Рішення № 75787616, 03.08.2018, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/15172/17

Провадження № 2/761/3451/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2018 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Рибака М.А.

за участю секретаря Малашевського О.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника третьої особи Бурко Ж.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа Служба у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач)звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3(далі по тексту - відповідач) про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів і додаткових витрат, мотивуючи свої вимоги тим, що вони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 11.08.2006 року, від шлюбу мають малолітню доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Спільне життя з відповідачем не склалось, зокрема постійні сварки, негативно впливають на психіку дитини, у зв'язку з чим вважає подальше спільне життя і збереження шлюбу неможлиим та суперечить її інтересам та інтересам дитини.

Враховуючи вище викладене просила суд розірвати шлюб, визначити місце проживання дитини з позивачем та стягнути аліменти і додаткові витрати.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 07.06.2017 року роз'єднано позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів і додаткових витрат виділено в окреме самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів та додаткових витрат.

У судовому засіданні 21.09.2017 року було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Службу у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києві від 06.04.2018 року провадження у справі було зупинено та надано сторонам строк для примирення до 03.08.2018 року.

11.05.2018 року відповідач на адресу суду надіслав повідомлення про здійснення заходу щодо примирення.

У судовому засіданні позивач повністю підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив.

Слід зазначити, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Таким чином, судом було визнано можливим проводити розгляд справи у відсутності відповідача.

Представник третьої особи в судовому засіданні підтримала позовні вимоги позивача, просила суд їх задовольнити.

Вислухавши пояснення позивача, представника третьої особи, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що сторони по справі ОСОБА_1та ОСОБА_3 перебувають у шлюбі, зареєстрованому 11 серпня 2006 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 615, що підтверджується свідоцтвом про шлюб. (а.с.9)

У період шлюбу у сторін народилася малолітня дочка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження.(а.с.10)

Відповідно до ст. 112 Сімейного Кодексу України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Після закінчення призначеного судом строку примирення подружжя не відбулося. Спільне бажання та намір відновити нормальні сімейні стосунки у сторін відсутні.

Враховуючи викладене вище, вимоги діючого законодавства, той факт, що сім'ю зберегти неможливо, суд вважає, що позовні вимоги про розірвання шлюбу є обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню.

З приводу позовних вимог про визначення місця проживання дитини, то судом встановлено наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з ч. 1, 2 і ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

За змістом ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Ст. 19 Сімейного кодексу України визначено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Згідно Висновку Служби у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 29.11.2017 року № 109/05/40-11740 Шевченківська районна в м. Києві державна адміністрація, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування, вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір'ю ОСОБА_1, а батько повинен приймати активну участь у її вихованні.

Частинами 6, 8 статті 7 Сімейного кодексу України визначено, що жінка та чоловік мають рівні права та обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Відповідно до ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

При цьому згідно ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 161 СК України орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Згідно ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Суд, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, приходить до висновку про те, що визначати місце проживання дитини у даний час необхідно, виходячи з прив'язаності дитини до одного з батьків, враховуючи її вік та потреби у повсякденному житті.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959р., зокрема у принципі 6, проголошено, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Статтею 9 Конвенції про права дитини, яку ратифіковано постановою ВР за № 789-XII від 27 лютого 1991р., визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Слід зазначити, що на даний час вік дитини не дозволяє в повній мірі визначити її особливу прихильність до кожного з батьків, але суд враховує, що відповідач має можливість безперешкодно відвідувати дитину, спілкуватися з нею, здійснювати свої батьківські обов'язки та доглядати за дитиною за місцем проживання позивача.

Наполягаючи на визначенні місця проживання дитини з матір'ю, позивач надала суду відповідні докази того, що за умовами проживання, з урахуванням її доходів, її особистими якостями, обставинами життя, особливостями відносин з дитиною, саме вона має перевагу перед батьком дитини при визначенні місця її проживання.

Згідно із ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини.

Відповідно до ст. 157 Сімейного Кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Суд, дослідивши всі докази в їх сукупності, дійшов висновку, що місцем проживання малолітньої ОСОБА_4 повинно бути визначено місце проживання її матері ОСОБА_1, а тому позовні вимоги у частині визначення місця проживання дитини разом з матір'ю підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, ст. 19, 110, 112, 150, 157, 160, 161, 162, 180, 182 Сімейного Кодексу України, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини - задовольнити.

Шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, зареєстрований 11.08.2006 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції у місті Києві, про що зроблено актовий запис № 615 - розірвати.

Визначити місце проживання дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 із її матір'ю ОСОБА_1.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1280,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

ОСОБА_1: 04128, АДРЕСА_1.

ОСОБА_3: 04128, АДРЕСА_1.

Служба у справах дітей Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації: 01030, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 24.

СУДДЯ М.А. РИБАК

Повний текст рішення суду складено 09.08.2018 року.