Рішення № 75846992, 08.08.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2018 року м. Житомир справа № 806/3043/18

категорія 6.2.1

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфіменко О.В.,

секретаря судового засідання Коваля О.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Горкуші М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, -

встановив:

21.06.2018 до Житомирського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3, у якому він просить:

- визнати протиправними дії Головного Управління Держгеокадастру в Житомирській області щодо відмови ОСОБА_3 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,00 га, у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Любимівської сільської ради Андрушівського району Житомирської області;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати ОСОБА_3 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Любимівської сільської ради Андрушівського району Житомирської області.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що звертався до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із заявою щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,00 га, у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Любимівської сільської ради Андрушівського району Житомирської області.

Вказує, що за результатами розгляду поданої заяви позивачем було отримано лист Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області № К-565/0-1556/0/22-18 від 23.03.2018 відповідно до змісту якого позивачу було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо бажаної земельної ділянки, оскільки запитувана земельна ділянка нераціонально розміщена. Позивач вважає, що відповідачем йому відмовлено з надуманих підстав.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 26.06.2018 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з проведення судового засідання та викликом (повідомленням) сторін та учасників справи на 08.08.2018 на 15:30.

19.07.2018 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити у їх задоволенні (а.с. 27-29).

У судовому засіданні 08.08.2018 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві (а.с. 44-51).

У судовому засіданні 08.08.2018 представник відповідача щодо задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов, відповідно до змісту якого зазначав, що позивач вважає, земельна ділянка є вільною, тобто така, що не надана у власність або користування громадянам чи юридичним особам, при цьому жодних письмових доказів на підтвердження цієї інформації позивачем у позові не наводиться та у переліку документів, доданих до позовної заяви, не вказується.

Крім того, представник відповідача пояснив, що дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельна ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельні ділянки у власність. Відтак, відмова відповідного органу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, навіть якщо вона, на думку особи є протиправною, не має наслідком порушення прав та інтересів особи, яка має намір отримати земельну ділянку. Звертаючись до суду з позовом про зобов'язання відповідача надати дозвіл на виготовлення документації із землеустрою, позивач намагається усунути перешкоду у реалізації його прав, якої у дійсності немає. Натомість, відповідно до ч. 10 ст. 118 Земельного кодексу України рішенням, яке може порушити права особи і яке може бути оскаржене до суду, може вважатися рішення про відмову органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду (а.с. 27-29).

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 звертався до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із заявою від 05.02.2018 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з правом передачі у власність площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Любимівської сільської ради Андрушівського району Житомирської області (а.с. 30). Додатками до заяви зазначено: копію паспорта заявника, копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру, графічні матеріали на яких зображена земельна ділянка, місце розташування земельної ділянки (а.с. 31-33).

Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області листом № К-565/0-1556/0/22-18 від 23.03.2018 повідомило позивача, що його заяву від 05.02.2018 розглянуто та у наданні дозволу відмовлено. Відмова мотивована тим, що з доданих заявником до клопотання документів виявлені землі, які не можуть бути використані іншими власниками та землекористувачами у зв'язку з нераціональним розміщенням бажаної земельної ділянки. Запропоновано для забезпечення консолідації земель, з метою їх ефективного використання визначитись з іншим розміщенням бажаної земельної ділянки та, у подальшому звернутись до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених ст. 122 Земельного кодексу України, передають у власність або користування такі земельні ділянки (а.с. 12).

Не погоджуючись з оскаржуваною відмовою та вважаючи її протиправною і такою, що порушує його права та законні інтереси, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до абзацу другого ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону.

За змістом ч. 2 ст. 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Нормами ч. 2 ст. 22 ЗК України встановлено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Відповідно до п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України визначено що, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Приписами ч. 3 ст. 134 ЗК України встановлено, що земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34, 36 та 121 цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу.

За змістом ч. 1 ст. 118 ЗК України громадянин зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

За змістом ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Із аналізу зазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.

Зі змісту наведених правових положень випливає висновок, що до клопотання про отримання земельної ділянки слід додавати графічні матеріали, на яких зазначено її бажане місце розташування. Метою надання цих матеріалів є необхідність її ідентифікації відповідачем для перевірки відповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Від перевірки указаних підстав залежить рішення відповідача про надання чи відмову в надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

У контексті викладеного судом з'ясовано, що з приєднаних позивачем до заяви від 05.02.2018 викопіювання (на звороті а.с. 13) можливо ідентифікувати бажану земельну ділянку на місцевості, що є підставою для вирішення питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з правом передачі у власність для ведення особистого селянського господарства на території Любимівської сільської ради Андрушівського району Житомирської області.

Суд зазначає, що у ході судового розгляду справи відповідачем доказів невідповідності земельної ділянки, вказаної позивачем у викопіюванні, доданому до заяви, вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, суду надано не було.

Аналізуючи зміст вищевикладених норм, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади з приводу надання їм у власність земельних ділянок, суд звертає увагу, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог чинного законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття земель у користування.

При дотриманні заявником при подачі зави щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою вимог статей Земельного кодексу України, у уповноваженого органу відсутні законні підстави для встановлення будь-яких обмежень у надані зазначеного дозволу.

Відповідачем не надано жодних доказів того, що позивачем до заяви надано неповний пакет документів, необхідних для позитивного вирішення його заяви та не доведено існування обставин, які б могли бути підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою на бажану позивачем земельну ділянку.

Отже, зазначена у листі № К-565/0-1556/0/22-18 від 23.03.2018 підстава відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не відноситься ні до однієї з підстав, визначених ч. 7 ст. 118 ЗК України, оскільки мотиви, викладені у відмові нічим не підтверджені.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що у відповідача були відсутні законні підстави для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою позивачу, яким при зверненні до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із клопотаннями дотримано вимог ЗК України.

Таким чином, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, відмовляючи позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, діяло не у межах і не у спосіб, визначений Земельним кодексом України, тому такі дії є протиправними.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Тобто, діючим законодавством визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Зазначена у листі відповідача підстава відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не відносяться ні до однієї з підстав, визначених ч. 7 ст. 118 ЗК України, а тому є неправомірною.

Належним способом захисту порушених прав ОСОБА_3, на думку суду, є зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Любимівської сільської ради Андрушівського району, Житомирської області.

Заперечуючи проти позовних вимог у цій частині, відповідач посилається на недопустимість втручання з боку суду у здійснення дискреційних повноважень ГУ Держгеокадастру.

З цього приводу суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно Рекомендацій Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Радою 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючий рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Частиною 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У справі Галфорд проти Сполученого Королівства від 25.06.1997 Європейський Суд з прав людини зазначив словосполучення згідно із законом не лише вимагає дотримання національного закону, а й стосується якості такого закону (рішення у справі). Суд нагадує, що національне законодавство має з достатньою чіткістю визначати межі та спосіб здійснення відповідного дискреційного права, наданого органам влади, щоб забезпечувати громадянам той мінімальний рівень захисту, на який вони мають право згідно з принципом верховенства права в демократичному суспільстві (рішення у справі Доменічіні проти Італії від 15 листопада 1996 року).

Відповідно до абзаців 5-7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Рада міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту" ухваленої на 114-й сесії Ради міністрів від 12 травня 2004 р. передбачено, що відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов'язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі.

Згідно з рішенням Верховного Суду України від 16.09.2015 № 21-1465а15, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що судове рішення має бути спрямоване на реальний захист порушених прав та забезпечувати їх ефективне відновлення з метою запобігання подальших протиправний діянь та рішень суб'єкта владних повноважень.

З метою ефективного захисту порушених прав, суд може втрутитися в адміністративний розсуд суб'єкта владних повноважень, коли останній наділений дискреційними повноваженнями, й зобов'язати його прийняти рішення без проведення необхідної процедури в тому випадку, якщо буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи законодавства, а суб'єкт публічної адміністрації у відповідь - необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.

Як видно з матеріалів позовної заяви та встановлених судом обставин справи, позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу розроблення проекту землеустрою у встановленому ст. 123 ЗК України порядку, з дотриманням передбаченої процедури та належними документами, проте ГУ Держгеокадастру, зловживаючи наданими йому повноваженнями, безпідставно відмовило у задоволенні заяви, посилаючись на підстави, які не передбачені чинним законодавством.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне зобов'язати ГУ Держгеокадастру прийняти рішення про надання дозволу згідно заяви ОСОБА_3 від 05.02.2018 на виготовлення проекту землеустрою на земельну ділянку з правом передачі у власність площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Любимівської сільської ради Андрушівського району Житомирської області.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 необхідно задовольнити повністю.

Зважаючи на відсутність витрат у даній адміністративній справі питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250-251 КАС України, -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_3 (13401, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (10002, м. Житомир, вул. Довженка, 45, код ЄДРПОУ 39765513) про визнання дій протиправними, зобов'язання надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного Управління Держгеокадастру в Житомирській області щодо відмови ОСОБА_3 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,00 га, у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Любимівської сільської ради Андрушівського району Житомирської області.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати ОСОБА_3 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Любимівської сільської ради Андрушівського району Житомирської області.

Рішення набирає законної сили згідно з статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складене 13 серпня 2018 року.

Головуючий суддя О.В. Єфіменко