Постанова № 75781082, 06.08.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

№ справи: 756/2560/17

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/3920/2018

Головуючий у суді першої інстанції: Луценко О.М.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2018 року Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів:

головуючого - Немировської О.В.

суддів - Чобіток А.О., Ящук Т.І.,

при секретарі - Шепель К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Київської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку

та за позовом ОСОБА_4 до Київської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку,

за апеляційною скаргою заступника прокурора міста Києва - Репецького Сергія Васильовича в інтересах держави в особі Київської міської ради на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 квітня 2017 року,

встановив:

у лютому 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,0912 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 за набувальною давністю, посилаючись на те, що вона є власником домоволодіння, розташованого на земельній ділянці та користується нею.

ОСОБА_4 також звернувся до суду із позовом про визнання права власності на земельну ділянку площею 0,0963 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 за набувальною давністю.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 20 березня 2017 року позови було об'єднано в одне провадження.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 04 квітня 2017 року позови було задоволено, визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 0,0912 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, а за ОСОБА_4 - право власності на земельну ділянку площею 0,0963 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_3.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовів відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до п 8 розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017 , ч. 6 ст. 147 та абз. 3 п. 3 розділу ХII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII Апеляційний суд м. Києва діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Київського апеляційного суду в апеляційному окрузі.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника Прокуратури міста Києва Дергунова Д.С., представника Київської міської ради Баранова М.С., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_3 посилалась на те, що вона є власником домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 відповідно до договору купівлі-продажу від 30 червня 2015 року, укладеного з ОСОБА_8 Зазначала, що будинок розташований на земельній ділянці площею 0,0912 га, кадастровий номер НОМЕР_3, яка перебувала у користуванні колишнього власника будинку - ОСОБА_8 У зв'язку з тим, що земельна ділянка перебувала у добросовісному користуванні ОСОБА_8 з 1997 року та у користуванні позивача з 2015 року, що в сукупності становить більше 20 років, просила визнати за нею право власності на ділянку за набувальною давністю.

ОСОБА_9 в обґрунтування заявлених вимог зазначав, що він є власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 30 червня 2015 року з ОСОБА_10, а тому просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на земельну ділянку на якій він розташований з аналогічних підстав.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 04 квітня 2017 року позови було задоволено, визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 0,0912 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, а за ОСОБА_4 - право власності на земельну ділянку площею 0,0963 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_3.

Задовольняючи позови, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги про визнання права власності за набувальною давністю є обґрунтованими. Однак з таким висновком суду колегія суддів погодитись не може з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 344 ЦКУкраїни особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється Земельним кодексом України , зокрема статтею 119.

Статтею 119 ЗК України визначено, що громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

Задовольняючи позовні заяви, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що рішенням Мінського районного суду м.Києва від 17 листопада 1997 року спірну земельну ділянку, на які знаходиться домоволодіння, власниками якого є позивачі, вже було передано в користування попереднім власникам - ОСОБА_11 та ОСОБА_8

Однак, судом першої інстанції не було взято до уваги те, що вказане рішення суду було скасоване постановою Київського міського суду від 29 червня 1998 року.

Крім того, предметом розгляду у вказаній справі був спір між ОСОБА_11 та ОСОБА_8 про порядок користування земельною ділянкою, тоді як доказів про те, що спірну ділянку було передано у користування вказаних осіб у відповідності до положень ст.17 ЗК України (у редакції, чинній на момент вирішення спору) матеріали справи не містять.

Підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності визначені ст. 116 ЗК України.

Так, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення або формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).

Матеріали справи свідчать про те, що спірні земельні ділянки відповідно до рішення Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804 «Про затвердження Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року» за функціональним призначенням відносяться до території громадських будівель та споруд.

Натомість, проект землеустрою, план зонування або детальний план території спірних ділянок у матеріалах справи відсутні, що відповідно до ч. 3 ст. 24 та п. 6-1 Прикінцевих положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» є підставою для відмови у передачі (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб.

В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції ОСОБА_4 зазначав, що наразі позивачі звернулись до Київської міської ради щодо вирішення питання про встановлення (відновлення) меж спірних земельних ділянок в натурі, а також зміни їх цільового призначення, на підтвердження чого надав заяви та відповідь Департаменту земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради. Однак, надані позивачем заяви датовані 02 та 03 березня 2017 року, тобто вже після звернення до суду з позовом.

Доказів про те, що земельні питання щодо передачі земельних ділянок позивачам та зміни їх цільового призначення матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Частиною 2 вказаної статті визначено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

В даному випадку, судом першої інстанції було зроблено висновок про доведеність позовних вимог із порушенням норм матеріального права, неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення - про залишення позовів без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва - Репецького Сергія Васильовича в інтересах держави в особі Київської міської ради задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 04 квітня 2017 року скасувати та ухвалити по справі нове рішення наступного змісту.

Позов ОСОБА_3 до Київської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку - залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт НОМЕР_4, АДРЕСА_1) на користь Прокуратури м.Києва судовий збір в розмірі 12 000 грн.

Позов ОСОБА_4 до Київської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку - залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт НОМЕР_5, АДРЕСА_4) на користь Прокуратури м.Києва судовий збір в розмірі 12 000 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 09 серпня 2018 року.

Головуючий

Судді