Постанова № 75766563, 08.08.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/5181/2018

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

8 серпня 2018 року м. Київ

Справа № 755/2515/18

Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Павлишина П.О.

сторони:

позивач - ОСОБА_2

відповідач- ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2

на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва про відмову у забезпеченні позову, постановлену 19 квітня 2018 року у складі судді Оксюти Т.Г.,

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Косенко Микола Олександрович про визнання договорів позики та іпотеки недійсними, -

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 19 квітня 2018 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус КМНО Косенко М.О. про визнання договорів позики та іпотеки недійсними.

Не погоджуючись з ухвалою, позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу суду першої інстанції скасувати, як незаконну та необґрунтовану, посилаючись на порушення норм процесуального права.

Зазначав, що відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позивними вимогами, а також, що дана заява є передчасною. З даним висновком суду першої інстанції ОСОБА_2 не погоджується та вважає, що він не відповідає обставинам справи.

Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи не подано.

Відповідно до п.8 ч. 1 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 Розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402 - VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду судом у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-УІІІ від 03 жовтня 2017 року.

Учасники справи в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Як убачається із матеріалів справи, при поданні апеляційної скарги до Апеляційного суду міста Києва ОСОБА_2 зазначив адресу для листування: АДРЕСА_1, відповідно на яку апеляційним судом двічі направлялись судові повістки про призначення розгляду справи на 18 липня 2018 року та 1 серпня 2018 року, конверти повернуті до суду без вручення в зв'язку закінченням терміну зберігання /а.с. 32, 36/.

Відповідно до вимог частини першої статті 6 Конвенції, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного терміну. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 8 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України»).

У рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Косенко М.О. надав суду заяву про розгляд справи без його участі, у зв'язку з виробничою завантаженістю /а.с.39/.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у відсутність учасників справи відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.

Оскільки рішення ухвалене за відсутністю учасників справи, то датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.268 ЦПК України).

Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено співмірності заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру із заявленими позовними вимогами.

З даним висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки такий відповідає дійсним обставинам справи та ґрунтуються на вимогах процесуального закону.

Згідно зі ст. 151 ЦПК України, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Відповідно до ч. 1 ст. 152 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Відповідно до роз'яснень п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Частиною 2 ст.151 ЦПК України передбачено, що у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Виходячи з наведених роз'яснень, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову, оскільки позивачем не обґрунтовано та не доведено співмірності заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на квартиру із заявленими позовними вимогами.

З позовної заяви вбачається, що позовні вимоги ОСОБА_2 носять немайновий характер, тому заявлений позивачем вид забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно є неспівмірним із заявленими позовними вимогами, оскільки рішення суду в разі задоволення позову не передбачатиме вчинення будь-яких дій щодо його виконання, а буде встановлювати лише певний факт.

Оскільки подана позивачем заява не містить обґрунтованих посилань, а матеріали заяви - відповідних доказів, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.

Твердження апеляційної скарги на неврахування судом того, що на даний момент спірна квартира залишається його власністю, але приватним нотаріусом була направлена вимога про повернення позики, а вразі її неповернення він зверне стягнення на предмет іпотеки, тобто, право власності, так чи інакше перейде до відповідача, яка неодмінно скористається своїм правом і відчужить спірну нерухомість на користь третіх осіб, колегія суддів визнає такими, що не обґрунтовують наявність підстав для забезпечення позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач ОСОБА_3 вже вдавалась до шахрайських дій по відношенню до позивача, що підтверджується наявністю відкритої кримінальної справи, колегія суддів оцінює критично, оскільки документи, що підтверджують зазначені обставини в матеріалах справи відсутні, суду апеляційної інстанції позивач таких документів не надав.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки зі змісту заяви та матеріалів справи не вбачається, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.

Оскільки ухвала суду постановлена з дотримання норм діючого законодавства, висновки суду відповідають обставинам справи, обґрунтовані, колегія суддів не вбачає підстав для її скасування.

Крім цього, відмова у задоволенні заяви ОСОБА_2 в обраний ним спосіб, не позбавляє його можливості звернутися до суду з заявою про забезпечення позову, зазначивши інший вид забезпечення, співмірний з заявленими позовними вимогами.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Ухвалу Солом'янського районного суду м.Києва від 19 квітня 2018 року про відмову у забезпеченні позову - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус