Рішення № 75828931, 31.07.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/827/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2018 року м. Львів

14 год. 53 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П., за участю секретаря судового засідання Михалюк М.Ю., представника позивача ОСОБА_1, представника третьої особи ОСОБА_2, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство «КристалБанк», про визнання протиправним та скасування рішення, -

у с т а н о в и в:

ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3.) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до державного реєстратора Управління державної держаної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради ОСОБА_4 (далі - відповідач, державний реєстратор ОСОБА_4.), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство «КристалБанк» (далі - третя особа, ПАТ «КристалБанк»), про визнання протиправним та скасування рішення відповідача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (із відкриттям розділу), індексний номер: 39044034 від 29.12.2017 року щодо державної реєстрації права власності на квартиру № АДРЕСА_1, загальною площею 116,6 кв.м. за Публічним акціонерним товариством «КристалБанк» та скасувати відповідний запис в Державному реєстрі речових прав не нерухоме майно № НОМЕР_2.

Підставою позову зазначено те, що відповідачем протиправно здійснено реєстрацію квартири за ПАТ «КристалБанк», внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до договору іпотеки від 22.08.2008 року. Відповідачем не враховано приписи Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з яким відповідна квартира не могла бути примусово стягнута (відчужена без згоди власника), оскільки є місцем постійного проживання позивача; у нього відсутнє право власності на інше майно; площа квартири - 116,6 кв.м. Рішення відповідача не відповідає чинному законодавству, порушує права свободи та інтереси позивача та підлягає скасуванню, у зв'язку з чим ОСОБА_3С, звернувся із позовом до суду.

Ухвалою суду від 02.03.2018 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 15.05.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив за вх. №11503 від 23.04.2018 (а.с.53-55), відповіді на відзив за вх. № 14384 від 14.05.2018 (а.с.67-68). Просив позов задовольнити.

Відповідач, державний реєстратор ОСОБА_4, у судове засідання не з'явилася, про дату, час і місце судового розгляду повідомлена належним чином.

Розгляд справи просила здійснювати за її відсутності, про що зазначила у відзиві на позовну заяву, клопотаннях за вх. № 11506 від 22.04.2018 (а.с.62), за вх. № 15149 від 18.05.2018 (а.с.84), за вх. № 17651 від 07.06.2018, за вх. № 19026 від 18.06.2018.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву за вх. № 7916 від 26.03.2018 (а.с.36-37), проти позиву заперечила. Зазначила, що порядок державної реєстрації права власності на нерухоме майно врегульований Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що затверджений Постановою КМ України № 1127 від 25.12.2015. Відповідно до ст. 27 вказаного Закону, державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності, проводиться, в тому числі, на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Для державної реєстрації заявником подано ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 01.06.2017 та 26.01.2017 у справі № 450/1445/13-ц та рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 20.02.2014 у справі № 450/1445/13-ц.

Стаття 24 цього ж Закону містить вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав. Приймаючи оскаржуване рішення, у відповідача не було правових підстав для відмови у здійсненні державної реєстрації.

Покликання позивача на дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів у іноземній валюті», вважає безпідставними, оскільки державний реєстратор не є особою, яка здійснює примусове виконання судових рішень. Таким чином, приймаючи рішення про державну реєстрацію відповідач, на її переконання, діяла відповідно до чинного законодавства, на підставі документів, які дозволяли здійснити реєстраційну дію. Просила у задоволенні позову відмовити.

Представник третьої особи проти позову заперечив повністю, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву за вх. № 9784 від 12.04.2018 (а.с.46-47). Зазначив, що покликання позивача на дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є хибними, оскільки, проаналізувавши такий слідує, що для застосування такого необхідним є встановлення фактів того, що відчуження відбувається без згоди власника, у позичальника у власності відсутнє інше майно. Вказаний Закон передбачає певні особливості щодо припинення права власності боржника. У цьому випадку, державний реєстратор не є органом чи посадовою особою, яка приймає рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та не вирішує питання щодо припинення права власності . Таке питання та пов'язані з ним особливості, на переконання третьої особи, повинне вирішуватись Пустомитівським районним судом Львівської області. Державним реєстратором приймалось рішення про набуття права власності ПАТ «КристалБанк» та, відповідно, дійсність та чинність документів, які засвідчують право власності. У даному спорі ключовим фактором є розмежування понять стягнення та реєстрація права власності.

Зі змісту рішення Пустомитівського районного суду Львівської області та ухвали Апеляційного суду Львівської області ОСОБА_3 не зазначав жодних підстав для застосування мораторію та судами під час ухвалення рішень мораторій на виконання рішень не застосовувався. Державний реєстратор неуповноважений тлумачити документ, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки, у цьому випадку, судове рішення.

Оскільки позивач брав участь при судовому розгляді справ, брав участь у судових засіданнях, був обізнаний про судове рішення, відповідно, розумів його наслідки та втрату права власності на предмет іпотеки, однак, не оскаржував такі, що свідчить про його згоду на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Державна реєстрація є офіційним підтвердженням та визнанням факту, а не фактом набуття чи припинення права власності.

Крім вказаного, зауважив, що приймаючи рішення 20.02.2014 Пустомитівський районний суд Львівської області керувався нормами чинного законодавства, а Закон набрав сили 03.06.2014, відтак, підстав для його застосування не було. Суд апеляційної інстанції перевіряв законність рішення суду першої інстанції на належне застосування чинних, на момент виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів.

Тобто, звернення стягнення на предмет іпотеки відбулось до набрання чинності зазначеним вище Законом, а тому такий не повинен застосовуватись до цих правовідносин.

На переконання третьої особи, відповідно до імперативної норми ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» не містить умовного обмеження у реєстрації права (такого, що існує за певних умов).

Вважає, що при здійсненні державної реєстрації відповідач діяла у межах та у спосіб, що передбачені чинним законодавством. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд заслухав вступне слово представника позивача та представника третьої особи, дослідив письмові докази, що долучені до матеріалів справи, з'ясував фактичні обставини та відповідні їм правовідносини та встановив таке.

22.08.2008 між закритим акціонерним товариством «Терра Банк», який є правонаступником всіх прав та обов'язків ЗАТ «Інвест-Кредит Банк» (кредитор) та фізичною особою ОСОБА_3 (позичальник) укладено кредитний договір № 05-Ф/08/15, відповідно до п. 1 передбачено, що відповідно до цього договору і на його умовах кредитор надає позичальнику грошові кошти у сумі 100000,00 доларів США в обмін на зобов'язання позичальника по поверненню кредиту і сплаті процентів згідно Графіку погашення кредиту та процентів (додаток № 1 від 22.08.2008), який є невід'ємною частиною цього договору, комісії, штрафу і пені в обумовлені даним договором терміни на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, платності, зворотності та інших умов викладених у цьому договорі. Позичальник зобов'язується повернути наданий кредит, сплатити нараховані проценти, а також виконати інші зобов'язання, викладені нижче у порядку і на умовах, передбачених цим договором.

Кредит надано на строк до 22.08.2011 року (включно) для споживчих потреб (п.п. 2.1, 2.2 договору). За користування кредитом позичальник сплачує кредитору проценти в розмірі 16 процентів річних (п.п. 3.1 договору).

Виконання зобов'язань позичальника за цим договором забезпечується, згідно з п.п. 4.1. договору, в тому числі іпотекою квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8-11).

22.08.2018 між ЗАТ «Терра Банк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, зареєстровано в реєстрі за № 433 (а.с.13-15), відповідно до якого іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з кредитного договору, передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку майно, в порядку та на умовах, визначених цим договором, нерухоме майно житлового призначення, а саме: трьохкімнатну квартиру зі всіма об'єктами функціонально пов'язаними з цим нерухомим майном загальною площею 116,6 квадратних метри, житловою площею 55,4 квадратних метри, що знаходить за адресою: АДРЕСА_1, яка є його власністю.

У випадку невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобов'язань, а також у інших випадках, передбачених цим договором, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у порядку порядку передбаченому цим договором або чинним законодавством (п.п. 2.1.5, 3.2 договору).

22.08.2008 приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області та у зв'язку з посвідченням договору іпотеки накладено заборону на відчуження зазначеної у договорі квартири, яка належить ОСОБА_3 до припинення договору, що зареєстрована у реєстрі за № 1 (а.с.15, зворот).

20.02.2014 Пустомитівським районним судом Львівської області у справі № 450/1445/13-ц (провадження № 2/450/197/14) прийнято рішення про задоволення позовних вимог ПАТ «Терра Банк», в рахунок заборгованості ОСОБА_3 перед ПАТ «Терра Банк», яка становить 901740,95 грн. звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1, зі всіма об'єктами функціонально пов'язаними з цим нерухомим майном, шляхом визнання за ПАТ «Терра Банк» права власності на вказане нерухоме майно та припинення на таке права власності ОСОБА_3 (а.с.19-20).

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 09.07.2014 у справі № 450/1445/13 (22-ц/783/3046/14) рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 20.02.2014 залишене без змін (а.с.21-22).

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 26.01.2018 у справі № 450/1445/13-ц задоволено заяву ПАТ «КристалБанк» задоволено та замінено сторону стягувача у виконавчому провадженні по примусовому виконанні рішенні Пустомитівського районного суду Львівської області від 20.04.2014 по цивільній справі № 450/1445/13-ц про визнання права власності на предмет іпотеки з Публічного акціонерного товариства «Терра Банк» на правонаступника Публічне акціонерне товариство «КристалБанк» (а.с.23).

Ухвалою цього ж суду від 01.06.2017 у справі № 450/1445/13-ц виправлено описку допущену у резолютивній частині ухвали Пустомитівського районного суду Львівської області від 26.0.2017 про заміну сторони стягувача (кредитора) правонаступником за рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області, в якій правильно зазначити „Замінити стягувача (кредитора) за рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області по цивільній справі № 450/1445/13-ц про визнання права власності на предмет іпотеки з Публічного акціонерного товариства «Терра Банк» на публічне акціонерного товариства «КристалБанк»; виплавлено описку в мотивувальній частині ухвали Пустомитівського районного суду Львівської області від 26.01.2017 про заміну сторони стягувача (кредитора) правонаступником, в якій правильно зазначити «З наведеного вище, випливає висновок, що ПАТ «КристалБанк», є правонаступником ПАТ «Терра Банк», а тому набув право вимоги за рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 20.02.2014 № 450/1445/13-ц».

18.12.2017 державним реєстратором ОСОБА_4 Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради вчинено запис про право власності: НОМЕР_2, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 39044034 від 29.12.2017; за підставою виникнення права власності: ухвала Пустомитівського районного суду Львівської області у справі № 450/1445/13-ц від 01.06.2017 зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна: реєстраційний номер НОМЕР_3, квартиру, об'єкт житлової нерухомості, загальною площею (кв.м): 116,6, житлова площа (кв.м): 55,4, за адресою АДРЕСА_1, за ПАТ «КристалБанк» (а.с.16-18).

Позивач, вважаючи вказане рішення протиправним, таким, що порушує його права та таким, що слід скасувати, звернувся із цим позовом до суду.

Вирішуючи справу, суд керується таким.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» № 898-IV від 05.06.2003 (далі - Закон «Про іпотеку») іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до абз. 1, 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із ч. 1 ст. 37 Закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV ( в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення, далі Закон № 1952-IV), який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. Закону № 1952-IV визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Пунктами 1, 2 ч. 3 ст. 10 Закону № 1952-IV встановлено, що державний реєстратор, в тому числі,

- встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

- перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України № 1952-IV Державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:

1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;

3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;

4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;

5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);

6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав;

7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;

8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі, в тому числі, рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону № 1952-IV).

Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону № 1952-IV у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо:

1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;

3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;

4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;

5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;

6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно;

7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;

8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав;

9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію;

10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;

11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав;

12) заявника, який звернувся із заявою про державну реєстрацію прав, що матиме наслідком відчуження майна, внесено до Єдиного реєстру боржників.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону № 1952-IV, рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Як встановлено вище, рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 20.02.2014 у справі № 450/1445/13-ц (залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 09.07.2014) задоволено вимоги іпотекодержателя ПАТ «Терра Банк» до іпотекодавця ОСОБА_3 у спосіб звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 шляхом визнання за ПАТ «Терра Банк» права власності на вказане нерухоме майно та припинення права власності на таку.

Суд зважає на покликання про те, що вказаний Закон не міг бути застосованим при прийнятті рішень як Пустомитівським районним судом Львівської області, так і Апеляційним судом Львівської області, оскільки перший виносив рішення до набрання чинності цим Законом, а суд апеляційної інстанції переглядав судове рішення щодо законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, в тому числі і щодо відповідності на застосування чинних на момент виникнення спірних правовідносин правових норм.

Разом з тим, 07.06.2014 набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті.

Зазначений мораторій застосовується у разі дотримання наступних умов:

1) таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника;

2) що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

3) загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м для квартири та 250 кв.м для житлового будинку;

4) нерухоме майно виступає предметом застави, саме за кредитом наданим в іноземній валюті.

Дотримання відповідних умов щодо квартири позивача та можливість застосування цього Закону підтверджено: 1. інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за суб'єктом (а.с.16-18); довідкою в.о. ОСББ «Сонячний край», про те, що позивач дійсно з 08.08.2008 проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.40); копією договору іпотеки від 22.08.2008 (а.с.13-15)

Таким чином, мораторій запроваджений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» розповсюджується на позивача.

Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є спеціальним тимчасовим законом, мета якого захист прав позичальників за кредитними договорами, які забезпечені єдиним житлом, та не змогли виконати свої зобов'язання перед кредитною установою внаслідок економічної кризи, різкого та значного зміну курсу національної валюти - гривні по відношенню до валюти кредитного договору.

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.

Разом з тим рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

При цьому, положеннями цього Закону не встановлено, що іпотека припиняється, а лише передбачено заборону примусового стягнення нерухомого житлового майна.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року (реєстраційний №51404742 в ЄДРСР).

Суд також вважає безпідставними покликання на те, що оскільки позивач був присутнім про розгляд справи Пустомитівським районним судом Львівської області, був обізнаним про ухвалене судове рішення та розумів його наслідки та втрату права власності на предмет іпотеки, не оскаржував рішення та ухвалу до суду касаційної інстанції, вказане підтверджує згоду на стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином, положеннями Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлена загальна заборона примусового стягнення такого майна без згоди власника (незалежно від суб'єкта, який здійснює таке стягнення), що фактично і було зроблено за результатами прийняття оскаржуваного у даній справі рішення.

Суд звертає увагу на те, що у даному випадку не йдеться про недотримання державним виконавцем приписів щодо обов'язковості до виконання судових рішень на всій території України, що передбачений п. 9 ч. 1 ст. 129 Конституції України.

Зі змісту ухвали судового засідання Пустомитівського районного суду Львівської області від 11.06.2017 у справі № 450/1445/13-ц встановлено, що 13.04.2017 року представник Публічного акціонерного товариства «КристалБанк» звернувся з заявою про виправлення описки у тексті вказаної вище ухвали, оскільки в резолютивній частині такої неправильно зазначено, що слід замінити сторону стягувача у виконавчому провадженні по примусовому виконанні рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 20.02.2014 року по цивільній справі № 450/1445/13-ц про визнання права власності на предмет іпотеки з Публічного акціонерного товариства «Терра Банк» на правонаступника Публічне акціонерне товариство «КРИСТАЛБАНК» (ЄДРПОУ 39544699), оскільки виконання вказаного рішення суду відбувається поза межами виконавчого провадження, шляхом державної реєстрації права власності на нерухоме майно, про що було зазначено в заяві банку про заміну стягувача (кредитора). Оскільки заміна особи у правовідносинах відбувається на будь-якій стадії процесу, просить виправити описку в ухвалі суду від 26.01.2017 року, правильно зазначивши «Замінити стягувача (кредитора, позивача) за рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області по цивільній справі № 450/1445/13-ц про визнання права власності на предмет іпотеки з Публічного акціонерного товариства «Терра Банк» на Публічне акціонерне товариство «КРИСТАЛБАНК» (ЄДРПОУ 39544699)".

З огляду на викладене, суд вважає такими, що заслуговують на увагу покликання представника позивача на те, що у цих спірних правовідносинах органом, який виконує судове рішення, є державний реєстратор, який вчиняє відповідну реєстраційну дію на виконання рішення суду.

При цьому, під час судового розгляду справи відповідачем, який у спірних правовідносинах виступає суб'єктом владних повноважень, не надано суду доказів проведення перевірки щодо відповідності вказаного об'єкта нерухомого майна наведеним положенням Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Так, в п.167 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (Заява № 19336/04) Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» п. 58). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «ОСОБА_2 проти Франції», від 22 вересня 1994 року, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

Також, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy", "Oneryildiz v. Turkey", "Megadat.com S.r.l. v. Moldova", і "Moskal v. Poland"). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Lelas v. Croatia", і "Toscuta and Others v. Romania") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. ОСОБА_6 органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі "Lelas v. ").

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України)

Приписами ч. 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, рішення державного реєстратора цим критеріям не відповідає, а отже є протиправним.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав (ч. 2 ст. 26 Закону України № 1952-IV).

З врахуванням викладеного, позивачем належним чином підтверджено долученими до матеріалів справи письмовими докази підставність позовних вимог, відтак, позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд виходить з приписів ст. 139 КАС України, відповідно до яких, у разі задоволення позову сторони, яка не суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, сплачений позивачем судовий збір відповідно до квитанції за № 0.0.970460471.1 від 21.02.2018 на суму 704,80 грн. підлягає поверненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, пп. пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України, суд -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради ОСОБА_4 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (із відкриттям розділу), індексний номер: 39044034 від 29.12.2017 року щодо державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 116,6 кв.м. за Публічним акціонерним товариством «КристалБанк» та скасувати відповідний запис в Державному реєстрі речових прав не нерухоме майно № НОМЕР_2.

3. Стягнути на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради (Управління державної реєстрації) (79040, м. Львів, вул. Городоцька, 299; ЄДРПОУ 26526811) судові витрати у вигляді судового збору в сумі 704,80 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 10.08.2018.

Суддя Качур Р.П.