Рішення № 75712214, 26.07.2018, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/3034/18

Справа №754/15378/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2018 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Лісовської О.В.

за участю секретаря - Грей О.П.

позивачки ОСОБА_1

представника позивачки ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Козятинської районної державної адміністрації Вінницької області, Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, Козятинська районна державна адміністрація Вінницької області, ОСОБА_4, в інтересах якого діє ОСОБА_1, про визначення місця проживання дитини, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини та визначення участі батька у вихованні дитини, мотивуючи свої вимоги тим, що вони перебували у зареєстрованому шлюбі до 01.08.2017 року, від шлюбу мають неповнолітню дитину - сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. На момент розірвання шлюбу сторони дійшли згоди, що дитина буде проживати разом з матір'ю. Але у жовтні 2017 року відповідач звернувся до Органу опіки та піклування Козятинської районної державної адміністрації із заявою про визначення способу участі батька у вихованні дитини. 30.10.2017 року винесено Розпорядження Органу опіки та піклування, яким визначено способи участі батька у вихованні дитини. Позивачка не погодилася із вказаним рішенням і звернулася до Органу опіки та піклування із заявою про внесення змін до Розпорядження, але їй було відмовлено у задоволенні заяви. На підставі викладеного позивачка звертається до суду з даним позовом, в якому просить суд:

1) Визначити місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_4 разом з матір'ю;

2) Встановити наступний спосіб участі батька у вихованні дитини, а саме: два дні на тиждень, а саме кожну суботу та неділю з 10 до 19 години за обов'язковою участю матері та з урахуванням стан здоров'я дитини; у світкові дні з 10 до 19 години за попередньою домовленістю з матір'ю; у дні народження дитини, батька за попередньою домовленістю з матір'ю.

10.04.2018 року до суду надійшли заперечення на позов. Відповідно до зазначеного у запереченнях відповідач вказує про те, що він частково визнає позовні вимоги і не заперечує проти визначення місця проживання дитини разом з матір'ю, але заперечує проти встановлення такого способу його участі у вихованні дитини, який запропонований позивачкою. Просить позов задовольнити частково.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 08.05.2018 року задоволено заяву представника позивачки і витребувано докази у справі.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 25.06.2018 року до участі у справі залучено третіх осіб - Деснянську районну в м. Києві державну адміністрацію, Козятинську районну державну адміністрацію Вінницької області та неповнолітнього ОСОБА_4.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 25.06.2018 року задоволено заяву представника позивачки та витребувано докази у справі.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 25.06.2018 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення способу участі батька у вихованні дитини закрито, у зв'язку із відмовою позивачки від позовних вимог у цій частині.

У судовому засіданні позивачка та її представник повністю підтримали позовні вимоги про визначення місця проживання дитини, просили їх задовольнити.

Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги визнав повністю, не заперечував проти визначення місця проживання дитини разом з матір'ю.

Представник третьої особи - ОСОБА_4 - ОСОБА_1, яка одночасно є позивачкою у справі, повністю підтримала позов, просила його задовольнити.

Представник третьої особи - Служби у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації - у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у своєму листі просить розглядати справу в його відсутність. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності представника третьої особи.

Представник третьої особи - Служби у справах дітей Козятинської районної державної адміністрації - у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у своєму листі просить розглядати справу в його відсутність. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності представника третьої особи.

Представник третьої особи - Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації - у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності представника третьої особи.

Представник третьої особи - Козятинської районної державної адміністрації - у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності представника третьої особи.

Вислухавши пояснення позивачки, представника позивачки, відповідача, вивчивши письмові матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі у період з 13.11.2013 року по 01.08.2017 року включно, що підтверджується рішенням суду про розірвання шлюбу.

У період перебування у зареєстрованому шлюбі у сторін по справі народився син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження.

Судом встановлено, що після розірвання шлюбу неповнолітній ОСОБА_4 залишився проживати разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1.

На даний час неповнолітня дитини проживає разом з матір"ю, саме мати здійснює догляд та виховання сина, забезпечує його всім необхідним, що підтверджується відповідними письмовими доказами.

При цьому також встановлено, що неповнолітній ОСОБА_4 спілкується з батьком.

Так, Розпорядженням Органу опіки та піклування Козятинської районної державної адміністрації Вінницької області від 30.10.2017 року визначено способи участі ОСОБА_3 з неповнолітнім ОСОБА_4.

Статтею 19 Сімейного кодексу України визначено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов"язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв"язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обгрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Згідно Висновку Органу опіки та піклування Козятинської районної державної адміністрації від 18.07.2018 року № 01-36/1528 Орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_4 разом з матір"ю ОСОБА_1

З письмових матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_1 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_3 що підтверджується відповідною довідкою. Разом з нею проживає і неповнолітній син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Позивачка ОСОБА_1 на даний час працює в ДНУ "НПЦ Профілактичної та клінічної медицини" ДУС, отримує заробітну плату, що підтверджується відповідною довідкою.

ОСОБА_1 позитивно характеризується за місцем роботи, що підтверджується характеристикою від 26.02.2018 року.

Крім того, представниками Служби у справах дітей 02.03.2018 року було обстежено житлово-побутові умови проживання позивачки за адресою: АДРЕСА_2, відповідно до якого умови проживання відповідають санітарним вимогам, створено всі умови щодо утримання та виховання дитини.

Як встановлено при розгляді справи, відповідач ОСОБА_3 на даний час не працює, доходу не має, проживає у АДРЕСА_4

Неповнолітній ОСОБА_4 зареєстрований та проживає разом з матір'ю, відвідує дошкільне відділення "Школка" Миколаївського ЗНВК І-ІІІ ст.. "Школа-дитячий садок" ім.. В.Земляка, що підтверджується довідкою від 02.03.2018 року.

Відповідно до характеристики на ОСОБА_4, виданої директором ЗНВК, з мамою у дитини дуже сильний емоційний контакт, розлука за мамою навіть на короткий час негативно впливає на емоційний стан дитини.

Так, згідно із ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Відповідно до Керівних принципів Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей, альтернативи судовому провадженню, такі як медіація, відвід (від судових механізмів) та альтернативні способи вирішення спорів, слід заохочувати кожного разу, коли вони відповідають найкращим інтересам дитини. Попереднє використання таких альтернативних способів не слід використовувати як перешкоду доступу дитини до правосуддя.

Діти повинні бути належним чином поінформовані та отримувати консультації щодо можливості вдатися або до судового розгляду, або до альтернативних заходів позасудового врегулювання. Ця інформація повинна також пояснювати можливі наслідки кожного варіанта. На основі адекватної інформації, як юридичної, так й іншої, повинен бути доступний вибір для використання або судових процедур, або альтернативних процесів, якщо такі існують. Діти повинні мати можливість отримати юридичну консультацію та іншу допомогу при визначенні доречності та доцільності запропонованих альтернатив. При прийнятті цього рішення повинна враховуватись думка дитини.

Процес, альтернативний судовому розгляду, повинен забезпечувати еквівалентний рівень правових гарантій. Повага до прав дітей, як описано в цих керівних принципах і в усіх відповідних правових документах щодо прав дитини, має бути гарантована в рівній мірі, як під час судового, так і позасудового розгляду.

Пояснювальний меморандум до Керівних принципів Комітету Міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей, визначає, що в низці держав-членів увага зосереджена на врегулюванні конфліктів поза судом, зокрема шляхом посередництва у сім'ї, відводу та відновного правосуддя. Це позитивне явище і держав-членів підштовхують до того, щоб діти могли користуватись цими процедурами, якщо вони не використовуються як перешкода доступу дитини до правосуддя. Така практика вже існує у багатьох державах-членах Ради Європи та може застосовуватись до, під час та після судового розгляду. Вона є особливо актуальною у сфері ювенальної юстиції. Ці рекомендації не віддають перевагу будь-яким позасудовим альтернативним способам, а повинні втілюватися в них, зокрема в сімейних справах, які порушують не винятково правові питання. Закон передбачає обмеження у цій сфері і може мати шкідливий вплив у довгостроковій перспективі. Повідомляється, що механізмам медіації більше довіряють, оскільки зацікавлені сторони беруть у них активну участь. Діти також можуть брати участь у них. Можна також розглянути обов'язкове звернення до медіації до розгляду справи в суді: це не означає примусове звернення до медіації (що суперечило б самій ідеї медіації), а кожна людина має знати про можливість медіації.

Як зазначається у тих же Керівних принципах, хоча існує певне переконання, що дітей слід максимально вберегти від участі в судовому розгляді, проте судовий процес, якщо він відповідає принципам дружнього до дітей правосуддя, не завжди тяжчий, ніж позасудовий альтернативний розгляд справи. Як і у випадку судового розгляду справи, альтернативні способи розгляду можуть також включати ризики порушення прав дітей, такі як ризик неповаги до таких основних принципів, як презумпція невинуватості, право на адвоката тощо. Тому будь-який вибір повинен враховувати стан даної системи.

У Загальному коментарі № 12 Комітет Організації Об'єднаних Націй з прав дитини рекомендував наступне: "У випадку відводу, включаючи медіацію, дитина повинна мати можливість надавати вільну та добровільну згоду, а також дитині слід надати можливість отримати юридичні та інші поради та допомогу для визначення відповідності та бажаності запропонованого відводу". Рекомендація 26, однак, вимагає, щоб дітям надавались однакові гарантії у судовому та позасудовому розгляді.

Таким чином, текст керівних принципів заохочує доступ до національних судів для дітей як носіїв прав відповідно до практики Суду, до якої вони мають доступ, якщо вони цього бажають. Проте такий доступ є збалансованим і узгодженим з альтернативними судовим процесам способами розгляду справ.

Як зазначено у Загальному коментарі Комітету з прав дитини № 14 (2013 рік) щодо права дитини на першочергове врахування її найкращих інтересів (п. 1 ст. 3), з метою довести, що право дитини на оцінювання та першочергову увагу до її найкращих інтересів було дотримане, усі рішення стосовно дитини або дітей мають бути вмотивовані, обґрунтовані та пояснені. У мотивації рішення необхідно чітко вказати усі фактичні обставини, що стосуються дитини, які елементи було визнано необхідними під час оцінювання найкращих інтересів, склад таких елементів у кожній справі, а також яким чином їх було оцінено для визначення найкращих інтересів дитини. Якщо рішення не збігається з поглядами дитини, слід чітко вказати причину для цього. У виключних випадках, коли обране рішення не відповідає найкращим інтересам дитини, слід вказати підстави для такого рішення і таким чином показати, що найкращі інтереси дитини було враховано, незважаючи на результат. Недостатньо вказати у загальних формулюваннях, що інші міркування переважають над найкращими інтересами дитини. Слід чітко перерахувати такі міркування у зв'язку з розглянутою справою та надати причини для їхньої першочергової важливості. В обґрунтуванні також має бути доведено, що найкращі інтереси дитини не були достатньо вагомими, щоб переважити інші міркування. Слід визначити обставини, за яких найкращі інтереси дитини мають бути найвагомішим міркуванням.

З урахуванням віку дитини, якому лише 3 роки, суд вважав за необхідне не викликати дитину у судове засідання, щоб вислухати його думку, зважаючи на те, що присутність у судовому засіданні у такому віці може негативно вплинути на емоційний стан дитини. Крім того, відповідно до медичних документів, наявних у матеріалах справи, у дитини спостерігається затримка мовлення, а виклик до суду може мати наслідком погіршення розвитку дитини.

Вирішуючи вимоги кожної із сторін у справі суд враховує наступні вимоги закону.

Частинами 6, 8 статті 7 Сімейного кодексу України визначено, що жінка та чоловік мають рівні права та обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Статтею 155 СК України визначено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

При цьому згідно із ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (ч. 2 ст. 161 СК України).

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Статтею 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.12.1991 року, у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно положень ст. 9 вказаної Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

При цьому поняття розлучення слід тлумачити з огляду на право одного з батьків на спілкування з дитиною та обов'язок другого батька надати можливість для такого спілкування.

Пунктом 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що у випадку, коли при розірванні шлюбу в судовому порядку встановлено, що подружжя не досягло згоди про те, з ким із них будуть проживати неповнолітні діти, суд вирішує зазначені питання по суті одночасно з вимогою про розірвання шлюбу з дотриманням закону, який регулює ці правовідносини.

У даній ситуації суд звертає увагу на те, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 47 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення у справі «Хант проти України»).

Тобто, у даному випадку вирішення питання про визначення місця проживання дітей охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням в їх право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.

Крім того, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

А в силу статті 9 Конституції України Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов'язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори», стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

Враховуючи особливості правовідносин, що склалися між сторонами, суд вважає за необхідне з однієї сторони розглянути правомірність втручання в їх право на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції, з іншої сторони обов'язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітніх дітей не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції про права дитини).

Отже, статтею 8 Конвенції гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.

Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення Європейського Суду у справі «Хант проти України»).

Як встановлено судом, між сторонами по справі склалися складні стосунки, що призвело до виникнення сварок та конфліктів.

Крім того, тривалий час батько неналежним чином спілкується з неповнолітнім сином, незважаючи на визначений для нього спосіб участі у спілкуванні з сином, встановленого графіку не дотримується, свої батьківські обов'язки у повному обсязі не виконує, має заборгованість по сплаті аліментів, що підтверджується відповідними письмовими доказами.

Суд, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, приходить до висновку про те, що визначати місце проживання дитини у даний час необхідно, виходячи з прив'язаності його до одного з батьків, враховуючи їх вік та потреби у повсякденному житті.

При вирішенні позовних вимог судом враховується, що дитина після припинення шлюбних відносин постійно проживала та проживає разом з матір'ю, а також можливість матері забезпечити належні умови проживання, виховання та розвиток дитини, оскільки вона має постійне місце проживання, постійне місце роботи, стабільний заробіток, не має шкідливих звичок та позитивно характеризується за місцем роботи. Будь-яких доказів, які б свідчили про те, що визначення місця проживання дитини разом з позивачкою може зашкодити її інтересам, в ході розгляду справи не здобуто.

Крім того, малолітня дитина потребує перш за все жіночого догляду (регулярне та своєчасне харчування, дотримання правил гігієни, постійний нагляд), а тому суд вважає, що на даному етапі ОСОБА_4 однозначно буде краще проживати з мамою.

З огляду на встановлені в ході розгляду справи обставини та враховуючи інтереси дитини, суд вважає необхідним визначити місце проживання ОСОБА_4 разом з матір'ю, при цьому задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_1

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 640, 00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, ст. 150, 157, 160, 161, 162, 180-184, 191 Сімейного Кодексу України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи: Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Козятинської районної державної адміністрації Вінницької області, Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, Козятинська районна державна адміністрація Вінницької області, ОСОБА_4, в інтересах якого діє ОСОБА_1, про визначення місця проживання дитини - задовольнити.

Визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з матір"ю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 640, 00 грн.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Позивачка - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_5

Відповідач - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_7, адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_6

Третя особа - Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, м. Київ, пр.. Маяковського, 21-Г.

Третя особа - Служба у справах дітей Козятинської районної державної адміністрації Вінницької області, адреса: Вінницька область, Козятинський район, смт Козятин, вул. Героїв Майдану, 20.

Третя особа - Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, адреса: м. Київ, пр.. Маяковського, 29.

Третя особа - Козятинська районна державна адміністрація Вінницької області, адреса: Вінницька область, Козятинський район, смт. Козятин, вул. Героїв Майдану, 20.

Третя особа - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_7

Повний текст рішення виготовлений 06 серпня 2018 року.

Головуючий: