Постанова № 75725870, 01.08.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3039/18 Справа № 175/84/18 Головуючий у 1 й інстанції - Ребров С. О. Доповідач - Петешенкова М.Ю.

Категорія 81

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Петешенкової М.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Макарова М.О.

при секретарі - Лященко С.Г.

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника заінтересованої особи - ОСОБА_2, в інтересах директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3на ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2018 року у цивільній справі за скаргою ОСОБА_4, заінтересована особа: ОСОБА_3 на неправомірне рішення директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду із скаргою на неправомірне рішення директора Департаменту ДВС ОСОБА_3 у виконавчому провадженні № 35337430, посилаючись на те, що заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2012 року частково задоволено його позов до ФОП ОСОБА_5 та зобов'язано останню повторно виконати роботи з виготовлення та монтажу металопластикових виробів відповідно до договору №ДК 05/12-10 від 02 грудня 2010 та чинного на момент виконання сертифікату відповідності таких виробів.

08 жовтня 2012 року Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області видано виконавчий лист №2-6522/2011, на підставі якого 26 листопада 2012 року постановою старшого державного виконавця Кіровського ВДВС Дніпропетровського міського управління юстиції Крайняка М.С. відкрито виконавче провадження №35337430.

Постановою директора Департаменту ДВС ОСОБА_3 від 27 грудня 2017 року вищезазначене виконавче провадження було передане із Центрального відділу ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області до відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Запорізькій області на підставі ч. 4 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження», з підстав визначених абзацом 6 пункту 6, пункту 7 розділу V Інструкції з організації примусового виконання рішень.

Зазначає, що директором Департаменту ДВС ОСОБА_3 вчинені дії щодо безпідставної передачі зведеного виконавчого провадження до іншої області порушують вимоги закону та його права, а тому просив суд визнати неправомірною та скасувати постанову директора Департаменту ДВС ОСОБА_3 від 27 грудня 2017 року щодо передачі виконавчого провадження №35337430 із Центрального відділу ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області до відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Запорізькій області.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2018 року скарга ОСОБА_4 задоволена.

В апеляційній скарзі, поданій 22 лютого 2018 року, представник заінтересованої особи - ОСОБА_2, в інтересах директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування ухвали суду та постановлення нової ухвали про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_4

Апеляційна скарга мотивована тим, що скаржником не доведено порушення його прав діями заінтересованої особи, у зв'язку із передачею виконавчого провадження на розгляд до відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Запорізькій області.

16 квітня 2018 року ОСОБА_4 подав відзив на апеляційну скаргу.

Вищезазначений відзив мотивовано тим, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскільки скаржник не зазначив які конкретно норми матеріального права неправильно застосовано судом першої інстанції, а тому вищезазначені твердження скаржника, є абсолютно безпідставними та надуманими.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін, з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

За змістом ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Судом встановлено, що заочним рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 вересня 2012 року частково задоволено позов ОСОБА_4 до ФОП ОСОБА_5 та зобов'язано останню повторно виконати роботи з виготовлення та монтажу металопластикових виробів відповідно до договору №ДК 05/12-10 від 02 грудня 2010 та чинного на момент виконання сертифікату відповідності таких виробів.

08 жовтня 2012 року Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області видано виконавчий лист №2-6522/2011, на підставі якого 26 листопада 2012 постановою старшого державного виконавця Кіровського ВДВС Дніпропетровського міського управління юстиції Крайняка М.С. відкрито виконавче провадження №35337430.

Постановою директора Департаменту ДВС ОСОБА_3 від 27 грудня 2017 року виконавче провадження було передане із Центрального відділу ДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області до відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ у Запорізькій області на підставі ч. 4 ст.25 Закону України «Про виконавче провадження», з підстав визначених абзацом 6 пункту 6, пункту 7 розділу V Інструкції з організації примусового виконання рішень.

Задовольняючи скаргу ОСОБА_4 суд першої інстанції виходив з того, що при прийнятті оскаржуваної постанови порушені вимоги закону та права скаржника.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Частиною 1 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленим цим Законом.

У відповідності до ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець при виконанні рішень судів (інших органів) здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.

Обов'язковою умовою для задоволення скарги сторони виконавчого провадження є встановлення факту порушення прав заявника.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладається на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Стаття 7 Закону України «Про державну виконавчу службу» встановлює обов'язок державного виконавця сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України.

Частина 1 ст.6 Закону України «Про виконавче провадження» зобов'язує державного виконавця використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У відповідності до положень ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом, зокрема, виконавчих листів, що видаються судами, (стаття 17 вказаного Закону).

Відповідно до ст.25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Виходячи із засад цивільного судочинства, судове рішення, як таке, вже само по собі являється актом примусу, спрямованим на вчинення тих чи інших дій в інтересах та на користь учасників судового провадження.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Виконання судового рішення є сферою регулювання статті 6 Конвенції. Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції («Право на справедливий суд») гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо будь-яких його цивільних прав і обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує право на доступ до суду, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань, та правомірне очікування на виконання ухваленого рішення.

Скаржником ОСОБА_4 у повній мірі доведено порушення його прав спірною постановою.

Колегія суддів наголошує на тому, що рішення не виконане протягом тривалого часу, а передача спірного виконавчого провадження до іншої області було здійснено з порушеннями вимог закону.

Державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії, зокрема, державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом (ст.5 Закону України «Про виконавче провадження»).

Доводи апеляційної скарги про те те, що ухвала суду першої інстанції постановлена з неповним з'ясуванням судом обставин справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів, оскільки не спростовують висновки суду та встановлені ним обставини, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення заявником норм права.

Відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Порушень норм матеріального або процесуального права, які могли б призвести до скасування ухвали суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення через свою недоведеність, а оскаржувана ухвала - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, ч.ч.3-6 ст.147 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника заінтересованої особи - ОСОБА_2, в інтересах директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_3- залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду.

Судді: М.Ю. Петешенкова

Н.М. Деркач

М.О. Макаров