Рішення № 7574847, 19.01.2010, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Шевченка 16, м.Івано-Франківськ, 76000, тел. 77-96-83

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2010 р. Справа № 19/120-3/156

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Фрич М.М.

При секретарі судового засідання: Бабінець У.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: АТ "Український іноваційний банк" в особі Івано - Франківської філії АТ "Український іноваційний банк", вул. Незалежності, 46, м. Івано-Франківськ, 76000

до відповідача 1: ТзОВ "Карпатигазмаш", вул. Б. Хмельницького, 2, м. Коломия, Івано-Франківська область, 78200

до відповідача 2: Агропромислова фірма "Галичина", вул. Крип'якевича, 54, м. Коломия, Івано-Франківська область, 78200

про стягнення коштів в сумі 259 108 грн. 86 коп.

За участю представників сторін:

Від позивача: Совтус Ірина Василівна: головний юрисконсульт, (довіреність № 230 від 26.10.06р.)

Від відповідача 1: Созонник В.В. - представник, (довіреність № б/н від 23.11.09р.)

Від відповідача 2: представники не з"явились;

встановив:

          АТ "Український іноваційний банк" в особі Івано - Франківської філії АТ "Український іноваційний банк" заявив вимогу до відповідачів ТзОВ "Карпатигазмаш" та Агропромислової фірми "Галичина" про стягнення коштів в сумі 259 108 грн. 86 коп., а саме: 40 698 грн. 53 коп. - 3% річних та 218 410 грн. 33 коп. - інфляційних збитків нарахованих на заборгованість згідно договору поруки від 16.11.04р. та кредитної угоди № 200 136 від 26.12.01р., що стягнена та неоплачена згідно рішень господарського суду Івано-Франківської області по справах № 9/148 від 08.07.05р. та № 7/66-3/123 від 03.07.07р.

          Представник позивача в судовому засіданні подав заяву (вх. № 193 від 18.01.10) про зміну позовних вимог згідно якої просить стягнути з відповідачів солідарно 321 497 грн. 33 коп., втому числі: 278 637 грн. 43 коп. відсотків за користування кредитом, 42 859,9 грн. три проценти річних на заборгованість згідно договору поруки від 16.11.2004р. та кредитної угоди № 200136 від 26.12.2001р., стягнену згідно рішення господарського суду Івано-Франківської області від 08.07.2005р. по справі № 9/148 та рішення господарського суду Івано-Франківської області від 03.07.2007р. по справі № 7/66-3/123.

          Суд, розглянувши подану позивачем заяву про зміну позовних вимог, вважає за необхідне зазначити наступне.

          Відповідно до ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення у справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.Проте, одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

          Вищий господарський суд України в п. 3.7 роз"яснення від 18.09.1997р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (із змінами, внесеними Рекомендаціями Президії Вищого господарського суду України від 31.05.2007р. № 04-5/103 "Про внесення змін та доповнень до деяких роз"яснень президії Вищого арбітражного суду України і роз"яснень та рекомендацій президії Вищого господарського суду і про визнання таким, що втратило чинність, роз"яснення президії Вищого арбітражного суду України) зазначив: зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги до позивача. Зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обгрунтовує свою вимогу до відповідача.

В спірному випадку позивач замінив вимогу про стягнення втрат від інфляції по заборгованій сумі на суму 218410,33 грн. на вимогу стягнення відсотків за користування цією ж сумою заборгованості в розмірі 278637,43 грн. При цьому заявник вважає, що ним змінено тільки предмет позову / що передбачено ст.22 ГПК України/, а не предмет та підставу позову, оскільки початковозаявлена та змінена вимога випливае із одних і тих же договорів.

Суд, не може погодитися із доводами позивача і вважає, що зміна позовних вимог в частині стягнення відсотків за користування кредитними коштами є такою, за якої змінено і предмет і підставу позову. При цьому суд виходить із такого.

В першому випадку позивачем заявлено до стягнення 215502 грн.60 коп. інфляційних збитків /предмет позову/ на підставі ст.625 Цивільного кодексу /підстава позову/. При відсутності цієї норми права позивач не зміг би заявити відповідну вимогу, оскільки договором така відповідальність не передбачена.

В другому випадку позивач просить стягнути 278637,43 грн. відсотків /предмет позову/ на підставі п.3.5.1 кредитної угоди № 200136 від 26 грудня 2001р. та відповідних норм діючого законодавства, які передбачають обов"язковість виконання договірних умов / підстава позову/. При співставленні цих вимог випливає висновок про те, що вони є різними, а отже відбулась зміна як предмету так і підстави позову, а відповідно вчинення таких дій Господарським процесуальним кодексом не передбачено.

Щодо посилань позивача на те, що підставою позову є договір, який є незмінним як при заявленні вимог про стягнення інфляційних збитків так і при вимогах про стягнення відсотків за користування кредитом, з огляду на що і підстави позову не міняються - то такі посилання судом до уваги не беруться на підставі такого.

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов"язків. Зміст договору становлять умови /пункти/, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов"язковими відповідно до актів цивільного законодавства /ч.1 ст.628 Цивільного кодексу/. Таким чином, не наявність договору само по собі є підставою для звернення до суду, а конкретна умова договору. До того ж по вимозі про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції підставою для звернення до суду є норма закону, а не договір. При відсутності ст.526 у Цивільному кодексі позивач не мав би правових підстав для звернення до суду з подібним позовом, незалежно від того, що договір між сторонами укладено.

          Таким чином, розглянувши подану позивачем заяву про зміну позовних вимог, суд вважає, що вона подана в частині вимог про стягнення 278637,43 грн. з порушенням вимог ст. 22 ГПК України, а тому в цій частині не може бути прийнята до розгляду.

А тому суд розглянув спір тільки відповідно до змінених позовних вимог в розмірі 42 859,9 грн. трьох процентів річних, враховуючи, що ця дія не суперечить нормам чинного законодавства та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси.

          Представник відповідача в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позов.

          Так, на думку відповідача, стягнення заборгованості в національній валюті є безпідставним, оскільки в договорі кредиту № 2000136 від 26.12.01. сторони визначили свої зобов”язання в іноземній валюті –доларах США. Також відповідач вважає, що нарахування індексу інфляції оприлюдненого Державним комітетом статистики України до іноземної валюти –долара США є неправомірним, оскільки ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене даною нормою право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.           Оскільки договором кредиту № 200136 від 26.12.01. визначений інший розмір процентів ніж передбачений статтею 625 ЦК України, відповідач вважає, неправомірним нарахування індексу інфляції на іноземну валюту.

          Суд, розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін в обгрунтування своїх доводів та заперечень, враховуючи вимоги чинного законодавства, встановив наступне.

          Між АПФ “Галичина” та АТ “Український інноваційний банк” в особі Івано-Франківської філії, що діяла на підставі Положення та довіреності АТ “Укрінбанк” укладено кредитну угоду № 200136 від 26.12.01. та додаткові угоди: № 1 від 30.04.02., № 2 від 25.12.02., № 3 від 20.10.03. про видачу кредиту позичальнику АПФ “Галичина” в розмірі 80 000 доларів США на термін з 26.12.01. до 30.06.03.

          Пунктами 3.4, 3.5.1, 3.5.2 Договору перебачено, що позичальник зобов”язався погасити кредит в строк до 30.06.03. .

          Відповідно до п. 7.1. угоди, вона залишається чинною до дати повної сплати позичальником заборгованості за позикою та інших платежів за позикою відповідно до умов угоди.

          Всупереч умов угоди, позичальник не провів належний розрахунок по кредитній угоді та в забезпечення виконання договірного зобов”язання залучив поручителя ТзОВ “Карпатигазмаш”, з яким укладено договір поруки від 16.11.04., сторонами якого є ТзОВ “Карпатигазмаш”(поручитель), Івано-Франківська філія АТ “Укрінбанк”(кредитор) та АПФ “Галичина”(боржник).

          Так, умовами договору поруки перебачено, що поручитель (відповідач) зобов”язується з 01.01.05. відповідати перед кредитором за виконання боржником його зобов”язання за кредитним договором № 2000136 від 26.12.01., укладеним між кредитором та боржником у випадку невиконання чи неналежного виконання до 31.12.04.           Поручитель відповідає за сплату боржником основного боргу, відсотків, сплату неустойки за відшкодування збитків –всім належним йому майном та грошовими коштами.

          У зв”язку з невиконанням відповідачами - ТзОВ "Карпатигазмаш" та АПФ "Галичина" умов кредитної угоди, АТ “Укрінбанк” звернувся з позовом до солідарних боржників про стягнення заборгованості.

          Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 08.07.05. по справі № 9/148 позов задоволено та стягнуто заборгованість по кредитній угоді станом на 07.04.05. в сумі 548 485 грн. 91 коп. Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 03.07.07. по справі № 7/66-3/123 позов задоволено частково та стягнуто 52 532 грн. 16 коп. відсотків по кредиту та 1268 грн. 76 коп. пені за прострочення відсотків станом на 20.03.06.                     Станом на 06.10.08. АПФ "Галичина" та її поручитель (ТзОВ "Карпатигазмаш") не виконали вищезазначені рішення суду, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачами по справі.

          Умовами п. 3.1 ст. 3 Договору передбачено, що у випадку невиконання зобов"язання поручитель і боржник відповідають перед кредитором як солідарні боржники, при цьому кредитор вправі вимагати виконання зобов"язання як від усіх боржників спільно, так і від кожного з них окремо, при чому як цілком, та і в частині боргу.

          За вимогами ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.          

          Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.                     Законодавством України передбачений обов’язок сторін виконувати зобов’язання належним чином та в установлений строк відповідно до умов договору, вказівок закону. Одностороння відмова від виконання зобов”язання не допускається /ст.ст. 161,162 ЦК УРСР, чинного на момент укладання договору та ст.ст. 525, 526 ЦК України, в редакції, що чинна з 01.01.04. та згідно п.4 Перехідних його положень підлягає застосуванню до тих прав і обов’язків, що продовжують існувати після 01.01.04/.          

          У відповідності до ст. 4-5 ГПК України, господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

          Відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов”язковими до виконання на всій території України.

          Закон України “Про судоустрій України” у ст. 11 встановлює, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об”єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій територій України. Обов”язковість урахування (преюдиціальність) судових рішень для інших судів, органів прокуратури, слідства, дізнання визначається процесуальним законом. У цьому аспекті преюдиціальність судових рішень для господарських судів установлено ст. 35 ГПК України.

          Згідно вищезазначеної статті, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.                                                   Відповідно до ст. 214 ЦК УРСР, ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 08.07.05. по справі № 9/148 та від 03.07.07. по справі № 7/66-3/123 набрали законної сили.

          У вищевказаних рішеннях заборгованість (прострочену суму) визначено в національній валюті –гривнях.

          Рішення суду не є підставою для припинення грошового зобов"язання.

          Позивач вправі вимагати сплату боргу з урахуванням трьох процентів річних, оскільки це є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.                    

          За наведених обставин та правових норм позовні вимоги щодо стягнення 42 859,9 - 3% річних, нарахованих на заборгованість, згідно договору поруки від 16.11.04. та кредитної угоди № 200136 від 26.12.01., що стягнена та неоплачена згідно рішень господарського суду Івано-Франківської області по справах № 9/148 та № 7/66-3/123, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

          Судові витрати слід покласти на відповідачів за правилами ст. 49 ГПК України.

          Керуючись ст. 124 Конституції України, 129 Конституції України, ст.ст. 4-6,161,162 214 Цивільного Кодексу УРСР, ст.ст. 525, 526, 554, 625, п. 4 Перехідних положень чинного Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст. 4-5, 22, 35, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

          позов задовольнити.

          Стягнути солідарно з ТзОВ "Карпатигазмаш", вул. Б. Хмельницького, 2, м. Коломия, Івано-Франківська область, 78200, (код 31603641) та Агропромислової фірми "Галичина", вул. Крип'якевича, 54, м. Коломия, Івано-Франківська область, 78200 (код 20541152) на користь АТ "Український іноваційний банк" в особі Івано - Франківської філії АТ "Український іноваційний банк", вул. Незалежності, 46, м. Івано-Франківськ, 76000 (р/р 29098026 в Чернівецькій філії АТ "Укрінбанк", МФО 356204, код 14273457) - 42 859,9 грн. трьох процентів річних на заборгованість згідно договору поруки від 16.11.2004р. та кредитної угоди № 200136 від 26.12.2001р., стягнену згідно рішення господарського суду Івано-Франківської області від 08.07.2005р. по справі № 9/148 та рішення господарського суду Івано-Франківської області від 03.07.2007р. по справі № 7/66-3/123, 428 грн. 55 коп. витрат по сплаті державного мита та 59 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

          Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, у разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання повного рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Фрич М.М.

                                                            рішення підписане 25.01.10

Виготовлено в АС "Діловодство суду"

______