Постанова № 75708168, 01.08.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 546/1274/15-ц Номер провадження 22-ц/786/1120/18Головуючий у 1-й інстанції Беркута Л. Г. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2018 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Бутенко С.Б.

Суддів: Абрамова П.С., Прядкіної О.В.

за участю секретаря: Зеленської О.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк»

на рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 12 березня 2018 року у складі головуючого судді Беркута Л.Г.

по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання недійсними рамкової Угоди № FW1101.214 від 23 вересня 2008 року, Договору про надання траншу №1101.19621/FW1101.214 від 23 вересня 2008 року.

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому, посилаючись на порушення його прав як споживача фінансових послуг, просив визнати недійсними рамкову Угоду № FW1101.214 від 23 вересня 2008 року та Договір про надання траншу №1101.19621/FW1101.214 від 23 вересня 2008 року, укладені між ним та ПАТ «ПроКредит Банк».

Позовні вимоги мотивовано тим, що вказані правочини є такими, що укладені з використанням елементів нечесної підприємницької практики всупереч існуючих норм і вимог діючого законодавства України та грубо порушує охоронювані Конституцією і Законами України права та інтереси споживача фінансових послуг та водночас завдає значної шкоди позивачу.

Зокрема, відповідач у спірних правочинах не здійснив належно та об'єктивно детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом на вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; не навів належний графік платежів згідно зі строковістю, визначеною у договорі (щомісяця); не зазначив вид і предмет кожної супутньої послуги з обґрунтуванням їх вартості; не визначив належно і об'єктивно ефективної ставки відсотків; не визначив та не вказав належно та об'єктивно про абсолютне значення подорожчання кредиту в грошову вигляді шляхом підсумовування всіх платежів, здійснених споживачем як на користь Банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту; не попередив про валютні ризики; не зазначив умови відкриття, ведення та закриття банківського рахунку, тарифи та інші кошти, які споживач має сплатити за договором банківського рахунку; не визначив строк дії та порядок припинення дії кредитного договору; у договорі відсутня істотна умова про його дострокове розірвання; не зазначена відповідальність кредитора при порушенні умов договору, щодо умов повернення і зарахування кредиту; відповідачем не здійснено оприлюднення інформації про умови іпотечного кредитування, не встановлено положення про інфляційне застереження та не узгоджено домовленості про розмір індексації щодо збереження реальної вартості предмету іпотеки.

Зазначені порушення Банком вимог Закону та прав позичальника як споживача мають бути припинені, а укладений з використанням такої практики правочин, має бути визнаний судом недійсним в силу ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч. 1 ст. 230 ЦК України.

Рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 12 березня 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недійсними рамкову Угоду № FW1101.214 від 23 вересня 2008 року та Договір про надання траншу №1101.19621/FW1101.214 від 23 вересня 2008 року.

Вирішено питання судових витрат. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 551,20 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням, представник ПАТ «ПроКредит Банк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що Закон України «Про захист прав споживачів» не поширюється на спірні правовідносини, перед укладенням кредитних договорів позивачу у письмовій формі і у повному обсязі було надано інформацію щодо умов кредитування та сукупної вартості кредиту, що ОСОБА_2 підтвердив підписанням спірних правочинів, а здійснений експертом висновок містить витрати, які не були вчинені на користь АТ «ПроКредит Банк» та не можуть бути віднесені до супутніх послуг відповідно до роз'яснення НБУ від 16.07.2007 р. № 40-110/2429-7199, а тому не спростовують вказаний у Додатку № 2 до Договору про надання траншу «Розрахунок сукупної вартості кредиту». Сторони при укладенні спірних договорів в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договорів та майже 7 років належно їх виконували. Суд першої інстанції в порушення закону не застосував позовну давність.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно пункту другому частини першої статті 374 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

По справі встановлено та не заперечується сторонами, що 23 вересня 2008 року між АТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_2 було укладено Рамкову угоду № FW1101.214, предметом якої є зобов'язання банку здійснити кредитування позичальника у межах ліміту кредитування, еквівалентного 300 000 доларів США, ліміту строку кредитування - 180 місяців та максимального розміру процентів - 40 % річних.

На підставі вказаної рамкової угоди 23 вересня 2008 року між АТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_2 було укладено Договір про надання траншу № 1101.19621/ FW 1101.214, згідно якого АТ «ПроКредит Банк» здійснив кредитування ОСОБА_2 на суму 34 400 дол. США, на 120 календарних місяців від дати видачі кредиту, зі сплатою 13,9% річних, з цільовим призначенням кредиту: на придбання нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: Полтавська обл., Решетилівський р-н, с. Лобачі, вул. Миру, буд. 19а. Способом видачі кредиту встановлено зарахування коштів на рахунок позичальника № НОМЕР_1 у АТ «ПроКредит Банк». Додатком № 1 до даного договору встановлено графік повернення кредиту та сплати процентів. Додатком № 2 визначено розрахунок сукупної вартості кредиту.

З метою забезпечення виконання даного зобов`язання, 23 вересня 2008 року між сторонами укладено договір застави № FIL 102085-LP1, за умовами якого для забезпечення виконання основних зобов'язань та вимог заставодержателя, ОСОБА_2. передав у заставу легковий седан, марки ВАЗ, модель 111830 KALINA, 2006 року випуску, вартістю 40000,00 грн. та вантажний фургон-В, марки ГАЗ, модель 2705 ЗНГ, 2003 року випуску, вартістю 27000,00 грн.

Крім того, у забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_2 за рамковою угодою № FW1101.214 від 23 вересня 2008 року із врахуванням усіх кредитних договорів та змін до них, АТ «ПроКредит Банк» було укладено договір поруки № 5130 ДП1 від 23 вересня 2008 року з ОСОБА_3 та договір поруки № 5094 ДП1 від 23 вересня 2008 року з ОСОБА_4

Згідно меморіального валютного ордеру № 10061395_9620851 від 23 вересня 2008 року на виконання умов вказаного кредитного договору на рахунок позичальника ОСОБА_2 банком було перераховано 166 857, 20 грн. - еквівалент 34400 дол. США.

За висновком судово-економічної експертизи № 1993 від 15 листопада 2016 року реальна процентна ставка на момент укладення оскаржуваного договору про надання траншу складає 16,38% та є вищою від визначених договором процентів за користування кредитом та реальної процентної ставки; абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладення договору про надання траншу складає 31045,08 доларів США (150584,19 грн) та є вищім від абсолютного значення подорожчання кредиту зазначеного у додатку № 2 до договору.

За період з 24 квітня 2014 року по 23 жовтня 2015 року станом на 23 жовтня 2015 року встановлено, що реальна процентна ставка по договору про надання траншу складає 42,32%; абсолютне значення подорожчання кредиту по договору про надання траншу складає 326 432,54 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що документальне оформлення відповідачем кредиту за оскаржуваними договорами не відповідає всім вимогам Закону та нормативно - правовим актам України, які регулюють питання кредитних правовідносин, а отже банк ввів позичальника в оману, щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості.

Колегія суддів з висновками суду першої інстанції погодитись не може з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положеннями статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману встановлено статтею 230 ЦК України, згідно частини першої якої, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За правилами частини першої статті 229 ЦК України істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно пунктів 17, 23 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків за шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Частиною другою статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Згідно частини шостої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Згідно із пунктами 2.1., 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення між сторонами рамкової угоди та кредитного договору, банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, з урахуванням процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту.

Банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача.

Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Отже, нормами цивільного законодавства передбачено можливість визнання правочину недійсним в цілому, якщо недійсність окремих його положень тягне за собою недійсність інших його частин і недійсність правочину в цілому.

По справі встановлено, що при укладенні спірних правочинів сторони діяли свідомо та вільно, добровільно погодили умови кредитування, визначивши характер правочину і всі його істотні умови. На виконання умов спірного договору позивач отримав кошти у національній валюті у розмірі, який був еквівалентний сумі кредитного договору, визначеній в іноземній валюті, тривалий час виконував його у частині повернення кредитних коштів.

У спірному договорі зазначено строк кредитування - 120 календарних місяців від дати видачі кредиту, графік погашення кредиту, що визначає зобов'язання позичальника з повернення кредиту та сплати процентів щомісячними платежами з кінцевим терміном повернення - 10.09.2018 року, та розрахунок сукупної вартості кредиту, який містить відносне значення подорожчання кредиту - 85,87% від суми кредиту, що у грошовому виразі складає - 63 950,51 дол. США., з чим позивач на час укладення договору був ознайомлений та погоджувався, поставивши свій власноручний підпис у договорі та додатках до нього № 1 та № 2, що спростовує його доводи про відсутність поінформування його, як споживача послуг, про умови кредитування і сукупну вартість кредиту.

Не заслуговують на увагу і доводи позивача, що банк не попередив його про ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки істотна зміна становища щодо виконання боргових зобов'язань за кредитними договорами внаслідок підвищення курсу іноземної валюти не є підставою для визнання кредитних договорів недійсними, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті (пункт 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»).

Висновок судово-економічної експертизи від 15 листопада 2016 р. № 1993, що врахований судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення, ґрунтується на розрахунках, здійснених із застосуванням офіційного курсу НБУ по відношенню гривні до долара США, що діяв на дату платежу у період з 23.09.2008 р. по 23.10.2015 р., який значно виріс з 4.8505 - на час укладення спірних договорів 23.09.2008 року до 22.2806 - станом на 23.10.2015 р., що не залежало від волі сторін договору, а тому висновки експерта про збільшення реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту не є свідченням недійсності оспорюваних правочинів на час їх укладення та нечесної підприємницької практики банку.

Не включення до сукупної вартості кредиту супутніх послуг банку, що зазначено у висновку судово-економічної експертизи від 15 листопада 2016 р. № 1993, не є підставою для визнання спірних договорів недійсними в цілому.

У разі встановлення, що позичальнику не була надана повна та достовірна інформація про умови кредитування і сукупну вартість кредиту та визнання недійсними окремих умов про встановлення несправедливих платежів та комісій: за дії, які банк вчиняє на власну користь; які не є послугою в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», при відсутності достатніх даних для визнання решти умов і договору в цілому несправедливими, відсутності достатніх даних щодо нечесної підприємницької практики чи введення позивача в оману, відсутні правові підстави для визнання кредитного договору недійсним у цілому, не встановивши обставин, які можна кваліфікувати як несправедливі умови і які можуть мати наслідком недійсність договору загалом.

У разі встановлення, що позичальник здійснював платежі на виконання умов договору, які визнанні недійсними, він має право на проведення відповідного перерахунку, або повернення зайво сплачених коштів.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, що призвело до помилкового вирішення справи.

З огляду на наведене, оскільки позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів вчинення спірних правочинів з використанням нечесної підприємницької практики банку та навмисним введенням його в оману, підстав для визнання рамкової Угоди № FW1101.214 від 23 вересня 2008 року, Договору про надання траншу №1101.19621/FW1101.214 від 23 вересня 2008 року недійсними по справі не вбачається.

За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ПАТ «ПроКредит Банк».

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» задовольнити.

Рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 12 березня 2018 року - скасувати та ухвалити по справі нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання недійсними рамкової Угоди № FW1101.214 від 23 вересня 2008 року, Договору про надання траншу №1101.19621/FW1101.214 від 23 вересня 2008 року - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя підпис С.Б. Бутенко

Судді: підпис П.С. Абрамов

підпис О.В. Прядкіна

З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО.

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області С.Б. Бутенко