Ухвала суду № 75753151, 07.08.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відвід (самовідвід) судді

07 серпня 2018 року №810/2973/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши в місті Києві заяву судді Терлецької О.О. про самовідвід за матеріалами адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТАПОЛІС" до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІТАПОЛІС" з позовом до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області, в якому просить суд:

- розподілити цю позовну заяву серед суддів, які відповідають вимогам ч. 1 ст.52 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", прийняти позовну заяву до розгляду, відкрити провадження у адміністративній справі;

- рішення Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 09 листопада 2017 року вих.№5826/10/10- 13-11-02 визнати незаконним та скасувати;

- зобов'язати Києво-Святошинську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Київській області прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць жовтень 2017 року з додатками та доповненням до неї Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТАПОЛІС" з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих Позивачем документів від 09 листопада 2017 року.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.06.2018 вказаний позов залишено без руху та надано позивачеві десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліки позовної заяви, що зазначені судом.

У позовній заяві та позивач, посилаючись на Конституцію України, Закон України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI зазначив, що розгляд і вирішення справи за даним позовом не може здійснюватися у складі суддів, які станом на 30 вересня 2016 року перебували на посадах суддів та/або які не були призначені на посади суддів в порядку, передбаченому Конституцією України та законами України (за результатами конкурсу, за поданням Вищої ради правосуддя, Президентом України).

Позивач вважає, що його справу за даним позовом повинен розглядати суд у складі суддів, призначених Президентом України після 30 вересня 2016 року за поданням Вищої ради правосуддя за конкурсом.

Натомість, суддя Терлецька О.О. обрана на посаду судді Київського окружного адміністративного суду безстроково згідно з постановою Верховної Ради України від 07.06.2012 № 4919-VІ «Про обрання суддів», тобто, до 30.09.2016.

Окрім того, текст позовної заяви та повторної заяви про розподіл справи та відкриття провадження містить негативну оцінку як судді, так у суду в цілому, що свідчить про очевидну недовіру позивача до судді Терлецької О.О. так і про фактичну відмову визнати та виконувати судові рішення прийняті суддею Терлецькою О.О. в межах даної справи.

З огляду на зазначене, 02.02.2018 суддя Терлецька О.О. подала заяву про самовідвід на підставі пункту 4 частини першої статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.

Відповідно до частини першої статті 39 КАС України за наявності підстав, зазначених у статтях 36 - 38 цього Кодексу, суддя зобов'язаний заявити самовідвід.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює право на справедливий судовий розгляд. Кожна людина при визначенні її громадських прав та обов`язків або при висуненні проти неї будь-якого обвинувачення, має право на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Щодо безсторонності Європейський суд з прав людини висуває дві вимоги: по-перше, бути суб`єктивно вільним від упередженості чи зацікавленості у результаті розгляду справи, по-друге, бути об`єктивно безстороннім - тобто суд повинен гарантувати виключення будь-якого обґрунтованого сумніву стосовно його безсторонності. Щоб задовольнити ці вимоги, суд повинен відповідати суб`єктивному і об`єктивному тесту: безсторонність для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися суб`єктивним тестом, тобто на підставі особистого переконання окремого судді в даній справі, і за об`єктивним тестом, тобто з`ясування, чи має суддя гарантії, достатні для виключення будь-якого законного сумніву стосовно його безсторонності.

Статтею 2 Закону України 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини (надалі - також "ЄСПЛ") є обов'язковими для виконання Україною. Вказаний Закон прямо закріплює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі також - "Конвенція") та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Частина 1 статті 6 Конвенції містить вимоги щодо неупередженості суду.

Так, ЄСПЛ розрізняє чи в конкретній справі існує яке-небудь переконання або особиста зацікавленість даного судді, та вимоги чи суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в цьому (рішення у справах Piersac vs Belgium, Grieves vs UK).

Крім того, згідно принципу, який є стабільним та викладеним в Рішенні ЄСПЛ у справі Le Comte, Van Leuveni De Meyere vs Belgium, суд має бути неупередженим і безстороннім.

У справі П'єрсак проти Бельгії (Piersac vs Belgium) ЄСПЛ висловив позицію, згідно з якою, незважаючи на той факт, що безсторонність зазвичай означає відсутність упередженості, її відсутність або, навпаки, наявність може бути перевірено різноманітними способами.

У даному контексті можна провести розмежування між суб'єктивним підходом, який відображає особисте переконання даного судді у конкретній справі, та об'єктивним підходом, який визначає, чи були достатні гарантії, щоб виключити будь-які сумніви з цього приводу. Таким чином, на основі вищезазначеного слід зробити висновок, що при оцінці безсторонності суду слід розмежовувати суб'єктивний та об'єктивний аспект.

Щодо суб'єктивної складової даного поняття, то у справі Хаушильд проти Данії зазначається, що ЄСПЛ потрібні докази фактичної наявності упередженості судді для відсторонення його від справи. Причому суддя вважається безстороннім, якщо тільки не з'являються докази протилежного. Таким чином, існує презумпція неупередженості судді, а якщо з'являються сумніви щодо цього, то для його відводу в ході об'єктивної перевірки має бути встановлена наявність певної особистої заінтересованості судді, певних його прихильностей, уподобань стосовно однієї зі сторін у справі. При цьому враховується думка сторін, однак вирішальними є результати об'єктивної перевірки.

Стосовно об'єктивної неупередженості у справі Фей проти Австрії ЄСПЛ вказав, що вона полягає у відсутності будь-яких законних сумнівів в тому, що її забезпечено та гарантовано судом, а для перевірки на об'єктивну неупередженість слід визначити, чи є факти, які не залежать від поведінки судді, що можуть бути встановлені та можуть змусити сумніватися у його неупередженості. Мова йде про ту довіру, яку суди у демократичному суспільстві повинні апріорно викликати в учасників процесу.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини при вирішенні того, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), п. 44; та рішення у справі "Ферантелі та Сантанжело проти Італії" (Ferrantelli and Santangelo v. Italy), від 7 серпня 1996 року, п. 58).

З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, "правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться" (рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" (De Cubber v. Belgium), від 26 жовтня 1984 року, п. 26).

Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland) та рішення у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" (Castillo Algar v. Spain), від 28 жовтня 1998 року, п. 45).

Такі ж самі висновки містяться в рішенні Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2006 року у справі "Білуха проти України" (заява № 33949/02).

В той же час, реалізація принципу верховенства права, визначеного статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України, є неможливою без забезпеченої можливості доступу особи до незалежного, неупередженого суду, провадження в якому відповідає вимогам справедливого судового розгляду.

Беручи до уваги, що ТОВ «Вітаполіс» вважає за неможливе розгляд справи за даним позовом суддями, які були призначені до 30 вересня 2016 року, а також те, що текст позовної заяви та повторної заяви про розподіл справи та відкриття провадження містить негативну оцінку як судді, так у суду в цілому, для забезпечення усунення будь-яких сумнівів у позивача щодо неупередженості в розгляді даної адміністративної справи, суд вважає, що заяву про самовідвід судді Терлецької О.О. слід задовольнити.

Згідно частини першої статті 40 КАС України питання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі.

Отже, суддя Терлецька О.О. підлягає самовідводу на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі.

Керуючись статями 36, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Заяву про відвід судді Терлецької О.О. - задовольнити.

2. Передати справу № 810/2973/18 для визначення складу суду згідно з частиною першою статті 31 КАС України.

Ухвала набирає законної сили після її проголошення. Ухвала за наслідками розгляду питання про відвід окремо не оскаржується. Заперечення проти неї може бути включене до апеляційної чи касаційної скарги на рішення чи ухвалу суду, прийняті за наслідками розгляду справи.

Суддя Терлецька О.О.