Рішення № 7576563, 14.01.2010, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.01.2010 Справа № 3/218-09

Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Шевченко М. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Колорит", м. Херсон

до Відкритого акціонерного товариства "Херсонський судноремонтний завод ім.Куйбишева", м. Херсон

про стягнення 17127 грн. 99 коп.

за участю представників сторін:

від позивача - Кісельов Г. М. паспорт МО № 0845781 виданий Суворовським РВУМВС України в Херсонській області 17.05.2000р., директор;

від відповідача - Петровський І. Й. дов. № 477-6 від 30.12.2008р., ю/к.

          Товариство з обмеженою відповідальністю «Колорит»(позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства «Херсонський судноремонтний завод ім..Куйбишева»(відповідач) заборгованості у сумі 17127,99 грн., з яких: 10000,00 грн. –основний борг, 802,13 грн. –пеня, 5570,62 грн. інфляційні втрати, 755,14 грн. –3% річних.

          Позивач позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

          Відповідач позовні вимоги визнає частково: в сумі основного боргу та пені, в частині нарахованих позивачем збитків від інфляції та трьох процентів річних заперечує у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

в с т а н о в и в:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Колорит»(позивач, підрядник) та Відкритим акціонерним товариством «Херсонський судноремонтний завод ім..Куйбишева»(відповідач, замовник) було укладено Договір №57 від 20 грудня 2006 року (далі –Договір), відповідно до умов якого позивач доручив підряднику виконання робіт з ремонту зовнішньої обшивки катамарану, виготовленню та монтажу елементів конструкцій корпусу судна на виробничих площах та технологічному устаткуванні позивача.

Договір підписаний сторонами без зауважень, скріплений печаткою. Протягом дії Договору в нього не вносилися зміни та доповнення. Із огляду на зазначений Договір суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором підряду, тому в даному випадку слід застосовувати до правовідносин сторін главу 61 Цивільного Кодексу України.

          Вищевказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов»язання, що виникає між суб»єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб»єкт (зобов»язана сторона, у тому числі боржник) зобов»язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб»єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб»єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов»язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов»язання, які є одним із видів господарських зобов»язань, - це цивільно-правові зобов»язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов»язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на корить другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку. Майнові зобов»язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 ГК України.

          Відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона - (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

          Згідно з п.3.1. Договору замовник проводить оплату виконаних робіт протягом 5-ти робочих днів згідно затвердженому сторонами акту виконаних робіт.

          На виконання умов Договору сторони підписали акти виконаних робіт:

- акт виконаних робіт від 10 .01.2007 р. на суму 37166,50 грн. (а.с.14);

- акт виконаних робіт від 02.04.2007 р. на суму 16042,50 грн. (а.с.15).

          Відповідач оплатив вартість виконаних робіт за актом від 10.01.2007 р. в сумі 37166,50 грн. та частково вартість виконаних робіт за актом від 02.04.2007 р. в сумі 6042,50 грн. Таким чином, заборгованість відповідача за виконані роботи складає 10000,00 грн.

          Відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження виконання належним чином своїх зобов»язань щодо добровільної сплати основного боргу у розмірі 10000,00 грн.

Враховуючи викладене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 10000,00 грн. основного боргу є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню в повному обсязі.

          В силу п.1 ст.193 ГК України, суб»єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов»язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов»язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов»язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

          Відповідно до п.6.4. Договору у випадку прострочення оплати вартості виконаних робіт більш ніж на 5 робочих днів відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період нарахування пені за кожен день прострочення, але не більш 5% несплаченої суми.

Згідно частини 1 статті 230 ГК України пеня й штраф є господарськими штрафними санкціями, які учасник господарських відносин зобов»язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов»язання.

Пункт 6 ст.231 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов»язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов»язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов»язання мало бути виконано.

Відповідно до розрахунку ціни позову (а.с.10), позивачем визначено період стягнення пені з 07.04.2007 р. по 07.10.2007 р. Суд зазначає, оскільки акт виконаних робіт був підписаний 02.04.2007 р., а пунктом 3.1. Договору передбачено оплату виконаних робіт протягом п»яти робочих днів, період пені треба визначити з 10.04.2007 р. по 10.10.2007 р.

Суд за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи «Ліга»(з врахуванням Порядку проведення підрахунку заборгованості та штрафних санкцій, затвердженого листом Верховного суду України від 03.04.97р. №62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ») перевірив розрахунок пені за період з 10.04.2007 р. по 10.10.2007 р. Сума пені становить 1316,80 грн.., втім, з огляду на відсутність законних підстав для виходу за межі позовних вимог, пеня підлягає стягненню у заявленому позивачем розмірі, а саме - 802,13 грн.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача індекс інфляції за весь час прострочення та три відсотки річних з простроченої суми.

Суд за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи «Ліга» (з врахуванням Порядку проведення підрахунку заборгованості та штрафних санкцій, затвердженого листом Верховного суду України від 03.04.97р. №62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ») перевірив розрахунок в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних. За перерахунком суду сума інфляційних втрат складає суму 6162,42 грн.., три відсотка річних –953,54 грн..; втім, з огляду на відсутність законних підстав для виходу за межі позовних вимог, інфляційні втрати та три відсотка річних підлягають стягненню у заявленому позивачем розмірі, а саме - інфляційні втрати в сумі 5570,62 грн. та 3% річних в сумі 755,14 грн.

          У відзиві на позовну заяву (а.с.29,30) відповідач з посиланням на ч.2 ст.257 ЦК України просить застосувати строк позовної давності в один рік до стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

          До вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних застосовується загальний строк позовної давності у три роки, оскільки інфляційні втрати та річні проценти не є в розумінні ст..549 ЦК України, ані неустойкою, ані штрафом чи пенею. Доводи відповідача з цього приводу є необґрунтованими.

          Одночасно суд зазначає, що інфляційні втрати пов»язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а 3% річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні 3% річних, ні індекс інфляції не є штрафами як це розуміє відповідач. Згідно з Роз»ясненням ВАСУ від 29.04.94. №02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов»язань», 3% річних є платою саме за користування чужими грошовими коштами. У розумінні спільного листа від 03.04.97. №62-97 ВСУ і Міністерства статистики України, Роз»яснення ВАСУ №02-5/223 від 12.05.99. «Про деякі питання, пов»язані з застосуванням індексу інфляції», Роз»яснення ВАСУ від 30.03.95. №02-5/218 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов»язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов»язань за договором поставки», застосування індексу інфляції є коефіцієнтом знецінення грошових коштів, що визначає відповідність (еквівалентність) певних грошових сум у різний час.

          Також судом не приймається до уваги твердження відповідача щодо того, що сума 3% річних повинна зменшитись на суму штрафу в розмірі 194,27 грн., оскільки стягнення з позивача штрафу не є предметом розгляду даного спору. Відповідач не заявляв зустрічних позовних вимог в частині стягнення з позивача штрафу відповідно до п.6.3. Договору в розмірі 194,27 грн.

          Суд відхиляє посилання відповідача на ч.2 ст.232 ГК України, оскільки стягнення збитків з відповідача не було предметом розгляду даного спору.

          Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.          Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

          В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

          З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.

          За згодою представників сторін в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

          З огляду на те, що спір доведено до суду з вини відповідача, з останнього, на користь позивача, стягуються витрати по сплаті держмита у розмірі 171,28 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          На підставі ст.ст. 525, 526, 530, 625, 837 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173,193 Господарського кодексу України, та керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити в повному обсязі.

2.          Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Херсонський судноремонтний завод ім.Куйбишева" (73000, м.Херсон, вул..Карантинний острів, 1, р/р 26004000150000 в АКІБ «Укрсиббанк», МФО 352758, код ЄДРПОУ 00461126) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Колорит»(73000, м. Херсон, вул..Марії Форту, 34, р/р 26009870941851 в Одеській філії «Укрсоцбанка», МФО 328016, код ЄДРПОУ 31849103) 10000,00 грн. основного боргу, пеню в сумі 802,13 грн., інфляційні втрати в сумі 5570,62 грн., 3% річних в сумі 755,14 грн., в рахунок відшкодування витрат по сплаті державного мита в сумі 171,28 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

3.          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

          Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України (вступна, описова, мотивувальна і резолютивна частини).

Суддя В.В.Людоговська

Дата підписання рішення

відповідно до вимог ст. 84 ГПК України 15.01.2010р.