Постанова № 75803847, 09.08.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 серпня 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/1021/17

Категорія: 14 Головуючий в 1 інстанції: Брагар В. С.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Стас Л.В.

суддів - Турецької І.О., Градовського Ю.М.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Другого відділу державної виконавчої служби міста Хмельницький Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації державної Прикордонної служби України, Одеського прикордонного загону, Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, Другого відділу державної виконавчої служби міста Хмельницький Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, Територіального управління Держаної судової адміністрації України в Хмельницькій області про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення матеріальної шкоди

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1.) звернулась з позовом до Адміністрації державної прикордонної служби України (надалі - відповідач 1, Адміністрація ДПС), Одеського прикордонного загону - в/ч 2138 (надалі - відповідач 2), Головного Центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (надалі - відповідач 3, Центр), Другого відділу державної виконавчої служби міста Хмельницький (надалі - відповідач 4, Другий ВДВС м. Хмельницький) та Територіального управління Державної судової Адміністрації України в Хмельницькій області (надалі - відповідач 5), в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення старшого інспектора Одеського прикордонного загону Державної прикордонної служби України Горинцевої Л.Л. про відмову ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону України через міжнародний аеропорт "Одеса", зобов'язати державну прикордонну службу України виключити з бази даних відомості відносно неї щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, стягнути з відповідачів в солідарному порядку матеріальну шкоду в сумі 22 025 грн.

В обґрунтування позову вказала, що 19.05.2017 року під час перетину державного кордону старшим інспектором Одеського прикордонного загону пункту пропуску через державний кордон України для повітряного сполучення міжнародний аеропорт "Одеса" Горинцевою Л.Л. прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону на виїзд з України, на підставі підробленої ухвали Хмельницького міськрайонного суду від 17.11.2015 року про тимчасове обмеження позивача у праві виїзду з України, яка направлена з підробленим супровідним листом від імені Другого ВДВС м. Хмельницький для виконання на адресу Адміністрації ДПС. Вказаними діями відповідачів позивачу завдано матеріальні збитки у розмірі вартості оплаченої туристичної путівки - 22 025 грн., що і стало підставою для звернення до суду.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року - позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Другого відділу державної виконавчої служби міста Хмельницький, яка полягає в несвоєчасному розгляді листа Головного центру обробки спеціальної інформації від 12.01.2016 року за вих. № 0.64-197/0/18-16.

Стягнуто з Другого відділу державної виконавчої служби міста Хмельницький (вул. Тернопільська, 13/2, м. Хмельницький, 29000, ідентифікаційний код 37225071) кошти у розмірі 22 025 грн. на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 54051, ідентифікаційний код НОМЕР_1).

В решті позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі, Другий відділ державної виконавчої служби міста Хмельницький, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення суду від 12 лютого 2018 року -скасувати, прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказав, що спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно. Крім того, посилання суду на бездіяльність Другого відділу державної виконавчої служби міста Хмельницький щодо несвоєчасності розгляду листа ГЦОСІ ДПС є необґрунтованим, оскільки відповідачем - 4 доведено, що зазначений лист на адресу відділу не надходив.

У відзиві на апеляційну скаргу, Одеський прикордонний загін, зазначив, що в даному випадку є вірним способом захисту порушених прав позивача, є визнання протиправною бездіяльність Другого відділу державної виконавчої служби міста Хмельницький, яка полягає в несвоєчасному розгляді листа Головного центру обробки спеціальної інформації від 12.01.2016 року за вих. № 0.64-197/0/18-16.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач послалася на обставини, аналогічні підставам зазначеним в обґрунтування позову.

У відзиві на апеляційну скаргу, Адміністрація державної прикордонної служби України, зазначив, що протиправна бездіяльність Другого відділу державної виконавчої служби міста Хмельницький призвела до порушення прав позивача та завдання йому матеріальних збитків.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 19 травня 2017 року під час перетину державного кордону старшим інспектором Одеського прикордонного загону пункту пропуску через державний кордон України для повітряного сполучення міжнародний аеропорт "Одеса" Горинцевою Л.Л. прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону на виїзд з України, на підставі ухвали Хмельницького міськрайонного суду від 17.11.2015 року про тимчасове обмеження позивача у праві виїзду з України, яка направлена Другим ВДВС м. Хмельницький для виконання на адресу Адміністрації ДПС. Вказаним рішенням позивачу завдано матеріальні збитки у розмірі вартості оплаченої туристичної путівки - 22 025 грн.

Зазначена ухвала була постановлена Хмельницьким міськрайонним судом у складі головуючого судді ОСОБА_2. за поданням державного виконавця Другого ВДВС м. Хмельницький у зв'язку з відкритим виконавчим провадженням щодо примусового виконання виконавчого листа Хмельницького міськрайонного суду № 18689/14-ц від 04.02.2015 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Банк Ренесанс Капітал" позики в розмірі 264 418 грн.

Відповідні відомості внесено до бази даних Державної прикордонної служби України на підставі вказаної ухвали, яка надійшла на адресу Адміністрації ДПС 29.12.2016 року разом з супровідним листом Другого ВДВС м. Хмельницький від 21.12.2016 року за вих. № 18687/15-2 за підписом державного виконавця ОСОБА_4.

Після надходження вказаного судового рішення Центр прийняв його до виконання та вніс інформацію про позивача до бази даних Державної прикордонної служби України, як про особу, яку тимчасово обмежено у праві виїзду з України, про що повідомив Другий ВДВС м. Хмельницький листом від 12.01.2016 року за вих. № 0.64-197/0/18-16 (арк. справи 93).

Відповідно до листа Хмельницького міськрайонного суду позивачу повідомлено, що цивільної справи за № 686/19887/15 в суді не зареєстровано. Більш того, зазначено, що відповідно до програми Д-3 з 01 січня 2012 по 12 червня 2017 будь-яких цивільних справ, стороною по яких би виступала ОСОБА_1 не зареєстровано. Також, повідомлено, що після огляду ухвали від 17.11.2015 року встановлено, що підпис на цій ухвалі не відповідає підпису судді ОСОБА_2.

Хмельницьким міськрайонним судом проведено службове розслідування по факту перебування в провадженні Хмельницького міськрайонного суду справи № 686/19897/15-ц за поданням Другого відділу державної виконавчої служби міста Хмельницький про тимчасове обмеження у виїзді за межі України ОСОБА_1 та факту прийняття суддею Хмельницького міськрайонного суду ОСОБА_2. ухвали від 17 листопада 2015 року про задоволення даного подання, про що складено Акт про службове розслідування від 29.06.2017 року.

Згідно вказаного Акту встановлено, що ухвала від 17 листопада 2015 року про тимчасове обмеження виїзду громадянки ОСОБА_1 за межі України суддею Хмельницького міськрайонного суду ОСОБА_2. не виносилась про, що листом від 07.07.2017 року (арк. справи 54) суд повідомив позивача та відповідача 3.

Позивач також звернулась з заявою до Другого ВДВС м. Хмельницький про надання документів, на підставі яких стосовно неї відкрито виконавче провадження. На вказану заяву відповідачем 4 повідомлено, що у Другому ВДВС м. Хмельницький виконавчих проваджень щодо позивача на виконанні не перебуває та подання щодо обмеження у праві виїзду за межі України відносно ОСОБА_1 ним не направлялось.

Судом також встановлено, що після отримання листа від 07.07.2017р. та Акту службового розслідування від 29.06.2017р. Хмельницького міськрайонного суду, Центром припинено виконання судового рішення Хмельницького міськрайонного суду від 17.11.2015 року, як підробленого, та інформацію про позивача, як про особу, яку тимчасово обмежено у праві виїзду з України з бази даних Державної прикордонної служби України вилучено 11 липня 2017 року.

З матеріалів справи також вбачається, що відповідачем - 4 супровідний лист за вих. № 18687/15-2 від 21.12.2015 року за підписом державного виконавця ОСОБА_4. до Адміністрації ДПС не направлявся.

Крім того, згідно наказу Головного управління юстиції у Хмельницькій області від 22.10.2014 року № 1019/04к державний виконавець ОСОБА_3 звільнений з посади ще 23.10.2014 року.

Після отримання ухвали Хмельницького міськрайонного суду від 17.11.2015 року по справі № 686/19897/15 з супровідним листом Другого ВДВС м. Хмельницький від 21.12.2015 року, Адміністрація ДПС прийняла його до виконання та Центром внесено інформацію про позивача до бази даних Державної прикордонної служби України, як про особу, яку тимчасово обмежено у праві виїзду з України, про що одразу повідомив Другий ВДВС м. Хмельницький листом від 12.01.2016 року за вих. № 0.64-197/0/18-16.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що після отримання вказаного листа від 12.01.2016 року за вих. № 0.64-197/0/18-16 Другий ВДВС м. Хмельницький мав можливість встановити, ще в 2016 році, факт відсутності у нього виконавчих проваджень стосовно ОСОБА_1, та завчасно повідомити про це Адміністрацію ДПС, яка в свою чергу мала б можливість ще в 2016 році встановити дійсність ухвали Хмельницького міськрайонного суду від 17.11.2015 року по справі № 686/19897/15, яка перебувала в неї на виконанні. Відповідно могла виключити інформацію про позивача, як про особу, яку тимчасово обмежено у праві виїзду з України з бази даних Державної прикордонної служби України раніше. В свою чергу, про те, що виконавче провадження стосовно ОСОБА_1 у відділі відсутнє, Другий ВДВС м. Хмельницький повідомив Центр лише 13.07.2017 року листом від 05.07.2015 року за № 14.20-32/25378.

Тому, суд дійшов висновку, що така бездіяльність відповідача - 4 призвела до порушення прав позивача та йому завдано матеріальних збитків у розмірі 22 025 грн. (розмір вартості оплаченої туристичної путівки).

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

З аналізу викладеного вбачається, що публічно-правовим спором за нормами КАС України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій. При цьому такі функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Проте юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства (пункт 2 частини третьої статті 17 КАС України).

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється і не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

В той же час юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.

В адміністративному позові ОСОБА_1 зазначила про те, що підставою звернення до суду є протиправні дії відповідачів, оскільки такі засоби були здійснені на підставі підроблених документів.

Водночас з матеріалів справи убачається, що станом на день розгляду справи у суду відсутні відомості щодо кримінальних проваджень за фактом підробки рішення суду від 17.11.2015 року та направлення його до Державної прикордонної служби України. Відсутні також відомості щодо звернення позивача до компетентних органів з заявою про скоєння кримінального злочину щодо підроблення документів, внаслідок яких вона зазнала певних втрат та є потерпілою, як і відсутнє рішення правоохоронних органів щодо порушення або відмову в порушенні кримінального провадження за зазначеним фактом.

Таким чином, колегія суддів звертає увагу, що позивач не реалізував своє право на звернення до слідчих органів щодо встановлення винних осіб, подавши позов до адміністративного суду до суб'єктів владних повноважень, які на її думку вчинили протиправні дії. При цьому, колегія суддів вважає, що вказаний позов не спричиняє виникнення будь-яких прав і обов'язків у позивача, оскільки відсутній причино - наслідковий зв'язок між діями відповідачів та заподіяною шкодою, а викладені у позові обставини не можуть бути окремим предметом спору.

Суд апеляційної інстанції вважає, що лише за наслідками розгляду відповідної заяви щодо скоєння кримінального правопорушення компетентним органом, для позивача можуть виникнути певні юридичні наслідки, та у разі незгоди з відповідним рішенням останній не позбавлений права оскаржити його в судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Статтею 2 цього Кодексу визначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно зі статтею 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування визначено у параграфі 1 глави 26 КПК України.

Конституційний Суд України в Рішенні від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери.

У Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що, здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, прокурор, слідчий, орган дізнання діють до порушення кримінальної справи, однак вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі. Отже, правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність вказаних суб'єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ. Зазначене обумовлює висновок, що компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг щодо прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ. Крім того, імперативний припис пункту 2 частини третьої статті 17 КАС України виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо справ, які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.

При цьому Конституційний Суд України у цій справі вирішив, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві.

Враховуючи те, що у цій справі спір стосується відшкодування матеріальної шкоди, завданої позивачу внаслідок скоєння кримінального правопорушення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначений спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами КПК України.

Зазначене обумовлює висновок, що компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить захист прав позивача, є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спірні правовідносини повинні розглядатися за правилами, встановленими КАС України.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Приписи п. 1 частини 1 статті 238 КАС України визначають, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно з частиною 1 статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційних скарг, скасування постанови суду першої інстанції із закриттям провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 238 308, 311, 315, 319, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Другого відділу державної виконавчої служби міста Хмельницький Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області - задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2018 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Адміністрації державної Прикордонної служби України, Одеського прикордонного загону, Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, Другого відділу державної виконавчої служби міста Хмельницький Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, Територіального управління Держаної судової адміністрації України в Хмельницькій області про скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення матеріальної шкоди - скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою провадження у справі - закрити.

Роз'яснити ОСОБА_1, що дана справа підлягає розгляду за правилами кримінального судочинства.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 09.08.2018р.

Головуючий суддя Стас Л.В.Судді Турецька І.О. Градовський Ю.М.