Постанова № 75756214, 07.08.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2018 року справа №263/6893/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Ястребова Л. В.,

суддів Компанієць І.Д., Міронової Г.М.,

секретар Терзі Д.А.,

за участі позивача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради на постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 жовтня 2017 року у справі № 263/6893/17 (головуючий І інстанції - Мельник І.О.) за позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради про зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

07 червня 2017 року ОСОБА_2 (надалі - позивач) звернувся до Жовтневого районного суду міста Маріуполя з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради (надалі - Управління) про зобов'язання відповідача збільшити розмір відшкодування втраченого заробітку внаслідок ушкодження здоров'я з 01 січня 2017 року до 11 576 гривень (а.с. 1-3).

Постановою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 26 жовтня 2017 року адміністративний позов задоволено повністю, внаслідок чого зобов'язано Управління соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради збільшити розмір відшкодування втраченого заробітку, який ОСОБА_2 мав до ушкодження здоров'я, з 01 січня 2017 року до 11576,76 грн. (а.с. 41-42).

Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради із таким судовим рішенням не погодися, звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог позивачу у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що до спірних правовідносин слід застосувати положення п. 8 ст. 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII, де зазначено, що відшкодування у встановленому законодавством порядку втраченого заробітку, який вони мали до ушкодження здоров'я, якщо захворювання або каліцтво, що виникли у зв'язку з виконанням робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, призвели до стійкої втрати професійної працездатності (без встановлення інвалідності), що встановлено уповноваженою медичною комісією. На переконання апелянта, положення ч. 2 ст. 1208 Цивільного кодексу України (чинної на час виникнення спірних правовідносин), якою визначено, що за заявою потерпілого у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, підлягає відповідному збільшенню на підставі рішення суду не можна застосовувати до спірних правовідносин, звертаючи увагу суду апеляційної інстанції, на ту обставину що вперше позивачу визначено розмір відшкодування виходячи з середньої заробітної плати за займаною посадою на час завдання шкоди, а не виходячи з мінімальної заробітної плати, у зв'язку із чим, підстави для збільшення розмірі відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, виходячи зі зміни розміру мінімальної заробітної плати - відсутні (а.с. 63-66).

Присутній у судовому засіданні позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції просив залишити без змін; проти розгляду справи за відсутності представника відповідача, належно повідомленого про дату, час та місце розгляду справи не заперечував.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права з урахуванням відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 р. 2 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 24.11.1992 р (а.с. 6).

Експертним висновком Донецької регіональної експертної комісії по встановленню зв'язку захворювань, інвалідності і смерті під впливом іонізуючого випромінювання та інших шкідливих наслідків аварії на ЧАЄС № 17429/99-5 від 21.05.1999 року встановлено основний діагноз «Гіпертонічна хвороба ІІ стадії, кризовий перебіг». У висновку зазначено, що вказане вище захворювання пов'язане з виконанням обов'язку військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с. 7)

Відповідно до довідки медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) серії 2-18 АВ № 059890 від 24.02.2004 року, ОСОБА_2, з 13 лютого 2004 року, безстроково, встановлено ступінь втрати професійної працездатності у зв'язку із наслідками ліквідації аварії на ЧАЄС - 25 % (а.с. 8).

Наказом директора шахти "Буланівська" виробничого об'єднання "Орджонікідзевугілля" за № 58а від 22.11.1999 року ОСОБА_2, щомісячно, призначено суму відшкодування втраченого заробітку в розмірі 267,71 грн (а.с. 10).

Судом встановлено, що постановою Єнакіївського міського суду Донецької області від 12.09.2012 позивачу збільшено розмір відшкодування з 01 липня 2012 року до 1439,10 грн. (що перевищує 1378 грн.).

З 01 липня 2014 року і до 01.01.2018 року компенсаційні виплати по регресу позивачу здійснювалось Управлінням соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради у розмірі 1439,10 грн.

З 01 січня 2018 року, правонаступником Управління, яке здійснює права, обов'язки повноваження останнього є Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради, а отже, саме він є належним відповідачем у справі.

11 квітня 2017 року позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Жовтневого району Маріупольської міської ради із заявою про збільшення розміру відшкодування втраченого заробітку внаслідок ушкодження здоров'я з 01 січня 2017 року до 11 576 гривень, що сторонами у справі не заперечується.

Управління, листом № 02вх.1897 від 11 травня 2017 року повідомив позивача, що постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2016 року визначено, що розмір відшкодування втраченого заробітку особі встановлюється відповідно до листа Міністерства праці України від 04.12.1996 року № 09-4082 та Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 05.12.1996 року № 02-163/23, якими встановлено, що розмір відшкодування втраченого заробітку особі встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності і місячного заробітку, який особа мала до ушкодження здоров'я, а тому, відмовив позивачу у задоволенні його заяви про збільшення розміру відшкодування втраченого заробітку внаслідок ушкодження здоров'я з 01 січня 2017 року до 11 576 гривень (а.с. 11).

Позивач із наданою Управлінням відповіддю не погодився та звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов до висновку, що з урахуванням розмірів мінімальної заробітної плати, встановлених Законом України «Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на 1999 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» сума відшкодування втраченого заробітку з 01 січня 2017 року має бути збільшена до 11576,00 грн., а тому, задовольнив позов.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення регулюються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи від 28.02.1991 № 796-XII (надалі - Закон № 796-XII).

Так, відповідно до п. 8 ст. 21 Закону № 796-XII, особам, віднесеним до категорії 2 надавати таку гарантовану державою компенсацію як відшкодування у встановленому законодавством порядку втраченого заробітку, який вони мали до ушкодження здоров'я, якщо захворювання або каліцтво, що виникли у зв'язку з виконанням робіт, пов'язані з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, призвели до стійкої втрати професійної працездатності (без встановлення інвалідності), що встановлено уповноваженою медичною комісією.

Відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики України від 11.08.2003 №03-3/5135-018-15, до затвердження Кабінетом Міністрів України механізму щодо застосування п. 8 ст. 21 Закону № 796-XII, слід керуватись листом Мінпраці України та Мінчорнобиля України від 04.12.1996 року № 09-4082.

Таким чином, розмір відшкодування втраченого заробітку особі встановлюється відповідно до листа Міністерства праці України від 04.12.1996 року № 09-4082 та Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 05.12.1996 року № 02-163/23, погодженого Федерацією профспілок України та Міністерством юстиції України, відповідно до ступеня втрати професійної працездатності і середньомісячного заробітку, який особа мала до ушкодження здоров'я.

Вказаним листом передбачено, що відшкодування у встановленому законодавством порядку втраченого заробітку, який визначений законом особи мали до ушкодження здоров'я, якщо захворювання або каліцтво, що виникли у зв'язку з виконанням робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, призвели до стійкої втрати професійної працездатності (без встановлення інвалідності), що встановлено уповноваженою медичною комісією.

Сума, яка визначається в процентах до середньомісячного заробітку постраждалого, що відповідає ступеню втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК. Розмір відшкодування втраченого особами заробітку встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності і середньомісячного заробітку, який вони мали до ушкодження здоров'я. Середньомісячний заробіток визначається за 12 або за бажанням потерпілого за останні повні 3 календарні місяці роботи, що передували даті встановлення стійкої втрати професійної працездатності в зв'язку з виконанням робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.

У випадку підвищення на підприємстві, в організації, установі в період, за який визначається середній заробіток, тарифних ставок (посадових окладів) середня заробітна плата коригується на коефіцієнт підвищення тарифних ставок (посадових окладів) на час встановлення стійкої втрати професійної працездатності.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції послався на ч. 7 ст. 9 КАС України ( в редакції, яка діяла до 15.12.2017 року), якою визначено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Так, відповідно до ч.2 ст. 1208 ЦК України (в редакції, яка діяла до 15.12.2017 року), за заявою потерпілого у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, підлягає відповідному збільшенню на підставі рішення суду.

На підставі вказаної норми, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивач має право на відшкодування втраченого заробітку, який з 01 січня 2017 року має бути збільшено до 11576,00 гривень, виходячи з наступного розрахунку: 267,71 грн. * (3200 грн. / 74 грн.), де 267,71 грн. - 25% втраченого заробітку на 01.11.1999; 3200 грн. - місячна мінімальна заробітна плата з 01.01.2017 року; 74 грн. - місячна мінімальна заробітна плата на 01.11.1999 року.

Такий висновок суд апеляційної інстанції вважає помилковим з огляду на наступне.

Правове регулювання захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, за своїм завданням та сферою дії є дещо відмінними від правового регулювання цивільно-правових відносин у цілому.

Це підтверджується тим, що згідно частини першої статті 1166 ЦК України (в редакції, яка діяла до 15.12.2017 року), яка визначає загальні засади відшкодування шкоди, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

В той же час, відповідно до правила, закріпленого в частині першій статті 67 Закону № 796-XII, конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Аналізуючи вищенаведені правові норми, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що до виниклих правовідносин слід застосовувати норми п. 8 ст. 21 Закону № 796-XII як спеціального, без субсидіарного (додаткового) застосування правила, наведеного в статті 1208 ЦК України.

Про неможливість субсидіарного застосування норм ЦК України до спеціального законодавства свідчить також постанова Верховного Суду України від 25 листопада 2014 року у справі № 21-503а14.

Крім того, у відповідності до вимог ст. 1208 ЦК України за заявою потерпілого у разі підвищення вартості життя розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, підлягає індексації на підставі рішення суду. За заявою потерпілого у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, підлягає відповідному збільшенню на підставі рішення суду.

Виходячи зі змісту наведеної норми, при вирішенні даного спору суду належить встановити у зв'язку з чим потерпілий просить змінити розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, а саме: чи у зв'язку зі збільшення вартості життя, чи у зв'язку із збільшенням розміру мінімальної заробітної плати.

Позивачем заявлено вимоги з посиланням на частину другу статті 1208 ЦК України. Розрахунок позовних вимог також ґрунтується на порівнянні розміру мінімальної заробітної плати, який був встановлений в 1999 та 2017 роках.

Як зазначено в ухвалах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 травня 2012 року в справі № 6-742св12 та від 25 грудня 2013 року № 6-42620св13, у разі з'явлення такої вимоги на підставі ч. 2 ст. 1208 ЦК України, підлягає з'ясуванню як потерпілому вперше було визначено розмір відшкодування: виходячи з середньої заробітної плати за займаною на час завдання шкоди посадою, чи виходячи з мінімальної заробітної плати, і в залежності від встановлених обставин, суд повинен зробити висновок, щодо наявності підстав для збільшення розміру відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я.

Матеріали справи свідчать, що вперше позивачу визначено розмір відшкодування виходячи з середньої заробітної плати за займаною посадою на час завдання шкоди, а не виходячи з мінімальної заробітної плати, у зв'язку із чим, підстави для збільшення розмірі відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я, виходячи зі зміни розміру мінімальної заробітної плати - відсутні.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на приписи ст. 77 КАС України, стосовно обов'язку доказування правомірності своїх дій суб'єктом владних повноважень суд апеляційної інстанції зазначає, що, в даному випадку, апелянтом у справі доведено правомірність прийнятого рішення про збільшення розміру відшкодування втраченого заробітку внаслідок ушкодження здоров'я з 01 січня 2017 року до 11 576 гривень.

Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що прийняття судом першої інстанції рішення про задоволення позовних вимог відбулось з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим наявні підставі для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 325 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Повний текст постанови складено 07 серпня 2018 року.

Керуючись статтями 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради - задовольнити.

Постанову Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 26 жовтня 2017 р. у справі № 263/6893/17 - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку передбаченому ст.328 КАС України.

Головуючий суддя: Л.В. Ястребова

Судді: І.Д. Компанієць

Г.М. Міронова