Рішення № 75833483, 02.07.2018, Берегівський районний суд Закарпатської області

Справа № 297/1214/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2018 року м. Берегово

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі

головуючого Гецко Ю. Ю.

при секретарі Михайліченко І. А.,

розглянувши у відкритому судовому засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Закарпатській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

встановив:

Дана справа підсудна Берегівському районному суду, адже згідно статті 25 КАС України, адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 286 КАС України, адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду в порядку ст. 25 КАС України з позовом до відповідача Управління Держпраці у Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08 травня 2018 року головним інспектором Управління Держпраці у Закарпатській області (далі - Відповідач) Хланта Іваном Юрійовичем проведено інспекційне відвідування ОСОБА_1 (далі - Позивач). У акті інспекційного відвідування № ЗК161/214/АВ від 08.05.2018 року зазначено про порушення ч. 1, ч. 3 ст. 24 КЗпП України - залучення трьох працівників - ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - до виконання трудових функцій, і що нібито ОСОБА_1 підмінив трудові договори цивільно-правовими договорами від 01.04.2018 року та 16.04.2018 року, і тому вищевказані особи були допущені до виконання роботи без оформлення трудового договору та повідомлення про прийняття працівника на роботу. 17 травня 2018 року постановою Берегівського районного суду № 297/1020/18 провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, за ч. 3 ст. 41 КУпАП було закрито, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення (постанова набрала законної сили). Не дивлячись на це позивач отримав «постанову про накладення штрафу уповноваженими особами», винесену першим заступником начальника Відповідача ОСОБА_6 № ЗК161/214/АВ/П/ПТ/ТД-ФС-48 від 15 травня 2018 року, якою на Позивача накладено штраф у розмірі 335070 грн. за вищевказані порушення трудового законодавства.

Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та стягнути з відповідача судові витрати, включаючи витрати на правову допомогу.

Представник позивача в судове засідання не з'явився. Просив розглянути справу без його участю з підстав наведених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився.

Перевіривши матеріали адміністративної справи, дослідивши подані суду письмові докази, суд виходить з наступного.

Обставини справи:

08.05.2018 Управлінням Держпраці у Закарпатської області проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1, про що складений акт № ЗК161/214/АВ від 08.05.2018.

Зазначеним актом встановлені порушення позивачем вимог ч.3 ст.24 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), Постанови Кабінету Міністрів України №413, ст..253 КЗпП України стосовно ОСОБА_1

15.05.2018 першим заступником начальника Управлінням Держпраці у Закарпатській області за наслідками висновку акту інспекційного відвідування, без викликику особи, без відібрання пояснень, без надання можливості ознайомлення з матеріалами справи, без забезпечення права на захист, винесено постанову про накладення штрафу на ОСОБА_1.

17 травня 2018 року Берегівським районним судом Закарпатської області провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, за ч. 3 ст. 41 КУпАП - закрити, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова не оскаржувалась і набрала законної сили.

Станом на час розгляду справи по суті відповідачем на підтвердження прийнятих рішень не надано суду жодних доказів, при цьому суд звертає увагу, що ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 06.06.2018 витребовувались від відповідача усі письмові та електронні докази, висновки експертів і заяви свідків (за наявності), що підтверджують заперечення проти позову.

Таким чином, суд розглядає справу на підставі доказів, наданих позивачем до матеріалів позовної заяви.

Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-V (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі по тексту Закон №877).

Визначення терміну «державний нагляд (контроль), встановлення видів нагляду (контролю) наведені у ч.1 ст.1 Закону №877, а саме: державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Коло суб'єктів, які здійснюють такий нагляд (контроль) встановлені ст.2 Закону №877, зокрема, ч.ч.4, 5 вказаного Закону передбачено, що заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобовязані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Із аналізу вказаних правових норм слідує, що встановлене законом коло суб'єктів здійснює державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності шляхом планових та позапланових заходів, формами яких є перевірки, ревізії, огляди, обстеження та в інші форми, визначені законом.

26.04.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №295, якою затвердив Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю та Порядок здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю.

Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - обєкт відвідування).

Пунктом 2 вказаного Порядку встановлено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.

Суд наголошує, що позивач не оскаржує підстави проведення перевірки або акт перевірки, а оскаржує порядок прийняття рішень за наслідками проведеного інспекційного відвідування, тому суд не з'ясовує наявність чи відсутність правових підстав для проведення інспекційного відвідування.

Щодо винесення відповідачем постанови про накладення штрафу, суд зазначає наступне.

Згідно із нормами п.19 Порядку, за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, крім акту, у разі виявлення порушень законодавства про працю складається і припис про їх усунення.

Пунктами 20, 21 Порядку зазначено, що акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником обєкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акту залишається в обєкта відвідування.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

За змістом частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами 2-7 статті 53 закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 № 5067-VI визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі - Порядок № 509).

Пунктом 2 Порядку № 509 передбачено, що штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи можуть бути накладені на підставі, зокрема, акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки порушення інспектором праці норм процесуального та матеріального права призвело до безпідставного притягнення особи до адміністративної відповідальності, постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає скасуванню.

Аналогічна позиція встановлена Верховним Судом у своїй постанові від 08.05.2018 у справі № 127/21595/16-ц.

Відповідно до пунктів 5, 6 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обовязковими для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права

Згідно ч. ч. 1 та 2 ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в звязку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративне правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2016 року у справі «Карелін проти Росії», за умови наявності певної неточності чи суперечностей, суд не вправі брати на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи.

Факт невинуватості Позивача у вчиненні правопорушення щодо допуску працівників до виконання трудових функцій без укладення трудового договору підтверджується Постановою Берегівського районного суду від 17 травня 2018 року у справі № 297/1020/18.

Згідно з ч. 6 ст. 78 КАС України, постанова суду є обов'язковою для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Вказане в черговий раз доводить, що відповідач прийняв рішення не у спосіб, передбачений Порядком, необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин справи, що мають значення для правильного прийняття рішення, без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, тому такий припис є протиправним та належить до скасування.

Суд також враховує те, що позивач не просить визнати протиправним та скасувати зазначений припис, однак, за змістом позову та відповіді на відзив стверджує про протиправність його винесення.

За приписами ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших субєктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку субєктів владних повноважень.

Зважаючи на те, що припис містить вказівки зобовязального характеру та є обовязковим до виконання, а також те, що невиконання припису у визначений ним строк тягне за собою негативні наслідки для обєкта, відносно якого він винесений у вигляді накладення штрафу, суд, з метою ефективного захисту порушених прав позивача виходить за межі позовних вимог та уважає за необхідне вирішити питання і щодо правомірності прийняття припису від 17.01.2018 №01П/04-16/01А.

Суд також звертає увагу на вимоги п.30 Порядку, відповідно до якого припис або вимога інспектора праці можуть бути оскаржені у 10-денний строк з дати їх отримання до керівника або заступника керівника відповідного територіального органу Держпраці.

Як встановлено судом, на спірний припис позивачем подана скарга 24.01.2018, отже, строки оскарження припису відповідають зазначеним вище вимогам п.30 Порядку.

Відповідно до абзацу 3 пункту 30 Порядку, подання в установлений строк скарги тимчасово припиняє виконання припису або вимоги.

В той же час, суд повторює, що у разі виконання припису в установлений у ньому строк, заходи притягнення обєкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються.

Отже, станом на час винесення постанови про накладення штрафу від 06.02.2018, виконання припису було тимчасово припинено в звязку з його оскарженням. При цьому, оскільки приписом вимагається усунути виявлені недоліки у визначений строк, однак, такий припис був тимчасово припинений в силу його оскарження, то підстав для його виконання у позивача не було, а відтак і правові підстави прийняття заходів відповідальності за його невиконання у вигляді постанови про накладення штрафу відсутні.

Окрім зазначеного судом також встановлено наступне.

Із акту інспекційного відвідування відповідача слідує, що позивачем допущені наступні порушення: 1. В порушення вимог ч.3 ст.24 КЗпП України, працівник ОСОБА_4 було допущено до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. 2. В порушення вимог ПКМУ №413, повідомлення про прийняття працівника на роботу ОСОБА_4 не подано фізичною особою ОСОБА_3 до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування за встановленою формою до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором. 3. В порушення вимог ст.253 КЗпП України, ОСОБА_4, яка працювала у ФОП ОСОБА_3 не підлягала загальнообовязковому державному соціальному страхуванню.

Суд не погоджується із висновком відповідача щодо встановлених порушень, з огляду на наступне.

Доказами, наявними у справі підтверджується, що 04.04.2017 між Рівненським міським центром зайнятості, безробітною ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_3 укладений трьохсторонній Договір №170017040400176 про професійне навчання зареєстрованого безробітного у роботодавця шляхом стажування.

Предметом вказаного договору є направлення безробітної ОСОБА_4 на професійне навчання шляхом стажування за навчальною програмою «Особливості роботи офіс менеджера» до роботодавця, який забезпечує професійне навчання шляхом стажування зі строком навчання 472 годин з «04» квітня 2017 р. по «03» липня 2017 р. та працевлаштування Безробітної після завершення навчання шляхом стажування.

За змістом п. 2.4.5. вказаного Договору, безробітна зобовязана працевлаштуватися у роботодавця, за професією (спеціальністю) визначену у пункті 1 цього Договору, протягом 10 календарних днів після закінчення стажування.

Роботодавець же за вказаним договором у відповідності до п.2.6.10 зобовязаний працевлаштувати безробітну, яка пройшла професійне навчання шляхом стажування, протягом 10 календарних днів після закінчення навчання.

Таким чином, працевлаштування безробітної мало б відбутися у період з 04.07.2017 по 13.07.2018 включно.

Відповідно до вимог ст. 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров'я.

За приписами ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється.

Як вбачається із актів від 10.07.2017 та 12.07.2017 про неприбуття гр. ОСОБА_4 для оформлення трудових відносин, складених позивачем, ОСОБА_4 без поважних причин не зявилась для укладення трудового договору. Зазначене дає підстави стверджувати, що безробітна не мала наміру укладати трудову угоду із позивачем.

Таким чином, позивач маючи обовязки по трьохсторонньому Договору, за відсутності добровільного волевиявлення зі сторони безробітної, не має права змушувати останню до укладення трудового договору, тому висновки відповідача про порушення щодо не укладення трудового договору є необґрунтованими та не підтвердженими належними доказами.

З приводу встановлених відповідачем порушень вимог Постанови КМУ №413, ст.253 КЗпП України, то суд зважає на таке.

Постановою КМУ №413 від 17.06.2015, установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів: засобами електронного зв'язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису; на паперових носіях разом з копією в електронній формі; на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п'ятьма особами.

Інформація, що міститься у повідомленні про прийняття працівника на роботу, вноситься до реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб відповідно доЗакону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Згідно із ст. 253 КЗпП України, особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.

Отже, оскільки ОСОБА_4 трудового договору із позивачем не укладала то, відповідно, позивач не був зобовязаний повідомляти територіальні органи ДФС, оскільки ОСОБА_4 не була працівником та не підлягала загальнообовязковому державному соціальному страхуванню.

В той же час, судом встановлено, що позивачем із ОСОБА_4 укладені цивільно-правові угоди про виконання робіт (надання послуг) від 01.09.2017, 01.10.2017, 01.11.2017, що не заборонено чинним законодавством.

Загальне визначення цивільно-правової угоди наведено у ст. 626 ЦКУ, а саме: це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. У трудовій книжці запис про виконання роботи за цивільно-правовою угодою не робиться.

Так, відповідно до умов п.2.1., 2.2. цивільно-правових угод, за виконану роботу замовник сплачує виконавцеві винагороду в розмірі 3200,00грн за місяць виконаної роботи на підставі Акту наданих послуг (виконаних робіт), який виконавець зобов'язаний підготувати і надати Замовнику самостійно.

Тобто, в разі відсутності актів виконаних робіт, у позивача відсутній обовязок оплачувати надання послуг, які не надавались та оплачувати роботу яка не виконувалась, при цьому позивач не відмовляється сплатити всі обовязкові платежі в разі надання актів виконаних робіт.

Зважаючи на викладене, постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №000182 від 06.02.2018 є протиправною, тому належить до скасування.

Підсумовуючи вище наведене в його сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

В судовому засіданні представником відповідача подане клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, яке обґрунтоване тим, що обсяг послуг наданих адвокатом не відповідає обсягу послуг, зазначених в акту, тому акт наданих послуг не може бути належним доказом, в зв'язку з чим просить суд зменшити розмір витрат на оплату правничої допомоги.

Суд погоджується із клопотанням відповідача, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є субєктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань субєкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Таким чином, сплачена сума судового збору у розмірі 704,80грн. відповідно до квитанції №0.0.980832645.1 від 07.03.2018, оригінал якої знаходиться в матеріалах справи, підлягає присудженню на користь позивача повністю.

Крім того, п.2 ч.3 ст.132 КАС України встановлено, що до витрат, повязаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.2, ст.134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат субєкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частинами 4, 5 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката мають бути співмірними із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Так, на підтвердження понесення витрат повязаних з правничою допомогою адвоката позивачем було надано суду копії Договір №16/01/18 про надання правової допомоги від 16.01.2018, Угоду від 07.05.2018 до вказаного Договору, згідно з якою сторони домовились, що вартість наданих послуг з правової допомоги становить 10000грн., Акту виконаних робіт (наданих послуг) від 22.05.2018, квитанції до прибуткового касового ордера №3 від 07.-5.2018 на суму 10000грн.

Суд звертає увагу на те, що надана позивачем копія Акту виконаних робіт (наданих послуг) від 22.05.2018, всупереч вимогам ч.4 ст.134 КАС України, не містить детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У вказаному Акті зазначені лише загальні назви наданих адвокатом послуг та їх вартість, а саме: попереднє опрацювання матеріалів (кількість годин 5, вартість за 1год. 400грн. на суму 2000грн.); попереднє формування правової позиції по справі (кількість годин 2, вартість за 1год 400грн., на суму 800грн.), підготовка позовної заяви з додатками кількість годин 7, вартість за 1год 400грн.. на суму 2800грн.; підготовка заяви про усунення недоліків з додатками та направлення до суду кількість годин 3, вартість за 1год 400грн. на суму 1200грн.; підготовка клопотань та заяв по справі - кількість годин 6, вартість за 1год 400грн. на суму 2400грн.; судове представництво 2год, вартість за 1год. 400грн. на суму 800грн. (відсутній детальний опис щодо наданих послуг по підготовці клопотань та заяв по справі).

Крім того, суд також враховує, що вартість послуги по підготовці заяви про усунення недоліків позовної заяви не має входити до суми витрат на надання правової допомоги, оскільки первісна позовна заява була складена адвокатом з порушенням норм процесуального законодавства з вини самого адвоката і усувати такі недоліки адвокат має за власний кошт.

Таким чином, з урахуванням складності справи на наданих позивачем доказів понесення витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку, що підготовка даного позову та доказів на його обґрунтування не потребувала затрат значного часу та виконання великого обсягу юридичної і технічної роботи, а тому суд уважає заявлену позивачем суму не співмірною з фактичними затратами.

За наведених обставин, суд прийшов до висновку про присудження на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати повязанні з правничою допомогою адвоката в розмірі 5000грн.

Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову «постанову про накладення штрафу уповноваженими особами», винесену першим заступником начальника Управління Держпраці у Закарпатській області ОСОБА_6 № ЗК161/214/АВ/П/ПТ/ТД-ФС-48 від 15 травня 2018 року, якою на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 335 070 грн.

Судові витрати у вигляді судового збору в сумі 704,80 грн. віднести за рахунок Державного бюджету України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Львівської апеляційного адміністративного суду через Берегівський районний суд Закарпатської області.

Суддя Гецко Ю. Ю.