Ухвала суду № 75857229, 09.08.2018, Вишгородський районний суд Київської області

"09" серпня 2018 р. Справа № 363/5060/17

УХВАЛА

Іменем України

9 серпня 2018 року Вишгородський районний суд Київської області в складі головуючого-судді Чіркова Г.Є., при секретарі Гавриленко Ю.С., за участю прокурора Ясковець А.С., обвинуваченого ОСОБА_1, адвоката ОСОБА_2, потерпілого ОСОБА_3, представника потерпілого ТОВ «Мегаком» ОСОБА_4, розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Вишгороді обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12016110150000655 щодо ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України,

встановив:

прокурор висловилася щодо призначення судового розгляду за участю його сторін зазначених в обвинувальному акті. Потерпілі з цим погодилися. Проти повернення обвинувального акту сторона обвинувачення заперечила.

Захисник клопотав про повернення обвинувального акту, посилаючись на те, що висунуте звинувачення є неконкретним, не містить всіх необхідних деталей інкримінованого злочину в частині визначенні швидкості руху автомобіля обвинуваченого, процедури встановлення його факту сп’яніння під час ДТП, напрямку і смуги руху, локалізації зіткнення, розташування пасажирів, механізму заподіяння тілесних ушкоджень.

Заслухавши сторони, дослідивши обвинувальний акт, суд дійшов до такого.

Відповідно до вимог ч. 1 і ч. 2 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов’язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною ОСОБА_2 України, вимог інших актів законодавства.

Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов’язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Так, згідно ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт серед іншого повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) Закону про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Разом з тим згідно вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні обов’язковому доказуванню підлягають:

подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;

обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження, тощо.

Статтею 62 Конституції України передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, з чого випливає, що формулювання обвинувачення повинно бути конкретним.

Згідно роз’яснень даних у п. 3 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», диспозиція сформульована у нормі ст. 286 КК України є бланкетною. В зв’язку з цим суди повинні ретельно з’ясовувати і зазначати у вироках, у чому саме полягали названі у ст. 286 КК України порушення; норми яких правил, інструкцій, інших нормативних актів не додержано; чи є причинний зв'язок між цими порушеннями та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.

Формулюючи обвинувачення за ч. 2 ст. 286 КК України, орган досудового слідства належно не встановив і не виклав конкретні й детальні обставини, за яких сталося зіткнення транспортних засобів й заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_3

Зокрема, в обвинувальному акті не зазначено, з якою швидкістю рухався ОСОБА_1 на автомобілі, коли не обрав безпечну швидкість руху й порушив п. 12.1 ПДР України.

Згідно п. 1.10 ПДР України безпечна швидкість – це швидкість, за якої водій має змогу безпечно керувати транспортним засобом та контролювати його рух у конкретних дорожніх умовах.

Дорожні умови – це сукупність факторів, що характеризують (з урахуванням пори року, періоду доби, атмосферних явищ, освітленості дороги) видимість у напрямку руху, стан поверхні проїзної частини (чистота, рівність, шорсткість, зчеплення), а також її ширину, величину похилів на спусках і підйомах, віражів і заокруглень, наявність тротуарів або узбіч, засобів організації дорожнього руху та їх стан.

Дорожня обстановка – це сукупність факторів, що характеризуються дорожніми умовами, наявністю перешкод на певній ділянці дороги, інтенсивністю і рівнем організації дорожнього руху (наявність дорожньої розмітки, дорожніх знаків, дорожнього обладнання, світлофорів та їх стан), які повинен ураховувати водій під час вибору швидкості, смуги руху та прийомів керування транспортним засобом.

Разом з тим не зазначено в обвинувальному акті і те, яка була ступінь алкогольного сп’яніння водія ОСОБА_1 під час керування транспортним засобом «Опель Астра» та яка кількість алкоголю в промілях була в нього виявлена в разі наявності даних про це. Чи вплинув стан алкогольного сп’яніння на те, що водій не впорався з керуванням і виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення транспортних засобів.

Отже, які конкретні дорожні умови й дорожня обстановка, за якої сукупності факторів та конкретної швидкості руху автомобіля «Опель Астра» та стану водія в поєднанні між собою призвели до того, що ОСОБА_1 не впорався з керуванням і виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з автомобілем «Заз Ланос», в обвинуваченні достатньо не викладено.

Не зазначено в обвинуваченні й про те, чи рухався під час зіткнення інший автомобіль «Заз Ланос». Відсутня в обвинуваченні й вказівка про те, що виявлені у потерпілого ОСОБА_3 тілесні ушкодження заподіяно внаслідок зіткнення транспортних засобів.

Всі викладені вище обставини складають об’єктивну сторону злочину, підлягають обов’язковому доказуванню в ході кримінального провадження та в разі визнання особи винуватою мають бути обов’язково зазначені в змісті вироку (ч. 3 ст. 374 КПК України).

Аналізуючи обвинувальний акт, суд доходить висновку, що наведені в ньому фактичні дані в своїй сукупності не дають повного уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу, не дає можливості зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою, як про це зазначено Верховним Судом України в постанові від 24.11.2016 року в справі № 5-328кс16.

Практика Європейського суду з прав людини орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи («Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року).

В цьому зв’язку важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але і для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист.

При цьому межі судового розгляду визначаються виключно межами висунутого звинувачення відповідно до обвинувального акту і вийти за ці межі з обвинувальним ухилом суд не вправі (ч. 3 ст. 26, ст. 337 КПК України).

Відсутність конкретного обвинувачення особи є передумовою порушення її гарантованого Законом права на захист та права на справедливий судовий розгляд, що є неприпустимим.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що згідно чинного кримінального процесуального законодавства України підготовче судове засідання – це єдина стадія судового провадження, на якому суд може домогтися виправлення виявлених недоліків та уникнути постановлення незаконного вироку, повернувши обвинувальний акт прокурору, з огляду на засади змагальності, законності та диспозитивності кримінального провадження, безперервності судового розгляду.

З названих підстав обвинувальний акт до судового розгляду призначений бути не може, який вимогам КПК України не відповідає і підлягає поверненню.

У той же час суд відкидає інші доводи клопотання захисника стосовно відсутності в обвинуваченні ряду деталей злочину, як то взаємне розташування транспортних засобів під час зіткнення, його механізм, позначення напрямку й смуги руху, інформації щодо процедури здобуття даних про стан алкогольного сп’яніння, оскільки вважає, що з огляду на контекст обвинувачення ці обставини не впливають на повне уявлення стосовно кожного з елементів інкримінованого злочину.

На підставі викладеного та керуючись статтями 314-317, 372 КПК України,

ухвалив:

обвинувальний акт в кримінальному провадженні № 12016110150000655 щодо ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК України повернути прокурору.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду Київської області протягом 7 днів з дня її оголошення шляхом подання апеляції через Вишгородський районний суд.

Суддя