Постанова № 75836417, 27.07.2018, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Суський О.І.

Доповідач -Лозко Ю.П.

Справа № 433/1713/16-ц

Провадження № 22ц/782/15/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2018 року м. Сєвєродонецьк

Апеляційний суд Луганської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах :

головуючого - Лозко Ю.П.

суддів - Авалян Н.М., Карташова О.Ю.

за участю секретаря судового засідання - Перишкіна Т.М.

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Луганської області

апеляційні скарги Київської обласної ради

на заочне рішення Троїцького районного суду Луганської області від 21 серпня 2017 року (суддя Суський О.І.)

та на додаткове рішення Троїцького районного суду Луганської області від 07 лютого 2018 року (суддя Суський О.І.)

по цивільній справі про визнання протиправним та скасування розпорядження про звільнення з посади, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки у видачі трудової книжки, моральної шкоди, зобов'язання вчинити певні дії

учасники справи:

позивач - ОСОБА_5

відповідач - Київська обласна рада

відповідач - Голова Київської обласної ради VII скликання ОСОБА_6

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2016 року ОСОБА_5 звернувся до суду з вказаним вище позовом, в якому зазначив, що з 10.06.2016р. на підставі розпорядження в.о. голови Київської обласної ради від 09.06.2016р. №72 виконував обов'язки директора Комунального підприємства «Києво-Святошинська тепломережа» Київської обласної ради.

11.08.2016р. представниками Київської обласної ради позивача повідомлено про його звільнення з займаної посади з 28.07.2016р. на підставі розпорядження голови Київської обласної ради ОСОБА_6 від 28.07.2016р. №110 за п. 4 ст. 40КЗпП України - прогул.

Позивач вважає його звільнення із займаної посади незаконним, оскільки 28.07.2016р. прогулу не допускав, 28.07.2016 р. постійно перебував на роботі, та лише деякий час знаходився у Київський обласній раді, яка є засновником підприємства, зокрема, перебував на прийомі у керівника апарату Київської обласної ради.

Про факт відсутності порушень трудового законодавства свідчить відповідна відмітка у табелі обліку робочого часу за липень 2016 року, особисті підписи позивача на документації підприємства, здійснення ним господарських операцій за допомогою особистого електронного ключа та інше.

Крім того, у серпні 2016 року позивач продовжував виконувати свої обов'язки про що також свідчили дані станом на 12.08.2016 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, згідно яких керівником КП «Києво - Святошинська тепломережа» вказаний ОСОБА_5

Позивач зазначає, що відповідачем його не було ознайомлено із вказаним розпорядженням від 28.07.2016 року № 110, як і не було вручено особисто, ні 28.07.2016 року, ні станом на 15.08.2016 року позивачем не отримано копії наказу про звільнення з роботи, не отримано належно оформлену трудову книжку, не здійснено відповідні розрахунки.

В результаті незаконного звільнення із займаної посади позивачу завдано моральну шкоду, яка виразилася у необхідності вживати заходів для відновлення ділової репутації та інше.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Київської обласної ради ОСОБА_6 від 28.07.2016 року №110 про звільнення ОСОБА_5 з посади виконуючого обов'язки директора Комунального підприємства «Києво - Святошинська тепломережа» Київської обласної ради у зв'язку з прогулом відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України;

- поновити його на посаді виконуючого обов'язки директора Комунального підприємства «Києво - Святошинська тепломережа» Київської обласної ради ;

- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу та за час затримки у видачі трудової книжки;

- стягнути моральну шкоду в розмірі 3000 гривень;

- зобов'язати голову Київської обласної ради ОСОБА_6 підписати з позивачем контракт.

Заочним рішенням Троїцького районного суду Луганської області від 21 серпня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Київської обласної ради ОСОБА_6 від 28 липня 2016 № 110 про звільнення ОСОБА_5 з посади виконуючого обов'язки директора Комунального підприємства «Києво-Святошинська тепломережа» Київської обласної ради у зв'язку із прогулом відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_5 на посаді виконуючого обов'язки директора Комунального підприємства «Києво-Святошинська тепломережа» Київської обласної ради з 28 липня 2016 року.

Стягнуто з Київської обласної ради на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28.07.2016 року по день винесення рішення по справі, тобто 21 серпня 2017 року.

Стягнуто з Київської обласної ради на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час затримки у видачі трудової книжки відповідно до ч. 6 ст.235 КЗпП України за період з 28 липня 2016 року по день ухвалення рішення по справі, тобто 21 серпня 2017 року.

Стягнуто з Київської обласної ради на користь ОСОБА_5 моральну шкоду в розмірі 3000,00 грн.

Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_5 на посаді виконуючого обов'язки директора Комунального підприємства «Києво-Святошинська тепломережа» Київської обласної ради.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_5 ( в частині зобов'язання голови Київської обласної ради ОСОБА_6 підписати з позивачем контракт) відмовлено.

Додатковим рішенням Троїцького районного суду Луганської області від 07 лютого 2018 року доповнено заочне рішення Троїцького районного суду Луганської області від 21 серпня 2016 року. Стягнуто з Київської обласної ради на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 липня 2016 року по 21 серпня 2017 року у сумі 105489, 03 грн. Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах заробітку за один місяць, а саме за вересень 2016 року у сумі 8691, 98 грн. допущено до негайного виконання.

Не погодившись з вказаними рішеннями суду першої інстанції, відповідач Київська обласна рада звернувся з апеляційними скаргами. Вважає рішення суду першої інстанції такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, і просить скасувати заочне рішення Троїцького районного суду Луганської області від 21 серпня 2016 року та додаткове рішення Троїцького районного суду Луганської області від 07 лютого 2018 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

За доводами апеляційних скарг відповідача, судом ухвалені оскаржувані рішення без врахування наданих відповідачем доказів, а саме: акту про відсутність позивача на робочому місці від 28.07.2016 року; письмових пояснень позивача; пояснень секретаря і бухгалтера КП «Києво - Святошинська тепломережа» КОР; актів про відмову від надання пояснень інженером з обліку та підготовки кадрів і заступника директора КП «Києво - Святошинська тепломережа» КОР, що на думку скаржника підтверджує факт відсутності ОСОБА_5 на роботі 28.07.2016 року.

Судом не враховано, що оплата праці позивача здійснюється за рахунок фонду оплати праці КП «Києво - Святошинська тепломережа» КОР, а не Київської обласної ради, тому відповідач не є належним відповідачем щодо вимог про стягнення заробітної плати.

Відзивів на апеляційні скарги до суду не надходило.

Заочне рішення суду від 21 серпня 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов'язання голови Київської обласної ради ОСОБА_6 підписати з позивачем контракт учасниками справи не оскаржується, тому не є предметом перегляду апеляційною інстанцією.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційні скарги, представник позивача проти доводів апеляційних скарг заперечував, просив їх відхилити, заочне рішення та додаткове рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши доводи апеляційних скарг та матеріали цивільної справи, суд вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню виходячи наступного.

Відповідно до ст.367 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Згідно ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам з огляду на наступне.

Задовольняючі позов в частині визнання протиправним та скасування розпорядження про звільнення позивача та в частині поновлення його на роботі, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог.

Апеляційний суд з цим висновком погоджується, оскільки він відповідає обставинам справи та нормам матеріального права.

Судом встановлено, що позивач працював у КП «Києво - Святошинська тепломережа» Київської обласної ради на посаді виконуючого обов'язки директора, призначеного розпорядженням в.о. голови Київської обласної ради від 09.06.2016 року №72 з 10.06.2016 року.

28 липня 2016 року головою Київської обласної ради ОСОБА_6 видано розпорядження №110 про звільнення ОСОБА_5 з посади виконуючого обов'язки директора Комунального підприємства «Києво - Святошинська тепломережа» Київської обласної ради, у зв'язку з прогулом ( в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України.

Відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку КП «Києво - Святошинська тепломережа» Київської обласної ради, затвердженого 25 березня 2016 року в.о. директора КП «Києво - Святошинська тепломережа» КОР, для працівників підприємства встановлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями - субота, неділя з тривалістю робочого дня 8 годин. Час роботи - з 08:00 до 17.00; перерва - з 12:00 до 12:45.

Згідно акту від 28.07.2016 року складеного за місцем знаходження підприємства та відповідно робочого місця позивача у м. Боярка Київської області КП «Києво - Святошинська тепломережа» КОР і підписаного членами робочої групи виконавчого апарату Київської обласної ради, у присутності працівників КП «Києво - Святошинська тепломережа» КОР, 28 липня 2016 року в.о. директора Комунального підприємства «Києво - Святошенська тепломережа» Київської обласної ради ОСОБА_5 був відсутній на робочому місці, з урахуванням території підприємства, з 09:30 до 14:55.

З вказаним актом ОСОБА_5 ознайомитися відмовився.

У своїй пояснювальній записці від 28.07.2016 року на ім'я голови Київської обласної ради ОСОБА_6 позивач зазначив, що у період часу з 09.30 до 14.45 він був відсутній тимчасово у своєму кабінеті в зв'язку з викликом до голови Київської обласної ради і відповідно перебуванням в цей час в приміщенні Київської обласної ради.

Представник відповідача підтвердила, що підставою звільнення позивача з роботи, став саме вказаний вище акт, що зазначено в оскарженому розпорядженні про звільнення позивача.

З урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю і у відповідності до ст. 81 ЦПК України довести ці обставини за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст. ст. 77,78цього ж Кодексу.

Суд вважає, що відповідачем по даній справі не надано суду належних та допустимих доказів, стосовно законності звільнення позивача з огляду на наступне.

Конституція України гарантує право кожного громадянина на працю, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі роду трудової діяльності та захист від незаконного звільнення.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільним використанням без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

При цьому, факт відсутності працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня (прогул) має бути належним чином зафіксований власником або уповноваженим ним органом за для того аби унеможливити порушення трудових прав працівника та його безпідставне притягнення до дисциплінарної відповідальності. З огляду на предмет позову, обов'язок доведення вини працівника у порушенні трудової дисципліни на підприємстві покладено на роботодавця.

Таким чином, крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з'ясування поважності причин його відсутності.

Зі змісту розпорядження вбачається, що 28 липня 2016 року позивач без поважних причин був відсутній на роботі ( в тому числі більше трьох годин протягом робочого дня).

На підтвердження цих обставин, відповідачем було надано вищевказаний акт від 28 липня 2016 року, яким зафіксовано відсутність ОСОБА_5 на робочому місці з 09 год.30 хв. до 14 год. 55 хв.

При цьому, факт відсутності у зазначений в акті період часу безпосередньо на робочому місці позивачем не заперечувався.

Поважність причин відсутності на робочому місці позивача у певний час зазначений в акті на які він посилався, відповідачем не з'ясовувалась і не перевірялася.

Відповідачем не надано суду доказів того, що перед виданням розпорядження про звільнення позивача перевірялись причини його відсутності на робочому місці.

Діючим законодавством України, не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за п.4 ст. 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і врахувати будь-які докази із числа передбачених ст. 76 ЦПК України.

Виходячи з аналізу Типових Правил внутрішнього трудового розпорядку, слід дійти висновку, що поведінка працівника може бути кваліфікована як порушення трудової дисципліни, в тому числі прогулу, за наявності вини працівника.

Відповідачем не надано суду доказів які б свідчили про відсутність ОСОБА_5 28.07.2016 року на робочому місці у період часу з 09:30 до 14:55 без поважних причин.

Суд зауважує, що сама по собі відсутність керівника на робочому місці не свідчить про те, що ним не виконувались трудові обов'язки.

Позивач пояснив, що перебування його в приміщенні Київської обласної ради було пов'язане з підготовчими заходами до опалюваного сезону. Ці доводи позивача відповідачем в судовому засіданні не спростовані. Напроти, встановлено, що за вказаний день позивачу нарахована та виплачена заробітна плата за повний робочий день.

За таких обставин, суд вважає, що посилання відповідача, щодо скоєння ОСОБА_5 прогулу 28.07.2016 року є безпідставними, які не знайшли свого підтвердження, тому у відповідача не було законних підстав для звільнення позивача за п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Крім того, судом встановлено, що позивача з вказаним вище розпорядженням №110 від 28.07.2016 року не ознайомлено в день його видання та звільнення.

Отже, висновок суду про задоволення позовних вимог щодо скасування вказаного розпорядження від 28.07.2016 року і поновлення позивача на роботі є правильним.

Задовольняючі позов в частині стягнення моральної школи, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог.

Апеляційний суд з цим висновком погоджується, оскільки він відповідає обставинам справи та нормам матеріального права.

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

За змістом вказаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статті 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

З урахуванням встановлених обставин у справі, суд вважає, що внаслідок незаконного звільнення позивачу заподіяно моральну шкоду, яка виразилася у порушенні його законних прав та необхідності вживати певних заходів з метою відновлення ділової репутації, зокрема звернення до суду з даним позовом.

Крім того, суд зауважує, що порушивши трудові права позивача, відповідач тим самим завдав йому моральної шкоди для відшкодування якої достатньо самого факту такого порушення, про що неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у різних справах.

Таким чином, висновки суду першої інстанції про заподіяння позивачу моральної шкоди в зв'язку із незаконним звільненням з займаної посади та наявності в нього права на відшкодування моральної шкоди, відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Встановлюючи розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача, суд врахував конкретні обставини справи, характер і ступінь моральних страждань позивача, порушення нормального укладу його життя і обґрунтовано дійшов висновку про задоволення позову в частині вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 3 000 грн.

Задовольняючі позов в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки у видачі трудової книжки, суд першої інстанції також виходив з обґрунтованості позовних вимог.

Проте, цей висновок суду є помилковим, оскільки суд першої інстанції неправильно визначився із суб'єктним складом правовідношення, пов'язаного з нарахуванням та виплатою сум на підставі трудового договору.

Відповідно до статті 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Комунальне підприємство «Києво - Святошенська тепломережа» Київської обласної радиє юридичною особою.

Нарахування і виплата позивачу заробітної плати та інших обов'язкових платежів, які пов'язані з трудовим договором, здійснювалось безпосередньо Комунальним підприємством «Києво - Святошинська тепломережа» Київської обласної ради, яке має самостійний фонд заробітної плати.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992 року передбачено, що судам слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розглядові індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності, в тому числі членів кооперативів, їх об'єднань, членів колективних сільськогосподарських підприємств, членів інших громадських організацій, які перебували з ними в трудових відносинах, членів селянських (фермерських) господарств, осіб, які працюють за трудовим договором із фізичними особами.

Розглянувши справу за позовомОСОБА_5 до Київської обласної ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки у видачі трудової книжки, суд першої інстанції не в повній мірі визначився із суб'єктним складом осіб, які беруть участь у справі, оскільки співвідповідачем у даному трудовому спорі за вказаними позовними вимогами, має бути сторона трудових правовідносин - підприємство, з яким позивач перебував у трудових правовідносинах - юридична особаКомунальне підприємство «Києво - Святошенська тепломережа» Київської обласної ради іприйняте по справі рішення щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки у видачі трудової книжки буде стосуватися їхніх прав та обов'язків.

Відповідно до частини 2 статті 30 ЦПК України ( в редакції чинній на час вирішення справи судом першої інстанції) позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина 1 статті 33 ЦПК України в редакції чинній на час вирішення справи судом першої інстанції).

Таким чином, оскільки позивач заявив позов лише доКиївської обласної ради та Голови Київської обласної ради VII скликання ОСОБА_6 і не звернувся до суду з клопотанням про залучення до участі у справі в якості співвідповідача Комунального підприємства «Києво - Святошинська тепломережа» Київської обласної ради, а суд за своєю ініціативою не може цього зробити, що само по собі унеможливлює правильне вирішення спору по суті у вказаній частині, тому у задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки у видачі трудової книжки слід відмовити з підстав пред'явлення позову до неналежного відповідача.

Суд на зазначене уваги не звернув та ухвалив помилкове рішення про задоволення позовних вимог у вказаній частині, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для його скасування та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки у видачі трудової книжки зв'язку з пред'явлення позову не до всіх відповідачів.

Відмовляючи в задоволенні позову у вказаній частині з зазначених підстав, суд не дає оцінки обґрунтованості цих позовних вимог, оскільки це може бути зроблено під час розгляду справи з належним відповідачем.

Крім того, при вирішенні питань щодо судових витрат судом не вірно визначений їх розмір, що є порушенням процесуальних норм і підставою для зміни рішення в цій частині і відповідно до вимог 141 ЦПК України їх розподілу апеляційним судом.

За таких обставин, відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, суд вважає апеляційні скарги такими, що підлягають задоволенню частково, заочне рішення суду зміні у вказаній частині та додаткове рішення скасуванню.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Київської обласної ради задовольнити частково.

Заочне рішення Троїцького районного суду Луганської області від 21 серпня 2017 року змінити.

Скасувати рішення в частині задоволення позову ОСОБА_5 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки у видачі трудової книжки і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Залишити без змін рішення в частині задоволення позову ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування розпорядження про звільнення з посади, поновлення на роботі, стягнення моральної шкоди.

Залишити без змін рішення в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_5 про зобов'язання укласти з ним трудовий контракт.

Змінити рішення в частині стягнення з Київської обласної ради на користь держави судового збору з 918 гривень 67 копійок (551 гривень 20 копійок + 367 гривень 47 копійок) - збільшити розмір судового збору до 1653 гривень 60 копійок.

Скасувати додаткове рішення Троїцького районного суду Луганської області від 07 лютого 2018 року.

Повернути Київській обласній раді (код платника 24572267) з спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1039 (одна тисяча тридцять дев'ять) гривень 60 копійок, сплачений 19 січня 2018 року по квитанції № 1281910016 ПАТ "Комінвестбанк" за наступними реквізитами:

Отримувач коштів: УК у м.Сєвєрод./Апеляц.суд Луган.обл./22030101

Код ОКПО: 37944909

МФО: 804013

Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Луганській області

Рахунок отримувача: 31211206780080

Код класифікації доходів бюджету: 22030101

Код ЄДРПОУ суду: 37944909

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Дата складення повного тексту постанови - 01 серпня 2018 року.

Головуючий Ю.П.Лозко

Судді: Н.М.Авалян

О.Ю.Карташов