Постанова № 75845005, 08.08.2018, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/8938/16-ц Головуючий у 1-й інст. Сингаївський О. П.

Категорія 27 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Павицької Т.М., Талько О.Б.,

з участю секретаря судового засідання Пеклін Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №296/8938/16-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_1

на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 27 лютого 2018 року, яке ухвалене під головуванням судді Сингаївського О.П. в м. Житомирі,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2016 року Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (надалі - ПАТ «ОТП Банк» або кредитор) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Просило стягнути з відповідачів станом на 06 жовтня 2016 року заборгованість за кредитним договором від 22 лютого 2006 року: за тілом кредиту - 7 496,85 дол. США та за процентами за користування кредитом - 1 606,67 дол. США. Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 22 лютого 2006 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна» укладений кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_1 надані грошові кошти (кредит) у розмірі 16 500 дол.США на умовах, встановлених договором, із датою остаточного повернення - 22 лютого 2026 року. У забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань 22 лютого 2006 року укладено договір поруки, за умовами якого ОСОБА_2 поручилася за виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором. Позичальник належно не виконує свої щомісячні зобов'язання, чим порушує його (позивача) право на своєчасне отримання коштів, на які він сподівався при укладенні правочинів. Отже, він (позивач) набув право вимагати дострокового повернення кредиту.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 27 лютого 2018 року позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОТП Банк» станом на 06 жовтня 2016 року заборгованість за кредитним договором від 22 лютого 2006 року: за тілом кредиту - 7 496,85 дол.США; за процентами за користування кредитом - 1 606,67 дол.США. Також вирішено питання судових витрат.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, кожний із відповідачів подав апеляційну скаргу.

У своїй апеляційній сказі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову в частині стягнення із неї заборгованості. Зазначає, що її обов'язки як поручителя перед позивачем за договором поруки на підставі частини четвертої ст.559 ЦК України припинилися в частині заборгованості з недоплати кожного щомісячного платежу за тілом кредиту та процентами.

ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі просить винести постанову, якою скасувати рішення суду першої інстанції повністю. Зокрема зазначає, що у рішенні суду відсутнє посилання на докази, які стали підставою для задоволення позову. Одночасно із цим відповідач стверджує, що з часу отримання кредиту належно виконує свої обов'язки та заборгованості не допускає, а суд не з'ясував за який період утворилася заборгованість, а також не врахував тієї обставини, що він сплатив 9 000 дол. США тіла кредиту разом із процентами. Окрім того, суд не звернув уваги на ту обставину, що позивач просить достроково стягнути заборгованість за кредитним договором, але при цьому не заявляє вимогу про розірвання кредитного договору, строк дії якого до 2026 року. Також суд не застосував закон, який підлягав застосуванню, зокрема не було застосовано норми частини другої ст.1050 ЦК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг відповідно до положень ст.367 ЦПК України, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційні скарги не можуть бути задоволенні з огляду на наступне.

Однією із засад цивільного судочинства є змагальність сторін. Отже, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (зміст частини першої ст.81 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Матеріалами справи доводиться та судом установлено, що між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», та ОСОБА_1 22 лютого 2006 року укладений кредитний договір №МL-001/025/2006 за умовами якого ОСОБА_1 наданий кредит у розмірі 16 500 дол.США на придбання нерухомого майна, з датою остаточного повернення - 22 лютого 2026 року (а.с.5-14,25).

Доводи представника відповідача ОСОБА_1 про заборону банкам видавати споживчі кредити у іноземній валюті спростовуються тим, що на час укладення кредитного договору (2006 рік) чинне законодавство такої заборони не передбачало та 03 грудня 2001 року Національним банком України надана Акціонерному комерційному банку «Райффайзенбанк Україна» банківська ліцензія №191, дозвіл №191-1 та додаток до дозволу на право здійснювати банківські операції з валютними цінностями (а.с.74-77).

Правочин є правомірним, оскільки доводи апеляційних скарги не містять посилань на те, що недійсність кредитного договору в цілому або його окремої частини прямо була б встановлена законом. Також відповідачами або їх представниками не надано доказів того, що на час розгляду судом першої інстанції даного спору кредитний договір або його окрема частина були б визнані недійсними у судовому порядку.

Разом із тим за приписами частини першої ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

За умовами ж кредитного договору сторони домовилися, що для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватися плаваюча процентна ставка (п.3 частини №1 кредитного договору). Плаваюча процентна ставка складається із: фіксованого відсотку + FIDR. Фіксований відсоток - 6,5% річних та є незмінним на весь строк дії кредитного договору. FIDR - процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк в 366 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. З метою застосування FIDR при виконанні сторонами умов цього договору, ставка FIDR буде визначатися відповідно до стандартних тарифів банку, інформація щодо яких розміщується в приміщенні банку (як в головній конторі, так і в філіях банку) на інформаційних стендах.

Також зі змісту п.4 частини №1 правочину вбачається, що ОСОБА_1 зобов'язався повертати тіло кредиту та сплачувати проценти за користування кредитом згідно з графіком, який є невід'ємною частиною кредитного договору. Так, із графіка слідує, що кредит належало повертати щомісячними платежами, а останній платіж здійснити - 22 лютого 2016 року (а.с.54-58). При цьому щомісячно позичальник мав вносити на повернення тіла кредиту 68,75 дол.США + певну суму процентів за користування кредитом.

Як убачається із розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 06 жовтня 2016 року позичальник допускав порушення кредитної дисципліни, але з січня 2015 року порушення з боку ОСОБА_1 стали носити систематичний характер (а.с.78-79). Так, у січні 2015 року останній вніс на погашення тіла кредиту лише 37,34 дол.США. У лютому, березні та квітні 2015 року на погашення тіла кредиту не було внесено жодного цента, а у травні 2015 року - 45,55 дол.США (проти запланованого щомісячного платежу за тілом - 68,75 дол.США). Із червня 2015 року по лютий 2016 рік знову жодного платежу в погашення тіла кредиту не вносилося. У травні 2016 року за тілом кредиту внесено лише 57,50 дол.США, у червні 2016 року за тілом кредиту не внесено жодного платежу, в липні 2016 року за тілом кредиту внесено 7,95 дол.США, у серпні - вересні 2016 року жодного платежу за тілом кредиту не внесено, а у жовтні 2016 року за тілом кредиту внесено лише 49,25 дол.США (проти запланованих щомісячних платежів за тілом кредиту 68,75 дол.США). Внесення платежів, правильність їх рознесення за умовами кредитного договору, тобто розрахунок позивача відповідачами належними та допустимими доказами не спростований.

Частиною другою ст.1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Зі змісту пункту 1.9 частини №2 кредитного договору слідує, що незважаючи на інші положення цього договору, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником своїх боргових зобов'язань за цим договором. При цьому виконання боргових зобов'язань повинно бути проведено позичальником протягом семи банківських днів з дати надіслання банком відповідної вимоги. Вимога вважається надісланою в день її направлення на адресу позичальника, що зазначена в цьому договорі. До направлення вимоги на адресу позичальника поштою прирівнюється також і її вручення позичальнику під розписку.

Вимогу за №459 про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі банк направив на адресу позичальника, зазначену в кредитному договорі, 07 жовтня 2016 року, що підтверджується рекомендованим відправленням (а.с.18,20).

У добровільному порядку тіло кредиту достроково не повернуто та проценти за користування коштами не сплачені, а тому суд першої інстанції з огляду на вищевикладене обґрунтовано, за умовами кредитного договору та положеннями чинного законодавства, дійшов висновку про порушення прав кредитора, які підлягають захисту в судовому порядку в спосіб, який просить ПАТ «ОТП Банк». Оскільки кредит правомірно наданий в іноземній валюті та позивач просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення законно зазначив про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК України, а заперечення з цього приводу є надуманими.

Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 на те, що позивачем не заявлена вимога про розірвання кредитного договору не змінює висновків суду першої інстанції щодо задоволення позову про дострокове стягнення кредитної заборгованості, оскільки право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором, належить позивачу, який вправі як одночасно заявляти вимоги про дострокове стягнення кредиту та розірвання кредитного договору, так і окремо, що не є перешкодою.

Виконання кредитного договору забезпечено порукою. Так, 22 лютого 2006 року між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», та ОСОБА_2 укладений договір поруки №SR/200-001/025/2006 (а.с.15-16).

За умовами договору ОСОБА_2 зобов'язалася відповідати за повне та своєчасне виконання позичальником боргових зобов'язань перед кредитором за кредитним договором, в повному обсязі таких зобов'язань (п.1.1 договору поруки).

Згідно з пунктом 1.2 договору поруки поручитель та боржник відповідають як солідарні боржники, що означає, що кредитор може звернутися з вимогою про виконання боргових зобов'язань як до боржника, так і до поручителя, чи до обох одночасно.

Згідно з положеннями частини четвертої ст.559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором та відповідальність поручителя припиняється лише після виконання боргових зобов'язань в повному обсязі (ст.4 договору поруки).

Оскільки кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором, строк пред'явлення кредитором до поручителя вимог про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту порушення позичальником строку виконання зобов'язання згідно з такими умовами або у зв'язку із застосуванням банком права на вимогу про повернення кредиту достроково порушення встановленого банком строку дострокового повернення позичальником кредиту.

Кредитор 07 жовтня 2016 року пред'явив вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату процентів за користування ним. За таких обставин ПАТ «ОТП Банк» відповідно до частини другої ст.1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання.

На адресу поручителя, яка зазначена у договорі поруки, банк направив вимогу 07 жовтня 2016 року (а.с.19-20). У вимозі вказав, що вимагає дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором в повному обсязі впродовж 30 календарних днів із дати відправлення банком цієї вимоги. Отже, позивач мав право пред'явити позов до поручителя за вищевказаними умовами кредитного договору, впродовж шести місяців, починаючи від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту, тобто до 14 квітня 2017 року (07 жовтня 2016 року + 7 днів = 14 жовтня 2016 року + 6 місяців). Із даним позовом до суду позивач звернувся 21 жовтня 2016 року.

Вищевикладеним спростовуються доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про припинення договору поруки.

Оскільки висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують, то відповідно до положень ст.375 ЦПК України апеляційний суд залишає рішення без змін. Водночас ураховано, що правильне по суті й справедливе рішення суду не повинно скасовуватися з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 27 лютого 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді:

Повний текст постанови складений 13 серпня 2018 року.