Постанова № 75814355, 09.08.2018, Апеляційний суд Рівненської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 серпня 2018 року

м. Рівне

Справа № 556/1380/17

Провадження № 22-ц/787/1162/2018

Апеляційний суд Рівненської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Шимківа С.С.,

суддів: - Боймиструка С.В., Ковальчук Н.М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників сррави апеляційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 18 квітня 2018 року (у складі судді Котик Л.О.) у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей та на утримання дружини, -

в с т а н о в и в :

30 серпня 2017 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_5 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей та на своє утримання.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_5 ухиляється від його обов'язку по утриманню дітей, кошти на утримання сім'ї не надає.

Між ними не досягнуто згоди щодо матеріального утримання та виховання дітей.

Вона не працює, оскільки доглядає за новонародженим сином.

Просила суд стягнути з ОСОБА_5 на її користь аліменти на утримання неповнолітніх дітей, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, в сумі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожного щомісячно, а також 1000 грн на її утримання щомісячно до досягнення сином ОСОБА_8 трирічного віку.

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 18 квітня 2018 року задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей та на утримання дружини.

Стягнуто з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 930 грн на утримання сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 746 грн, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно і до досягнення ними повноліття, починаючи з 30.08.2017 року.

Стягнуто з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_4, аліменти на її утримання в розмірі 1000 грн щомісячно, до досягнення дитиною сином ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, трирічного віку, починаючи з 30.08.2017 року.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано обґрунтованістю позовних вимог.

14 травня 2018 року ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, у якій він, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, у частині стягнення аліментів на утримання ОСОБА_4 повністю, а в частині стягнення аліментів на утримання дітей ухвалити нове, яким стягувати аліменти у єдиній частці від заробітку у розмірі 33 % але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Апеляційна скарга мотивована тим, що він немає змоги сплачувати аліменти на утримання дружини.

Згідно ч. 5 ст. 75 СК України право на утримання не має той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах. Вказує, що його дружина покинула його виїхавши у невідомому напрямку, і не дає бачитися із дітьми.

Суд не врахував положень ч. 2 ст. 183 СК України про обов'язок суду у разі стягнення аліментів на двох і більше дітей визначити єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

21 червня 2018 року ОСОБА_4 подано відзив на апеляційну скаргу, у якому вона просить залишити оскаржуване рішення без змін.

Вказує, що саме позивач визначає спосіб стягнення аліментів.

Відповідач визнав заявлений розмір аліментів.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про її відхилення.

Судом встановлено, що з 10.10.2014 року сторони по справі перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, серії НОМЕР_1 від 10.10.2014 року (а.с. 5).

У сторін народилися діти: син ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про народження від 17.02.2015 року, серії НОМЕР_2 та від 10.10.2014 року, серії НОМЕР_1 (а.с. 5-6).

Встановлено, що сторони проживають окремо.

ОСОБА_4 не працює, перебуває на обліку як безробітна в Володимирецькому районному центрі зайнятості та здійснює догляд за малолітнім сином ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 15).

Відповідно до частин першої та другої статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно із частиною першою статті 27 цієї Конвенції визнано право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Згідно із частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Положеннями статті 84 СК України передбачено, що дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

ОСОБА_5 подав до суду першої інстанції письмові пояснення у яких просив суд стягнути з нього аліменти на утримання дітей у розмірі 33% від суми заробітку, але не менше 50 % прожиткового мінімуму та 1000 грн на утримання дружини до досягнення сином ОСОБА_8 трирічного віку (а.с. 60).

Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач повністю визнав позов та погодився сплачувати аліменти на утримання дітей у розмірі не менше 50 % прожиткового мінімуму на кожну дитину та 1000 гривень на утримання дружини (аудіозапис судового засідання 11:00:34-11:01:47 хв).

Задовольняючи позов ОСОБА_4, місцевий суд правильно визначив обставини справи, те що для забезпечення необхідного фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дітей необхідним є стягнення аліментів у розмірі 50 % прожиткового мінімуму на кожну дитину, що становить 930 грн - на утримання сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, та 746 грн - на утримання сина ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що судом не враховано положень ч. 2 ст. 183 СК України про обов'язок суду в разі стягнення аліментів на двох і більше дітей визначити єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття не заслуговують на увагу, оскільки судом стягнуто аліменти у твердій грошовій сумі.

Згідно положень ст. 181 СК України, спосіб стягнення аліментів на утримання дитини: у твердій грошовій сумі чи у частці від доходу, визначається позивачем.

ОСОБА_4 не заявляла позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дітей у частці від доходу відповідача, а тому покликання відповідача на ч. 2 ст. 183 СК України є безпідставними.

Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_5 працює у ФОМ ОСОБА_10, за трудовим договором від 30.12.2016 року та отримує щомісячну заробітну плату у розмірі мінімальної заробітної плати на місяць плюс 50 грн.

Істотні обставини, які б могли унеможливити виконання відповідачем своїх батьківських обов'язків належним чином, відсутні, оскільки відповідач є працездатним і не має інших осіб, які перебувають на його утриманні.

Зазначене дає можливість відповідачу повною мірою та належним чином виконувати покладені на нього законодавством зобов'язання, а саме сплачувати аліменти на дітей до досягнення ними повноліття та на утримання позивача до досягнення сином ОСОБА_8 трьох років.

Доводи апеляційної скарги про наявність підстав для зменшення розміру аліментів так як за ч. 2 ст. 70 Закону України "Про виконавче провадження" із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості 50 % заробітної плати боржника не заслуговують на увагу, оскільки за положеннями ч. 3 цієї статті це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати в разі стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1798цс16.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом допущені порушення норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору.

Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки ці доводи правильності зробленого судом першої інстанції висновку не спростовують.

Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, Апеляційний суд Рівненської області, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 18 квітня 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий суддя С.С. Шимків

Судді: С.В. Боймиструк

Н.М. Ковальчук