Ухвала суду № 75716467, 01.08.2018, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/588/17

Провадження № 2-з/761/433/2018

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2018 року Шевченківський районний суд міста Києва Макаренко І.О. розглянувши заяву позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк», треті особи Орган опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києва державної адміністрації, ОСОБА_4 про встановлення факту проживання в житловому приміщенні, визнання права користування цим приміщенням та визнання недійсним Іпотечного договору -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою.

У поданій заяві заявник просить суд забезпечити позов, шляхом накладення арешту на майно, що ж матеріальним об'єктом позову, зокрема, на квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_3; накласти заборону відчуження, у будь-який спосіб на вказану квартиру; накласти заборону нотаріально посвідчувати відповідні угоди, пов'язані з відчуженням; накласти заборону вчиняти дії з метою реєстрації права власності третіх осіб та/або майнових прав.

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що в майбутньому існує реальна загроза невиконання або утруднення виконання рішення суду та незабезпечення позову унеможливлює здійснення ефективного способу захисту порушених прав і охоронюваних законом інтересів позивача.

Так, дослідивши матеріали цивільної справи, вивчивши заяву про забезпечення позову суд прийшов до висновку, що заява позивача про забезпечення позову не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 23.08.2017 року заяву представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про забезпечення позову по даній справі було задоволено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19.10.2017 р., ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 23.08.2017 року скасовано з передачею питання на новий розгляд.

Суд Апеляційної інстанції у вказаній ухвалі зазначив, що предметом позову є встановлення факту проживання позивача у квартирі АДРЕСА_1 та визнання її права користування даною квартирою, а також визнання недійним з моменту укладення іпотечного договору, що був укладений між ЗАТ «Міжнародний іпотечний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк», та ОСОБА_3

А відтак, зі змісту позовних вимог убачається, що ОСОБА_2 просить визнати право на користування спірною квартирою та не оспорює право власності на вказане нерухоме майно, а відтак обраний позивачем спосіб забезпечення позову не є спів мірним із предметом позову.

Після скасування ухвали Шевченківського районного суду м. Києві від 23.08.2017 р., ухвалою суду Шевченківського районного суду від 19.12.2017 року у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про забезпечення позову по даній справі було відмовлено.

У вказаній ухвалі суд зазначив, що заявлені позовні вимоги та вимоги про накладення арешту не є спів мірними, та не надано доказів, що невжиття заходів забезпечення позову, може, в подальшому, утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду про задоволення вищенаведеного позову.

Згідно із ч.ч. 1 та 2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Види забезпечення позову визначені положеннями статті 150 ЦПК України та до них належать: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

При цьому, відповідно до вимог ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи за ним рішення, суд зобов'язаний враховувати обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.

Відповідно до п.п. 4,5,6 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Також слід зазначити, що статтею 124 Конституції України визначено принцип обов'язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є встановлення факту проживання позивача у квартирі АДРЕСА_1 та визнання її права користування даною квартирою, а також визнання недійним з моменту укладення іпотечного договору, що був укладений між ЗАТ «Міжнародний іпотечний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк», та ОСОБА_3

А відтак, зі змісту позовних вимог убачається, що ОСОБА_2 просить визнати право на користування спірною квартирою та не оспорює право власності на вказане нерухоме майно, а відтак обраний позивачем спосіб забезпечення позову не є співмірним із предметом позову.

Також, позивачем не доведено того, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та не надано відповідних беззаперечних доказів.

Відтак, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 149-154, 259, 260 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк», треті особи Орган опіки та піклування Шевченківської районної в м. Києва державної адміністрації, ОСОБА_4 про встановлення факту проживання в житловому приміщенні, визнання права користування цим приміщенням та визнання недійсним Іпотечного договору - відмовити.

Відповідно до п. 15.5 розділу 15 XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України ухвала суду може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: