Постанова № 75747113, 07.08.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 373/2146/16-ц Головуючий у І інстанції Рева О. І.Провадження № 22-ц/780/3074/18 Доповідач у 2 інстанції Фінагеєв В. О.Категорія 4 07.08.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 серпня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області

у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Сержанюка А.С.,

за участю секретаря Богдан І.В.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 12 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Гайшинської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, ОСОБА_3, третя особа - Управління Держгеокадастру у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області про визнання незаконним рішення, визнання недійсним державного акту та скасування його реєстрації, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом та просила визнати незаконним рішення Гайшинської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області №2-24-8 від 30 квітня 2002 року; визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_6 від 28 серпня 2002 року, внесений до державного реєстру речових прав на нерухоме майно 31 липня 2015 року на ім'я ОСОБА_3, скасувавши його державну реєстрацію.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час перебування у шлюбі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули у власність житловий будинок по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу. ОСОБА_2 є власником квартири НОМЕР_1 а ОСОБА_3 власником квартири НОМЕР_2 за вищезазначеною адресою на підставі рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2013 року. Рішенням сесії Гайшинської сільської ради Переяслав-Хмельницького району від 30 квітня 2002 року ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку площею 0,250 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та земельну ділянку площею 0,421 га для ведення особистого сільського господарства, яка розташована по АДРЕСА_2 На підставі вказаного рішення відповідачу ОСОБА_3 було виготовлено державний акт на право власності на вищезазначену земельну ділянку. Позивач вважає, що вона має право на зазначену земельну ділянку на підставі ч. 1 ст. 377 ЦК України, як особа, яка набула право власності на житловий будинок, і відповідно, до неї повинно перейти право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни їх цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника.

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 12 квітня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що суд не зазначив у рішенні про те, що 31 липня 2015 року відповідач провів реєстрацію земельних ділянок згідно оспорюваного державного акту, змінивши їх юридичну адресу з номераНОМЕР_3 на номер НОМЕР_4. Копія витягу з Державного земельного кадастру мала б бути досліджена судом, як доказ щодо спливу строку позовної давності. Будинок був куплений подружжям за однією адресою, а земельна ділянка, виділена для будівництва і обслуговування даного будинку, знаходиться за іншою адресою. Однак, суд не встановив порушень в процедурі безоплатної приватизації земельної ділянки на час прийняття рішення сільською радою та виготовлення і видачі державного акту. Суд дослідив погосподарські та кадастрові книги Гайшинської сільської ради та встановив, що на номери НОМЕР_5, НОМЕР_4 таНОМЕР_3 відкриті окремі господарські номери з наявними за цими адресами житловими будинками. Однак, суд не надав цьому доказу належної правової оцінки та не зазначив про них в мотивувальній частині рішення. Якщо суд не пов'язує надання ОСОБА_3 земельної ділянки з купівлею будинку для його будівництва та обслуговування, то чому є правильною та законною реєстрація 31 липня 2015 року земельних ділянок без згоди на це позивача, оскільки при цьому порушуються права останньої мати у власності земельну ділянку за адресою місцезнаходження нерухомого майна.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 заперечує щодо доводів апеляційної скарги та вказує на те, що земельну ділянку, яка розташована по АДРЕСА_2, було надано відповідачу у порядку безоплатної приватизації. Судовим рішенням визнано за позивачем право власності на 52/100 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2013 року, яке позивач не оскаржувала та яке набрало законної сили, позивачу було відмовлено у задоволенні позову про визнання за нею права власності на 52/100 частини спірної земельної ділянки, оскільки вона не довела підстав набуття права на неї. Не зазначення у позовній заяві мотивів відмови у задоволенні позовної вимоги про скасування державної реєстрації державного акту не є підставою для скасування рішення суду в апеляційному порядку. Відповідачем була проведена державна реєстрація належних йому на праві власності земельних ділянок. Згода позивача на державну реєстрація непотрібна, оскільки ОСОБА_2 не є співвласником земельної ділянки. Суд вірно встановив початок перебігу строку позовної давності та дійшов обґрунтованого висновку про його пропуск позивачем.

У запереченнях на позовну заяву ОСОБА_3 вказує на аналогічні обставини, а також зазначає, що ОСОБА_2 повторно заявляє вимоги про захист неіснуючого права шляхом іншого способу захисту. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач знову посилається на ст. 377 ЦК України.

У заяві про застосування строку позовної давності відповідач ОСОБА_3 зазначає, що у 2016 році позивач оскаржує рішення сільської ради та державний акт, які були видані ще у 2002 році. Тобто, строк на захист прав сплив, що є окремою підставою для відмови у позові.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 22 серпня 2002 року на підставі рішення Гайшинської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області № 8 від 30 квітня 2002 року на ім'я ОСОБА_3 видано державний акт на право приватної власності на землю, серії НОМЕР_6, площею 0,671 га, з яких: 0,250 га - для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, 0,421 га - для ведення особистого підсобного господарства, яка розташована на території АДРЕСА_2 (а.с.12).

Згідно свідоцтва про право власності від 14 серпня 2013 року ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 (а.с.7).

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 29 травня 2013 року за ОСОБА_3 визнано право власності на 48/100 частин будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 на 52/100 частини цього будинку (а.с.31).

Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 12 травня 2015 року, яке набрало законної сили, ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позову про визнання права власності на 52/100 частин земельної ділянки та виділ земельної ділянки із спільної часткової власності (а.с.31-32).

31 липня 2015 року Управління Держземагенства у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області зареєструвало за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку площею 0,250 га - для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 (а.с.9).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають задоволенню у зв'язку із недоведеністю позовних вимог та, як окрема підстава, в зв'язку із спливом позовної давності, про застосування якої заявлено представником відповідача до винесення судом рішення у спорі.

Однак, апеляційний суд не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до вимог ст. 116 ЗК України (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЗК України угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.

Звертаючись до суду з позовом про визнання незаконним рішення сільської ради, визнання недійсним державного акту та скасування його реєстрації, ОСОБА_2 зазначає, що рішенням сільської ради про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки та видачею на ім'я останнього державного акту на право власності на земельну ділянку порушено її право власності. ОСОБА_2 вказує на те, що у силу вимог ст. 377 ЦК України до неї перейшло право користування частиною земельної ділянки, на якій розміщена належна їй квартира.

Судом встановлено, що 28 серпня 2002 року ОСОБА_3 було видано державний акт на право приватної власності на землю площею 0,671 га, з яких: 0,250 га - для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, 0,421 га - для ведення особистого підсобного господарства, яка розташована на території АДРЕСА_2. Підставою для видачі державного акту відповідачу стало рішення Гайшинської сільської ради № 8 від 30 квітня 2002 року. ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України (в редакції, яка діяла на час визнання за позивачем права власності на квартиру № 1) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України (в редакції, яка діяла на час набуття позивачем права власності на будинок) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 не довела ту обставину, що рішенням сільської ради та державним актом, виданим на ім'я ОСОБА_3, порушено її права. Квартира, власником якої є позивач, розташована за іншою адресою, ніж земельна ділянка, яка виділена у власність відповідачу.

Позивач не надала жодних доказів, які вказують на те, що земельна ділянка, на якій розташована її квартира, та земельна ділянка, на яку було видано державний акт ОСОБА_3, є однією тією ж земельною ділянкою.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 12 травня 2015 року було ухвалено судове рішення, яким відмовлено у позові ОСОБА_2 про визнання за нею в порядку ст. 377 ЦК України права власності на частину земельної ділянки, на якій розміщена квартира, зокрема, через відсутність доказів, які вказують на зміну нумерації будинків по АДРЕСА_2 або інших обставин, які вказують на належність відповідачу на праві власності земельної ділянки по АДРЕСА_1. Вказане судове рішення набрало законної сили.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, ОСОБА_2 зазначає, що суд не зазначив у рішенні про те, що 31 липня 2015 року відповідач провів реєстрацію земельних ділянок згідно оспорюваного державного акту, змінивши їх юридичну адресу з номера НОМЕР_3 на номер НОМЕР_4.

Зазначені доводи апеляційної скарги апеляційний суд вважає не обґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять жодного доказу на підставі якого можна було б вважати доведеним факт розміщення належної позивачу частини житлового будинку на земельній ділянці, що належить відповідачу на підставі державного акту на право приватної власності на землю, серії НОМЕР_6, площею 0,671 га, з яких: 0,250 га - для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, 0,421 га - для ведення особистого підсобного господарства, яка розташована на території АДРЕСА_2 (а.с.12).

Проведення відповідачем реєстрації частини зазначеної земельної ділянки згідно оспорюваного державного акту та зазначення реєстратором юридичної адреси АДРЕСА_1 не свідчить, що про те, що належна позивачу частина житлового будинку за зазначеною адресою розташована саме на земельній ділянці, що зареєстрована відповідачем за адресою АДРЕСА_1

Крім того, сторонами не надано суду жодного доказу, який би вказував на підстави зміни адреси частини виділеної відповідачу земельної ділянки з АДРЕСА_2 на АДРЕСА_1

ОСОБА_2 вказує на те, що суд першої інстанції дослідив погосподарські та кадастрові книги Гайшинської сільської ради та встановив, що на номери НОМЕР_5, НОМЕР_4 та НОМЕР_3 відкриті окремі господарські номери з наявними за цими адресами житловими будинками. Однак, суд не надав цьому доказу належної правової оцінки та не зазначив про них в мотивувальній частині рішення.

Так, згідно протоколу судового засідання від 12 квітня 2018 року у судовому засіданні судом досліджувалися земельно-кадастрова, земельна та погосподарська книги.

Згідно звукозапису судового засідання від 12 квітня 2018 року під час дослідження зазначених книг судом першої інстанції було встановлено площу земель, які рахуються за ОСОБА_3, та попереднім власником ОСОБА_4, а також з'ясовано, що земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 об'єдналася з земельною ділянкою по АДРЕСА_2

З досліджених судом першої інстанції книг не вбачається, що земельна ділянка по АДРЕСА_2 та земельна ділянка по АДРЕСА_2 є однією і тією ж земельною ділянкою та її було виділено саме для будівництва та обслуговування житлового будинку, який розподілено між подружжям.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що їй незрозуміло чому є правильною та законною реєстрація 31 липня 2015 року земельних ділянок без згоди на це позивача, якщо суд не пов'язує надання ОСОБА_3 земельної ділянки з купівлею будинку для його будівництва та обслуговування.

Виходячи зі змісту позовних вимог, скасування державної реєстрації ОСОБА_2 пов'язує з визнанням недійсним державного акту, тобто така вимога є похідною. В той же час позивач не оскаржує окремо дії державного реєстратора у зв'язку з порушенням останнім вимог чинного законодавства під час реєстрації та не зазначає його в якості відповідача у справі.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ОСОБА_2 не довела порушення її прав на земельну ділянку, на якій розміщується частина належного їй житлового будинку, прийняттям рішення сільської ради та видачею державного акту на ім'я ОСОБА_3, а, відтак, відсутні підстави для визнання незаконним оспорюваного рішення ради, визнання недійсним державного акту та скасування його реєстрації.

Доводи апеляційної скарги щодо дослідження копії витягу з Державного земельного кадастру як доказу, який впливає на строк позовної давності, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки по своїй суті позовні вимоги є недоведеними та не підтверджуються наданими суду доказами.

Ухвалюючи рішення по суті, суд першої інстанції дійшов до висновку про недоведеність позовних вимог та пропуск строку позовної давності, що стало підставою для відмови у задоволенні позову.

Однак, суд не звернув увагу на роз'яснення, які містяться у постанові Верховного суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року, згідно яких, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Враховуючи зазначене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню через порушенням судом норм процесуального права з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позову з підстав недоведеності та необґрунтованості позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 116, 120, 152, 155, 210, ЗК України, статтею 377 ЦК України, статтями 12, 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 12 квітня 2018 року скасувати та прийняти постанову.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Гайшинської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, ОСОБА_3, третя особа - Управління Держгеокадастру у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області про визнання незаконним рішення, визнання недійсним державного акту та скасування його реєстрації відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повне судове рішення складено 07 серпня 2018 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Сержанюк А.С.