Рішення № 7574080, 22.01.2010, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.01.10р.Справа № 8/320-09 За позовом Криворізького воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону (м. Кривий Ріг Дніпропетровської області)

до Комунального підприємства "Міжнародний аеропорт Кривий Ріг" (м. Кривий Ріг Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором на постійне та обов'язкове аварійно-рятувальне обслуговування у розмірі 25 031,01 грн.

Суддя Дубінін І.Ю.

Представники:

Від позивача: Скляр Г.Я. - пров.юрисконсульт (дов. № 01/3-602 від 16.07.09р.)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Криворізький воєнізований гірничорятувальний (аварійно-рятувальний) загін (далі-позивач) звернувся до господарського суду із позовом до Комунального підприємства "Міжнародний аеропорт Кривий Ріг" (далі-відповідач), з урахуванням уточнення позовних вимог, про стягнення заборгованості за договором на постійне та обов'язкове аварійно-рятувальне обслуговування у розмірі 25 031,01 грн.

Сума позову складається з наступних сум: 24 043,50 грн. - основний борг, 785, 93 грн. - пеня та 201,58 грн. - три відсотки річних.

Позивач обґрунтовує свої вимоги невиконанням відповідачем зобов'язань за договором, в частині розрахунку за надані послуги постійного та обов'якового аварійно-рятувального обслуговування.

Відповідач у судове засідання не з'явився, відзиву на позов не надав, але був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, що підтверджується поштовим повідомленням № 6929, яке повернулося до господарського суду з відміткою про отримання ухвали суду відповідачем.

Вислухавши позивача, розглянувши матеріали справи, господарський суд, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо підвищення рівня захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» № 80/2001 від 09.02.2001 року, Закону України «Про цивільну оборону» № 2974-12, Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку об'єктів та окремих територій, які підлягають постійному та обов'язковому обслуговуванню державними аварійно-рятувальними службами» № 1214 від 04.08.2000р., між позивачем та відповідачем було укладено договір № 37/01 від 01.01.2009р. на постійне та обов'язкове обслуговування державними аварійно-рятувальними службами об'єктів та окремих територій (далі-договір).

Відповідно до умов вищевказаного договору, позивач організовує цілодобове функціонування своїх структурних підрозділів у режимі постійної готовності до виконання необхідного комплексу аварійно-рятувальних робіт в умовах надзвичайних ситуацій або загрози їх виникнення, забезпечує роботи та заходи, спрямовані на запобігання та профілактику виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, у кількості 1,0 оперативної одиниці згідно з нормативом виїзду на об'єкти відповідача, що встановлений планом локалізації та ліквідації аварій. Позивач здійснює постійне та обов'язкове обслуговування об'єктів відповідача (розділ 1 договору).

Згідно з п.п. 3.12., 4.1. договору та протоколу узгодження розбіжностей, відповідач зобов'язався оплачувати вартість функціонування структурних підрозділів позивача у режимі постійної готовності для виконання необхідного комплексу аварійно-рятувальних робіт .

Відповідно до п. 4.3. відповідач повинен здійснювати перерахування коштів щомісячно в термін до 10 числа місяця, що слідує за звітним на підставі рахунків та підписаними сторонами актами виконання умов договору.

Вказане зобов'язання було відповідачем порушене, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 24 043,50 грн. Відповідач щомісячно одержував рахунки та акти виконання умов договору, належним чином оформляв останні. Але оплату рахунків не здійснював.

Отже, за період січень-жовтень 2009 року відповідач заборгував позивачу суму у розмірі 24 043,50 грн.

Доказів виконання зобов'язання у сумі 24 043,50 грн. на момент розгляду спору відповідач не надав.

При викладених обставинах вимоги позивача щодо стягнення суми основного боргу у розмірі 24 043,50 грн. слід визнати обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно із п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно п. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Викладене є підставою для задоволення позову в частині стягнення заборгованості за надані послуги постійного та обов'якового аварійно-рятувального обслуговування у розмірі 24 043,50 грн.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Відповідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищевказаної норми закону, позивачем були нараховані 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 201,58 грн.

Розрахунок 3% річних господарським судом перевірений та відповідає вимогам чинного законодавства.

При викладених обставинах вимоги позивача щодо стягнення 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 201,58 грн. слід визнати обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

За ст.ст. 611, 549, 551 ЦК України, у разi порушення зобов'язання настають правовi наслiдки, встановленi договором або законом, зокрема - сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або iнше майно, якi боржник повинен передати кредиторовi у разi порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме i нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмiр встановлюється договором або актом цивiльного законодавства.

За ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань", платники грошових коштiв сплачують на користь одержувачiв цих коштiв за прострочку платежу пеню в розмiрi, що встановлюється за згодою сторiн.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 5.3. договору відповідач при несвоєчасних розрахунках повинен сплатити позивачу пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожний день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діє у період, за який нараховується та виплачується пеня.

На підставі вищевикладених норм, а також п. 5.3. договору позивачем була нарахована пеня у розмірі 785,93 грн., розрахунок якої також перевірений господарським судом.

При викладених обставинах вимогу позивача щодо стягнення пені у розмірі 785,93 грн. слід визнати обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Викладене є підставою для задоволення позову в повному обсязі. Судові витрати по справі слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 530, 549, 551, 599, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193, 218, 232 Господарського кодексу України, ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань", ст.ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Комунального підприємства "Міжнародний аеропорт Кривий Ріг" (50000, м.Кривий Ріг; р/р 26009041043401 в ВАТ "Сведбанк" м. Київ, МФО 300164, код ЄДРПОУ 01173530) на користь Криворізького воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону (50002, м. Кривий Ріг, вул. Кобилянського, 223а; р/р 26004228946400 в ДОД ВАТ "Райффайзен Банк "Аваль", МФО 305653, код ЄДРПОУ 33873405) - 24 043 грн. 50 коп. основного боргу, 201 грн. 58 коп. трьох відсотків річних, 785 грн. 93 коп. пені, 250 грн. 31 коп. витрат по сплаті державного мита, 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

СуддяІ.Ю. Дубінін