Рішення № 75808711, 24.07.2018, Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 368/794/18

Рішення

Іменем України

"24" липня 2018 р. Кагарлицький районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Іванюти Т.Є.

при секретарі Вареник О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кагарлику справу за позовом ОСОБА_1 (м.Кагарлик, вул. Паркова (Воровського) – 18 кв. 41), ОСОБА_2 (м.Кагарлик, вул. Паркова (Воровського) – 18 кв. 41), ОСОБА_3 (м.Кагарлик, вул. Паркова (Воровського) – 18 кв. 41), ОСОБА_4 (м.Кагарлик, вул. Паркова (Воровського) – 18 кв. 41) до Державної іпотечної установи, ОСОБА_5 міської ради (м.Кагарлик, вул.Героїв Небесної Сотні – 1), третя особа – Служба у справах дітей та сім»ї ОСОБА_5 районної державної адміністрації (м.Кагарлик, пл. Незалежності – 1) про визнання права власності,-

встановив:

Позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та в інтересах ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом про визнання права власності за кожним із них на 1/4 квартири в м.Кагарлик, вул. Паркова (Воровського) – 18 кв. 41. В обґрунтування позову вказали, що у відповідності до акту приймання-передачі від 16.12.2009 квартиру № 41 передано Державною іпотечною установою Генеральній прокуратурі України (без зміни права власності), а у подальшому за актом приймання-передачі від 01.02.2010 від Генеральної прокуратури України передано прокуратурі Київської області.

У подальшому, на підставі ордеру від 16.12.2009 № 241, позивачу ОСОБА_1 та членам його родини позивачам ОСОБА_2, ОСОБА_3 надано у службове користування 2 кімнатну квартиру № 41 загальною площею 59,8 м2 в житловому будинку по вул. Воровського, 18 м. Кагарлик.

Враховуючи, що в органах прокуратури позивач пропрацював більше 10 років, рішенням комісії спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету прокуратури Київської області від 04.05.2015, надано згоду на виведення зазначеної вище квартири із числа службових прокуратури області та в подальшому рішенням виконавчого комітету ОСОБА_5 міської ради від 23.06.15 за № 117 виведено квартиру АДРЕСА_1 з числа службових приміщень.

Відповідно до інформації Державної іпотечної установи за № 1026/15/2 від 02.03.16, станом на момент отримання вказаної інформації, квартири, які придбані для співробітників Генеральної прокуратури України на підставі відповідних розпоряджень Уряду вже списані з балансу Державної іпотечної установи.

Крім того, згідно листа Генеральної прокуратури України за № 18-71вих.15 від 31.01.15, адресованого голові правління ДІУ, Генеральна прокуратура України не є таким органом, що виконує функції з управління об’єктами державної власності, а тому пропонує передати правовстановлюючі документи на спірні квартири до місцевих органів за місцем їх розташування.

Згідно відповіді прокуратури Київської області від 26.06.2017 № 18р-201, квартира АДРЕСА_2 на балансі прокуратури області не перебувала та не перебуває на даний час.

Водночас, рішенням LXIV сесії VI скликання ОСОБА_5 міської ради від 30.04.2015 надано згоду на прийняття спірної квартири до комунальної власності територіальної громади міста Кагарлик.

Враховуючи, що а ні за позивачем ОСОБА_1, а ні за членами його родини позивачами ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 будь-яке нерухоме майно, у тому числі квартири чи житлові будинки, на праві власності не зареєстровано та у минулому через процедуру приватизації таке право не використовувалося, позивач звернувся із заявою про приватизацію спірної квартири до ОСОБА_5 міської ради.

Однак позивачу було відмовлено у проведенні процедури приватизації спірної квартири, оскільки її власником наразі є Державна іпотечна установа.

А тому просять изнати за позивачами право власності за кожним на 1/4 частку квартири № 41 по вул. Паркова (Воровського), 18 в м. Кагарлик Київської області та скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру № 41 по вул. Паркова (Воровського), 18 в м. Кагарлик Київської області, яка зареєстрована за Державною іпотечною установою (код ЄДРПОУ 33304730).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 також в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4 позов підтримав.

Позивачка ОСОБА_2 в судове засідання не з»явилась, надіслала заяву про розгляд справи в її відсутність, позов підтримала

Представник відповідча Державної іпотечної установи в судове засідання не з»явився, надіслала заяву про розгляд справи в їх відсутність, в позові, що стосується Державної іпотечної установи, просять відмовити. Державною іпотечною установою у повному обсязі було виконано вимоги Постанови КМУ № 855 та передано до Генеральної прокуратури України на підставі акту прийому-перадачі від 16 грудня 2009р. спірну квартиру, а ГПУ, на підставі акту приймання-передачі квартири від 01 лютого 2010р. передала квартиру Прокуратурі Київської області для подальшої передачі ОСОБА_1

Однак , в державному реєстрі прав не нерухоме майно міститься запис про те, що квартира № 41 перебуває у власності Державної іпотечної установи.

Установа в свою чергу, відповідно до постанови КМУ від 03.06.2013р. № 391 «Про зменшення статутного капіталу ДІУ та внесення змін до її Статуту» після передання квартири до ГПУ списала її з балансу.

Таким чином, Державна іпотечна установа посилається на те, що вона не є власником вказаної квартири та не має прав та обов’язків власника квартири, а отже, є неналежним відповідачем у даній справі .

Представгник відповідача ОСОБА_5 міської ради в судове засідання не з»явився, надіслали заяву про розгляд справи в їх відсутність, з позовом згідні.

Представгник третьої особи служби в справах дітей ОСОБА_5 РДА в судове засідання не з»явився, надіслали заяву про розгляд справи в їх відсутність, з позовом згідні.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов слід задоволити частково з слідуючих підстав.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.08.2009 № 832 «Питання забезпечення житлом окремих категорій громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов», та на підставні Розпорядження КМУ від 16.12.2009 № 1550-р «Питання надання громадянам квартир, що придбані Державною іпотечною установою, у м. Кагарлику» затверджені погоджені Координаційною радою з питань розподілу квартир, що придбані Державною іпотечною установою, при Кабінеті Міністрів України поіменні списки громадян, яким надаються придбані у м. Кагарлику Київської області (вул. Воровського, 18) квартири, Державну іпотечну установу зобов'язано передати Міністерству внутрішніх справ, Міністерству оборони, Міністерству з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Генеральній прокуратурі України та ОСОБА_5 міській раді квартири для надання зазначеним у списках громадянам. Виконавчій комітет ОСОБА_5 міської ради зобов'язано забезпечити в установленому законодавством порядку видачу зазначеним у списках громадянам ордерів на жилі приміщення, у тому числі на квартиру АДРЕСА_3.

Згідно з вказаними нормативними документами Уряду та у відповідності до акту приймання-передачі від 16.12.2009 квартиру № 41 передано Державною іпотечною установою Генеральній прокуратурі України (без зміни права власності), та за актом приймання-передачі від 01.02.2010 від Генеральної прокуратури України передано прокуратурі Київської області.

У подальшому, на підставі ордеру від 16.12.2009 № 241, позивачу ОСОБА_1 та членам його родини позивачам ОСОБА_2, ОСОБА_3 надано у службове користування 2 кімнатну квартиру № 41 загальною площею 59,8 м2 в житловому будинку по вул. Воровського, 18 м. Кагарлик.

Враховуючи, що в органах прокуратури позивач пропрацював більше 10 років, рішенням комісії спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету прокуратури Київської області від 04.05.2015, надано згоду на виведення зазначеної вище квартири із числа службових прокуратури області та в подальшому рішенням виконавчого комітету ОСОБА_5 міської ради від 23.06.15 за № 117 виведено квартиру АДРЕСА_1 з числа службових приміщень.

Відповідно до інформації Державної іпотечної установи за № 1026/15/2 від 02.03.16, станом на момент отримання вказаної інформації, квартири, які придбані для співробітників Генеральної прокуратури України на підставі відповідних розпоряджень Уряду вже списані з балансу Державної іпотечної установи.

Крім того, згідно листа Генеральної прокуратури України за № 18-71вих.15 від 31.01.15, адресованого голові правління ДІУ, Генеральна прокуратура України не є таким органом, що виконує функції з управління об’єктами державної власності, а тому пропонує передати правовстановлюючі документи на спірні квартири до місцевих органів за місцем їх розташування.

Згідно відповіді прокуратури Київської області від 26.06.2017 № 18р-201, квартира АДРЕСА_2 на балансі прокуратури області не перебувала та не перебуває на даний час.

Водночас, рішенням LXIV сесії VI скликання ОСОБА_5 міської ради від 30.04.2015 надано згоду на прийняття спірної квартири до комунальної власності територіальної громади міста Кагарлик.

ОСОБА_5 міською радою, у відповідь на заяву позивача, було відмовлено у проведенні процедури приватизації спірної квартири, оскільки її власником наразі є Державна іпотечна установа.

Так, Державну іпотечну установу утворено Кабінетом Міністрів України (постанова Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2004 року № 1330 "Деякі питання Державної іпотечної установи").

Статут Державної іпотечної установи затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2009 року № 768.

Відповідно до пункту 2 Статуту засновником Установи є держава в особі Кабінету Міністрів України.

Основною метою діяльності Установи є рефінансування іпотечних кредиторів (банків і небанківських фінансових установ, які провадять діяльність з надання забезпечених іпотекою кредитів) за рахунок коштів, що надійшли від розміщення цінних паперів, сприяння подальшому розвитку ринку іпотечного кредитування та будівництва, забезпечення реалізації державних програм щодо забезпечення житлом громадян України.

При цьому, діяльність Установи з питань забезпечення громадян України власним житлом, зокрема з виконання програм іпотечного житлового кредитування та фінансування придбання житла, є пріоритетом стосовно інших видів її діяльності (пункт 5 Статуту).

Згідно з пунктом 22 Статуту майно Установи є державною власністю і закріплюється за нею на праві господарського відання.

Тобто, відповідно до установчих документів майно Державної іпотечної установи, на якій базується її господарська діяльність, закріплено засновником на такому правовому режимі, як право господарського відання.

Зважаючи на зазначене, Державною іпотечною установою неправомірно проведено за собою державну реєстрацію прав власності на спірну квартиру № 41, оскільки остання не може мати нерухоме майно на праві власності.

Вказаними діями відповідача порушено майнові права позивачів щодо безперешкодного користування, володіння та розпорядження спірною квартирою.

При цьому виключно позивачем, починаючи з 2009 року, самостійно укладено договори на водо, тепло та електропостачання. Постійно сплачуються кошти на утримання квартири та будинку, у тому числі поточний ремонт, та прибудинкової території, тобто вчиняються дії, як фактичного власника спірної квартири. У свою чергу власник Державна іпотечна установа, кошти на утримання спірної квартири не виділяє та не витрачає.

За приписами ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист не тільки свого цивільного права, а й цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При цьому, охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Статтями 3, 4 ЦПК України, статтею 20 ЦК України позивачу надано право самостійного обрання способу захисту, на свій розсуд.

Пленумом Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" роз'яснено судам способи захисту права власності, зокрема, шляхом визнання права власності (п.п. «а» п. 2 Постанови). Водночас у пункті 2 зазначеного Пленуму визначено, що відповідні положення щодо захисту права приватної власності поширюються також і на особу, яка хоча не є власником, але володіє майном з підстав, передбачених законом чи договором.

Враховуючи, що наразі право власності на спірну квартиру зареєстровано за Державною іпотечною установою, зазначене позбавляє позивача захисту своїх прав та інтересів в інший спосіб, зокрема, через визнання дій органу приватизації неправомірними та зобов'язання розглянути питання передачі спірної квартири у власність йому та членам моєї родини, адже спірну квартиру у комунальну власність фактично не передано.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Невизнання цивільного права полягає в пасивному запереченні наявності у особи суб'єктивного цивільного права, зокрема, на майно, на право користування майном, на спадкування, на частину в загальному майні, яке безпосередньо не спричиняє шкоду суб'єктивному праву, але створює невпевненість у правовому статусі носія суб'єктивного права.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, зокрема такий спосіб як визнання права.

Право вибору способу судового захисту належить позивачеві.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов'язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права)? 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Передумовою для застосування ст. 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права.

Позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Аналогічний правовий висновок щодо застосування цієї норми містить і постанова Верховного Суду України від 23.12.2014 у справі № 500174/93932012 та від 07.11.2012 у справі № 6107цс12.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477ІV закріплено обов'язок судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. і протоколами до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конвенція приписами ст. 1 Першого протоколу покладає на державу обов'язок забезпечити для фізичних осіб та юридичних осіб право мирно володіти своїм майном і гарантувати його.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зауважував, що не існує ніякого володіння власністю до тих пір, доки особа не може заявити про своє право власності. «Заявлення права» може означати «володіння майном», про яке йдеться у ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції, якщо є достатні підстави для забезпечення цього права через суд у примусовому порядку.

У відповідності з вимогами ст. 55 Конституції України, ст.6, 13 Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожному громадянину гарантується ефективний спосіб захисту порушеного права в спосіб який відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Частиною другою ст. 154 СК України визначено, що батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень. А тому даний спір вирішується також в інтересах та на захист майнових та житлових прав дітей позивачів - сина ОСОБА_3 та дочки ОСОБА_4.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що в позасудовому порядку вирішити спір неможливо та позивачі позбавлені можливості захистити свої житлові права.

Таким чином, враховуючи обставини справи, а саме: той факт, що позивачі позбавлені можливості в установленому законом порядку зареєструвати за собою право власності на спірну квартиру, та що судове рішення про визнання права власності є підставою для реєстрації права власності реєстраційною службою, суд приходить до висновку, що визнання судом права власності за позивачами на спірну квартиру не суперечить вимогам вищезазначених нормативних актів та спрямоване на захист прав та інтересів сторін у справі.

Позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності на спірну квартиру не підлягають задоволенню, оскільки належним відповідачем в даних правовідносинах є Реєстраційна служба, яка до участі в справі залучена не була.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. ст. 10, 89, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, ст.13,55 Конституції України, ст. ст.15, 16,20, 392 ЦК України, ст.154 СК України,суд,-

В и р і ш и в :

Позовну заяву задоволити.

Визнати за ОСОБА_1 (м.Кагарлик, вул. Паркова (Воровського) – 18 кв. 41, і.н.3047619577), ОСОБА_2 (м.Кагарлик, вул. Паркова (Воровського) – 18 кв. 41, і.н.3169700724), ОСОБА_3 (м.Кагарлик, вул. Паркова (Воровського) – 18 кв. 41, і.н.3858705955), ОСОБА_4 (м.Кагарлик, вул. Паркова (Воровського) – 18 кв. 41, і.н.4153401504) право власності за кожним на 1/4 частку квартири №41 по вул. Паркова (Воровського), 18 в м.Кагарлику Київської області.

В решті позову відмовити.

Рішення набуває законної сили відповідно до ст. 273 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області протягом 30 днів.

Суддя: Т.Є. Іванюта