Постанова № 75780309, 07.08.2018, Апеляційний суд Хмельницької області

Копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________

Справа № 671/1467/17

Провадження № 22-ц/792/1252/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2018 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючого судді - Гринчука Р.С.,

суддів: Грох Л.М., Костенка А.М.,

секретар - Шевчук Ю.Г.,

з участю апелянта,

розглянула у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування, Волочиська районна державна адміністрація, з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 12 червня 2018 року, ухвалене суддею Ніколовою С.В.,

встановила:

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення її батьківських прав відносно дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач є матір'ю малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Тривалий час ОСОБА_2 проживає окремо від чоловіка, батька дитини та дочки, не займається вихованням дитини, не надає матеріальної допомоги на її утримання.

Рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 12.06.2018 року у задоволенні позову відмовлено. Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітньої дочки ОСОБА_3, покладено на орган опіки та піклування, Волочиську районну державну адміністрацію контроль за виконанням матір'ю батьківських обов'язків протягом одного року.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд допустив порушення норм процесуального та матеріального права, оскільки не надав належної оцінки доказам, які вказують на умисне ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, її небажання займатися вихованням дитини, про що свідчить зміна ОСОБА_2 свого постійного місця проживання, відсутність дій, які б свідчили про її зацікавленість у вихованні дитини, матеріальному забезпеченні дочки.

У відзиві на апеляційну скаргу орган опіки та піклування вказав на незаконність рішення суду та просив суд апеляційної інстанції задоволити апеляційну скаргу та скасувати рішення суду першої інстанції.

В суді апелянт підтримав доводи апеляційної скарги.

Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Заслухавши пояснення апелянта, перевіривши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом повно з'ясовано обставин, що мають значення для справи, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є батьком а ОСОБА_2 матір'ю ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Висновком органу опіки та піклування, Волочиською районною державною адміністрацією від 05.09.2017 року, №26-22-1465/2017 визнано доцільним позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_3 з метою захисту інтересів дитини.

Обґрунтовуючи необхідність такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав матері орган опіки та піклування вказав на те, що ОСОБА_2 злісно ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, тривалий час проживає окремо від дочки, не цікавиться її вихованням та розвитком, не надає матеріального допомоги на утримання дитини. В той же час батько дитини, ОСОБА_1 опікується дитиною, яка проживає разом з ним та бабою в окремому будинку, займається її вихованням та матеріальним забезпеченням.

Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що зібрані у справі докази не свідчать про навмисне ухилення відповідача від виховання дитини, тому в інтересах останньої матері необхідно надати можливість для виправлення свого ставлення до виховання дочки.

Такий висновок суду є обґрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У даному випадку позивач повинен довести, що матір ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини. В свою чергу матір повинна довести, що вона належним чином виконує свої батьківські обов'язки.

Крім вищезазначеного висновку органу опіки та піклування на підтвердження своїх доводів позивачем надано до суду акти обстеження умов проживання позивача ОСОБА_1 від 07.09.2017 року та 22.11.2017 року, складених комісією посадових осіб Волочиської об'єднаної територіальної громади зі змісту яких вбачається, що відповідач ОСОБА_2 періодично буває відсутня по місцю проживання дитини разом з батьком, при цьому дочка проживає у нормальних умовах, забезпечена усім необхідним для повноцінного розвитку та виховання. В акті цієї ж комісії від 06.03.2018 року зафіксовано відсутність відповідача по місцю проживання дитини та зазначено про те, що останній раз матір відвідувала дочку 19.12.2017 року.

В актах обстеження умов проживання дитини, складених працівниками служби у справах дітей Волочиської районної державної адміністрації 24.10.2017 року, 15.11.2017 року, 15.03.2018 року, 30.03.2018 року містить висновок про те, що ОСОБА_2 проживає окремо від дочки, не займається вихованням дитини, матеріальної допомоги на її утримання не надає. Вихованням та матеріальним забезпеченням малолітньої ОСОБА_3 займається батько дитини, ОСОБА_1 та баба, які проживають спільно з дитиною в одному будинку.

В справі також встановлено, що відповідач проживає в м. Тернопіль, орендує житло, працює на посаді офіс-менеджера ТОВ «Габарит КЛ», по місцю роботи характеризується з позитивної сторони.

Пленум Верховного Суду України в п.п. 15, 16 постанови від 30.03.2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз'яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.

Тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з'ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров'я. З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання сім'ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (SAVINY v. UKRAINE, № 39948/06, § 50, ЄСПЛ, від 18 грудня 2008 року).

У ст. 12 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року встановлено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідно в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

При оцінці доказів в справі судом обґрунтовано було враховано ту обставину, що хоча і матір дитини, відповідач ОСОБА_2 і в недостатній мірі опікується дитиною, однак це пов'язане з рядом негативних явищ, які мали місце у відносинах між позивачем і відповідачем, умов їх проживання.

Як правильно встановив суд першої інстанції відповідач змінила місце проживання в серпні 2017 року, переїхавши з с. Користова Волочиського району Хмельницької області, де вона проживала спільно з позивачем, його матір'ю та малолітньою дочкою в будинку АДРЕСА_1, а потім в м. Тернопіль. Зміна місця проживання була зумовлена негативними стосунками, які склалися між сторонами а також між ОСОБА_2 та матір'ю ОСОБА_1

Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (ч. 5 ст. 19 СК України).

При цьому суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст. 19 СК України).

При оцінці висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 суд правильно звернув уваги на ту обставину, що документ носить однобічний, неповний характер і обґрунтований виключно негативними даними, які вказують на незадовільне виховання дитини відповідачем.

В той же час у висновку не наведено оцінки доказів, які вказують на обставини, що сприяли переїзду матері до іншого місця проживання та залишення дитини на вихованні батька, не враховано інтересів дочки щодо проживання з рідною матір'ю. Зокрема, не надано оцінки тій обставині, що на час реєстрації шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 10.08.2016 року остання була неповнолітньою, мала 16 років, народила дитину також в неповнолітньому віці, до цього виховувалася без батьків, рідною бабаю.

Також відсутні дані щодо вчинення з боку органу опіки та піклування профілактичних дій, спрямованих на нормалізацію відносин між матір'ю дитини та дочкою, спонукання ОСОБА_2 до належного виконання своїх батьківських обов'язків, надання необхідної психологічної та матеріальної допомоги в разі необхідності сім'ї ОСОБА_1 у зв'язку з вихованням дитини.

Враховуючи встановлені вище обставини справи суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дочки ОСОБА_3, є обґрунтованими, відповідають інтересам дитини, в зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог правомірно було відмолено.

В той же час, діючи у відповідності з вимогами п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», враховуючи неналежне виконання ОСОБА_2 батьківських обов'язків судом правильно було попереджено відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дочки та покладено на орган опіки та піклування обов'язок по контролю за виконанням матір'ю батьківських обов'язків протягом одного року.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 12 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 09.08.2018 року.

Головуючий /підпис/ Судді /підписи/

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду Р.С. Гринчук

Головуючий у першій інстанції - Ніколова С.В. Доповідач - Гринчук Р.С.

Категорія № 48,52