Рішення № 75762127, 07.08.2018, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/2210/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2018 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі :

судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

представника позивачів Борщенка К.Ю.

відповідачки ОСОБА_2

3-ої особи ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, 3-тя особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И В :

20 червня 2017 року, представник позивачів звернувся до суду з позовом, в якому просив суд, в рахунок погашення заборгованості позичальника ОСОБА_3 перед ПАТ «Укрсоцбанк» за договором кредиту № 670СІ10111207001 від 07.12.2011 р. в загальному розмірі 218601,71 грн., яка складається з заборгованості за кредитом 95666,66 грн., заборгованості за відсотками 103297,41 грн., інфляційних витрат за кредитом 8187,86 грн., інфляційних витрат за відсотками 11449,78 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки за нотаріально посвідченим договором іпотеки від 07.12.2011 р. за реєстровим № 1025, а саме на : однокімнатну квартиру, загальною площею 28,7 кв.м, житловою площею 12,8 кв.м, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1, яка належить на праві власності майновому поручителю позичальника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 згідно витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно № НОМЕР_3 від 07.10.2011 р. виданого на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 20.11.2001 р. (реєстр. № 2079), шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною 621154 грн., визначеною звітом ТОВ «Бізнес Ассіст» про незалежну оцінку вартості майна від 10.04.2018 р., мотивуючи злісним і невиконанням позичальником ОСОБА_3 своїх кредитних зобов'язань на протязі тривалого часу.

Представник позивачів в судовому засіданні повністю підтримав свій позов, просив його задовольнити.

Відповідачка в судовому засіданні позов визнала повністю, однак пояснила суду, що немає фінансової можливості одночасно погасити суму заборгованості перед банком у розмірі 218601,71 грн. та відсутністю з боку банку поступок щодо розстрочення погашення боргу, посилаючись на усні розмови з представниками банку при особистих бесідах.

3-тя особа ОСОБА_3 проти задоволення позову не заперечував.

Заслухавши думку сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду - є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлено зобов'язання позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Відповідно до приписів ст. 509 ЦК України - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, відповідно до ч.3 цієї статті, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За умовами ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Приписами статей 525,526 ЦК України передбачено, що зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов кредитного договору та Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтями 553-559 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. У разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. Порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем. Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Згідно із ст. 599 ЦК України - зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності з умовами ст. 611 ЦК України - у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема : припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Стаття 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання - відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Також, статтею 617 ЦК України передбачено - особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Договір - є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також, п. 17 вказаної Постанови передбачено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст.ст. 599-601,604-609 ЦК України.

Підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки - передбачені у статтях 12,33 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до цих норм - такими підставами є порушення іпотекодавцем умов іпотечного договору, невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов'язання.

Відповідно до ч. 6 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» - у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Статтею 12 Закону України «Про іпотеку» передбачено - у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержаталь має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Статтями 33,35 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. У разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору - іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж 30-ти денний строк, в якій зазначається стислий зміст порушених зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги і якщо протягом встановленого строку - вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про іпотеку» - ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

При чому, порядок реалізації предмету іпотеки за рішенням суду врегульовано ст. 39 Закону, якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки, шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленою вищевказаною ст. 38 Закону.

Пунктом 37,39 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 р. № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено, що невиконання вимог ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання - не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (ч. 3 ст. 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає ст. 124 Конституції України.

Крім того, п.п. 9,38 вказаної Постанови надає право вибору способу захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (ч. 1 ст. 20 ЦК України, ст.ст. 3,4 ЦПК України).

У випадку, якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення його вимог, який передбачав би передачу йому права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов'язання (ст. 37 Закону України «Про іпотеку») - він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до ст. 39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

Відповідно до частини першої ст.ст. 590,578 ЦК України - звернення стягнення на предмет застави/іпотеки здійснюється лише за рішенням суду, якщо для укладення такого договору щодо майна фізичної особи вимагалось отримання згоди чи дозволу іншої особи чи органу.

Правова позиція, висловлена ВСУ при розгляді справи № 6-109цс14 від 17 вересня 2014 року передбачає, що відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, притриманням, завдатком. Згідно із частиною першою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Частиною першою статті 554 ЦК України передбачено, що боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Аналогічні положення містять частина перша статті 20 Закону України «Про заставу» та частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку».

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що застава (іпотека) і порука є різними видами забезпечення зобов'язань, тому норми, які регулюють поруку (статті 553-559 ЦК України) не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки.

Однак суд касаційної інстанції, залишаючи в силі рішення апеляційного суду, помилково погодився з висновком судів попередніх інстанцій щодо солідарного стягнення всієї заборгованості за основним зобов'язанням із майнових поручителів.

Суд встановив, що відповідно до договору кредиту № 670СІ10111207001 від 07.12.2011 р., укладеного між позивачами та 3-ою особою ОСОБА_3, останній отримав в банку позивачів у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 98000 грн., що підтверджується умовами вказаного договору та заявою на видачу готівки на вказану від 07.12.2011 р., що не заперечувалось в судовому засіданні 3-ою особою ОСОБА_3 (а.с. 7-15).

Так, в забезпечення виконання кредитних зобов'язань за договором позичальника ОСОБА_3, між позивачами та відповідачкою ОСОБА_2 було узгоджено та укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки як з майновим поручителем від 07.12.2011 р. (реєстр. № 1025), відповідно до умов якого, остання передала в іпотеку позивачам однокімнатну квартиру, загальною площею 28,7 кв.м, житловою площею 12,8 кв.м, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності згідно витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно № НОМЕР_3 від 07.10.2011 р. виданого на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 20.11.2001 р. (реєстр. № 2079) (а.с. 16-19).

Однак, як з'ясував суд, встановлені кредитним договором терміни повернення наданого кредиту (основної суми) та терміни сплати відсотків за кредит 3-ою особою ОСОБА_3 не дотримуються і грубо порушуються, що підтверджується відповідним розрахунком суми боргу, наданого позивачами до позову, зробленого у відповідності з нормами діючого законодавства України та перевіреного судом, з якого вбачається, що станом на 15.05.2017 р. ОСОБА_3 має прострочену заборгованість в загальному розмірі 218601,71 грн., яка складається з заборгованості за кредитом 95666,66 грн., заборгованості за відсотками 103297,41 грн., інфляційних витрат за кредитом 8187,86 грн., інфляційних витрат за відсотками 11449,78 грн. (а.с. 24-28).

При чому, будь-яких належних та допустимих доказів, передбачених ст.ст. 76-83,89 ЦПК України щодо неправильності розрахунку суми боргу та його складових, ні 3-ою особою, ні відповідачкою в судовому засіданні надано не було, а тому суд погоджується з вищевказаним розрахунком простроченої заборгованості.

Так, згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором установлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 (ст.ст.1046-1053) ЦК України.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 7 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Іпотечним договором передбачено право іпотекодержателя застосувати один із способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задовольнити вимоги Іпотекодержателя: за рішенням суду, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, згідно з договором про задоволення вимог Іпотекодержателя.

Згідно з ч. 1 ст. 39 Закону України «Про іпотеку», у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України «Про іпотеку»; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до ст. 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої ЗУ "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Таким чином, на думку суду, виходячи з положень ч. 3 ст. 33, ч. 1 ст. 39, ст. 41 Закону України "Про іпотеку", ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за рішенням суду за ціною, яка встановлюється на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог Іпотекодержателя шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України «Про іпотеку», після прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки і з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням - предмет іпотеки на підставі договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем або рішення суду може бути переданий іпотекодержателю або іншій особі в управління на період до його реалізації у порядку, встановленому цим Законом. Управління майном здійснюється відповідно до законодавства та умов, визначених договором чи рішенням суду.

Пунктами 9,17 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено, що право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

Зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 - 601, 604 - 609 ЦК.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК.

Наявність виконавчого напису нотаріуса, вчиненого за невиконання кредитного договору, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і пені, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту.

У разі звернення кредитодавця до суду після вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки з вимогою про стягнення кредитної заборгованості суд має з'ясувати питання про виконання виконавчого напису і з урахуванням цього вирішити спір на підставі чинного законодавства та умов кредитного договору.

Заочним рішенням Овідіопольського райсуду Одеської області від 24.06.2016 р., яке набрало законної сили 20.07.2016 р. - був задоволений позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 та стягнуто з останнього на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за кредитним договором № 670СІ10111207001 від 07.12.2011 р. в розмірі 243627,70 грн., з яких : 95666,66 грн. - заборгованість за кредитом, 73750,05 грн. - заборгованість за процентами, 23733,21 грн. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 16699,15 грн. - пеня за несвоєчасне повернення відсотків, 18755,04 грн. - інфляційні витрати за кредитом та 15023,58 грн. - інфляційні витрати за відсотками, на виконання якого був виданий виконавчий лист від 20.07.2016 р. (а.с. 74-77).

В судовому засіданні представник позивачів пояснив суду, що вказане рішення не було виконане позичальником ОСОБА_3, що підтвердив останній в судовому засіданні, а також його матір - відповідачка ОСОБА_2, які пояснили суду невиконання вказаного рішення суду відсутністю у них грошових коштів.

14.06.2017 р. позивачами на адресу позичальника та майнового поручителя було направлено письмову вимогу про усунення порушень та вимогу про добровільне виселення (Вих. № УСБ-178), яку було отримано відповідачкою та 3-ою особою, що підтверджується поясненнями відповідачки, та в якій банк вимагав від позичальника ОСОБА_3 у 30-ти денний строк сплатити заборгованість по кредиту, відсотках за його користування та неустойку та попереджено сторін, що у разі невиконання цієї вимоги, банк розпочне звернення стягнення на предмет іпотеки - однокімнатну квартиру, загальною площею 28,7 кв.м, житловою площею 12,8 кв.м, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 відповідно до Закону України «Про іпотеку», шляхом подачі до суду позову про звернення стягнення на предмет іпотеки чи вчинення виконавчого напису нотаріуса, яка була залишена відповідачкою та 3-ою особою без відповіді та задоволення (а.с. 29-31).

Ціна предмету іпотеки була визначена звітом ТОВ «Бізнес Ассіст» про незалежну оцінку вартості майна від 10.04.2018 р., яка станом на 10.04.2018 р. становить - 621154 грн. (а.с. 116-174).

Судом не приймаються до уваги як безпідставні і необґрунтовані, твердження відповідачки про нібито невідповідність вказаної експертами вартості іпотечної квартири, яка на її особисту думку була начебто завищена при незалежній оцінці, так як будь-яких належних та допустимих доказів зворотного, відповідачкою суду не надано, а вказана ціна предмету іпотеки є початковою і може бути зменшена при проведенні відповідних прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження (в процесі виконання рішення суду) при реалізації предмету іпотеки.

У Постанові Верховного суду України від 03 лютого 2016 року по справі №6-1080цс15 зазначено: право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотеко держателя. Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявленій у позовній вимозі. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового характеру. Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов'язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов'язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов'язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов'язанням відсутня. Отже, стягнення заборгованості за основним зобов'язанням не виключає можливості задоволення вимог кредитора за рахунок забезпечувального зобов'язання.

Правова позиція ВСУ у справі № 6-1080цс15 з цього приводу наголошує, що відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі.

При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов'язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов'язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов'язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов'язанням відсутня.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та статуту банку держава здійснює і реалізує повноваження власника щодо акцій, які їй належать у статутному капіталі банку через органи управління банком - наглядову раду банку, яка здійснює контроль за діяльністю банку з метою збереження залучених у вклади грошових коштів, забезпечення їх повернення вкладникам і захисту інтересів держави як акціонера державного банку.

Суд зауважує, що не одержання прибутку банку від виконання банківських операцій може призвести до порушення фінансового стану установи, акції якої повністю належать державі, а відтак до зменшення надходжень до бюджету в якості платежів та податків, що негативно вплине на можливості кредитування вітчизняного виробника, розвитку ощадної справи, всебічного банківського обслуговування юридичних та фізичних осіб.

На момент розгляду справи, жодних доказів погашення боргу, відповідачкою або 3-ою особою (позичальником) суду не надано, та відповідно у суду вони відсутні. За таких обставин суд вважає вимоги позивачів такими, що відповідають умовам кредитного та іпотечного договорів, ст. 1050 ЦК України та Закону України «Про іпотеку».

Крім суми заборгованості за невиконання умов кредитного договору, з відповідачки на користь банку, в порядку ст. 141 ЦПК України - підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за розгляд справи 3279,03 грн., які були підтверджені банком документально (а.с. 2,3).

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,89,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 509,525,526,530,549,550,599,617,625,634,1048,1050,1054,1056-1 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», Постановою Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», Правовою позицією ВСУ у справі № 6-1080цс15 від 03 лютого 2016 року, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2, 3-тя особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки - задовольнити ;

2. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_3 (ІПН : НОМЕР_1) перед Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (ЄДРПОУ : 00039019) за договором кредиту № 670СІ10111207001 від 07.12.2011 р. в загальному розмірі 218601,71 грн., яка складається з заборгованості за кредитом 95666,66 грн., заборгованості за відсотками 103297,41 грн., інфляційних витрат за кредитом 8187,86 грн., інфляційних витрат за відсотками 11449,78 грн. - звернути стягнення на предмет іпотеки за нотаріально посвідченим договором іпотеки від 07.12.2011 р. за реєстровим № 1025, а саме на : однокімнатну квартиру, загальною площею 28,7 кв.м, житловою площею 12,8 кв.м, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_2 (ІПН : НОМЕР_2) згідно витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно № НОМЕР_3 від 07.10.2011 р. виданого на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 20.11.2001 р. (реєстр. № 2079), шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною 621154 грн., визначеною звітом ТОВ «Бізнес Ассіст» про незалежну оцінку вартості майна від 10.04.2018 р. ;

3. Стягнути з ОСОБА_2 (ІПН : НОМЕР_2) на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (ЄДРПОУ : 00039019) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3279,03 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 08.08.2018 р.

Суддя Д.М. Гандзій