017 року, № Ф-314-17 від 09.08.2017 року, № Ф-314-17 від 13.10.2017 року;

- зобов'язати ГУ ДФС України в Миколаївській області здійснити перерахунок зобов'язань ФОП ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) та списати помилково нараховані зобов'язання в період до квітня 2014 року та нарахований податковий борг по сплаті внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який утворився в період з квітня 2014 року по грудень 2015 року, як «безнадійний» та такий, що утворився внаслідок дій непереборної сили (форс-мажорних обставин).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_1 зазначала, що про наявність податкового боргу позивач дізналася у січні 2016 році з відомостей в особистому кабінеті платника податків. Відповідно до Закону України № 1669-VII від 02.09.2014 року «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» позивач вважає, що податкова вимога підлягає скасуванню, оскільки підприємницьку діяльність вона здійснювала на території, де проводиться антитерористична операція, а згідно вищевказаного Закону № 1669-VII такі особи звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на період з 14.04.2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Відповідач позов не визнав просив в його задоволенні відмовити, надавши відзив, в якому вказував, що платники податків звільняються від сплати єдиного внеску відповідно до Закону № 1669-VII лише в разі подання такою особою заяви про звільнення від сплати єдиного внеску до органу доходів та зборів за основним місцем обліку або за місцем тимчасового проживання не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 39394277) задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби України в Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 39394277) та скасовано податкові вимоги: № Ф-314-17 від 06.07.2017 року, № Ф-314-17 від 09.08.2017 року, № Ф-314-17 від 13.10.2017 року. Зобов'язано ГУ ДФС України в Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 39394277) здійснити перерахунок зобов'язань ФОП ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) та списати помилково нараховані зобов'язання в період до квітня 2014 року та нарахований податковий борг по сплаті внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, який утворився в період з квітня 2014 року по грудень 2015 року, як «безнадійний» та такий, що утворився внаслідок дій непереборної сили (форс-мажорних обставин).

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, Головне управління ДФС у Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та прийняття нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Апелянт вважає, що судом першої інстанції при вирішенні справи було порушено норми матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Згідно до вимог ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА :

ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_2 здійснювала підприємницьку діяльність з 16.03.2010 року за місцем свого проживання АДРЕСА_2.

Внаслідок бойових дій з 2014 року на території Луганської області, та неможливості безпечного проживання й ведення підприємницької діяльності у м. Луганськ, позивач змушена була покинути територію м. Луганськ та виїхати до підконтрольної Україні території, через що з квітня 2014 року змушена була призупинити будь-яку підприємницьку діяльність та відповідно сплату загальнообов'язкових платежів. Покинувши територію АТО, ОСОБА_1 фактично не проводила підприємницької діяльності з квітня 2014 року по грудень 2015 року включно, відповідно й не сплачувала єдиний внесок.

Позивач у позовній заяві зазначила, що з моменту реєстрації та до початку антитерористичної операції нею сплачувались усі передбачені чинним законодавством податки та збори, в тому числі єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Свою підприємницьку діяльність ОСОБА_1 відновила в січні 2016 року в АДРЕСА_1. Позивач дізналась про наявність заборгованості по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зайшовши в особистий кабінет платника податків. До моменту, коли позивач дізналась про наявність такої заборгованості, вона вважала, що відповідно до Закону України № 1669-VII від 02.09.2014 року «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» є звільненою від виконання зобов'язань по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Дізнавшись про наявність заборгованості, позивач неодноразово зверталась до органів податкової служби в м. Миколаєві з проханням роз'яснити ситуацію, але відповіді на звернення позивач не отримала.

Отримавши 22.08.2017 року поштовим відправленням податкову вимогу № Ф-314-17 від 09.08.2017 року Головного управління ДФС у Миколаївській області про сплату податкового боргу в розмірі 20 156,76 грн., 31.08.2017 року ОСОБА_1 подала скаргу на отриману вимогу до ДФС України.

03.11.2017 року позивач отримала рішення про результати розгляду скарги від Державної фіскальної служби України за № 14044/Б/99-99-11-02-02-25 від 25.10.2017 р., яким було відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1, що й стало причиною її звернення до суду.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

ОБҐРУНТУВАННЯ ДОВОДІВ СТОРІН

Вирішуючи справу суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки встановлено, факт проведення антитерористичної операції на території Луганської області та покидання населенням окупованої території та керуючись Законом України № 1669-VII, суд приходить до висновку, що дії відповідача є протиправними, а податкова вимога підлягає скасуванню.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, відповідач вказував на правомірність винесеної контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з огляду на неподання позивачем сертифікату Торгово-промислової палати на підтвердження обставин непереборної сили (форс-мажору), що сталися на території проведення АТО.

Спірним у справі питанням є правомірність винесення відповідачем вимог № Ф-314-17 від 06.07.2017 року, № Ф-314-17 від 09.08.2017 року, № Ф-314-17 від 13.10.2017 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України , який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 04 липня 2013 року №406-VII до Закону №2464 та ПК України внесено зміни, відповідно до яких право адміністрування єдиного внеску, яке раніше було у органів Пенсійного фонду України, передано органам доходів і зборів.

Згідно з частиною 1 статті 2 Закону №2464 його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини 1 статті 1 Закону №2464).

Частиною 2 статті 6 Закону №2464 передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.

Відповідно до частин 5, 7 та 8 статті 9 Закону №2464 сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування; єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку; платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону (фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування), зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Стаття 25 Закону №2464 регламентує заходи впливу та стягнення та, зокрема, в частині 1 передбачає, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату (частина 4 статті 25 Закону №2464).

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

З метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, Верховною Радою України прийнято Закон №1669, яким, крім іншого, внесені зміни до Закону №2464 та доповнено його розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» пунктом 9-3 (з 13 березня 2015 року в зв'язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці» від 2 березня 2015 року №219-VIII пункт 9-3 постановлено вважати пунктом 9-4), який передбачає, що платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року №405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року №405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу.

Згідно зі статтею 1 Закону №1669 період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року №405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року №405/2014.

30 жовтня 2014 року Кабінетом Міністрів України видано розпорядження №1053-р, яким затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Розпорядженням же Кабінету Міністрів України №1079-р від 05 листопада 2014 року «Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р» дію розпорядження Кабінету Міністрів України №1053-р зупинено.

Разом з тим, 02 грудня 2015 року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження №1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України».

Відповідно до пунктів 1, 3 вказаного Розпорядження, затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція (згідно з додатком), та визнано такими, що втратили чинність: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція»; Розпорядження Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №1079-р «Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року №1053-р».

Зазначеними Розпорядженнями м. Луганськ, Луганської області, де зареєстрована як фізична особа-підприємець ОСОБА_1 й знаходиться контролюючий орган, на обліку у якому вона перебуває, включено до переліку територій, де проводиться АТО.

Отже, виходячи зі змісту наведених положень законодавства, платникам єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася АТО (у тому числі й позивачу), надано можливість у період з 14 квітня 2014 року до закінчення АТО або військового чи надзвичайного стану не виконувати свої встановлені частиною 2 статті 6 Закону №2464 обов'язки, зокрема, щодо саме своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску.

Водночас колегія суддів зазначає, що Закон №2464 не скасовує обов'язків платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.

Враховуючи викладене, суд першої прийшов до правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування вимог.

Доводи ж апеляційної скарги з наведеного не дають підстав для висновку, що суд першої інстанцій допустив неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судового рішення, а тому підстави для скасування ухваленого судового рішення та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Зокрема, посилання відповідача на те, що підставою для звільнення позивача від виконання своїх обов'язків, передбачених статтею 6 Закону №2464, є сертифікат Торгово-промислової палати України та відповідна заява, які мають бути подані до контролюючого органу після завершення АТО, не відповідають змісту вищенаведених правових норм, за змістом яких підставою для такого звільнення є сам факт перебування платника на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться АТО.

Не впливає на такий зміст правового регулювання також і подальше виключення Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року №911-VIII із Закону №1669 підпункту 8 пункту 4 статті 11, яким і було доповнено розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464 пунктом 9-3 (у подальшому - пункт 9-4), оскільки до Закону №2464 у зв'язку з цим відповідних змін внесено не було й вказана норма залишилась чинною.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не доказав та не обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий суддя Джабурія О.В.Судді Кравченко К.В. Вербицька Н. В.