Рішення № 75777653, 09.08.2018, Київський районний суд м. Одеси

___________________

Справа № 520/4961/16-ц

Провадження № 2/520/2536/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.08.2018 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Куриленко О.М.,

за участю секретаря - Баранової Ю.О.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

представника третьої особи ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Одесі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремстрой -Україна» до приватного підприємства «Прогрес-Риелт», ОСОБА_4, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» про визнання договору про інвестування недійсним,

ВСТАНОВИВ:

29.04.2016 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив ухвалити рішення про визнання недійсним Договору № ЛВ/Р-2-221 про інвестування від 10 січня 2006 року, укладеного між ОСОБА_5 підприємством «Прогрес-Риелт» та ОСОБА_4.

Свої вимоги мотивував тим, що ТОВ «Ремстрой - Україна» є власником 2-го пускового комплексу, в частині секції № 2 з другого по останній поверх та напівпідземного паркінгу, 2- секційного багатоповерхового житлового будинку з офісними приміщеннями, за будівельною адресою м. Одеса, вул.. Львівська, 15.

Позивач стверджує, що у 2015 році їм стало відомо про існування Договору № ЛВ/Р-2-221 про інвестування від 10 січня 2006 року, укладеного між ОСОБА_5 підприємством «Прогрес - Риелт» та ОСОБА_4. Однак, позивач зазначає, що Приватне підприємство «Прогрес - Риелт» не мало права на укладання спірного договору інвестування, так як не було забудовником(замовником) об’єкту будівництва та відповідно не було власником безумовного майнового права на спірну квартиру.

Вищевказана обставина і стала підставою для звернення до суду з даним позовом.

24.05.2016 року у даній справі винесено заочне рішення, яким позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремстрой-Україна» до приватного підприємства «Прогрес-Риелт», ОСОБА_4 про визнання договору про інвестування недійсним задоволена, Договір №ЛВ/Р-2-221 про інвестування від 10 січня 2006 року, укладений між ОСОБА_5 підприємством «Прогрес-Риелт» та ОСОБА_4 визнано недійсним.

25 жовтня 2017 року відповідач гр. ОСОБА_6 через канцелярію суду подав заяву про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 24.05.2016 року.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 04.12.2017 року заочне рішення від 24.05.2016 року було скасовано, справу призначено до розгляду в загальному порядку.

01 березня 2018 року представник відповідача ОСОБА_4 звернувся з клопотанням щодо залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ПАТ «Укрсоцбанк» з підстав того, що відповідно до іпотечного договору від 07.11.2006 року, укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк»(на момент укладення договору АКБ СР «Укрсоцбанк») (Іпотекодержатель) та ОСОБА_4(Іпотекодавець), майнові права на спірну квартиру передані в іпотеку Іпотекодержателю, тому рішення суду у даній справі може вплинути на права та обов`язки ПАТ «Укрсоцбанк», як іпотекодержателя спірного нерухомого майна.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 01.03.2018 року до розгляду справи було залучено Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» у якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору.

Представник позивача ТОВ «Ремстрой - Україна» - ОСОБА_1 у судове засідання з’явилась, наполягала на задоволенні позову, оскільки Приватне підприємство «Прогрес-Риелт» ніколи не було замовником будівництва 2-го пускового комплексу, в частині секції № 2 з другого по останній поверх та напівпідземного паркінгу, 2- секційного багатоповерхового житлового будинку з офісними приміщеннями, за будівельною адресою м. Одеса, вул.. Львівська, 15, а тому не мало право укладати спірний договір про інвестування.

Представник відповідача ОСОБА_5 підприємства «Прогрес-Риелт» у судове засідання не з’явився, про час та місце його проведення сповіщався належним чином, причини неявки суду не повідомив, заяв та клопотань про відкладення слухання справи від нього до суду не надійшло. Крім того, ПП «Прогрес-Риелт» знаходиться у стані припинення, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Представник відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_7 у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував з підстав того, що оспорюваний договір № ЛВ/Р-2-221 про інвестування від 10 січня 2006 року містить посилання у абзаці 2 Розділі 2, про те, що Приватне підприємство «Прогрес-Риелт» має право укладати договори щодо продажу (відчуженню) Об’єкту інвестування відповідно до договору № ЛВ-15 про інвестування від 22 грудня 2005 року між ПП «Прогрес-Риелт» та ТОВ «Прогрес-Строй СУ № 2», крім того Декларація про готовність об’єкта до експлуатації, зареєстрована 22 січня 2013 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області за № ОД143130110300, розміщена на офіційному сайті Держархбудінспекції України не містить інформацію, що замовником є ТОВ «Ремстрой-Україна» та взагалі позивачем не надано доказів того, що його права порушені на момент укладення Договору.

Представник третьої особи ПАТ «Укрсоцбанк» у судове засідання з’явилась, надала суду письмові пояснення, в яких зазначає, що відповідно змісту оспорюваного договору № ЛВ/Р-2-221 про інвестування від 10 січня 2006 року, Приватне підприємство «Прогрес-Риелт» мало право укладати оспорюваний договір з ОСОБА_4, оскільки між ПП «Прогрес-Риелт» та ТОВ «Прогрес-Строй СУ № 2» укладено договір № ЛВ-15 про інвестування від 22 грудня 2005 року щодо права ПП «Прогрес-Риелт» укладати договори щодо продажу (відчуженню) Об’єкту інвестування- 2- го пускового комплексу, в частині секції № 2 з другого по останній поверх та напівпідземного паркінгу, 2- секційного багатоповерхового житлового будинку з офісними приміщеннями, за будівельною адресою м. Одеса, вул.. Львівська, 15.

Заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про можливість задоволення позову, виходячи з наступного.

У судовому засіданні встановлено, що 22 січня 2013 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області за № ОД143130110300 було зареєстровано Декларацію про готовність об’єкта до експлуатації, а саме 2-й пусковий комплекс, в частині секції № 2 з другого по останній поверх та напівпідземного паркінгу, 2- секційного багатоповерхового житлового будинку з офісними приміщеннями та напівпідземним паркінгом за адресою: м. Одеса, вул. Львівська, 15.

Замовниками вказаного будівництва є Товариство з обмеженою відповідальністю «Паляниця» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Ремстрой - Україна», що вбачається з п. 1 Декларації про готовність об’єкта до експлуатації, копія якої знаходиться в матеріалах справи.

Розпорядженням Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 23 лютого 2013 року за № 98 вищевказаному об’єкту нерухомого майна присвоєно поштову адресу: місто Одеса, вул. Макаренка 2-А, та встановлено нумерацію нежитловим приміщенням та житловим квартирам.

Позивач зазначає, що у 2015 році їм стало відомо про існування Договору № ЛВ/Р-2-221 про інвестування від 10 січня 2006 року, укладеного між ОСОБА_5 підприємством «Прогрес - Риелт» та ОСОБА_8.

Дійсно, як вбачається з матеріалів справи, 10 січня 2006 року між ОСОБА_5 підприємством «Прогрес - Риелт» та ОСОБА_4 було укладено Договір № ЛВ/Р-2-221 про інвестування, відповідно до п. 3.1 якого в порядку передбаченому Договором Підприємство зобов’язується передати у власність Інвестора Об’єкт інвестування, а Інвестор зобов’язується прийняти Об’єкт інвестування і сплатити за нього Підприємству Інвестицію.

Вказаним договором (розділ 2) передбачено, що об’єкт інвестування - безумовне майнове право на Новозбудоване майно (після здавання об’єкту будівництва в експлуатацію), що після державної реєстрації (за ініціативою інвестора) стає право власності Інвестора на Новозбудоване майно як на нерухомість.

Новозбудоване майно, в даному випадку, це квартира будівельний номер 235, розрахунковою площею 104,50 кв.м. розташована на 10 поверсі секції 2 Об’єкту будівництва.

Сторони вказаного договору домовились (п. 5.1 Договору) про те, що розмір Інвестиції становить 733 720, 60 гривень, з яких 611 433, 83 гривень є вартістю Об’єкту інвестування, а 122 286, 77 гривень складає ПДВ.

Інвестиційний договір - це двостороння угода між особою, що володіє правами на об’єкт будівництва (забудовник, генеральний інвестор тощо) і інвестором.

Судом досліджено договір № ЛВ-29/04-11 про пайову участь у будівництві об’єкта нерухомого майна від 29 квітня 2011 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Паляниця» (Сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремстрой-Україна» (Сторона – 2). Відповідно до п. 2.1. зазначеного Договору метою спільної діяльності є завершення будівництва 2-секційного багатоповерхового житлового будинку з офісними приміщеннями та напівпідземним гаражем з адресою: м. Одеса, вул. Львівська,15 (будівельна адреса). Згідно ст. 6.3. Договору ТОВ «Паляниця» та ТОВ «Ремстрой-Україна» є спільними власниками (в своїй частці) та замовниками(забудовниками) Житлового комплексу, що будується, до моменту його відчуження або зміни статусу Житлового комплексу як сукупності майна. Як вбачається з п. 6.10 Договору сторони погодились, що частки Сторін визначаються в наступному розмірі: пай ТОВ «Паляниця» (Сторона-1) – безумовне майнове право на Окремі приміщення, як новозбудоване майно, що розташоване в Житловому комплексі, розрахунковою площею 8200, 20 кв.м., що в процентному вираженні дорівнює частці Сторони -1 в майні Житлового комплексу, як в результаті будівельних робіт на будь-якій стадії будівництва (в тому числі як об’єкту незавершеного будівництва) та становить 24,97 %; пай ТОВ «Ремстрой-Україна»(Сторона-2) - безумовне майнове право на Окремі приміщення, як новозбудоване майно, що розташоване в Житловому комплексі, розрахунковою площею 24 641, 60 кв. м., що в процентному вираженні дорівнює частці Сторони -2 в майні Житлового комплексу, як в результаті будівельних робіт на будь-якій стадії будівництва (в тому числі як об’єкту незавершеного будівництва) та становить 75,03 %. Зазначений Договір не містить жодних умов чи застережень про те, що будь-які треті особи, в тому числі ПП «Прогрес-Риелт», крім Сторін за договором, мали чи мають право укладати договори щодо передачі майнових права на будь - які квартири у 2-секційному багатоповерховому жилому будинку з офісними приміщеннями та напівпідземним гаражем за адресою: м. Одеса, вул. Львівська, 15(будівельна адреса).

Крім того, відповідно до витягу з Переліку осіб, яким належать майнові права на об’єкт будівництва щодо майнових прав на квартиру будівельний номер № 235 розрахунковою площею 104,5 кв.м., що розташована на 10 поверсі секції 2 за будівельною адресою: м. Одеса, вул. Львівська, 15(поштова адреса: м. Одеса, вул. Макаренка, 2-а) від 11 березня 2013 року, за домовленістю між ТОВ «Паляниця» та ТОВ «Ремстрой Україна» зазначені майнові права належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Ремстрой-Україна».

Матеріалами справи не підтверджено факт того, що на момент укладання договору інвестування ПП «Прогрес-Риелт» було забудовником (генеральним інвестором, тощо) об’єкту будівництва - житлового будинку з офісними приміщеннями за адресою: м. Одеса, вул. Львівська, 15, зокрема квартири будівельний номер 235, розрахунковою площею 104,50 кв.м., розташованої на 10 поверсі секції 2 Об’єкту будівництва, а відповідно не було власником безумовного майнового права на спірну квартиру, а від так, на думку суду, не міг виступати стороною в даному Договорі. Також не доведено, що ТОВ «Прогрес-Строй СУ № 2», з яким нібито було укладено договір ПП «Прогрес-Риелт» № ЛВ-15 про інвестування від 22 грудня 2005 року, на який посилається представник відповідача ОСОБА_4 як на підставу свої заперечень, був власником майнових прав за спірним договором.

Відповідно до частини першої ст.13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В п.27 постанови №2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції " роз’яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ’я сторін та враховуючи обов’язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Суд звертає увагу на те, що відповідачами доказів щодо спростування доводів позивача не надано, будь-яких письмових доказів, що підтверджували б заперечення ОСОБА_4 щодо задоволення позову з підстав, зазначених у позові, до матеріалів справи не залучено.

Пунктом 1.2 оспорюваного Договору передбачено, що за своїм правовим змістом Договір є договором купівлі-продажу майнових прав відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст.628 ЦК України, передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно до ч. 1 ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується при йняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст.656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Частина 2 ст.656 ЦК України передбачає, що предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Статтею 658 ЦК України встановлено право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Тобто, приймати рішення про відчуження майна/майнового права (визначати його правову долю) має право лише його власник, оскільки за договором купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати покупцеві не лише само майно, а й право власності на нього. Тільки за такої умови у покупця може виникнути відповідне право. Тому продавцями в договорі виступають власники майна.

Як встановлено у судовому засіданні, ПП «Прогрес- Риелт» не мав права на укладення спірного договору інвестування.

Крім того, відповідно ст.. 876 ЦК власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.

Враховуючи правову позицію, зазначену у справі № 6-1920цс15, суд вважає, що системний аналіз правових норм дає можливість зробити висновок, що застосування статті 876 ЦК України щодо визначення замовника власником об’єкта будівництва можливо лише у взаємозв’язку зі статтею 331 ЦК України, а саме із наявністю обов’язкової умови наявності права власності або права користування земельною ділянкою, на якій знаходить нерухоме майно.

Як вбачається з п. 5.1. Договору № ЛВ-29/04-11 про пайову участь у будівництві об’єкта нерухомого майна від 29 квітня 2011 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Паляниця» (Сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремстрой-Україна» (Сторона-2), Сторона-1 є землекористувачем земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Львівська, 15 на підставі Договору оренди земельної ділянки від 16.11.2005 року між Одеської міською радою та ТОВ «Паляниця», посвідчений ОСОБА_9, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 856, та зареєстрований Одеським міським управлінням ОРФ ЦДЗК, про що зроблено запис від 12.12.2005 року за № 040550500379, Рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 29.06.2005 року № 258 «Про умови надання в оренду ТОВ «Паляниця» земельної ділянки для будівництва, 2-секційного багатоповерхового жилого будинку з офісними приміщеннями та напівпідземним гаражем по вул. Львівська, 15 у м. Одесі.

Таким чином, єдиним замовником будівництва на момент укладання оспорюваного договору було ТОВ «Паляниця». Після укладення договору № ЛВ-29/04-11 про пайову участь у будівництві об’єкта нерухомого майна від 29 квітня 2011 року та підписання витягу з Переліку осіб, яким належать майнові права на об’єкт будівництва щодо майнових прав на квартиру будівельний номер № 235 розрахунковою площею 104,5 кв.м., що розташована на 10 поверсі секції 2 за будівельною адресою: м. Одеса, вул. Львівська, 15 (поштова адреса: м. Одеса, вул. Макаренка, 2-а) від 11 березня 2013 року, єдиним власником майнових прав є ТОВ «Ремстрой-Україна».

Суд також приймає до уваги, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Паляниця» на час розгляду справи після перегляду заочного рішення припинено, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Суд критично ставиться до посилань представника відповідача ОСОБА_4 на той факт, що на момент укладення оспорюваного договору ТОВ «Ремстрой-Україна» не було стороною за договором, не мало майнових прав та не надало доказів їх порушення, оскільки матеріалами справи доведено, що власником майнових прав на квартиру будівельний номер № 235 розрахунковою площею 104,5 кв.м., що розташована на 10 поверсі секції 2 за будівельною адресою: м. Одеса, вул. Львівська, 15(поштова адреса: м. Одеса, вул. Макаренка, 2-а) з 2005 року було ТОВ «Паляниця», після чого право власності на зазначені майнові права було передане ТОВ «Ремстрой Україна» за домовленістю з ТОВ «Паляниця».

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин)

Керуючись п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9 відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, дивлячись на те, що договір № ЛВ/Р-2-221 про інвестування від 10 січня 2006 року, укладений між ОСОБА_5 підприємством «Прогрес-Риелт» та ОСОБА_4, з порушенням норм чинного законодавства, оскільки ПП «Прогрес-Риелт» не мав права на укладення цього договору, спірний договір порушує права та законні інтереси ТОВ «Ремстрой – Україна», що згідно Договору № ЛВ-29/04-11 про пайову участь у будівництві об’єкта нерухомого майна від 29 квітня 2011 року та Декларації про готовність об’єкта до експлуатації, а саме 2-й пусковий комплекс, в частині секції № 2 з другого по останній поверх та напівпідземного паркінгу, 2- секційного багатоповерхового житлового будинку з офісними приміщеннями та напівпідземним паркінгом за адресою: м. Одеса, вул. Львівська, 15 № ОД143130110300 закінчив будівництво та є власником майнових прав за спірним договором. Враховуючи зазначене, позивач довів наявність спору та порушення його законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ч.1 ст.236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ч. 1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Договір №ЛВ/Р-2-221 про інвестування від 10 січня 2006 року, укладений між ОСОБА_5 підприємством «Прогрес-Риелт» (Підприємством) та ОСОБА_4 (Інвестором), є недійсним з моменту його вчинення та не створив для сторін юридичних наслідків.

Суд вважає, що відповідач ОСОБА_4 не набув статус інвестора 2-го пускового комплексу в частині секції №2 з другого по останній поверх та напівпідземного паркінгу, 2- секційного багатоповерхового житлового будинку з офісними приміщеннями та напівпідземним паркінгом (будівельна адреса м. Одеса, вул.. Львівська, 15), поштова адреса: м. Одеса, вул.. Макаренка, 2-а, за оспорюванним договором, та не набув право власності на майнові права на новостворене майно у вигляді квартири будівельний номер 235, розрахунковою площею 104,50 кв.м у спірному будинку, через те, що уклав договір зі стороною, яка не мала на це право.

Згідно ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним, примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Вищевказане положення деталізується в ст. 317 ЦК України, де вказано, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

В ст. 321 ЦК України зазначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст.316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

На підставі ст.319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Аналізуючи зібрані по справі докази, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача доведені, обставини, викладені в позовній заяві підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, від так є всі законні підстави для задоволення позову.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, ст.2 ЦПК України задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.

Зважаючи на викладене, керуючись ст. ст. 2, 12,13, 76-81, 263 ЦПК України, ст. ст. 11,12,14,203,215,216, 317,319,321,627, 628, 655, 656, 658,876 ЦК України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремстрой -Україна» до приватного підприємства «Прогрес-Риелт», ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» про визнання договору про інвестування недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним Договір № ЛВ/Р-2-221 про інвестування від 10 січня 2006 року укладений між ОСОБА_5 підприємством «Прогрес-Риелт» та ОСОБА_4.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, зокрема до Київського районного суду м. Одеси

Суддя Куриленко О. М.

Повний текст рішення складено 09 серпня 2018 року