Постанова № 75774827, 08.08.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2018 р.м.ОдесаСправа № 522/9227/18

Категорія: 3.3 Головуючий в 1 інстанції: Домусчі Л.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Потапчук В.О.

суддів: Бойка А.В. , Джабурія О.В.

при секретарі - Брижкіна І.О.

за участю представника скаржника Стельмах О.М.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 03 липня 2018 року прийнятого у порядку письмового провадження у справі за позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до громадянина соціалістичної республіки В'єтнам ОСОБА_9, про видворення за межі території України

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог.

У травні 2018 року Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області, позивач) звернулося до суду із адміністративним позовом до громадянина соціалістичної республіки В'єтнам ОСОБА_9, про видворення за межі території України.

На підтвердження позовних вимог позивач зазначив, що відповідачка є порушником законодавства України з прикордонних питань, обґрунтовані підстави вважати, що відповідачка ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, а тому вона підлягає примусовому видворенню, що і стало підставою для звернення до суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 03 липня 2018 року у задоволенні адміністративного позову ГУ ДМС України в Одеській області відмовлено в повному обсязі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ГУ ДМС України в Одеській області звернулося до суду з апеляційною скаргою, у якій зазначено, що рішення винесено з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим скаржник просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги скаржник обґрунтовує тим, що відповідач перевищила термін перебування на території України, проживала на території нашої держави без реєстрації та документів на право проживання в Україні, не виїхала з держави після закінчення терміну перебування в Україні зазначеного в візі. При цьому, на даний час відповідач на території України знаходиться не законно, постійного місця проживання та законного джерела існування не має.

Окрім того скаржник зазначає, що народжена ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідачем дитина, ОСОБА_10, не є громадянкою України, адже через незаконність перебування її батьків на території України не має жодних підстав набуття громадянства згідно Закону України «Про громадянство України».

Більш того скаржник зазначає, що у разі неприйняття рішення про примусове видворення громадянки В'єтнаму ОСОБА_9 разом з дитиною ОСОБА_10, останній опиниться у ситуації неблагополучне соціального становища.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2018 року, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ДМС України в Одеській області.

Відзиву на апеляційну скаргу від громадянки В'єтнаму ОСОБА_9 до Одеського апеляційного адміністративного суду не надходило.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Обставини справи.

Згідно наявних в матеріалах справи документів та рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 травня 2018 року у справі №522/9226/18, яким було відмовлено у задоволенні позову ГУ ДМС України в Одеській області до ОСОБА_9 про затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі території України, колегією суддів встановлено наступні обставини справи.

Так, 23 травня 2018 за адресою: АДРЕСА_1, було виявлено особу, яка назвалася громадянкою Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1

У результаті проведеної перевірки було встановлено, що відповідач порушила правила перебування іноземців в Україні - проживала без документів на право проживання в Україні.

Зі слів відповідача, вона прибула до України 20 жовтня 2012 року через пункт пропуску «Одеса».

Метою приїзду є постійне проживання в Україні та подальше працевлаштування, однак заходів щодо оформлення дозволу на імміграцію та постійне проживання в Україні вона не вжила. Свій національний паспорт загубила за невідомих обставинах.

Відповідач перевищила термін перебування на території України, проживає на території України без реєстрації та документів на право проживання в Україні, не виїхала з України після закінчення терміну перебування в Україні зазначеного в візі.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, виданого 19 липня 2013 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Новомосковську реєстраційної служби Новомосковського міськрайонного управління юстиції у Дніпропетровській області у відповідача на території України народилась дитина ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2

23 травня 2018 року ГУ ДМС України в Одеській області було прийняте рішення про примусове повернення в країну відповідача та зобов'язано її покинути територію України у термін до 24 травня 2018 року за порушення ч. 1 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що виразилось в порушенні правил перебування іноземців в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні стосовно відповідача складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МОД 002906 та постановою про накладення адміністративного стягнення від ПН МОД № 002906 була притягнута до адміністративної відповідальності в розмірі 1700 грн.

Відповідач із заявою про добровільне повернення, а також з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту в Україні до ГУ ДМС України в Одеській області не зверталась, жертвою торгівлі людьми себе не вважає.

Відповідно до вказаних обставин справи ГУ ДМС України в Одеській області звернулося до суду з позовними вимогами щодо примусового видворення відповідачки з України.

Висновок суду першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що хоч ОСОБА_9 і порушила законодавство про правовий статус іноземців, проте на момент винесення рішення ГУ ДМС України в Одеській області від 23 травня 2018 року її перебування на території України жодним чином не суперечило інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку як не суперечить і на разі, а також не перешкоджає охороні здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України, окрім того відповідачка має малолітню дитину, народження якої зареєстрована на території України та права якої захищаються державою.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та вважає його таким, що відповідає вимогам Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI та Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року №2235-III.

При цьому, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції при винесенні вказаного рішення залишено поза увагою Закон України "Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Соціалістичної Республіки Вєтнам про реадмісію громадян обох держав" від 03 вересня 2008 року ратифіковано Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам про реадмісію громадян обох держав, підписану 25 вересня 2007 року в м. Нью-Йорку.

Джерела права й акти їх застосування.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

У відповідності до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч.6 ст.6 КАС України іноземці та особи без громадянства користуються в Україні таким самим правом на судовий захист в адміністративних справах, що і громадяни України. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом №3773-VI.

За змістом ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Згідно з п. 14 ст. 1 Закону №3773, нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Пунктом 2 ст.25 цього Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов'язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв'язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа, можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій.

Статтею 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Частиною 5 ст. 26 Закону №3773-VI встановлено, що іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Статтею 30 вказаного Закону визначено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Згідно пункту 1.6. Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України та Служби безпеки України від 23 квітня 2012 року № 353/271/150 (далі - Інструкція № 353/271/150) підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців за межі України є дії іноземців, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Частиною 1 ст. 288 КАС України встановлено, що позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну, а також позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальних органів і підрозділів, органу охорони державного кордону чи Служби безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Оцінка суду.

З викладених норм чинного законодавства вбачається, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове видворення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення. Тобто обов'язковим є попереднє прийняття вказаними органами рішення про примусове повернення.

Як вбачається з позовної заяви 23 травня 2018 року ГУ ДМС України в Одеській області дійсно прийнято рішення про примусове видворення відповідачки за межі території України та надано строк для його виконання до 24 травня 2018 року, тобто до 24:00 год. наступного дня.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що вищевказане рішення про примусове повернення відповідачки від 23 травня 2018 року (його копія) в матеріалах адміністративної справи відсутнє, що унеможливлює колегії суддів підтвердити чи спростувати твердження позивача про існування обґрунтованих підстав того, що відповідач ухиляється чи ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення за межі території України.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідач прибула до України 20 жовтня 2012 року через пункт пропуску «Одеса», однак даний факт позивачем не перевірено та не подано на підтвердження чи заперечення таких доводів будь-яких доказів.

Таким чином, факт того, що відповідач потрапила на територію України через митний та прикордонний контроль, у відповідності до статті 15 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", дає підстави колегії суддів вважати, що відповідач мала візу (дозвіл) на перебування в Україні.

В той же час, позивачем доказів зворотного, а також того, що у відповідачки закінчився термін дії (візи) дозволу на перебування в Україні не надано.

Водночас, згідно матеріалів справи вбачається, що у ОСОБА_9 наявний паспорт громадянина РС В'єтнам серії НОМЕР_2, виданий 10 червня 2013 року в Консульстві СР В'єтнам у м. Києві, який дійсний до 10 червня 2023 року. (а.с.38)

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що відповідач перевищила термін перебування на території України, проживала на території нашої держави без реєстрації та документів на право проживання в Україні, не виїхала з держави після закінчення терміну перебування в Україні зазначеного в візі, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони не мають будь-якого підтвердження.

До того ж, колегія суддів звертає увагу, що Законом України "Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Соціалістичної Республіки Вєтнам про реадмісію громадян обох держав" від 03 вересня 2008 року ратифіковано Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам про реадмісію громадян обох держав, підписану 25 вересня 2007 року в м. Нью-Йорку.

Статтею 4 Угоди встановлено, що запитувана договірна Сторона відповідає на запит щодо здійснення реадмісії осіб, які підлягають реадмісії, виданий запитуючою Договірною Стороною, протягом 45 днів після дати отримання такого запиту. Запитувана Договірна Сторона робить усе можливе, щоб скоротити час надання відповіді на запит у разі, якщо запитуюча Договірна Сторона повідомляє запитуваній Договірній Стороні про те, що особа, яка підлягає реадмісії, поміщена в заклад, що знаходиться під охороною, або заарештована з метою здійснення депортації.

Запитуюча Договірна Сторона повідомляє запитувану Договірну Сторону про заплановану дату передачі особи, яка підлягає реадмісії, принаймні за 7 днів до настання цієї дати.

Запит щодо здійснення реадмісії відповідно до пункту 2 статті 1 подається запитуваною Договірною Стороною запитуючій Договірній Стороні протягом 90 днів з дати передачі відповідної особи запитуваній Договірній Стороні, за винятком випадків, коли ця особа на день передачі не мала громадянства держави запитуваної Договірної Сторони.

Інструкцією про порядок реалізації компетентними та уповноваженими органами України міжнародних угод про реадмісію осіб, яка затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16 лютого 2015 року № 158 закріплено конкретне застосування процедури реадмісії.

Пунктом 1 розділу ІХ Інструкції визначено, що у разі встановлення відповідними імплементаційними (виконавчими) протоколами до міжнародних угод про реадмісію іншого порядку реадмісії, ніж той, що встановлений у цій Інструкції, застосовуються положення, визначені цими протоколами.

Із приписів частини 1 статті 29 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" вбачається, що передача з України або прийняття в Україну іноземця або особи без громадянства здійснюється відповідно до міжнародного договору про реадмісію.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів зазначає, що діючи всупереч вищезазначеним вимогам, позивачем не надано суду жодних доводів, чому до відповідачки не застосовано процедуру реадмісії, а є необхідність застосувати примусове видворення.

За таких обставин, колегія суддів прийшла до висновку, що ГУ ДМС України в Одеській області не наведено належних підстав для примусового видворення відповідача.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на момент винесення рішення ГУ ДМС України в Одеській області № 13 від 23 травня 2018 року перебування на території України відповідачки жодним чином не суперечило інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку як не суперечить і на разі, а також не перешкоджає охороні здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України згідно вимог ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Більш того, дослідивши матеріали справи колегією суддів встановлено, що відповідно до наявної копії Свідоцтва про народження Серія НОМЕР_1 від 19 липня 2013 року виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Новомосковську реєстраційної служби Новомосковського міськрайонного управління юстиції у Дніпропетровській області, ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2 на території України народила дитину ОСОБА_10. (а.с.27)

Частиною 3 ст.4 Сімейного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на проживання в сімї.

Згідно ст. 153 Сімейного кодексу України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Частиною 1 ст. 151 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Крім того, згідно з приписами ст. 18 Конвенції про права дитини ООН, 1989 р., батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно приписів Декларації прав дитини ООН, 1959 р., дитина повинна, коли це можливо, зростати на піклуванні і під відповідальністю свої батьків, в атмосфері любові, моральної та матеріальної забезпеченості. Малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена із своєю матір'ю.

Європейський суд з прав людини визнав принципово важливим, що у справі «Мухаджієва та інші проти Бельгії» діти не були відокремлені від матері, оскільки в раніше винесених рішеннях була сформульована позиція про те, що особлива вразливість дітей повинна враховуватися понад усе, це важливіше, ніж незаконність перебування іноземця на території держави

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що захист прав дитини є важливішим, ніж незаконність перебування іноземця на території України.

При цьому, колегія суддів не приймає до уваги доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі про те, що народжена ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідачкою дитина, ОСОБА_10, не є громадянкою України, адже через незаконність перебування її батьків на території України не має жодних підстав набуття громадянства згідно Закону України «Про громадянство України».

Так, відповідно до вимог абз. 2, 5 ст.7 Закону України «Про громадянство України» особа, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, є громадянином України. Особа, яка народилася на території України, одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, і не набула за народженням громадянства жодного з батьків або набула за народженням громадянство того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, є громадянином України.

При цьому, згідно ст.1 вказаного Закону проживання на території України на законних підставах - проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні.

З викладених норм чинного законодавства вбачається, що громадянином України є особа, яка народилася на території України від осіб, які на законних підставах проживають на території України.

При цьому, як вже встановлено раніше, у відповідачки - ОСОБА_9 наявний паспорт громадянина РС В'єтнам серії НОМЕР_2, виданий 10 червня 2013 року в Консульстві СР В'єтнам у м. Києві, який дійсний до 10 червня 2023 року, тобто відповідно до вимог Закону України «Про громадянство України» відповідач перебуває на території України на законних підставах, оскільки зареєструвала на території України свій національний паспорт. В свою чергу, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять фактичних доказів про незаконність перебування на території України батька народженої дитини - громадянина Соціальної республіки В'єтнам ОСОБА_11.

З системного аналізу вимог чинного законодавства та з урахуванням Закону України "Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Соціалістичної Республіки Вєтнам про реадмісію громадян обох держав" від 03 вересня 2008 року, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог позивача щодо видворення за межі території України громадянки соціалістичної республіки В'єтнам ОСОБА_9.

Статтею 316 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, оскільки рішення суду першої інстанції залишено апеляційним судом без змін, то розподіл судових витрат передбачений ст.139 КАС України не підлягає.

До того ж, згідно вимог ч.5 ст. 288 КАС України, за подання до адміністративного суду позовних заяв та апеляційних скарг у справах, визначених цією статтею, судовий збір не сплачується.

Керуючись ст.ст. 316, 322, 271, 272 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 03 липня 2018 року у справі за позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до громадянина соціалістичної республіки В'єтнам ОСОБА_9, про видворення за межі території України - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду, відповідно до вимог с.272 КАС України.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 08 серпня 2018 року.

Головуючий суддя Потапчук В.О.Судді Бойко А.В. Джабурія О.В.