Рішення № 75738095, 22.06.2018, Шосткинський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 589/796/16-ц

Провадження № 2/589/15/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2018 року

Шосткинський міськрайонний суд Сумської області у складі:

головуючої судді – Курбанової А.Р.

при секретарі судового засідання – Надточій І.М.

за участю:

позивача ОСОБА_1А (в режимі відеоконференції)

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Шостка у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу та процентів за користування грошовими коштами і 3% річних,-

ВСТАНОВИВ:

29 січня 2016 р. ОСОБА_1 звернувся до Шосткинського міськрайонного суду Сумської області з позовом (згодом неодноразово уточненим) до ОСОБА_3, відповідно до редакції позову від 10.03.2017р., визнаною позивачем остаточною, просив стягнути з відповідача на його користь борг в розмірі 111296 грн. 89 коп., а також 102504 грн. 67 коп. процентів за користування грошовими коштами за період з 27.09.2012р. по 10.03.2017р., та трьох відсотків річних за цей же період в розмірі 21533 грн. 92 коп., що в цілому становить 235335 грн. 48 коп. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 07.04.2011р. він надав відповідачу у борг під розписку грошові кошти в розмірі 6400 доларів США, а той, в свою чергу, зобов`язався повернути їх не пізніше 20 квітня 2011р. У зв`язку з тим, що відповідач не виконав своїх зобов`язань належним чином позивач 26.09.2012р. звернувся до суду з відповідним позовом та 30.01.2013р. Шосткинським міськрайонним судом Сумської області ухвалено рішення у справі №2-162/2013, яким присуджено до стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 51155 грн. 20 коп., 3% річних від простроченої заборгованості в розмірі 2207 грн. 38 коп. Оскільки відповідач у добровільному порядку не виконав вказане рішення суду було відкрито виконавче провадження, однак борг і дотепер є несплаченим, крім того, з часу винесення судового рішення у 2013 році курс долара США до національної грошової одиниці гривні змінився, а отже з відповідача підлягає стягненню збитки у вигляді курсової різниці, проценти за користування позикою, а також 3% річних, які позивачем і заявлені до стягнення.

Ухвалою суду від 30.05.2017р. цивільну справу № 589/796/16-ц було прийнято до провадження даним складом суду.

Під час розгляду справи у цьому складі суду позивач підтримав позов саме в наведеній вище редакції позовних вимог, викладених у заяві від 10.03.2017р. /а.с. 114-120/.

26.02.2018р. представник відповідача надав до суду відзив, відповідно до якого проти позову заперечував та зазначив, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача курсової різниці є безпідставними, адже рішенням суду від 30.01.2013р. встановлено суму боргу саме в національній валюті – гривні і саме цю суму повинен відшкодувати відповідач незалежно від курсових коливань. На думку представника відповідача, ставлячи вимогу щодо перерахунку суми боргу, що встановлена рішенням суду, в доларовий еквівалент, позивач фактично ініціює перегляд такого рішення, що є неприпустимим з огляду на те, що останнє набрало законної сили. Також представник відповідача спростовує вимоги позивача про нарахування на суму боргу процентів на рівні облікової ставки НБУ, вважаючи, що норма ст.. 1048 ЦК України застосовується до відносин позики, які, на думку представника відповідача, припинені, оскільки сума боргу вже встановлена судовим рішенням. Крім того, спростовуючи доводи позивача про те, що відповідачем в порядку примусового виконання рішення суду від 30.01.2013р. сплачено лише 15057 грн. 81 коп. від загальної суми боргу, визначеної вказаним судовим рішенням, представник відповідача зазначає, що відповідачем було сплачено значно більше, а саме – 26824 грн., на підтвердження цього до відзиву долучив копії банківських чеків. Крім того, оскільки борг відповідача перед позивачем, згідно з судовим рішенням, існує в гривнях, представник відповідача вважає, що позивачем неправомірно нараховані інфляційні збитки та 3% річних з суми 6400 доларів США, при цьому акцентуючи увагу на тому, що інфляційні та 3 % річних взагалі можуть бути застосовані лише щодо національної валюти і тільки в межах позовної давності. Посилаючись на викладене представник відповідача просив у позові ОСОБА_1 відмовити повністю. Разом з тим, не клопотав про застосування інституту позовної давності.

В свою чергу, 23.03.2018р. від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій він щодо доводів представника відповідача суми погашеної заборгованості зазначив, що заборгованість відповідач погашав, здійснюючи платежі на рахунок відділу ДВС, сума яких могла складатись також з виконавчого збору (10%) та інших витрат виконавчого провадження, крім того у відділі ДВС відкриті й інші виконавчі провадження, де боржником значиться ОСОБА_3, зокрема, виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Незалежна сервісна компанія» суми боргу в розмірі 25762 грн. 13 коп., саме на користь цього товариства відповідачем сплачена сума в розмірі 6500 грн., а відповідні чеки, долучені представником відповідача, відношення до справи не мають. Також, позивач зауважив, що кошти в рахунок погашення заборгованості за рішенням суду від 30.01.2013р. йому перераховує відділ ДВС та таких коштів в цілому ним було отримано 15057 грн. 81 коп., тобто, за переконанням позивача, саме така сума сплачена відповідачем в рахунок погашення заборгованості. Також щодо валюти боргу, курсових збитків, 3% річних, процентів за користування позикою позивач зазначив наступне. Позивач вважає преюдиційною обставину, що була встановлена рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 30.01.2013р., а саме те, що позивач позичив відповідачу грошові кошти в сумі 6400 доларів США за розпискою. Крім того, даним рішенням було також встановлено, що гривневий еквівалент суми боргу станом на день ухвалення рішення (7,993 грн.-долар США) складає 51155 грн. 20 коп. При цьому, посилаючись на постанову Верховного Суду від 14.02.2018р. у справі №564/2199/15-ц, позивач зазначив, що дійсно індекс інфляції у такому випадку не використовується, оскільки договором (розпискою) сума позики встановлена в іноземній валюті, разом з тим стягнення 3 % річних є правомірним. Оскільки досі сума боргу позивачу не повернута, то відносини позики між сторонами не припинені, а тому в даному випадку додатковому стягненню підлягають сума курсових збитків від зміни курсу долара США та сума 3% річних. Також позивач зауважив, що проценти за ставкою НБУ та 3%річних він обраховує виключно виходячи з суми несплаченої станом на кожний період заборгованості. Щодо строку позовної давності позивач зазначив, що оскільки після ухвалення рішення судом 30.01.2013р. відповідач завжди визнавав існування боргу за розпискою шляхом самостійної сплати частин заборгованості, а тому строк позовної давності не є пропущеним.

В подальшому, 18.06.2018р. до суду від позивача надійшли додаткові пояснення до відповіді на відзив, в яких він заначив, що ані позивач, ані відповідач у даній справі не мають ліцензії на використання іноземної валюти, тому позивач не мав можливості звернутись до суду з вимогою про стягнення іноземної валюти. Внаслідок наведеного позивач у 2013 році звернувся до суду з позовом про стягнення суми боргу, вираженої в гривнях за поточним офіційним курсом, не маючи законної можливості просити суд стягнути з відповідача суму в іноземній валюті. Висуваючи в межах даної справи вимоги про стягнення курсової різниці, позивач послався на положення п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України.

Суд, заслухавши позивача та представника відповідача, вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовуються вимоги, перевіривши їх доказами, дійшов до наступного.

З матеріалів справи встановлено, що 07.04.2011 року між ОСОБА_1А (Позикодавець) та ОСОБА_3 (Позичальник) укладено договір позики, про що свідчить розписка, відповідно до якої ОСОБА_3 отримав 6400 доларів США від позивача з терміном повернення до 20.04.2011 року, про що зазначено у розписці. Дані обставини встановленні рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 30.01.2013р. у цивільній справі № 1819/6706/12 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за борговою розпискою. Вказане судове рішення набрало законної сили та має преюдиціальне значення в цій частині при розгляді даної справи відповідно до вимог ч.4 ст. 82 ЦПК України.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Враховуючи, що у розписці сторони на власний розсуд не узгодили її безоплатність і розмір процентів, суд, виходячи з наведених вимог закону, доходить висновку, що розмір процентів за користування позикою встановлений на рівні облікової ставки Національного банку України з їх виплатою щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст.. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України грошова позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалась, на банківський рахунок позикодавця.

Рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 30.01.2013р. у цивільній справі № 1819/6706/12 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за борговою розпискою, було присуджено до стягнення з ОСОБА_3 на користь позивача основний борг за вказаним договором позики в розмірі 51155 грн. 20 коп. (еквівалент на день ухвалення рішення 6400 доларів США) та 3% річних від простроченої заборгованості в розмірі 2207 грн. 38 коп., а також судовий збір в сумі 533,63грн.

На виконання вказаного судового рішення 03.06.2013р. був виданий виконавчий лист, який був пред’явлений позивачем до примусового виконання.

Як вбачається з довідки державного виконавця від 13.03.2017р. /а.с. 131-132/, відповідачем на виконання вказаного судового рішення було сплачено всього загальну суму у розмірі 15057,81 грн.

При цьому, судом не приймаються до уваги доводи представника відповідача про те, що відповідачем всього було сплачено позивачу 26824,00грн., з огляду на те, що відповідно до чеків, доданих представником відповідача до відзиву, кошти сплачувалися на рахунки ВДВС Шосткинського МУЮ, а не позивача і розподіл коштів в межах зведеного виконавчого провадження між стягувачами здійснювався державним виконавцем, а тому відомості, що містяться в довідці державного виконавця від 13.03.2017р. /а.с. 131-132/ є належним, допустимим і достатнім доказом загальної суми отриманих позивачем коштів на виконання вказаного судового рішення.

У цьому контексті додатково слід звернути увагу відповідача на наступне.

Відповідно до ст.. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Враховуючи наведені законодавчі приписи, зважаючи, що сторонами договору позики не передбачено іншої черговості погашення грошового зобов’язання, суд вважає обґрунтованими і правомірними доводи позивача про те, що за рахунок перерахованої 10 грудня 2013 року суми в розмірі 1545,46грн. в частині 533,63 грн. були погашені присуджені судові витрати в розмірі 533,63 грн., а за рахунок залишку цього платежу в сумі 1011,83 грн. – погашена частина присуджених до стягнення процентів, які остаточно погашені за рахунок платежів, здійснених 15.01.2014р. в сумі 1163,64грн. і 24.01.2014 в сумі 31,91 грн. Всі інші грошові кошти, сплачені позивачу, в загальній сумі 12316,80 грн. зараховуються на погашення основного боргу.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Зобов’язання, в свою чергу, згідно з вимогами ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Як було зазначено вище, відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України грошова позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалась, на банківський рахунок позикодавця.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. З огляду на викладене, зобов'язання позики між сторонами вважаються припиненими з часу зарахування на банківський рахунок позивача сум, у тому числі стягнутих за рішенням суду. На викладене вказував Верховний Суд України у своїй постанові від 6 липня 2016 р. у справі N 6-118цс16.

В порушення приведених умов договору позики, укладеного між сторонами по справі, вимог ст.ст. 525, 526, 629, 1048, 1049 ЦК України, одержана відповідачем позика була повернута лише частково в сумі 12316,80 грн., інша частина позики до теперішнього часу відповідачем не повернута.

При цьому, наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором позики у жодному разі не припиняє правовідносин сторін цього договору і не звільняє Позичальника від сплати процентів за користування позикою. З огляду на викладене, судом не приймаються до уваги як безпідставні і необґрунтовані доводи представника відповідача про неправомірність нарахування позивачем процентів за користування позикою з посиланням на припинення правовідносин позики внаслідок стягнення заборгованості за договором позики вказаним вище судовим рішенням.

Крім того, положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Зокрема, статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Неналежне виконання відповідачем договірних зобов’язань змусило позивача звернутися за захистом своїх майнових прав до суду. При цьому, позивачем в межах даної справи висуваються вимоги про стягнення з ОСОБА_3 боргу у вигляді курсових різниць (збитків) в розмірі 111296 грн. 89 коп., а також 102504 грн. 67 коп. процентів за користування грошовими коштами за період з 27.09.2012р. по 10.03.2017р., та трьох відсотків річних за цей же період в розмірі 21533 грн. 92 коп., що в цілому становить 235335 грн. 48 коп.

Надаючи правову оцінку вимог про стягнення курсової різниці, яка виникла внаслідок зміни встановленого НБУ курсу долара США після винесення переднього судового рішення у цивільній справі № 1819/6706/12 від 30.01.2013р., в розмірі 111296 грн. 89 коп., слід зазначити, що вказана сума була обґрунтована позивачем, як збитки, що передбачені пунктом 2 частини другої статті 22 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України, збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Відповідно до частини четвертої статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України).

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

В свою чергу, відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку «Вплив змін валютних курсів», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10 серпня 2000 року N 193, курсова різниця - різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах. Курсові різниці визначаються за монетарними статтями балансу.

Визначаючись з поняттям «курсова різниця» та зі сферою його застосування слід врахувати висновки ОСОБА_4 Верховного Суду, викладені у постанові цього суду від 30.05.2018р. у цивільній справі № 750/8676/15-ц, яка була передана на розгляд ОСОБА_4 як така, що містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Так, виходячи з визначень і приписів Положення (стандарту) бухгалтерського обліку «Вплив змін валютних курсів», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 10 серпня 2000 року N 193 та Порядку відображення в обліку операцій в іноземній валюті, затвердженого Наказом Державного казначейства України від 24 липня 2001 року № 126, Верховний Суд вказав, що курсові різниці розраховуються за положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, застосовуються у фінансовій звітності підприємств при веденні бухгалтерського обліку, та виходячи з поняття «курсова різниця», можна виділити чотири періоди, за які здійснюється перерахунок заборгованості в іноземній валюті для визначення курсових різниць, а саме періоди між: датою відображення операції в бухгалтерському обліку і датою фактичного здійснення розрахунків; датою відображення операції в бухгалтерському обліку і датою складання бухгалтерської звітності за звітний період; датою складання бухгалтерської звітності за попередній звітний період і датою фактичного здійснення розрахунку; датою складання бухгалтерської звітності за попередній звітний період і датою складання бухгалтерського звіту за звітний період.

З огляду на викладене, Верховний Суд зробив висновок, що «курсова різниця» жодним чином не може бути упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток.

При застосуванні наведених вище норм до спірних правовідносин суд враховує вказані вище висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 30.05.2018р. у цивільній справі № 750/8676/15-ц, як того вимагають положення частини 4 статті 263 ЦПК України «Законність і обгрунтованість судового рішення».

Таким чином, оскільки сфера застосування курсових різниць лежить поза площиною договірних відносин між фізичними особами і застосовується у фінансовій звітності підприємств при веденні бухгалтерського обліку, та не може бути упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи, а коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора можливості отримати прибуток, у суду відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача боргу у вигляді курсових різниць (збитків) в розмірі 111296 грн. 89 коп.

Окремо, слід звернути увагу позивача на те, що приведений у письмових поясненнях від 12.06.2018р. позивачем «альтернативний» розрахунок інфляційних витрат, нарахованих ним з посиланням на вимоги ч.2 ст. 625 ЦК України, з вказівкою на те, що суд може змінити підставу позову в разі, якщо норма права, якою обґрунтовані вимоги, не поширюється на правовідносини між сторонами, не може бути взятий до уваги судом, з огляду на відсутність у суду повноважень виходити за межі позовних вимог, виходячи з положень ст. 13 ЦПК України, якими передбачено, що суд розглядає справи лише в межах заявлених позивачем вимог. При цьому, слід зазначити, що вимоги про стягнення інфляційних витрат, які за своєю правовою природою є іншими ніж вимоги про стягнення збитків, позивачем не висуваються. Однак, це не перешкоджає позивачу звернутися з такими вимогами окремим позовом.

Разом з тим, вимоги позивача щодо стягнення процентів за користування позикою та 3 % річних підлягають частковому задоволенню, з огляду на приведені висновки суду щодо існування між сторонами правовідносин позики, неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов’язань та, як наслідок, наявність підстав для застосування такого правового наслідку порушення грошового зобов'язання, передбаченого ч.2 ст. 625 ЦК України як стягнення 3 % річних від простроченої суми.

При цьому, з урахуванням наведених вище висновків щодо вимог про стягнення курсових різниць, та на підставі даних, приведених державним виконавцем в листі від 13.03.2017р. щодо зарахування коштів на рахунок позивача /а.с. 131/, суд приходить до висновку щодо існування у відповідний проміжок часу наступних сум заборгованості:

Дата сплатиСума коштів зарахованих на погашення основного боргу, грн.Сума боргу, грн. 51555,224.01.2014240,7251314,4827.02.2014909,1850405,302.04.2014390,9150014,3923.05.20141140,4648873,9330.05.201425048623,9324.06.2014678,2947945,6403.07.201422547720,6411.07.2014452,2747268,3725.07.2014112,2847156,0905.08.2014309,094684708.08.2014309,0946537,9122.09.2014246,3746291,5413.10.2014215,4646076,0822.10.2014224,5645851,5227.10.201489,5545761,9730.10.2014179,145582,8712.12.2014715,944866,9716.01.2015243,6444623,3317.01.2015235,4544387,8829.01.2015540,943846,9810.11.20151681,3342165,6519.11.2015454,5541711,120.01.20172472,739238,4Всього 12316,8

Виходячи з наведених сум, суд розраховує проценти за користування позикою і 3 % річних, в межах заявленого позивачем періоду з 27.09.2012р. по 10.03.2017р., з використанням наступних формул:

Проценти за користування позикою = [Сума боргу] ? [Ставка НБУ (%)] / 100% / 365 днів ? [Кількість днів користування]

3% річних = [Сума боргу] ? 3 % / 100% / 365 днів ? [Кількість днів прострочення]

Розрахунок цих сум приведений у таблиці нижче:

Дата початкуДата закінченняКількість днівСума боргуОблікова Ставка НБУПроценти3% річних (ст. 625 ЦК України)27.09.201209.06.201325651 155,207,502 690,903,001076,3610.06.201312.08.20136451 155,207,00627,883,00269,0913.08.201323.01.201416451 155,206,501 494,013,00689,5424.01.201426.02.20143451 314,506,50310,703,00143,4027.02.201401.04.20143450 405,306,50305,193,00140,8602.04.201414.04.20141350 014,406,50115,793,0053,4415.04.201422.05.20143850 014,409,50494,663,00156,2123.05.201429.05.2014748 873,909,5089,043,0028,1230.05.201423.06.20142548 623,909,50316,393,0099,9124.06.201402.07.2014947 945,609,50112,313,0035,4703.07.201410.07.2014847 720,609,5099,363,0031,3811.07.201416.07.2014647 268,409,5073,823,0023,3117.07.201424.07.2014847 268,4012,50129,503,0031,0825.07.201404.08.20141147 156,1012,50177,643,0042,6305.08.201407.08.2014346 847,0012,5048,133,0011,5508.08.201421.09.20144546 537,9012,50717,193,00172,1322.09.201412.10.20142146 291,5012,50332,923,0079,9013.10.201421.10.2014946 076,1012,50142,023,0034,0822.10.201426.10.2014545 851,5012,5078,513,0018,8427.10.201429.10.2014345 762,0012,5047,023,0011,2830.10.201412.11.20141445 582,9012,50218,553,0052,4513.11.201411.12.20142945 582,9014,00507,033,00108,6512.12.201415.01.20153544 867,0014,00602,323,00129,0716.01.201516.01.2015144 623,3014,0017,123,003,6717.01.201528.01.20151244 387,9014,00204,313,0043,7829.01.201505.02.2015843 847,0014,00134,543,0028,8306.02.201503.03.20152643 847,0019,50609,053,0093,7004.03.201527.08.201517743 847,0030,006 378,843,00637,8828.08.201524.09.20152843 847,0027,00908,173,00100,9125.09.201509.11.20154643 847,0022,001 215,703,00165,7810.11.201518.11.2015942 165,7022,00228,733,0031,1919.11.201521.04.201615541 711,1022,003 896,853,00531,3922.04.201626.05.20163541 711,1019,00759,943,00119,9927.05.201623.06.20162841 711,1018,00575,963,0095,9924.06.201628.07.20163541 711,1016,50659,953,00119,9929.07.201615.09.20164941 711,1015,50867,933,00167,9916.09.201627.10.20164241 711,1015,00719,953,00143,9928.10.201619.01.20178441 711,1014,001 343,903,00287,9820.01.201710.03.20175039 238,4014,00752,523,00161,25Всього: 29 004,35 6173,07

Таким чином, проценти за користування позикою за вказаний період складають 29004,35 грн. і 3 % річних 6173,07 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 12, ст. ст. 76, 77, 81, 82 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

На думку суду, наявність та розмір заборгованості ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 по процентах за користування позикою за період 27.09.2012р. по 10.03.2017р. у сумі 29004,35 грн. і 3 % річних за той же період у сумі 6173,07 грн. витікає з умов укладеної між сторонами по справі угоди, підтверджується наявними у матеріалах справи документами та не спростовано відповідачем.

Підсумовуючи все зазначене, суд вважає за правомірне позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити в частині стягнення з відповідача процентів за користування позиченими коштами за період з 27.09.2012р. по 10.03.2017р. в сумі 29004 грн. 35 коп. та 3 % річних, нарахованих за період з 27.09.2012р. по 10.03.2017р. в сумі 6173 грн. 07 коп. відповідно до ст.ст.11, 509, 525, 526, 610, 625, 629, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050 ЦК України. У задоволенні іншої частини вимог слід відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору /а.с. 1, 69, 88, 121/ покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до приписів ч. 1 ст. 141 ЦПК України.

При цьому, вирішуючи клопотання позивача про стягнення з відповідача витрат на поштові пересилання його заяв чи клопотань, суд звертає увагу позивача на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. При цьому, відповідно до ч.2 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

В свою чергу, витрати на поштові пересилання його заяв чи клопотань не відносяться до витрат пов’язаних з розглядом справи в розумінні ст. 133, 140 ЦПК України, а тому підстав для їх розподілу у суду немає.

Керуючись ст.ст. 11, 22, 509, 525, 526, 610, 625, 629, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050 ЦК України, ст. ст. 13, 76-82, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274, 279 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_3 /04.07.1997р.н., зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 кв., 68, ІПН 2830903898/ на користь ОСОБА_1 /31.10.1973р.н., зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН 2696708356/ проценти за користування позикою за період з 27.09.2012р. по 10.03.2017р. в сумі 29004 грн. 35 коп. /двадцять дев’ять тисяч чотири грн. 35 коп./, 3 % річних, нарахованих за період з 27.09.2012р. по 10.03.2017р. в сумі 6173 грн. 07 коп. /шість тисяч сто сімдесят три грн. 07 коп./ та 367 грн. 21 коп /триста шістдесят сім грн. 21 коп./- судового збору.

3. В іншій частині позову – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Сумської області шляхом подання апеляційної скарги через Шосткинський міськрайонний суд Сумської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 03.08.2018 р.

Суддя Шосткинського міськрайонного суду

Сумської області ОСОБА_5