Постанова № 75815731, 06.07.2018, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/17598/14-цГоловуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В. Провадження № 22-ц/789/423/18 Доповідач - Щавурська Н.Б.Категорія - 27

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2018 року колегія суддів Апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Щавурської Н.Б.

суддів - Ходоровський М. В., Шевчук Г. М.,

секретаря - Коваль О.І.

сторін - представника позивача ПАТ "УкрСиббанк"

Чупіля Р.Р., відповідача ОСОБА_2, представника відповідачів ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу № 607/17598/14-ц за апеляційними скаргами публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" та ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 лютого 2018 року, ухвалене суддею Ромазаном В.В., у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного, іпотечного договорів та договору поруки,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2014 року ПАТ "УкрСиббанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором посилаючись на те, що внаслідок невиконання умов кредитного договору укладеного між Банком та ОСОБА_2 та забезпеченого порукою ОСОБА_4, станом на 13.10.2014 року заборгованість позичальника з повернення кредитних коштів становила 47580,22 швейцарських франків, що за курсом НБУ складає 644129,33 грн., з яких 44341,89 швейцарських франків (за курсом НБУ становить 600289,60 грн.) - кредитна заборгованість; 3233,68 швейцарських франків (за курсом НБУ становить 43776,76 грн.) - заборгованість за процентами; 2,37 швейцарських франків (за курсом НБУ становить 32,08 грн.) - пеня за прострочення сплати кредиту; 2,28 швейцарських франків (за курсом НБУ становить 30,89 грн.) - пеня за прострочення сплати процентів.

У березні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитного, іпотечного договорів та договору поруки. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що істотна умова кредитного договору (порядок погашення кредиту) не відповідає вимогам Генеральної ліцензії банку на право здійснення валютних операцій та вимогам Інструкції про касові операції в банках України; поточний рахунок, використання якого надавало банку право на видачу кредиту в іноземній валюті, відкритий не був, оскільки умови про його обов'язкове відкриття в договорі немає, а порядок договірного списання відсутній, що суперечить вимогам законодавства у сфері валютного регулювання в Україні та правилам здійснення касових операцій з готівковою іноземною валютою. Тому, кредитний договір, як такий що неможливо виконати у встановлений законом спосіб, вважає неукладеним. Також, у зв'язку з відсутністю в переліку дозволених у додатку до письмового Дозволу НБУ на право здійснення валютних операцій такої операції, як видача кредитів в іноземній валюті фізичним особам та відсутністю у позивача індивідуальної ліцензії для видачі кредитів у валюті, вважає недійсним, як такий, що вчинений внаслідок обману пункт кредитного договору щодо погашення кредиту, і як наслідок - кредитний договір у цілому з підстав неможливості виконання такого. Крім, цього в зв'язку з порушенням банком вимог Закону України "Про захист прав споживачів", що полягає в ненаданні позичальнику для ознайомлення примірників письмового дозволу НБУ з переліком операцій, право на проведення яких було отримано Банком на момент укладення кредитного договору, вважає, що її було введено в оману щодо права банку на проведення операцій з готівковою іноземною валютою, що також є підставою для визнання договору недійсним. Беручи до уваги те, що недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню просила визнати недійсними договори іпотеки та поруки.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 16 лютого 2018 року позов ПАТ "УкрСиббанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованість за кредитним договором № 11146986000 від 17.05.2007 року в розмірі 47580 швейцарських франків 22 сантима, що еквівалентно 644129 грн. 33 коп., а також 3654 грн. сплаченого позивачем судового збору. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_4 до ПАТ "УкрСиббанк" відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ "УкрСиббанк" просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позову до поручителя ОСОБА_4 скасувати, вважаючи його в цій частині незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права та ухвалити в даній частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Також, просить змінити рішення суду в частині стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором, збільшивши розмір стягнення до 48823,09 швейцарських франків.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи в частині внесення позичальником ОСОБА_2 останнього платежу за договором у липні 2012 року та неврахування довідки-розрахунку, наданої позивачем на підтвердження позовних вимог, з якої вбачається, що останній платіж на погашення кредиту за договором позичальником був внесений 31.12.2013 року в сумі 224,07 швейцарських франків, а останній платіж на погашення процентів за договором - 29.01.2014 року в сумі 230,00 швейцарських франків.

Також, звертає увагу на безпідставне стягнення судом боргу в сумі, зазначеній у первісному позові в розмірі 47580,22 швейцарських франків з визначенням еквіваленту даної суми в гривнях і не врахування судом при ухваленні рішення заяви банку від 13.11.2015 року про уточнення позовних вимог, у якій позивач просив стягнути заборгованість лише у валюті в сумі 48823,09 швейцарських франків станом на 30.09.2014 року.

Крім цього, вважає такими, що зроблені без урахування обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права висновки суду про припинення поруки ОСОБА_4 Беручи до уваги вимоги п.п.1.1, 1.2 договору поруки, якими передбачено, що поручитель ОСОБА_4 відповідає за повернення усієї суми кредиту, кінцевий термін повернення якого (кредиту) визначений датою 16.04.2028 року, вважає, що строк поруки встановлений саме цією датою, а відтак не закінчився, у зв'язку з чим безпідставним є застосування судом до спірних правовідносин вимог ч.4 ст.559 ЦК України, за якою встановлено шестимісячний строк після настання строку виконання основного зобов'язання для пред'явлення кредитором вимог до поручителя.

Безпідставними, на думку позивача є й висновки суду першої інстанції, що спірні правовідносини передбачають окремі щомісячні самостійні зобов'язання позичальника та поручителів щодо повернення позики, оскільки сплата стороною договору щомісячного платежу не свідчить про повернення позики, а лише є доказом повернення частини зобов'язання. Однак, навіть за встановлення таких обставин судом (з чим банк не погоджується), вважає безпідставним висновок суду щодо припинення правовідносин за договором поруки в цілому й не врахування при цьому висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 29.06.2016 року за результатами розгляду справи № 6-272цс16, які передбачають обчислення шестимісячного строку пред'явлення вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, з моменту настання строку кожного чергового платежу та припинення поруки в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку лише у разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила рішення суду в частині задоволених вимог банку та в частині вимог її зустрічного позову, у задоволенні яких судом їх було відмовлено, скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог банку та про задоволення вимог її зустрічного позову в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невірне застосування до спірних правовідносин норм матеріального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги звертає увагу на неврахування судом висновку № 24 від 21 липня 2017 року проведеної у справі судово-економічної експертизи, згідно якого заборгованість ОСОБА_2 перед ПАТ «УкрСиббанк» з огляду на умови укладеного договору та ступінь виконання сторонами кредитного договору відсутня. Не взяття судом до уваги вказаного висновку, на думку відповідача, порушує ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки при укладанні кредитного договору позичальник фізична особа - споживач ОСОБА_2 мала законні сподівання, що кредитний договір буде виконуватись його сторонами у повній відповідності до умов цього договору (вона повертатиме банку 257453,86 грн. - еквівалент суми позики в розмірі 62154,00 швейцарських франки), а можливе здорожчання швейцарського франка не вплине на платоспроможність позичальника, оскільки курс франка чітко зафіксований у договорі (валютні ризики здорожчання валюти - відсутні).

Крім цього, звертає увагу на неврахування судом при вирішенні зустрічних позовних вимог п.1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 і зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028, який передбачає використання банком іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії лише по відношенню до операцій, на здійснення яких Національним банком видана йому банківська ліцензія та письмовий дозвіл (генеральна ліцензія) та безпідставність висновків суду про наявність у позивача такої генеральної ліцензії, в той час як наявний у матеріалах справи письмовий Дозвіл не включає в перелік операцій, на здійснення яких він видавався, такого пункту, як здійснення валютних операцій (видача кредитів у іноземній валюті).

Також, вважає безпідставним не застосування судом при ухваленні рішення вимог спеціального закону у сфері валютного регулювання банківської діяльності - п.8.12 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених Постановою Правління НБУ № 200 від 30.05.2007 року і зареєстрованих Міністерством юстиції 18 червня 2007 року за № 656/13923, згідно якого фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій.

На думку відповідача, суд неправомірно не застосував аналогію права до правовідносин сторін, оскільки правовідносини за умов, що склалися, не врегульовано чинним законодавством, відтак повинно було бути застосовано аналогію права, а саме - норми закону, що регулюють правовідносини банків та вкладників, встановлену у рішеннях Верховного суду України, що є обов'язковими до виконання. На думку відповідача, суд тим самим допустив непропорційне втручання в мирне володіння майном особи, тобто має місце порушено ст.1 Першого протоколу до Конвенції відповідно до рішення ЄСПЛ у справі "Федоренко проти України".

Рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог банку до поручителя ОСОБА_4 відповідачем ОСОБА_2 не оскаржувалося.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 позивач ПАТ "УкрСиббанк" вважає таку безпідставною з огляду на те, що експертом при дачі висновку не було враховано валюту кредиту - швейцарський франк, а тому без будь-яких законних підстав проведено розрахунки щодо встановлення розміру заборгованості в національній валюті (гривні). Окрім цього, вважає, що висновок експерта не стосується предмету доказування ні за основним, ні за зустрічним позовом. Також, звертає увагу, що наявні в матеріалах справи видані національним банком України позивачу 28.10.1991 року банківська ліцензія № 75 та письмовий Дозвіл № 75-2 від 24.12.2001 року на право здійснювати операції з валютними цінностями свідчать про наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, у зв'язку з чим вираження в іноземній валюті грошового зобов'язання за оспорюваним відповідачем кредитним договором відповідає вимогам закону й не потребує наявності у позивача індивідуальної ліцензії.

У судовому засіданні представник ПАТ "УкрСиббанк" Чупіль Р.Р. апеляційну скаргу банку підтримав з мотивів, зазначених у ній; просив її задовольнити; відносно доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 заперечив, вважаючи, що така до задоволення не підлягає.

Відповідач ОСОБА_2 та представник відповідачів ОСОБА_3 підтримали свою апеляційну скаргу, заперечивши відносно доводів апеляційної скарги позивача.

Будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, відповідач ОСОБА_4 жодного разу в судове засідання не з'явився. Що у відповідності до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши пояснення сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ПАТ "УкрСиббанк" підлягає до часткового задоволення, апеляційна скарга ОСОБА_2 до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ "УкрСиббанк" частково, суд виходив з доведеності позивачем факту неналежного виконання своїх зобов'язань за договором відповідачем ОСОБА_2, а відтак - з наявності правових підстав для стягнення з неї заборгованості, що утворилася, а також - з відсутності підстав для стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_4 у зв'язку з припинення поруки.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 суд виходив з недоведності фактів відсутності в банку повноважень на здійснення операцій з валютою та порушення ним вимог ЗУ "Про захист прав споживачів" в частині ненадання позичальнику інформації про суб'єктну дієздатність банку.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції, як такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, зроблені на підставі наявних у справі доказів.

Так, судом встановлено, що 17 травня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 11146986000 відповідно умов якого якого (п.1.1.), банк зобов'язується надати позичальнику, а позичальник - прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 62154 швейцарських франки, що за курсом НБУ на дату укладення договору в національній валюті становить 257453,86 грн. у порядку і на умовах, зазначених у даному договорі.

За п.1.2.2. Кредитного договору позичальник у будь-якому випадку зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни встановлені графіком погашення кредиту (додається) якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін, або до вказаного терміну (достроково) відповідно до умов розділу 11 даного договору на підставі будь-якого з п.2.3,4.9,5.3,5.5,5.6,5.9,7.4,9.2 даного договору. Кредит вважається повернутим в момент зарахування грошової суми в повному обсязі на відповідний рахунок банку. Позичальник повинен повернути основну суму кредиту на рахунок НОМЕР_2 у відділенні ТУ ЗРД АКІБ «УкрсСиббанк».

Відповідно до п. 1.3.1. кредитного договору, за використання кредитних коштів на перший місяць установленого терміну кредитування процентна ставка встановлюється у розмірі 8,99 відсотків річних. По закінченню цього терміну та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов п.9.2 даного договору. У випадку, якщо банк не повідомив позичальника в порядку передбаченому п.9.2 даного договору, про зміну розміру процентної ставки на наступний місяць терміну кредитування, застосовується діючий розмір процентної ставки.

Згідно п. 1.3.3 кредитного договору нарахування процентів здійснюється щомісяця, в останній робочий день поточного місяця. Період нарахування процентів починається з дня фактичного надання кредитних коштів в перший період, а в наступному - з першого календарного дня поточного місяця, і закінчується останнім календарним днем поточного місяця. Проценти нараховуються методом факт/360 відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України та іншого чинного законодавства України. Пунктом 1.3.4 передбачено, що термін сплати процентів з 01 по 17 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за яким були нараховані проценти. При цьому, остаточне погашення процентів повинно бути зроблене не пізніше дати остаточного повного повернення кредиту. Проценти сплачуються на рахунок №373911131086 у відділенні ТУ ЗРД АКІБ «УкрСиббанк».

Кредит видано для придбання квартири по вул.Л.Курбаса 2/162 у м.Тернополі (п.1.4 договору).

Пунктом 1.5 договору вказано, що кредит надається шляхом зарахування банком коштів на поточний рахунок позичальника № 26204117505000 у банку для подальшого використання за цільовим призначенням.

За п.5.9 договору у випадку невиконання або прострочення виконання грошових зобов'язань, передбачених даним договором, а також будь-якими іншими угодами, що укладені або будуть укладені в майбутньому між банком та позичальником, банк може змінити термін повернення кредиту в повному обсязі та плати за кредит в сторону зменшення в порядку, визначеному в розділі 11 даного договору.

Пунктом 7.1 договору передбачено, що за порушення термінів повернення кредиту та /або процентів за кредит та/або комісій позичальник сплачує банку додатково до встановленої процентної ставки за кредит пеню з розрахунку 0,2 відсотка від суми зазначеної заборгованості (суми кредиту та/або процентів по кредиту та/або комісій), розрахованої за кожен день прострочення платежу, включаючи день сплати заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня.

За п.9.2 договору сторони погодили, що протягом дії даного договору процентна ставка підлягає зміні в сторону збільшення у разі настання будь-якої з наступник випадків: порушення позичальником кредитної дисципліни (тобто неналежного виконання умов даного Договору та/або умов забезпечувальних договорів); погіршенням фінансового стану позичальника, документально підтвердженим в результаті щорічного моніторингу, що проводиться банком відповідно до внутрішніх нормативних документів на підставі довідки про доходи, тощо, а також даних по виконанню позичальником кредитної дисципліни, тобто своєчасного погашення заборгованості та інших зобов'язань; здійснення поточних коливань процентних ставок по вкладам та/або кредитам або змін у грошово-кредитній політиці НБУ (наприклад, девальвація курсу національної валюти до курсу долара США більше ніж на 5 відсотків в порівняні з курсом гривні до долара, установленого НБУ на момент укладення кредитної угоди, чи останнього перегляду процентної ставки); підвищення ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ); підвищення ставки на три відсоткових пункти по бланкових кредитах «овернайт» НБУ на момент укладення кредитної угоди чи останнього перегляду процентної ставки. Збільшення розміру процентної ставки здійснюється в такому порядку: про встановлення іншого розміру процентної ставки банк повідомляє позичальника шляхом направлення поштою рекомендованого листа за адресою, що вказаний позичальником у договорі, або на іншу адресу, яку позичальник повідомить банку при зміні адреси. Сторони погодили, що зміна розміру процентної ставки, що здійснюється відповідно до цього пункту не потребує додаткового підписання сторонами угод про внесення змін, а новий розмір процентної ставки за договором починає застосовуватись з дати, яка буде вказана у повідомленні банку. При незгоді позичальника з встановленим розміром процентної ставки, останній може повідомити про це банк письмово.

Відповідно до п.11.1 сторони погодили, що у випадку застосування будь-якого з п.п. 2.3, 4.9, 5.3, 5.5., 5.6, 5.9, 7.4, 9.2 даного договору та/або настання обставин, що передбачені вищевказаними пунктами, банк має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав, згідно п.1.2.2. даного договору. При цьому, термін повернення кредиту вважається таким, що настав, а кредит - обов'язковим до повернення з моменту отримання позичальником відповідної письмової вимоги банку. В цьому випадку позичальник зобов'язається достроково повернути отриманий кредит та плату за кредит у встановлений заново термін в повному обсязі. Така вимога направляється на адресу позичальника листом (цінний з описом та повідомленням про вручення) або доставляється кур'єром. В будь-якому випадку новий строк повернення кредиту та плати за кредит згідно вимоги банку не може перевищувати 14 календарних дні з дати відправлення банком вказаної вимоги позичальнику.

Додатком № 1 до укладеного між сторонами договору, зокрема, «Графіком погашення кредиту», визначено суму кредиту - 62154 швейцарських франки, термін кредитування 251 місяців, відсоткова ставка - 8,99, дата видачі 17 травня 2007 року. Відповідно до зазначеного графіку черговий щомісячний платіж позичальника складає 247,63 швейцарських франки (т.1 а.с.7 на звор.- 9).

Для забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язань за договором про надання кредиту № 11146986000, 17 травня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_4 було укладено Договір поруки № 1 (т.1 а.с.12)

Пунктом 1.2 договору поруки встановлено обізнаність поручителя з усіма умовами основного договору (договору про надання кредиту № 11146986000 від 17.05.2007 року).

Пунктом 1.3 договору поруки передбачено солідарну відповідальність поручителя перед кредитором за всіма зобов'язаннями боржника за основним договором, включаючи повернення основної суми боргу (в т.ч. суми кредиту, регресу), сплату процентів, комісій, відшкодування можливих збитків, сплату пені, штрафних санкцій, передбачених умовами основного договору.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя. Під згодою поручителя сторони розуміють візування поручителем змін до основного договору (шляхом проставлення підпису уповноваженої особи та печатки поручителя, якщо останній є юридичною особою) та/або отримання його письмової згоди з такими змінами та/або шляхом обміну листами, факсимільними повідомленнями та/або укладення поручителем додаткової угоди до цього договору щодо внесення відповідних змін.

Пункт 2.2 зазначеного договору поруки передбачає, що у випадку невиконання боржником своїх зобов'язань за основним договором кредитор має право пред'явити свої вимоги безпосередньо до поручителя, які є обов'язковими до виконання поручителем на 10-й робочий день з дати відправлення йому такої вимоги (рекомендованим листом).

У розділі 3 зазначеного договору сторони обумовили, що договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором (п.3.1). У випадку невиконання поручителем вимог кредитора, пред'явленої згідно умов п.2.2 договору, поручитель сплачує кредитору пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення поручителем виконання своїх зобов'язань за договором, за кожен день прострочення.

Додатковою угодою № 1 від 10 лютого 2009 року сторони (АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2Я.) домовились про зміну графіка погашення кредиту, що полягало в укладенні або забезпеченні укладення третіми особами в 30-денний термін з дня укладення додаткової угоди відповідних договорів про внесення змін до усіх договорів забезпечення та наслідки невиконання позичальником такого зобов'язання у вигляді набуття банком права вимоги на дострокове повернення кредиту та плати за нього (т.1 а.с.9).

Позивач виконав свої зобов'язання згідно укладеного кредитного договору, а саме 18 травня 2007 року на підставі заяви ОСОБА_2 про видачу готівки, меморіального валютного ордера та заяви ОСОБА_2 про продаж іноземної валюти або банківських металів (відповідно до якої остання доручила уповноваженому банку продати кошти в іноземній валюті на суму 62154 швейцарських франки та перерахувати гривневий еквівалент проданої іноземної валюти на рахунок № 26204117505000) надав ОСОБА_2 кредитні кошти у сумі 62154 швейцарських франки, що на час їх видачі складали еквівалент 256259,20 грн. (т.1 а.с.166-167).

Інформацію щодо операцій з продажу безготівкового швейцарського франка за гривню АКІБ «УкрСиббанк» 18.05.2007 року було відображено у відповідній формі № 520 від вказаного числа (т.2 а.с. 46).

Банківська ліцензія на здійснення банківських операцій, визначених ч.1 та п.п.5-11 ч.2 ст.47 ЗУ "Про банки і банківську діяльність" АКІБ «УкрСиббанк» була видана Національним Банком України 28 жовтня 1991 року, а письмовий дозвіл на право здійснення операцій, визначених п.п.1-4 ч.2 та ч.4 ст.47 ЗУ "Про банки і банківську діяльність" був отриманий 19 листопада 2002 року (т.1 а.с.122-124).

За розрахунком банку заборгованість, що виникла у відповідача ОСОБА_2 перед позивачем внаслідок неналежного виконання умов кредитного договору станом на 13.10.2014 року становила 47580,22 швейцарських франки, що за курсом НБУ еквівалентно 644129,33 грн., з яких: 44341,89 швейцарських франки, що за курсом НБУ складає 600289,60 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 3233,68 швейцарських франків, що за курсом НБУ складає 43776,76 грн. - заборгованість за процентами; 2,37 швейцарських франки, що за курсом НБУ складає 32,08 грн. - пеня за прострочення сплати кредиту; 2,28 швейцарських франки, що за курсом НБУ складає 30,89 грн. - пеня за прострочення сплати процентів (т.1 а.с.14-25).

14 червня 2008 року ПАТ «УкрСиббанк» рекомендованою кореспонденцією направив на адресу ОСОБА_2, ОСОБА_4 повідомлення про заплановане з 07 липня 2008 року підняття відсоткової ставки по кредиту на 2 відсотки. Зазначені зміни викликані невиконанням позивальником умов кредитного договору, зокрема порушення строків погашення кредиту (т.1 а.с.138-143).

27 липня 2008 року ПАТ «УкрСиббанк» на адресу ОСОБА_2, ОСОБА_4 було направлено повторну інформацію рекомендованою кореспонденцією про те, що банк з 07 липня 2008 року збільшив розмір процентної ставки по кредиту на два відсотки на підставі умов укладеного кредитного договору між сторонами (т.1 а.с.144-146).

09 вересня 2014 року ПАТ «УкрСиббанк» ОСОБА_2, ОСОБА_4 рекомендованою кореспонденцією направлено вимоги за № 30-11/16131 та за №30-11/16130 про усунення порушень кредитного договору від 17 травня 2007 року, а саме погашення простроченої заборгованості протягом тридцяти одного календарного дня з дати одержання повідомлення у розмірі 1997,49 швейцарських франків - прострочена заборгованість та 2166,64 швейцарських франків - прострочена заборгованість по процентах. Крім цього, банк у зазначених вимогах повідомив, що у випадку не усунення порушень, банк вимагає сплатити заборгованість суми кредиту в повному обсязі, сплаті нарахованих процентів, що становить 46508,53 швейцарських франки (т.1 а.с.26-28).

Відповідно до висновку експерта за результатами проведеної комплексної судово-почеркознавчої експертизи від 14 серпня 2015 року № 278/279/15-22, підписи від імені ОСОБА_2 в додатковій угоді №1 від 10 лютого 2009 року щодо змін умов кредитного договору (реструктуризації договору № 11146986000 від 17 травня 2007 року), укладеній між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_2 у графі «Позичальник 2 та «Оригінал додаткової угоди отримано 10 лютого 2009 року» виконано не ОСОБА_2, а іншою особою. Ці підписи виконано однією особою. Рукописний текст заяви від 29 січня 2008 року адресованої в.о.начальнику відділення № 340 ОСОБА_5 виконано не ОСОБА_2, а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_2 у цій заяві виконано самою ОСОБА_2 (т.1 а.с. 232).

Згідно висновку № 24 судово-економічної експертизи від 21 липня 2017 року, виконаної судовим експертом ОСОБА_6, вбачається, що з врахуванням курсу національної валюти - гривні кожного внесеного позичальником платежу на погашення кредиту за офіційним курсом НБУ до швейцарського франка, заборгованість позичальника ОСОБА_2 по тілу кредиту за кредитним договором № 11146986000 від 17 травня 2007 року - відсутня й існує переплата в сумі 4130,29 грн. До каси банку в якості погашення кредитної заборгованості за кредитним договором № 11146986000 від 17 травня 2007 року, з врахуванням офіційного курсу швейцарського франка до гривні, на дату кожного внесеного періодичного платежу по тілу кредиту та відсотках, позичальником ОСОБА_2 в національній валюті - гривні було внесено 373907,52 грн. (т.2 а.с.161).

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (які регулюють відносини позики), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором споживчого кредиту встановлені законом (ч.3 ст.1054 ЦК України).

Згідно вимог ст.1049 ч.ч.1, 3 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (ст.553 ч.1 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ст.554 ч.ч.1, 2 ЦК України).

За змістом ч.4 ст.559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до ч.1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч.1 ст.252 ЦК України).

Разом з тим, із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст.ст.251, 252 ЦК України).

Строк виконання боржником щомісячного зобов'язання за ч.3 ст.254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст.251, ч.4 ст.559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми ч.4 ст.559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, "основне зобов'язання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.

За ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення прав та обов'язків. Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу.

Згідно ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У відповідності до ч.1 ст.227 ЦК України правочин юридичної особи , вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.2, п.3 ч.1 ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати банківські операції, в тому числі, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

За ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Національним банком України прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15.02.2011 року № 3024-VІ "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій). Таким чином, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Встановивши, що умови кредитного договору стороною позивача виконано в повному обсязі шляхом надання відповідачу ОСОБА_2 18.05.2007 року кредиту в сумі 62154 швейцарських франки, що на час укладення договору становило еквівалент 256259,20 грн., а відповідачем допущено неналежне виконання зобов'язань за договором, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, прийшов до вірного висновку про стягнення з відповідача в користь позивача наявної на час звернення з позовом заборгованості в сумі 47580 швейцарських франків, еквівалент якої складав 644129,33 грн.

При цьому, хоча колегія суддів і погоджується з доводами апеляційної скарги позивача в частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи щодо внесення позичальником ОСОБА_2 останнього платежу за договором у липні 2012 року та неврахування довідки-розрахунку, наданої позивачем на підтвердження позовних вимог в частині внесення позичальником останнього платіжу на погашення кредиту за договором 31.12.2013 року в сумі 224,07 швейцарських франків, а останнього платежу на погашення процентів за договором - 29.01.2014 року в сумі 230,00 швейцарських франків, однак, у зв'язку з тим, що судом не вирішувалося питання про застосування строку позовної давності така обставина, будучи нічим іншим, як допущеною судом опискою (що може бути виправлена у порядку, встановленому ЦПК України) на кінцеве рішення у справі не впливає, й не може бути підставою для його скасування чи зміни.

Доводи апеляційної скарги ПАТ "УкрСиббанк" про ухвалення судом рішення з порушенням норм процесуального права, що полягає у неврахуванні поданих 13.11.2015 року уточнень позовних вимог (т.1 а.с.248-260, т.2 а.с.9-18), у якій позивач просив стягнути заборгованість лише у валюті в сумі 48823,09 швейцарських франків станом на 14.09.2014 року колегія суддів вважає безпідставними, , оскільки з приводу уточненої позовної заяви 13.11.2015 року, в якій прохальна частина містила вимогу про збільшення суми стягнення спочатку до 53624,29 швейцарських франків і визначенням еквіваленту даної суми у розмірі 1235269,94 грн. (т.1 а.с.248-260) Тернопільським міськрайонним судом 06.11.2015 року було постановлено ухвалу про усунення недоліків (сплати судового збору) (т.2 а.с.4-5), й не зважаючи на те, що після постановлення даної ухвали позивачем у заяві-уточненнях від 16.11.2015 року було зменшено розмір стягнення до 48823,09 швейцарських франків без зазначення еквіваленту цієї грошової суми в гривнях (т.2 а.с.9-18), ухвалою цього ж суду від 30.11.2015 року уточнену позовну заяву банку було залишено без розгляду на підставі п.8 ст.207 ЦПК України (т.2 а.с.21-22). Постановлення ухвали про залишення заяви без розгляду після того, як були подані уточнення про зменшення суми стягнення з 53624,29 швейцарських франків до 48823,09 швейцарських франків свідчить про факт врахування судом усіх уточнень позивача. Ухвала суду від 30.11.2015 року позивачем не оскаржувалась, а тому наявність такої, що набрала законної сили ухвали Тернопільського міськрайонного суду від 30.11.2015 року, якою уточнені позовні вимоги ПАТ "УкрСиббанк" залишено без розгляду, виключали врахування таких вимог судом при розгляді даної справи, а задоволення за вказаних обставин судом первісних позовних вимог банку, що містили розмір заборгованості, виражений як у іноземній валюті (47580,22 швейцарських франків), так і в еквіваленті іноземної валюти по відношенню до гривні (644129,33 грн.), повністю відповідає визначеному процесуальним законом принципу диспозитивності.

Разом з тим, з висновками суду першої інстанції в частині відсутності правових підстав для стягнення боргу з відповідача ОСОБА_4 у зв'язку з припиненням поруки апеляційний суд погодитися не може, оскільки такі не відповідають встановленим у справі обставинам та зроблені з порушенням норм матеріального права.

Так, встановивши, що строк виконання зобов'язання поручителем у договорі поруки не встановлений (оскільки розділ 3 зазначеного договору передбачає, що договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором), а також те, що спірні правовідносини передбачають окремі щомісячні самостійні зобов'язання позичальника та поручителя щодо повернення кредитних коштів, суд першої інстанції, безпідставно не врахував, правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України 29.06.2016 року за результатами розгляду справи № 6-272цс16, який передбачає, що обчислення шестимісячного строку пред'явлення вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, відбувається з моменту настання строку кожного чергового платежу та припинення поруки в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку має місце лише у разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання.

Помилковим колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про припинення поруки в цілому й з посиланням на факт направлення Банком вимоги основному боржнику та поручителю про погашення заборгованості 09.09.2014 року, оскільки дана вимога стосувалася лише погашення простроченої заборгованості за кредитом в сумі 1997,49 швейцарських франків та простроченої заборгованості за процентами в сумі 2166,64 грн, а не усієї суми боргу достроково. Що стосується дострокового погашення усієї суми боргу, то у цій же вимозі зазначено, що таку буде стягнуто шляхом звернення з відповідним позовом до суду, що й було реалізовано Банком у строки, передбачені договором (з 41-го календарного дня з дати відправлення повідомлення у випадку відсутності підтвердження вимоги), що й було зроблено (даний позов пред'явлено 22.10.2014 року).

Таким чином, передбачених законом підстав вважати, що порука припинена в цілому в суду першої інстанції не було, в зв'язку з чим доводи апеляційної скарги ПАТ "Укрсиббанк" в цій частині є підставними.

Тому, з урахуванням умов укладеного між сторонами договору, який передбачав окремі щомісячні зобов'язання відповідачів зі сплати кредиту та процентів (сплату кредитних коштів частинами), положень ч.4 ст.559 ЦК України, вищезгаданого правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 29.06.2016 року за результатами розгляду справи № 6-272цс16, апеляційний суд приходить до висновку про те, що в даному випадку має місце часткове припинення поруки - в частині платежів, шестимісячний строк після настання строку для виконання яких, на час пред'явлення позову закінчився, тобто, за період з 13.04.2014 року до дати пред'явлення даного позову по відношенню до платежів зі сплати основної суми кредиту; процентів і пені, що з у рахуванням наявного в матеріалах справи розрахунку (т.1 а.с.14-25) складає всього 2136,01 швейцарських франків, що еквівалентно 27986, 03 грн. (з яких: 1007,01 швейцарських франків - заборгованість за кредитом; 1128,12 щшвейцарських франків - заборгованість за процентами; 1,82 швейцарських франків - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом; 1,95 швейцарських франків - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за процентами).

Беручи до уваги, що порука відносно платежів на суму 2136, 01 швейцарських франків припинилася, апеляційний суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 в користь ПАТ "Укрсиббанк" підлягає солідарному стягненню сума заборгованості за кредитним договором, що становитиме 45444 швейцарських франків 21 сантим, що еквівалентно 615212 грн. 54 коп. за курсом НБУ станом на 13.10.2014 року (47580,22-2136,01 =45444,21).

При цьому, доводи апеляційної скарги ПАТ "Укрсиббанк" в частині невідповідності обставинам справи висновків про припинення поруки з посиланням на п.п.1.1, 1.2 договору поруки, які передбачають встановлення строку поруки датою повернення кредиту, а саме 16.04.2028 року колегія суддів вважає безпідставними, як такі, що спростовуються змістом даних пунктів договору, які встановлюють кінцевий строк повернення кредиту, а не визначений у договору строк поруки (як помилково вважає позивач), а також, розділом 3 договору поруки, в якому сторонами обумовлено, що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором.

Безпідставними, як такі, що спростовуються змістом кредитного договору, укладеного між сторонами та договору поруки, якими передбачено виконання умов договору шляхом сплати щомісячних платежів, є й доводи апеляційної скарги Банку в частині, що правовідносини не передбачають окремих щомісячних зобов'язань з повернення кредиту.

Такими, що не заслуговували на увагу суду першої інстанції були й письмові заперечення відповідача ОСОБА_7 про припинення поруки з інших підстав, а саме, у зв'язку з підняттям 31.07.2008 року банком без його згоди (в односторонному порядку) з 8,99% річних до 10,99 % річних, як такі що спростовуються наявними у матеріалах справи письмовими повідомленнями ПАТ "Укрсиббанк" від 14.06.2008 року про підняття відсоткової ставки на 2%, у зв'язку з порушенням позичальником строків погашення кредиту, надісланими рекомендованим відправленням, як йому безпосередньо (т.1, а.с.141-143), так і позичальнику ОСОБА_2 (т.1 а.с.138-140).

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 в частині неврахування судом висновку експерта, яким встановлено відсутність у неї будь-якої заборгованості перед банком, як такі, що спростовуються змістом оскаржуваного рішення (т.2 а.с.228 на звор.). в 6-му абзаці якого зазначено причини неврахування судом висновку експерта, як доказу повного виконання ОСОБА_2 укладеного між сторонами кредитного договору. При цьому колегія суддів погоджується з висновком суд першої інстанції щодо причин неврахування такого на підтвердження заперечень відповідача, оскільки даний висновок повністю узгоджується зі встановленими судом обставинами, підтвердженими належними і допустимими доказами, які свідчать, що валютою зобов'язання був швейцарський франк, а не українська гривня, проводячи розрахунки з якої виходив експерт при дачі свого висновку. Еквівалент суми кредиту в гривнях зазначено лише на момент укладення договору (п.1.1. Договору), а не як кінцеву суму, яку повинна повернути позичальник. Більше того, наявний у матеріалах справи Додаток 1 до кредитного договору - Графік погашення кредиту, підписаний ОСОБА_2 (т.1 а.с.7-8), чітко передбачає розмір щомісячних платежів саме у розмірі 247,63 швейцарських франки (без зазначення еквівалента у гривнях), що додатково спростовує заперечення відповідача та її представника, що сума боргу, яку повинна повернути позичальник, в договорі була чітко зафіксована в гривневому еквіваленті. Такі твердження відповідача спростовуються й фактом виконання нею протягом тривалого часу (з часу укладення договору, а саме: з 17.05.2007 року до 17.05.2011 року та з 17.08.2012 року до 17.04.2013 року, тобто впродовж більш як п'яти з половиною років!) умов кредитного договору згідно встановленого Графіку й відсутність протягом усього цього періоду будь-яких заперечень щодо розміру сплачуваного позичальником щомісячного платежу, що стверджується наявним у матеріалах справи розрахунком (т.1 а.с.14-25) та квитанціями про зарахування на повернення кредиту щомісячних платежів, де чітко відображений курс швейцарського франка по відношенню до української гривні на момент платежу (т.1 а.с.152-163). У зв'язку з цим, відсутні будь-які підстави вважати, що в даному випадку має місце порушення ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод з підстав, що при укладанні кредитного договору позичальник фізична особа - споживач ОСОБА_2 мала законні сподівання, що вона повертатиме банку 257453,86 грн. - еквівалент суми позики в розмірі 62154,00 швейцарських франки, оскільки курс франка чітко зафіксований у договорі (валютні ризики здорожчання валюти - відсутні).

Крім цього, встановивши наявність у позивача генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними коштами, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, прийшов до вірного висновку й про відсутність передбачених ст.227 ЦК України підстав для визнання укладеного між сторонами кредитного договору недійсним.

Вірними й такими, що зроблені з урахуванням обставин, що мають значення для справи колегія суддів вважає й висновки суду першої інстанції в частині відсутності, передбачених ЗУ "Про захист прав споживачів" підстав вважати укладений між сторонами договір таким, що вводить в оману гульовату С.Я. У зв'язку з ненаданням їй інформації про суб'ектну дієздатність банку.

Доводи апеляційної скарги відповідача й в частині неврахування судом при вирішенні зустрічних позовних вимог п.1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 і зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028, який передбачає використання банком іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії лише по відношенню до операцій, на здійснення яких Національним банком видана йому банківська ліцензія та письмовий дозвіл (генеральна ліцензія) та безпідставність висновків суду про наявність у позивача такої генеральної ліцензії, в той час як наявний у матеріалах справи письмовий Дозвіл не включає в перелік операцій, на здійснення яких він видавався, такого пункту, як здійснення валютних операцій (видача кредитів у іноземній валюті) колегія суддів вважає безпідставними, як такі, що спростовуються змістом оскаржуваного рішення (т.2 а.с.229 на звор. -230), де з посиланням на відповідний пункт вищезгаданого Положення та з урахуванням встановлених обставин справи та доказів, що підтверджують наявність у банку генеральної ліцензії, суд прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для отримання ПАТ "Укрсиббанк" індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій.

Що стосується незастосування додатково судом при ухваленні рішення вимог спеціального закону у сфері валютного регулювання банківської діяльності - п.8.12 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених Постановою Правління НБУ № 200 від 30.05.2007 року і зареєстрованих Міністерством юстиції 18 червня 2007 року за № 656/13923, згідно якого фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій, то зазначена обставина не спростовує висновків суду про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову.

Безпідставними, на думку колегії суддів, є й доводи апеляційної скарги відповідача в частині неправомірного, на її думку, незастосування судом аналогії права до правовідносин сторін (а саме - норми закону, що регулюють правовідносини банків та вкладників, встановлені у рішеннях Верховного суду України, що є обов'язковими до виконання) та допущення у зв'язку з цим непропорційного втручання в мирне володіння майном особи, тобто порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції відповідно до рішення ЄСПЛ у справі "Федоренко проти України", оскільки правовідносини, що склалися між сторонами чітко врегульовані, як розділом І, ІІ книги п'ятої ЦК, так і главою 71 підрозділу І розділу ІІІ книги п'ятої ЦК України, а довільне трактування відповідачем і її представником умов укладеного між сторонами договору не дає підстав для застосування судом аналогії права.

Що стосується посилання відповідача у зустрічному позові на факт неукладеності кредитного договору з підстав неможливості нею виконання умов такого, то дані твердження, як такі, що є взаємовиключними по відношенню до вимог про визнання правочину недійсним, окремої правової оцінки, на думку колегії суддів не заслуговують.

За змістом ст.376 ЦПК України підставами скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням того, що обставини справи судом встановлено вірно, однак висновки суду в частині припинення поруки й у зв'язку з цим - про відсутність правових підстав для стягнення коштів з поручителя ОСОБА_4 не відповідають встановленим у справі обставинам та зроблені з порушенням норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку про часткове скасування рішення Тернопільського міськрайонного суду в даній справі та прийняття апеляційним судом в цій частині нового рішення про часткове задоволення вимог ПАТ "Укрсиббанк" що стосуються стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя ОСОБА_4 шляхом солідарного стягнення з відповідача в користь позивача 45444,21 швейцарських франків, що з урахування офіційного курсу НБУ станом на час складання позовної заяви складає 615212,54 грн.

У відповідності до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат, про що зазначається у його рішенні (п.п. в п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України).

У зв'язку з частковим скасуванням рішення суду першої інстанції шляхом ухваленням апеляційним судом нового рішення про часткове задоволення вимог позивача до поручителя ОСОБА_4, перерозподілу підлягають і судові витрати, що підлягають стягненню з відповідачів у користь позивача шляхом зміни рішення Тернопільського міськрайонного суду й в цій частині.

З урахуванням розміру задоволених вимог, з відповідача ОСОБА_2 стягненню в користь позивача підлягає 1191, 06 грн. судових витрат, а з відповідача ОСОБА_4 - 1662,94 грн. судових витрат.

В решті рішення суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.35 ч.1, 259 ч,ч.1, 2, 6, 8; ст.374 ч.1 п.2; 376 ч.1 п.п.3, 4; 381 ч.ч.1, 3; 382 ч.ч.1, 2; 384 ч.1; 389 ч.1 п.1; 390 ч.1 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст.251 ч.1; 254 ч.3; 526, 553 ч.1; 554 ч.1, 2; 559 ч.4; 626 ч.1; 628 ч.1; 215 ч.1; 227 ч.1; 1049 ч.ч.1, 3; 1054 ч.ч.1-3 Цивільного кодексу України, ст.ст.2, 47 ч.1 п.3 Закону України "Про банки і банківську діяльність"; п.1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року № 483 і зареєстроване у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" - задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 16 лютого 2018 року в частині вимог ПАТ "Укрсиббанк" до поручителя ОСОБА_4 - частково скасувати.

Ухвалити нове рішення в частині позовних вимог ПАТ "Укрсиббанк" до ОСОБА_4, яким позов Публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк" до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_4 (ід.код. НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, прож. АДРЕСА_1) заборгованість за кредитним договором " 11146986000 від 17.05.2007 року в розмірі 45444 швейцарських франків 21 сантим, що еквівалентно 615212 грн. 54 коп. за курсом НБУ станом на 13.10.2014 року.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 16 лютого 2018 року в частині стягнення судових витрат - змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ПАТ "Укрсиббанк" 1991 грн. 06 коп. судових витрат, з ОСОБА_4 в користь ПАТ "Укрсиббанк" - 1662 грн. 94 коп. судових витрат.

В решті - рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції в особі Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення буде складено 11 липня 2018 року.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи