Постанова № 75867447, 13.08.2018, Апеляційний суд міста Києва

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2018 року м. Київ

Справа № 752/13892/15-ц

№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/6643/2018

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.

суддів Гаращенка Д.Р., Борисової О.В.

за участю секретаря Тімуш Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 03 травня 2018 року, постановлену під головуванням судді Плахотнюк К.Г., за заявою ОСОБА_2 про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

В липні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про визнання такими, що не підлягають виконанню, виконавчих листів, виданих за заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20.01.2016 року у цивільній справі № 752/13892/15-ц за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що вона подала заяву про перегляд вказаного заочного рішення, станом на дату подачі даної заяви, її заява про перегляд заочного рішення судом не розглянута, а тому заочне рішення законної сили не набрало. У зв'язку з цим всі виконавчі листи, видані на підставі вказаного рішення суду, не підлягають виконанню.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 03 травня 2018 року заяву ОСОБА_2 про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, задоволено частково.

Визнано виконавчі листи № 752/13892/15-ц, видані на підставі заочного рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20.01.2016 року, такими, що не підлягають виконанню в частині стягнення із ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Дельта Банк суми заборгованості за кредитним договором № 310006025283005 від 17.05.2011 року в загальному розмірі 107 924 грн. 82 коп. та суми судових витрат в розмірі 1 218 грн. 00 коп.

Не погодившись із такою ухвалою суду, ОСОБА_1 в інтересах ПАТ «Дельта Банк» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, просила ухвалу суду скасувати. Зазначає, що подання заяви про перегляд заочного рішення або оскарження його в апеляційному порядку не може слугувати підставою для визнання виконавчих листів, виданих на його виконання, такими, що не підлягають виконанню.

Відповідно до п. 3 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 25 липня 2018 року відкрито апеляційне провадження у справі (т.2, а.с.43-44).

ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу. Просила закрити апеляційне провадження відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.362 ЦПК України, посилаючись на те, що апеляційна скарга підписана особою, яке не має на те повноважень, оскільки ОСОБА_1 не є керівником банку та не є адвокатом. Також, зазначає, що оскільки заочне рішення не набрало законної сили, суд обґрунтовано визнав виконавчі листи такими, що не підлягають виконанню.

В судове засідання учасники справи не з'явилися, про місце, дату та час розгляду справи повідомлені належним чином. Тому, колегія суддів, відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності. При цьому, судом відхиляється клопотання ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи, оскільки ні вона, на її чоловік прибути до суду не можуть, оскільки зайняті оздоровленням дитини, так як належних доказів на підтвердження факту неявки з поважних причин суду не надано.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 в інтересах ПАТ «Дельта Банк» підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 20.01.2016 року позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено повністю та стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3, ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 107 924 грн. 82 коп. та судовий збір в сумі 1 218 грн.

На підставі вказаного заочного рішення суду 14.03.2017 року Голосіївським районним судом були видані виконавчі листи, які були пред'явлені до виконання.

11.07.2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення суду.

Постановляючи ухвалу про визнання виконавчих листів про стягнення із ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором та судових витрат такими, що не підлягають, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення суду.

Колегія суддів вважає, що при вирішенні даного питання судом першої інстанції було порушено норми процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов'язковим до виконання. У пункті 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. (ст. 18 ЦПК України).

Згідно з ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження розглядається як завершальна стадія судового провадження, сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Європейський суд з прав людини, надаючи тлумачення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішенні по справі Горнсбі проти Греції від 19 березня 1997 року зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом, а виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися, як складова частина суду. Таким чином, остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, повинно бути виконаним, що відповідає принципу верховенства права, який договірні сторони зобов'язалися поважати, ратифікуючи вказану Конвенцію.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Водночас, ч. 1 ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження зупиняється виконавцем у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню).

З аналізу вказаних норм вбачається, що виконавчий лист може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню у двох випадках: 1) якщо його було видано помилково або; 2) якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Звернення із заявою про перегляд заочного рішення суду або звернення до суду з апеляційною скаргою на рішення, за яким видано виконавчі листи, не є підставою для визнання їх такими, що не підлягають виконанню.

Подання заяви про перегляд заочного рішення суду, подання апеляційної скарги на рішення суду та відкриття апеляційного провадження, може бути підставою для зупинення виконавчого провадження.

На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та безпідставно визнав такими, що не підлягають виконанню, виконавчі листи про стягнення із ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором та судових витрат з визначених підстав.

При цьому, слід звернути увагу на те, що заочне рішення було ухвалене в справі 20 січня 2016 року та направлене на адресу реєстрації ОСОБА_2 20 січня 2016 року (т.1, а.с.70-75). Проте, поштовий конверт повернувся до суду за закінченням встановленого строку зберігання (т.1, а.с.99).

В лютому 2016 року заяву про перегляд заочного рішення суду подав ОСОБА_3 (т.1, а.с.81-85). Відповідно до розписки, що міститься в матеріалах справи, ОСОБА_3 зобов'язався повідомити про розгляд своєї заяви ОСОБА_2 (т.1, а.с.91).

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 23 лютого 2016 року було виправлено описку в заочному рішенні Голосіївського районного суду м. Києва від 20.01.2016 року (т.1, а.с.95-96). Вказана ухвала була отримана ОСОБА_2 30 квітня 2016 року (т.1, а.с.111).

Відтак, ОСОБА_2 була обізнана про наявність у справі заочного рішення ще в 2016 році.

Колегія суддів відхиляє вимоги ОСОБА_2 про закриття апеляційного провадження, посилаючись на те, що апеляційна скарга підписана особою, яке не має на те повноважень, оскільки ОСОБА_1 не є керівником банку та не є адвокатом.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 підписала апеляційну скаргу на підставі довіреності від 06 червня 2018 року, виданої ПАТ «Дельта Банк» уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк». При цьому, ціна позову в даній справі становить 107 934,82 грн., що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, дана справа вважається малозначною, обмеження щодо представництва виключно адвокатом в даній справі не поширюється. У суду відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 не мала права на підписання апеляційної скарги ПАТ «Дельта Банк».

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Враховуючи викладене, ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 03 травня 2018 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити.

Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 03 травня 2018 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

В задоволенні заяви ОСОБА_2 про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: Т.О. Невідома

Судді: Д.Р. Гаращенко

О.В.Борисова